Вітольд Маріан Ґомбрович народився 4 серпня 1904 року в Маловшиці, а помер 24 липня 1969 року у Вансі. Він був польським прозаїком, новелістом, драматургом і філософом. У своїх творах Ґомбрович досліджував психологічні аспекти людини в культурному спадку та у взаємодії з іншими, а також проблеми індивідуальної ідентичності, соціальних ролей, незрілості й молодості. Його творчості властиві мотиви абсурду, бунту та заперечення традиційних суспільних цінностей і націоналізму. Серед його творів — романи «Фердидурке» (1937), «Трансатлантик» (1953), «Порнографія» (1960) і «Космос» (1965), а також п’єси «Івона, княжна Бургундська» (1938) і «Шлюб» (1953). Із 1939 року він жив у вигнанні: до 1963 року — в Буенос-Айресі, а з 1964 року — у Вансі. Від 1953 до 1969 року вів «Щоденник», у якому поєднувалися іронічні та гумористичні описи особистого досвіду, діалог із різними філософськими течіями й польською культурною традицією, а також коментарі до актуальних політичних подій. Останніми роками життя Ґомбрович здобув ширшу відомість і тричі був кандидатом на Нобелівську премію з літератури — у 1966, 1968 і 1969 роках, але не отримав її.
- Як розвивалися творчість і визнання Вітольда Ґомбровича в роки еміграції?
- Як виглядали дитинство та навчання Вітольда Ґомбровича?
- Як розвивалася літературна кар’єра Вітольда Ґомбровича від перших спроб до визнання в еміграції?
- Як склалися останні роки життя Вітольда Ґомбровича та як його оцінили сучасники?
- Як публікували й поширювалися твори Вітольда Ґомбровича?
- Якими були особисте життя, релігійні та політичні погляди Вітольда Гомбровича?
- Як сучасники та пізніші дослідники оцінювали творчість Вітольда Ґомбровича?
- Як у творчості Вітольда Гомбровича проявляються його ставлення до форми, суспільства та традиційних цінностей?
- Як «Щоденник» і романи Вітольда Ґомбровича вплинули на його творчий образ?
Твори, еміграція та визнання
Творчість Вітольда Ґомбровича зосереджувалася на психологічних аспектах людини, що перебуває в культурній спадщині та у взаємодії з іншими людьми. У його творах особливо важливими були проблеми індивідуальної ідентичності, соціальних ролей, незрілості й молодості. Письменник також порушував теми абсурду, бунту та заперечення традиційних суспільних цінностей і націоналізму. Серед його найвідоміших творів — романи «Фердидурке» (1937), «Транс-Атлантик» (1953), «Порнографія» (1960) і «Космос» (1965), а також п’єси «Івона, княжна Бургунська» (1938) і «Шлюб» (1953).
Від 1939 року Ґомбрович жив в еміграції, спершу в Буенос-Айресі, де перебував до 1963 року, а з 1964 року — у Венсі, де й помер 24 липня 1969 року. Від 1953 до 1969 року він вів «Щоденник», у якому поєднував іронічні та гумористичні описи особистого досвіду з роздумами про різні філософські течії, польську культурну традицію та актуальні політичні події. Останні роки життя принесли йому ширше визнання: у 1966, 1968 і 1969 роках він був кандидатом на Нобелівську премію з літератури, однак не отримав її. Ґомбровича вважають одним із найчастіше перекладених польськомовних авторів і одним із найвизначніших польських письменників XX століття.
Освіта й ранні роки
Вітольд Ґомбрович народився як наймолодша, четверта дитина Яна Онофрія гербу Костеша та Антоніни Марцелини, уродженої Щибор-Котковської, гербу Остоя. Він з’явився на світ у родовому маєтку в селі Малошиці Радомської губернії. 8 вересня його охрестили в костелі Всіх Святих у селі Всехсвяте, надавши ім’я Маріан Вітольд Ґомбрович. У 1911 році родина залишила маєток у Малошицях і переїхала до Варшави. Там у одинадцятирічному віці він почав навчання в гімназії святого Станіслава Костки. У школі він зазнавав жартів і насильства з боку однокласників. Зі шкільних предметів він не любив математики, мав труднощі з латиною, добре вчився з французької та був слабшим із німецької. Водночас у свідоцтві про зрілість з польської мови мав відмінну оцінку. Після завершення гімназії 1922 року він вступив на юридичний факультет Варшавського університету, а 1927 року здобув ступінь магістра права. Пізніше близько року провів у Парижі, навчаючись в Інституті вищих міжнародних студій, однак не віддався навчанню повністю. Під час перебування у Франції він спілкувався зі студентською молоддю та побував на Середземному морі. Повернувшись до Польщі, він почав судову практику, але невдовзі її покинув.
Літературний шлях і еміграція
У 1920-х роках Вітольд Ґомбрович робив перші літературні спроби, зокрема знищив задуманий «легендарний» роман, що мав виразити його неофіційний, невписаний у норми характер. Також він зазнав невдачі в спробі написати популярний роман разом із Тадеушем Кепінським. Наприкінці 1920-х — на початку 1930-х років почав писати оповідання, які згодом були опубліковані як «Щоденник періоду дозрівання». Після книжкового дебюту його літературні колонкі та рецензії друкувалися переважно в «Кур’єрі Порянному». У Варшаві він брав участь у зустрічах молодих письменників та інтелектуалів у кафе «Зодіак» і «Земянська». Ширшого літературного визнання Ґомбрович здобув після виходу роману «Фердидурке» 1937 року.
Перед Другою світовою війною він як журналіст взяв участь у першому рейсі польського пасажирського корабля «МС Хробри» до Південної Америки. Після повідомлень з Польщі вирішив залишитися в Буенос-Айресі, щоб перечекати війну, і жив там до 1963 року, періодично перебуваючи майже в злиднях, особливо під час війни. Наприкінці 1940-х років він намагався здобути визнання в аргентинських літературних колах, публікував статті та читав лекції в кафе «Фрай Мочо». У 1947 році разом із друзями видав іспанський переклад «Фердидурке», який став помітною подією в аргентинській літературній історії, але не приніс йому особистої слави. У 1948 році вийшло іспанське видання п’єси «Шлюб» під назвою «Ель Касам'єнто».
З грудня 1947 року до травня 1955 року Ґомбрович працював банківським службовцем у «Банко Польско», аргентинській філії «Банку Пекао», виконуючи прості обов’язки, зокрема ведення листування та адресування конвертів. У вільний час читав твори Кафки, Сартра, Камю, Бобковського та Мілоша. У 1950 році він розпочав листування з Єжи Ґедройцем, а від 1951 року друкувався в паризькій «Культурі». З 1953 року в «Культурі» почалася серійна публікація фрагментів «Щоденника». Того ж року він установив контакт з Альбером Камю, який прагнув співпраці та публікації його творів у Франції. У 1953 році літературний інститут у Парижі видав одним томом «Транс-Атлантик» і «Шлюб». Роман «Транс-Атлантик» по-спірному порушував тему польської національної ідентичності в еміграції.
Після жовтня 1956 року в Польщі вийшло чотири його книжки, що посилило особисту популярність. Після 1958 року польська влада заборонила друк його подальших книжок. У 1960-х роках він здобув світову славу, особливо завдяки перекладам і театральним постановкам «Порнографії» та «Космосу» у Франції, Німеччині та Швеції. У 1963 році, маючи стипендію фонду Форда, повернувся до Європи й оселився у Західному Берліні. Після цього польська комуністична влада розгорнула проти нього пресову кампанію. Повернення до Європи він здійснив морем на італійському 21-тисячотонному турбінному кораблі «Федеріко С». Цю подорож він описав у «Щоденнику 1961–66», на сторінках 91–108, опублікованому Видавництвом літературним у Кракові 1988 року.
Останні роки, визнання та смерть
У 1966 році Вітольда Ґомбровича вперше висунули на Нобелівську премію з літератури, а також він отримав премію Фонду Альфреда Юрчиковського. У травні 1967 року йому присудили Міжнародну премію видавців Форmentor. 1968 року його знову номінували на Нобелівську премію з літератури; тоді він програв голосування Ясунарі Кавабаті лише одним голосом. Існувала також занепокоєність щодо його шансів на Нобелівську премію з боку комуністичних служб безпеки та частини місцевих літераторів. За словами Рити Ґомбрович, 1969 року він міг би отримати Нобелівську премію, якби не смерть; у звітах Нобелівського комітету від 18 вересня 1969 року його кандидатуру вже не згадували через його смерть. 25 липня 1969 року в Венсі він помер від астми. Останні два дні були позначені нападами астми й сильною слабкістю; незадовго до смерті він з’їв малину та випив ковток бургундського вина. За два дні до смерті він написав довгого листа до К. А. Єленського польською мовою, а в день смерті через Ізу Нейман продиктував Мілошу незавершений лист. Помер він спокійно уві сні. Похорон відбувся як світська церемонія, а поховали його на міському цвинтарі на авеню полковника Мейєра у Венсі.
Публікації та рецепція творів
Усі літературні твори Вітольда Ґомбровича він писав польською мовою. В Польщі його творчість тривалий час була маловідомою, аж до середини 1980-х років, значною мірою через рішення не публікувати ці тексти. Водночас Паризький літературний інститут, очолюваний Єжи Ґедройцем, видавав його твори польською мовою, а на той час вони вже були перекладені більш ніж тридцятьма мовами. Значну роль у популяризації Ґомбровича в колах західноєвропейської літератури відіграв Константи Єленський. Його п’єси ставили на провідних світових сценах режисери Жорж Лавеллі, Альф Шеберг, Інгмар Берґман, Єжи Яроцький і Єжи Гжегожевський. За даними біографії, у 1986 році Краківське літературне видавництво випустило перші дев’ять томів творів Ґомбровича; видання було цензуровано, з «Щоденника» вилучили 16 віршів, пов’язаних із радянською політикою та системою влади. У 1992—1997 роках обсяг видання було розширено до 15 томів. У вільній Польщі твори Ґомбровича неодноразово перевидавалися та ставали підставою для десятків наукових збірників і незліченної кількості статей. У 2002 році Видавництво літературне розпочало друк його зібраних творів у критичному виданні, яке підготували В. Болецький, Я. Яжембський і З. Лапінський.
Особисте життя і погляди
З сексологічного погляду Вітольд Гомбрович вважався бісексуальним, однак намагався не надавати своїй сексуальності чітко визначеного статусу. У щоденниках він неодноразово порушував тему сексуальності в неоднозначний спосіб, трактуючи сексуальні питання як сферу суспільного примусу. Сам він стверджував, що не має сталої орієнтації, і дозволяє собі те, що в певний момент здається йому правильним. 28 грудня 1968 року Гомбрович одружився з Рітою Лабросс; дітей у них не було.
Гомбрович був атеїстом: він вірив до чотирнадцяти років, а потім утратив віру без особливої кризи. Він не вважав, що йому потрібна віра, але й не називав себе антитеїстом. Його політичні погляди було важко визначити. Французькі ліві зустрічали його твори з ентузіазмом, проте він критично ставився до західного марксизму. Його соціальні та моральні погляди були далекі від консерватизму. Серед особистих рис також відзначали мовну ваду, пов’язану з неправильним вимовлянням літери «р». У щоденнику «Кронос» зафіксовано його суїцидальні думки. Він рідко вживав алкоголь, але звично курив люльку й сигарети та був пристрасним шанувальником шахів.
Сприйняття та інтерпретації творчості Вітольда Ґомбровича
Багатьма сучасниками Вітольда Ґомбровича вважали одним із найвидатніших письменників польської сучасної літератури. Це підтверджувалося і в опитуванні, проведеному Міхалом Хмельовцем у Лондоні 1969 року серед визначних польських письменників і літературних критиків еміграції, а також у матеріалах, доповнених Архівом еміграції Університету імені Миколая Коперника в 1996 році. Водночас його знали як людину з мегаломанією, злостивістю та дуже критичними поглядами на інших письменників. Як жарт редакторів паризької «Культури» Єжи Ґедройця та Константи Єленського йому надіслали вітальну листівку з поздоровленнями від французьких аристократів, однак Ґомбрович сприйняв її і підписи з найбільшою серйозністю. Творчість Ґомбровича пов’язують з екзистенціалізмом, зокрема з концепцією «я», а також зі структуралізмом, оскільки в ній людина постає визначеною мовою і бачить світ через симетрію та протиставлення. У його творах наявні численні відсилання й ігри з літературною традицією, зокрема стилізація під мемуари XVII століття в «Транс-Атлантику» та пародія на жанр шляхетської повісті. У 1960-х роках у Парижі його творчість обговорювали літературні критики й паризькі філософи, а в новіші часи її пов’язують із європейською інтелектуальною думкою другої половини ХХ століття та іменами Мішеля Фуко, Ролана Барта, Жиля Дельоза і Жака Лакана.
Особливості творчості
Творчість Вітольда Гомбровича вирізняється здатністю бачити людину в психологічному переплетенні з іншими людьми та з культурною спадщиною. Для неї характерні особливе відчуття абсурду й іконоборство, спрямоване проти традиційних цінностей, прийнятих суспільством. У його прозі та драматургії постійно порушується проблема форми як сили, що визначає людську поведінку, соціальні ролі та способи самоусвідомлення.
Перший роман Гомбровича, «Фердидурке», опублікований восени 1937 року з датою на обкладинці 1938-го, розглядає форму як універсальну категорію у філософському, соціологічному та естетичному сенсах. Саме тут він запроваджує поняття «упуплення» і «ґеба», пов’язані з нав’язаними підлеглими ролями та неавтентичними особистостями. Мова твору насичена неологізмами й створює ключові слова з іронічним значенням, зокрема «ґеба» та «пупа». Роман водночас сатирично зображує прогресивне міщанське, селянське й землевласницько-консервативне польське середовище.
У центрі його сатири — людина як член суспільства і як індивід, що бореться із собою та зі світом. Більшість романів Гомбровича написано від першої особи, за винятком «Одержимих». У «Спогаді» він зосереджується на парадоксах входження особистості до соціального світу та на прихованих пристрастях людської поведінки.
Першим драматичним текстом стала «Івона, княжна Бургундська» (1938) — трагічна фарсова п’єса про поневолення формою, звичаєм і церемонією. У повоєнному «Шлюбі» автор, спираючись на форми театру Вільяма Шекспіра і Педро Кальдерона, критично переосмислює теми романтичного театру Юліуша Словацького та Зигмунта Красінського й пропонує нові уявлення про владу та людину, створену іншими людьми. Критики називали Гомбровича майстром руйнування масок.
Щоденник і літературна спадщина
«Щоденник», який публікувався в журналі «Культура» у 1953–1969 роках, посідає особливе місце у творчості Вітольда Ґомбровича. У ньому поєднуються життєвий звіт, філософський есей, полеміка та саморефлексія про себе і стосунки з іншими. Через щоденникову форму письменник порушував серйозні теми, використовуючи анекдоти й літературні засоби. У тексті виразно виявляються його погляди на політику, національну культуру, релігію, традицію та сучасність. Багато дослідників вважають «Щоденник» літературною вершиною його доробку. Окремі романи Ґомбровича, зокрема «Порнографія», «Фердидурке» та «Космос», були екранізовані. «Порнографію» поставив Ян Якуб Колський, і фільм завершили 2003 року; «Фердидурке» екранізував Єжи Школімовський, прем’єра відбулася 1992 року; «Космос» зняв Анджей Жулавський у 2015 році. Творчість Ґомбровича також вплинула на жанр фентезі.
