Віктор Клемперер (9 жовтня 1881 — 11 лютого 1960) — німецький літературознавець, фахівець із романістики та політик. Він народився в Ландсберзі-на-Варті, помер у Дрездені. Клемперер був дев’ятою і наймолодшою дитиною Вільгельма Клемперера та Генрієтти Клемперер; у нього було чотири брати і чотири сестри. Серед його родичів — дириґент і композитор Отто Клемперер, німецько-американський актор Вернер Клемперер, а також інші далекі родичі.
Його праці охоплюють погляди на Німецьку імперію, Веймарську республіку та Німецьку Демократичну Республіку. Особливе значення мають щоденники 1933–1945 років, опубліковані від 1995 року під назвою «Я хочу свідчити до останнього», у яких він документував повсякденне життя інтелектуала-протестанта єврейського походження під час націонал-соціалізму та соціальне відчуження в німецькому суспільстві. Клемперера вважають одним із важливих хроністів життя вцілілого під час Голокосту в умовах німецького нацизму та сучасним свідком до, під час і після цього періоду. У 1950 році його було обрано до Народної палати Німецької Демократичної Республіки як представника Культурбунду.
- Як Віктор Клемперер описував власний досвід і суспільні зміни в Німеччині?
- Якими були родинні зв’язки Віктора Клемперера з іншими представниками родини Клемперерів?
- Як формувалися освіта, професійний шлях і наукові інтереси Віктора Клемперера до нацистських переслідувань?
- Як Віктор Клемперер і його дружина пережили бомбардування Дрездена та повернулися додому?
- Чим Віктор Клемперер займався після повернення до викладацької й політичної діяльності в повоєнній Німеччині?
- Як увічнено пам’ять Віктора Клемперера в Дрездені та Галле?
- Що показує щоденник Віктора Клемперера про його наукове життя й досвід у нацистську добу?
- Як щоденники Віктора Клемперера були опубліковані та яке значення вони мають?
Праці та свідчення Віктора Клемперера
Віктор Клемперер був німецьким літературознавцем, фахівцем із романістики та політиком. У своїх працях він розглядав різні етапи німецької історії, зокрема Німецьку імперію, Веймарську республіку та Німецьку Демократичну Республіку. Серед його відомих книжок — «LTI – Notizbuch eines Philologen», а також томи «Curriculum Vitae (1881–1918)», «Leben sammeln, nicht fragen wozu und warum (1918–1932)» і «So sitze ich denn zwischen allen Stühlen (1945–1959)».
Особливе місце у його спадщині посідають щоденники 1933–1945 років, опубліковані з 1995 року під назвою «Ich will Zeugnis ablegen bis zum letzten». У них Клемперер документував повсякденний досвід інтелектуала-протестанта єврейського походження в умовах націонал-соціалізму, а також соціальне відчуження від німецького суспільства в цей період. Завдяки цим записам його вважають одним із важливих хроністів життя жертви Голокосту за часів німецьких націонал-соціалістів і водночас сучасним свідком до, під час і після націонал-соціалістичного періоду.
У 1950 році Клемперера було обрано до Народної палати Німецької Демократичної Республіки як представника Культурбунду.
Родинні зв’язки Віктора Клемперера
Віктор Клемперер був дев’ятою і наймолодшою дитиною Вільгельма Клемперера та Генрієтти Клемперер. У нього було четверо братів і чотири сестри. Він був двоюрідним братом диригента й композитора Отто Клемперера, а також троюрідним дядьком німецько-американського актора Вернера Клемперера. Серед його нащадків — правнук лікар Давид Клемперер, народжений 1953 року, і праправнук, гравець у пляжний волейбол Давид Клемперер, народжений 1980 року. Крім того, Віктор Клемперер був віддалено споріднений із патологоанатомом Паулем Клемперером як троюрідний брат, із істориком Клеменсом фон Клемперером як семиюрідний брат, а також із Віктором Клемперером фон Клеменау, який був шостою кузиною Вільгельма Клемперера, батька Зіґера.
Освіта, шлюб і наукова кар’єра
Батько Віктора Клемперера працював рабином у Ландсберзі, Бромберзі та з 1891 року — в єврейській реформістській громаді Берліна. Сам Клемперер навчався у Французькій гімназії в Берліні з 1891 року, а в 1895/1896 навчальному році відвідував Фрідріх-Вердерську гімназію. Після першого року він залишив цю школу, щоб розпочати комерційне учнівство, яке, однак, не завершив. У 1902 році в Ландсберзі-на-Варті він склав іспит на атестат зрілості.
Пізніше Клемперер вивчав філософію, романські студії та германістику в Мюнхені, Женеві, Парижі та Берліні. Ці студії він закінчив без іспитів і без здобуття докторського ступеня. 16 травня 1906 року він одружився з концертною піаністкою та художницею Євою Шлеммер. Від 1905 до 1912 року працював у Берліні як незалежний публіцист.
У 1912 році Клемперер відновив студії та того ж року перейшов у протестантизм. При цьому в нього був хрестильний сертифікат, датований 1903 роком, який засвідчував попереднє навернення. У 1912 році він завершив докторську дисертацію про романи Фрідріха Шпільгагена, а в 1914 році здобув габілітацію під керівництвом Карла Фосслера з працею про Монтеск’є.
З 1914 до 1915 року він працював викладачем у Неаполітанському університеті. У листопаді 1915 року добровільно вступив на військову службу, а зими 1915 року до березня 1916 року служив артилеристом на Західному фронті. Пізніше він працював у військовій цензурі як книжковий експерт у Ковно та Лейпцигу. У 1920 році його призначили професором романських студій у Дрезденському технічному університеті.
Останні воєнні роки та повернення до Дрезденa
У 1940 році Віктор Клемперер і його дружина, які жили бездітним «привілейованим змішаним шлюбом», були виселені зі свого будинку в Дьольшені поблизу Дрездена. Після цього вони мешкали в різних «єврейських будинках» у Дрездені. У ніч із 13 на 14 лютого 1945 року подружжя пережило дрезденські авіанальоти з незначними пораненнями. У хаосі бомбардування Клемперер зірвав із себе єврейську зірку; тієї ночі він і його дружина були розлучені, але наступного ранку знову зустрілися.
Після того вони залишили палаюче місто, прямуючи до російського фронту, однак дороги були перекриті. Кілька днів подружжя провело в Пісковіці в Верхній Лужиці в колишньої домашньої помічниці Агнес Шольце. Сам Клемперер потім кілька місяців утікав під зміненим ім’ям «Кляйнпетер» через Саксонію та Баварію. Він дістався до Унтербернбаха і там 29 квітня пережив кінець війни. 26 травня він і його дружина розпочали зворотний шлях із мюнхенського шпиталю Святого Мартина, а 10 червня 1945 року Клемперер після п’ятнадцятиденної подорожі прибув до Дрездена. Через руйнування старого міста він повернувся до свого будинку в Дьольшені.
Післявоєнна діяльність у Німецькій Демократичній Республіці
У 1945 році Віктор Клемперер повернувся як професор до Дрезденського технічного вищого училища. Наступного року він став першим директором Дрезденської народної вищої школи. Після цього, з 1947 до 1960 року, працював у Грайфсвальдському університеті імені Ернста Моріца Арндта, Галле-Віттенберзькому університеті імені Мартіна Лютера та Берлінському університеті імені Гумбольдта. Серед його академічних учнів були Ріта Шобер, Горст Гайнце, Йоганнес Кляре та Ганс-Отто Ділль. У 1950 році Клемперер став дійсним членом Академії наук і депутатом Народної палати від «Культурбунду», де працював до 1958 року. Віктор і Єва Клемперери вступили до КПН і стали частиною політичної еліти Дрездена. Клемперер не сприймав марксизм некритично, однак брав участь у розбудові Німецької Демократичної Республіки та домагався належного статусу для французької мови в НДР. Після смерті Єви Клемперер у травні 1952 року він одружився з германісткою Гадвіг Кірхнер. У 1947 році вийшла його книга «ЛТІ». Помер Віктор Клемперер 11 лютого 1960 року у віці 78 років; його могила розташована на цвинтарі Дьольцшен. Після його смерті Гадвіг Клемперер допомогла з публікацією його щоденників.
Вшанування та пам’ять
У Технічному університеті Дрездена, у комплексі Саксонської державної бібліотеки на вулиці Целешер Вег, 18, є зал, названий на його честь. Там же Віктора Клемперера вшановують разом із Віктором Клемперером фон Клеменау та Густавом Клемперером фон Клеменау. Крім того, його пам’ять увічнено на великій інформаційній панелі на площі Рібекплац у Галле (Заале), де його представлено поряд з іншими відомими мешканцями міста.
Щоденник Віктора Клемперера
«Щоденник» Віктора Клемперера постає як свідчення точного й критичного спостерігача свого часу та середовища. У записах він фіксував власну наукову кар’єру й університетські інтриги доби Веймарської республіки, зокрема суперництво з Ернстом Робертом Курціусом в університеті. Окремо він занотовував свої стосунки з першою дружиною Євою, описував людей і краєвиди, які спостерігав, а також часті походи до кіно. Щоденник простежує його увагу до стану здоров’я та до поступу наукової праці, водночас не раз фіксуючи його сумніви в собі. У записах містяться й висловлювання про труднощі його існування як наверненого єврея. Клемперер зазначав посилення антисемітизму після падіння Німецької імперії, пов’язуючи це з «легендою про удар у спину» та Баварською радянською республікою. Від 1933 року щоденник показує поступове витіснення Клемперера з науки й приватного життя. Записи нацистської доби свідчать про атмосферу зростаючого страху: Клемперер і інші мешканці «єврейського будинку» жили в побоюванні гестапо. Водночас він занотовував, що заколот Рема приніс йому сильне піднесення і задоволення, а також висловлював переконання, що нацистське керівництво руйнує саме себе, що кризу режиму не подолано і що Гітлер утратив становище. У його особистому оточенні щоденник фіксує також кілька самогубств і жертв геноциду євреїв, здійсненого націонал-соціалістами.
Щоденник як історичне й мовознавче джерело
Щоденник Віктора Клемперера з рокiв 1933–1945 вважають важливими історичними документами й стандартними працями для уроків історії та німецької мови. У цих записах він також фіксував щоденність Веймарської республіки та повоєнного періоду, постаючи як уважний спостерігач. У щоденнику він критично порушував теми особистих амбіцій і lingua quarti imperii (LQI) — пропагандистської мови Заходу й Сходу. Окреме значення мають його спостереження за посиленням чемності неєврейських людей щодо євреїв, позначених жовтою зіркою, попри офіційну антисемітську політику; водночас Клемперер наголошував, що така чемність не мала наслідків для політики винищення. Видання щоденників розгорталося поетапно: перші уривки вийшли 1985 року в журналі «Нова німецька література» приблизно на 40 сторінках. Від 1987 до 1989 року газета «Союз» опублікувала їх у 164 випусках під назвами «Віктор Клемперер, Щоденність диктатури — Із щоденників 1936–1940» і «Віктор Клемперер, Із щоденника 1941–1945». Із 1995 року щоденник видавництва «Ауфбау» став бестселером. У 2007 році було опубліковано повне, докладно прокоментоване видання на компакт-диску. Щоденник також є стандартним довідником для дослідження мовного виміру насильства націонал-соціалізму, допомагає зрозуміти риторику нових правих рухів і підкреслює мовні та суб’єктно-філософські наслідки LTI. Він показує, що мова нацизму була водночас предметом філологічного дослідження і пережитим стражданням, у якому слова не лише позначають, а й чинять насильство.
