Альфред Дьоблін, відомий як Альфред Дьоблін, народився 10 серпня 1878 року в Штеттіні, Померанія, у родині асимільованих єврейських батьків. Після відходу батька у віці десяти років він переїхав із матір’ю та братами й сестрами до Берліна, де прожив майже сорок п’ять років. Він був німецьким романістом, есеїстом і лікарем єврейського походження, а також однією з ключових постатей німецького літературного модернізму.
Його творчість охоплює понад півстоліття та різні літературні напрями й стилі. До неї входять понад десяток романів, драми, радіоп’єси, сценарії, твір у жанрі true crime, дорожній нарис, дві філософські праці, десятки есеїв про політику, релігію, мистецтво й суспільство, а також численні листи. Перший опублікований роман — «Ді три стрибки Ван-лунга» — з’явився 1915 року, а останній роман — «Гамлет, або Довга ніч добігає кінця» — 1956 року. Світову славу Дьобліну принесла «Берлін Александерплац» (1929). Він помер 26 червня 1957 року в Еммендінгені.
- Як склалися еміграційні роки Альфреда Дьобліна і що було характерно для його пізнього періоду?
- Яким було дитинство Альфреда Дьобліна і що відбувалося в його родині?
- Як Альфред Дьоблін переживав шкільні роки та як почав формуватися його літературний інтерес?
- Як Альфред Дьоблін здобував медичну освіту і починав лікарську кар’єру?
- Як складалися особисті стосунки Альфреда Дьобліна та що відомо про його дітей?
- Як Альфред Деблін пов’язав свою ранню прозу з берлінським мистецьким середовищем?
- Коли Альфред Дьоблін написав і опублікував романи «Три стрибки Ван-луна» та «Битва Вадцека з паровою турбіною»?
- Як Першу світову війну та повоєнні роки Альфред Дьоблін пережив у творчості й політичному житті?
- Коли помер Альфред Дьоблін і де його поховали?
- Які романи Альфреда Дьобліна зробили його відомим у 1910–1920-х роках?
- Чому роман «Берлін Александерплац» вважають найважливішим твором Альфреда Дьобліна?
- Які твори Альфреда Дьобліна стали найважливішими в еміграційний період і яким був його останній роман?
- Чим були відомі син Альфреда Дебліна Вольфганг і його старший брат Гуго?
Життя в еміграції та пізні роки
Альфред Дьоблін, відомий як один із провідних представників німецького літературного модернізму, після приходу нацизму був змушений піти в еміграцію. З 1933 до 1940 року він жив у Франції, а на початку Другої світової війни та після німецької окупації Франції знову втік, провівши воєнні роки в Лос-Анджелесі. Саме там він прийняв католицизм. Після війни Дьоблін повернувся до Західної Німеччини, однак невдовзі знову виїхав до Франції, оскільки йому була не до вподоби післявоєнна консервативна культурна атмосфера в Західній Німеччині.
Останні роки його життя минули під знаком проблем зі здоров’ям і фінансових труднощів. У цей період його літературна творчість зустрічала відносну байдужість. Попри культовий статус роману «Берлін Александерплац», Дьобліна часто описують як маловизнаного або забутого автора. Водночас упродовж останніх десятиліть його творчість дедалі більше привертає критичну увагу, насамперед у німецькомовному середовищі. Для широкого читача він і сьогодні залишається значно менш відомим, ніж інші німецькі письменники, зокрема Томас Манн, Гюнтер Грасс або Франц Кафка.
Дитинство та родинні обставини
Альфред Дьоблін народився 10 серпня 1878 року в будинку № 37 на Больверку в Штеттіні, в провінції Померанія. Він був четвертою з п’яти дітей Макса Дьобліна та Софі Дьоблін, уродженої Фройденгайм. Батько, Макс Дьоблін, був майстром кравецької справи з Позена, народився 1846 року і помер 1921 року; мати Софі, народжена 1844 року, померла 1920 року і була дочкою торговця. Старшим братом Альфреда був актор Гуго Дьоблін.
Шлюб батьків відзначався напруженням між мистецькими зацікавленнями Макса та практичністю Софі. Родина Дьоблінів була асимільованими євреями, і з раннього дитинства Альфред усвідомлював поширений суспільний антисемітизм. У липні 1888 року батьки розійшлися: Макс Дьоблін утік до Сполучених Штатів разом із Генрієттою Цандер і почав там нове життя. У жовтні 1888 року Софі переїхала з п’ятьма дітьми до невеликої квартири на Блуменштрасе у Східному Берліні. У 1889 році Макс повернувся до Європи зруйнованим; у квітні сім’я переїхала до Гамбурга, а в вересні Софі з дітьми знову повернулася до Берліна після того, як з’ясувалося, що Макс привіз із собою коханку і вів подвійне життя.
Шкільні роки та ранні літературні впливи
У юності Альфред Дьоблін відчував соціальну відчуженість і мав труднощі в школі. Спочатку він був добрим учнем, але з четвертого класу гімназії його успішність почала погіршуватися. Він виявляв опозиційні риси щодо вільгельмівської системи освіти, а вчителі сприймали його як бунтаря. Попри неприязнь до школи, Дьоблін став пристрасним читачем і письменником. Серед його ранніх літературних впливів були Бенедикт Спіноза, Артур Шопенгауер, Фрідріх Ніцше, Генріх фон Кляйст, Фрідріх Гельдерлін і Федір Достоєвський. Ще до завершення навчання він написав роман «Дикі коні» й присвятив його «Манам Гельдерліна». Рукопис він надіслав критику й філософу Фріцу Маутнеру, який за кілька днів повернув його. Щоб приховати свої мистецькі інтереси від матері, Дьоблін надіслав рукопис під вигаданим ім’ям, але не зміг забрати його з пошти й був змушений переписати весь роман заново.
Медична освіта та початок лікарської практики
У 1900 році Альфред Дьоблін отримав атестат зрілості. Після цього він вступив до Берлінського університету імені Фрідріха Вільгельма, де вивчав загальну медицину. У травні 1904 року Дьоблін переїхав до Фрайбурга-ім-Брайсгау, щоб продовжити навчання з неврології та психіатрії. У зимовому семестрі 1904–1905 років він розпочав підготовку дисертації на тему «Порушення пам’яті при психозі Корсакова» при психіатричній клініці у Фрайбурзі. Дисертацію було завершено в квітні 1905 року, а того ж року її видало берлінське видавництво Клетт. Паралельно Дьоблін подавав заявки на стипендії в Берліні та Щецині, але, як видається, отримав відмову через єврейське походження. Після цього він недовго працював лікарем-асистентом у окружному притулку для душевнохворих у Регенсбурзі. 15 жовтня 1906 року він обійняв посаду лікаря-асистента в психіатричній клініці в Берліні-Буху й працював там майже два роки. Згодом його перевели до міської лікарні «Ам Урбан», де він працював у відділенні внутрішньої медицини. У жовтні 1911 року Дьоблін відкрив першу приватну практику на вулиці Блюхерштрассе, 18, у берлінському Кройцберзі, а потім переніс її на Франкфуртер-аллеє, 184, у робітничій східній частині Берліна.
Сімейні стосунки й перші діти
Під час роботи в Буху Альфред Дьоблін познайомився з Фріде Кунке, 16-річною протестантською медсестрою. Навесні 1909 року він почав стосунки з Ерною Райс, 21-річною студенткою медицини й донькою заможного єврейського фабриканта. На прохання родини 13 лютого 1911 року Дьоблін неохоче заручився з нею, а 23 січня 1912 року вони побралися; свідками були його брат Гуго та Герхарт Вальден. Під час заручин Дьоблін не знав, що Фріде Кунке була вагітна. Їхній син Бодо народився 14 жовтня 1911 року і зростав під опікою бабусі Елізи Кунке в Шлезвіг-Гольштейні. Фріде Кунке померла від туберкульозу 1918 року, а ставлення Дьобліна до неї викликало в нього тривале почуття провини. З Ерною Райс у нього народився перший син Петар Дьоблін, 27 жовтня 1912 року; його охрестили за протестантським обрядом. Із сином Бодо Дьоблін підтримував лише невиразний контакт до кінця життя.
Берлінські роки й літературні контакти
Під час навчання в Берліні Альфред Деблін написав свій другий роман «Чорна завіса». У цьому творі він зобразив сексуальний розвиток героя Йоганнеса та розробив теми кохання, ненависті й садизму, використовуючи літературні техніки монтажу. Його перший роман «Чорна завіса» було опубліковано в журналі «Штурм», а в листопаді 1912 року видавництво Георга Мюллера випустило збірку «Вбивство жовтцю та інші оповідання». Через спільного знайомого Деблін познайомився з Георгом Левіном, відомим як Гервардт Вальден, засновником експресіоністичного журналу «Штурм» 1910 року. «Штурм» зараховував Дебліна до своїх найактивніших авторів і надавав йому майданчик для численних літературних та есеїстичних публікацій. Через Вальдена він також познайомився з поетесою Ельзою Ласкер-Шюлер. Крім того, Деблін входив до експресіоністичного мистецького та інтелектуального кола, яке він зустрічав у кав’ярні «Вестенс» і винному барі «Дальбеллі», де були Ріхард Демель, Еріх Мюзам, Пауль Шеєрбарт і Франк Ведекінд. У жовтні 1911 року він познайомився з художником Ернстом Людвігом Кірхнером, який у 1912–1914 роках написав кілька портретів Дебліна та проілюстрував деякі його літературні твори.
Романи початку 1910-х років
У травні 1913 року Альфред Дьоблін завершив свій третій роман «Три стрибки Ван-луна». Цей історичний роман присвячено політичному повстанню в Китаї. Після виходу твору в 1916 році Дьоблін здобув літературне визнання, публічне визнання та Премію Фонтане. Того ж 1913 року він почав працювати над романом «Битва Вадцека з паровою турбіною», який завершив у грудні 1914 року. Роман було опубліковано 1918 року.
Війна, творчість і політичне радикалізування
У грудні 1914 року Альфред Дьоблін добровільно пішов на службу, щоб уникнути обов’язкової військової повинності, і був направлений до Саарґемюнда як лікар. Попри початковий загальний ентузіазм німецьких інтелектуалів щодо війни, він дедалі більше переймався пацифістськими настроями. Під час служби його сім’я жила в невеликій квартирі на Нойнкірхерштрассе 19 у Саарґемінді; наприкінці лютого 1915 року через фінансові труднощі вона втратила квартиру в Берліні. У цей період у нього народилися сини Вольфганг, 17 березня 1915 року, Клаус, 20 травня 1917 року, і Штефан, 7 грудня 1926 року.
Наприкінці серпня 1916 року Дьоблін отримав Премію Фонтане, яка становила 600 марок. Тоді ж він працював над історичним романом «Валленштайн», дія якого розгортається під час Тридцятилітньої війни. У березні 1917 року роботу було перервано через захворювання на тиф. Під час одужання в квітні й травні 1917 року він користувався бібліотекою Гайдельберзького університету для дослідження Тридцятилітньої війни. Після повернення до Саарґемюнда він мав проблеми з начальством через жорстоке поводження з пацієнтами, а 2 серпня 1917 року його перевели до Гагенау в Ельзасі. Завершити «Валленштайн» він зміг лише на початку 1919 року, використовуючи Страсбурзьку бібліотеку.
Після війни Дьоблін переживав серйозні фінансові труднощі. На початку 1919 року він переїхав до нової квартири та лікарського кабінету на Франкфуртер-Аллее 340 в Берліні. 12 березня 1919 року загинула його сестра Мета, яка померла від поранень, отриманих під час зіткнень у Берліні між спартакістами та націоналістичними військами. У воєнні та повоєнні роки він дедалі більше політизувався, однак до жодної лівої партії не вступав. Під псевдонімом «Лінке Пут» він писав сатиричні й полемічні політичні есеї; одинадцять із них були опубліковані 1921 року в збірці «Німецький маскарад».
У 1920 році він приєднався до Німецької асоціації письменників, а 1924 року став її президентом. З листопада 1921 року він почав рецензувати твори для «Празького тагблатта». У 1925 році приєднався до «Групи 1925», кола дискусій прогресивних і комуністичних інтелектуалів. Після поїздки польськими містами, яку наприкінці вересня 1924 року фінансувало видавництво «Фішер», він опублікував у листопаді 1925 року опис подорожі під назвою «Подорож до Польщі».
Останні дні та поховання
Альфред Дьоблін помер 26 червня 1957 року в лікарні Еммендінгена. Через два дні його поховали на сільському цвинтарі в Уссерасі, поруч із сином Вольфгангом. Ерна померла 15 вересня і була похована поруч із Альфредом Дьобліном.
Історичні та експериментальні романи
У 1916 році Альфред Дьоблін опублікував історичний епічний роман «Три стрибки Ван-Луна». У ньому він змалював заворушення та революцію в Китаї. Роман отримав премію Фонтане, а критики відгукувалися про нього прихильно. Крім того, «Три стрибки Ван-Луна» вплинув на німецьких письменників Ліона Фейхтвангера, Анну Зегерс і Бертольта Брехта та став другим за комерційним успіхом романом після «Берлін Александерплац». У 1918 році Дьоблін написав комічний роман «Боротьба Вадцека з паровою турбіною», створений ще восени 1914 року і виданий у травні 1918 року у видавництві «Фішер». Дія твору відбувається в Райнекендорфі; у центрі сюжету — боротьба Вадцека з сильнішим конкурентом. Цей роман також схвально оцінив Бертольт Брехт. У 1920 році Дьоблін написав епічний роман «Валленштайн» про Тридцятилітню війну, зосереджений на Фердинанді II та Альбрехті фон Валленштейні. У ньому Валленштейна подано як уособлення нового типу війни, пов’язаного з Realpolitik і капіталістичною експансією, а відхід Фердинанда II від політики показано як важливий елемент сюжету. Дьоблін описував Тридцятилітню війну як наслідок психологічних, національних, політичних, фінансових та індивідуальних чинників і порівнював її з Першою світовою війною. Роман «Валленштайн» належить до найноваторськіших і найзначніших історичних романів у німецькій літературі. У 1924 році з’явився науково-фантастичний твір Дьобліна, який подає історію людства як катастрофічну глобальну боротьбу, пов’язану з технічною манією, силами природи та суперницькими політичними баченнями. У ньому порушено теми урбанізації, відчуження природи, екологічного спустошення, механізації, знеособлення, масових міграцій, глобалізації, тоталітаризму, фанатизму, тероризму, державного нагляду, генної інженерії, синтетичної їжі, штучного розмноження людей і біохімічної війни. Твір є стилістично та структурно експериментальним, після публікації його вважали складним, а критики нерідко поляризувалися в оцінках. Водночас Ґюнтер Ґрасс високо оцінив його актуальність і проникливість; це також помітна епічна поема вільним віршем, яка передувала більш відомому «Берлін Александерплац».
«Берлін Александерплац»
Роман «Берлін Александерплац», опублікований 1929 року, зазвичай вважають найвидатнішим твором Альфреда Дьобліна. Це знаковий текст доби Веймарської республіки, який сам Дьоблін пов’язував у своїй свідомості з твором «Обра». У романі використано новаторський літературний монтаж і подано панорамне зображення сучасного мегаполіса.
Твір розповідає історію Франца Біберкопфа, який щойно вийшов із в’язниці після вбивства своєї коханої. Він намагається жити чесно й пристойно, але стикається з непередбачуваними зовнішніми труднощами. Серед його втрат — убивство коханої та втрата руки.
«Берлін Александерплац» приніс Дьобліну світове літературне визнання і славу. У 1931 році Євген Йолас переклав роман англійською мовою. Твір двічі екранізували: перша адаптація — фільм 1931 року режисера Філа Ютці з Генріхом Георге у головній ролі; друга — 14-серійний телевізійний фільм 1980 року Райнґера Вернера Фасбіндера. У 2002 році, в опитуванні 100 відомих письменників у всьому світі, роман було названо серед 100 найкращих книжок усіх часів.
Пізні романи й еміграційна проза
Найзначнішим твором Альфреда Дьобліна періоду еміграції 1933–1945 років вважають тетралогію «Листопад 1918», присвячену Німецькій революції 1918–1919 років. До неї входять чотири томи: «Громадяни і солдати», «Зраджений народ», «Повернення фронтових частин» і «Карл і Роза». Цей цикл високо оцінив Бертольт Брехт, а критикиня Габріеле Зандер назвала його кульмінацією роботи Дьобліна в жанрі історичного роману. Останнім романом письменника став «Гамлет, або Довга ніч закінчується», опублікований 1956 року берлінським східним видавництвом «Рюттен і Льонінг» через десять років після написання. Роман, створений між серпнем 1945 року та жовтнем 1946 року, розгортається в Англії після Другої світової війни й розповідає про англійського солдата Едварда Еллісона, пораненого на війні. У творі порушено теми самопошуку, провини, відповідальності, боротьби статей, війни, насильства та релігії. Після виходу роман був добре сприйнятий. Його німецька назва, ймовірно, відсилає до фройдівського тлумачення шекспірівського «Гамлета».
Діти та брат
Син Альфреда Дебліна, Вольфганг Деблін, був математиком і у Франції був відомий як Вінсент Деблін. Його праці стали відомі лише після 2000 року. У 1940 році, за кілька місяців до своєї смерті в червні того ж року, він надіслав запечатаний конверт до Французької академії наук. У ньому містилися важливі результати щодо рівняння Чепмена — Колмогорова та теорії процесу дифузії. Старший брат Альфреда Дебліна, Гуго Деблін, був театральним і кіноактором та працював переважно в добу німого кіно.
