Ісаак Башевіс Зінґер народився 11 листопада 1903 року в Польщі, у єврейській родині в селі Леончин поблизу Варшави. Його польське ім’я при народженні — Іцек Герш Зингер. Батько, Пінхус-Мендл Зінгер, був хасидським рабином із Томашува-Любельського, а мати, Шева Зільберман, походила з Володимир-Волинського повіту Волинської губернії. У джерелах трапляються різні дати й роки народження, однак найчастіше вказують саме 11 листопада 1903 року.
Зінґер був єврейсько-американським письменником, новелістом, мемуаристом, есеїстом і перекладачем у Сполучених Штатах. Він уперше писав і публікувався мовою їдиш, а власні твори перекладав англійською за допомогою редакторів і співробітників. Його твори також були адаптовані для театру. Зінґер був провідною постаттю їдишського літературного руху. У 1978 році він отримав Нобелівську премію з літератури, а також дві американські Національні книжкові премії: у 1970 році — за мемуари «День радості: історії хлопчика, який дорослішає у Варшаві», а у 1974 році — за збірку «Крона з пір’їн та інші оповідання».
- Якими були творчі здобутки Ісаака Башевіса Зінгера та які нагороди він отримав?
- Де народився Ісаак Башевіс Зінґер і як складалися його ранні роки в Польщі?
- Як Ісаак Башевіс Сінгер жив і працював у США, а також як минули його пізні роки?
- Як розвивалася літературна кар’єра Ісаака Башевіса Зінґера та що вплинуло на його ранню творчість?
- Хто ілюстрував твори Ісаака Башевіса Зінгера та чому він особливо цінував Ірену Лібліх?
- Якими були основні здобутки Ісаака Башевіса Зінґера в літературі?
- Які фільми та сценічні версії були створені за творами Ісаака Башевіса Зінґера?
- Як Ісаак Башевіс Зінгер ставився до юдаїзму та єврейської громади?
- Якими були вегетаріанські погляди Ісаака Башевіса Зінґера та як вони відбивалися в його творчості?
- Якими були політичні погляди Ісаака Башевіса Зінґера та як він ставився до сіонізму й Ізраїлю?
Творчість і визнання
Ісаак Башевіс Зінгер народився 11 листопада 1903 року в Польщі. У Сполучених Штатах він був єврейсько-американським романістом, автором оповідань, мемуаристом, есеїстом і перекладачем. Спочатку він писав і публікував твори мовою їдиш і був однією з провідних постатей їдишського літературного руху. Згодом він перекладав власні твори англійською за допомогою редакторів і співпрацівників. Його твори також були адаптовані для театру. У 1978 році він отримав Нобелівську премію з літератури. Крім того, він став дворазовим лауреатом Національної книжкової премії США: у 1970 році — за дитячу літературу за мемуари «День радості: історії хлопчика, що виростав у Варшаві», а у 1974 році — за художню прозу за збірку «Вінок із пір’їн та інші оповідання».
Походження та ранні роки
Ісаак Башевіс Зінґер народився 1903 року в єврейській родині в селі Леонцін поблизу Варшави, у Польщі. Його при народженні звали Іцек Герш Зингер. Більшість джерел називають ймовірною датою народження 11 листопада; цю саму дату повідомляли біографу Полу Крешу, секретарці Дворі Телушкін і рабину Вільяму Берковіцу. Водночас деякі джерела вказують 1902 рік, а дата 14 липня 1904 року була вигадана самим Зінґером у юності, щоб уникнути призову. Рік 1903 узгоджується з історичними подіями, згаданими його братом у дитячих спогадах.
Його батько, Пінхус-Мендель Зінгер, був хасидським рабином із Томашува-Любельського, народився 1868 року. Мати, Шева Зільберман, походила з Володимир-Волинського повіту Волинської губернії й народилася 1871 року. Батьки зареєстрували шлюб 2 (14) червня 1889 року в Білгораї. Пізніше письменник використовував літературний псевдонім Ісаак Башевіс, утворений від імені матері.
У сім’ї також були старші сестра Естер Крейтман, народжена 1891 року, і брат Ізраель Йошуа Зінгер, народжений 1893 року; обидва стали романістами. Молодший брат Моше Зінгер став рабином. Першою в родині почала писати оповідання саме Естер Крейтман. У 1907 році сім’я переїхала до двору рабина Радзиміна, де батько став очільником єшиви. Після пожежі в будівлі єшиви 1908 року родина переїхала до Варшави.
У Варшаві сім’я спочатку жила в квартирі на вулиці Крохмальна, 10, а навесні 1914 року переїхала на вулицю Крохмальна, 12. Зінґер виріс у єврейському кварталі Варшави, де говорили їдишем; його батько служив рабином і громадським авторитетом у цьому районі. 1917 року він разом із матір’ю та молодшим братом Моше переїхав до Білгорая. Після того як 1921 року батько став сільським рабином, Зінґер повернувся до Варшави. Там він вступив до рабинської семінарії Тахкемоні, а згодом знову повернувся до Білгорая, де давав уроки івриту, перш ніж приєднатися до батьків. У 1923 році він знову переїхав до Варшави, щоб працювати коректором у виданні «Літерарішэ блетер». 1935 року Зінґер емігрував із Польщі до Сполучених Штатів, і через цю еміграцію був розлучений із цивільною першою дружиною Рунею Понтш та сином Ізраелем Замірем.
Життя в Нью-Йорку та пізні роки
Після прибуття до Сполучених Штатів Ісаак Башевіс Сінгер знав лише три англійські слова. Оселившись у Нью-Йорку, він працював журналістом і колумністом у «Єврейському щоденному Форверті». У своїх спогадах він описував цей період як відчуття пригніченості та загубленості в Америці. У 1938 році він познайомився з Альмою Вассерманн, а в 1940 році одружився з нею. Твори також виходили під псевдонімами Башевіс, Варшавський і Д. Сеґал. Багато років він прожив у квартирному будинку «Белнорд» на Верхньому Вест-Сайді Мангеттена. У 1943 році він став громадянином США. У 1981 році в Університеті штату Нью-Йорк в Олбані він виголосив промову на урочистому випуску й отримав почесний докторський ступінь. Пізніше він був мешканцем Сёрфсайду, штат Флорида, де 95-ту вулицю названо на його честь бульваром Ісаака Сінгера. 24 липня 1991 року він помер після серії інсультів і був похований на кладовищі Сідар-Парк у Парамусі, штат Нью-Джерсі.
Початок літературної кар’єри та становлення стилю
Першим опублікованим оповіданням Ісаака Башевіса Зінґера стало «Ойф дер елтер», яке 1925 року здобуло перемогу в літературному конкурсі журналу «Літерарішe блетер». У той самий період він працював коректором у цьому виданні, а згодом разом з Ароном Цейтліном став співзасновником літературного журналу «Ґлобус». У 1933 році в журналі «Ґлобус» частинами з’явився його роман «Сатана в Ґораї», дія якого розгортається після 1648 року, на тлі Хмельниччини. У творі описано єврейський месіанський культ у селі Ґорай та вплив Шабтая Цві на місцеве населення; останній розділ стилістично наслідує середньовічну їдишську хроніку.
У 1944 році, після смерті брата Ізраїля, Зінґер став літературним дописувачем газети «Форвертс» («Єврейський щоденний Форвард») і того ж року опублікував роман «Сім’я Москат» на честь брата. У цьому творі, виданому 1945 року, він увів сюжет про подвійну зраду під час Йом-Кіпуру. Редактор Авраам Каган майже змусив його припинити роботу над романом, однак читачі підтримали публікацію і врятували твір від зупинки. Після «Сім’ї Москат» у «Форвертсі» почали друкуватися його оповідання, а його репутація зростала протягом 1940-х років.
Зінґер писав і друкувався виключно їдишем; його романи виходили частинами в газетах, а оповідання також публікувалися в періодиці. Для англомовного видання він редагував романи й оповідання, що стало основою для перекладів, хоча частина його творів так і не була перекладена. Сам письменник вважав, що велика аудиторія й далі прагне читати їдишем. Серед його пізніших творів — «Раб», опублікований 1962 року й побудований як історія кохання між єврейським чоловіком і неєврейською жінкою. У низці оповідань він звертався до тем лесбійського потягу, переодягненої в чоловіка дівчини, яка вивчає Талмуд, а також рабинів, зіпсованих демонами.
На його творчість вплинули релігійні тексти, єврейські народні перекази, їдишські детективні історії Йонаса Креппеля, а також твори Федора Достоєвського, Аугуста Стріндберга, Тургєнєва, Толстого, Мопассана і Чехова. У підлітковому віці в Білґораї він читав їдишські переклади з книжкових ящиків, привезених з Америки, а також вивчав праці Спінози, Артура Шопенгауера й Отто Вейнингера. Серед сучасних їдишських авторів він найбільше цінував старшого брата, а дружніми і творчо близькими для нього були Арон Цейтлін та Кнут Гамсун, твори якого він перекладав; водночас до письма Томаса Манна ставився критичніше. Від Мопассана й Чехова він, за власним визнанням, навчився тонкого відчуття драми та здатності створювати складні, гідно окреслені характери в короткій формі. В інтерв’ю 1974 року Зінґер говорив про людську самотність та індивідуальність, а в інтерв’ю 1979 року висловлював віру в містичний дух.
Його світогляд формувався під впливом єврейської моральної традиції, уособленої батьком, і досвіду сімейних конфліктів, пережитих у домі дядька в Білґораї. Тема внутрішньосімейної ворожнечі стала центральною в таких сімейних хроніках, як «Сім’я Москат», «Маєток» і «Панський маєток». У його прозі часто з’являються по-індивідуалістичні та непоступливі персонажі, що самотньо бунтують проти суспільства, а також мотиви чаклунства, таємниці, легенди, химерного й гротескного.
Ілюстратори творів Ісаака Башевіса Зінгера
Серед художників, які ілюстрували твори Ісаака Башевіса Зінгера, були Рафаель Сойєр, Моріс Сендак, Ларрі Ріверс і Ірена Лібліх. Зінгер особисто обрав Лібліх для ілюстрування двох своїх дитячих книжок — «Казка про три бажання» та «Сила світла». Ірена Лібліх, яка пережила Голокост і походила із Замостя в Польщі, здавалася йому особливо придатною для його текстів через подібні спогади про життя в штетлі. Сам Зінгер писав, що її роботи вкорінені в єврейському фольклорі та вірно передають єврейське життя і дух.
Літературна діяльність
Ісаак Башевіс Зінґер опублікував щонайменше 18 романів, 14 книжок для дітей, а також низку мемуарів, есеїв і статей. Найбільше він відомий як автор короткої прози, яку видавали більш ніж у десятку збірок. Першою його англомовною книжкою новел став «Гімпл-ідіот» 1957 року. Оповідання, що дало назву цій збірці, переклав Сол Беллоу; у травні 1953 року його надрукували в журналі «Партизан Рев’ю». Добірки з варшавських оповідань, публікованих у «Форвертсі», згодом увійшли до антологій, зокрема до книжки «Дім мого батька» 1966 року. Серед пізніших збірок були «Корона з пір’їн» 1973 року, а серед помітних творів — «Спіноза з Ринкової вулиці» 1961 року і «Друг Кафки» 1970 року. Його оповідання та романи відтворювали світ східноєвропейського єврейства, в якому він зростав, а також життя іммігрантів і їхнє прагнення до невловимої американської мрії після багатьох років у Сполучених Штатах. До здобуття Нобелівської премії 1978 року англійські переклади десятків його оповідань друкували популярні журнали, зокрема «Нью-Йоркер», «Плейбой» і «Есквайр». У 1981—1989 роках він також дописував до журналу «Момент», присвяченого життю американської єврейської спільноти.
Екранізації та сценічні адаптації
У 1974 році Брус Девідсон, відомий фотограф і сусід Ісаака Башевіса Зінґера, зняв півгодинний фільм «Кошмар пана Зінґера та борода пані Пупко» — поєднання документального кіно і фантазії. Сам Зінґер написав сценарій і виконав у ньому головну роль. У 1979 році екранізували роман «Чарівник із Любліна»: роль Яші виконав Алан Аркін, а у фільмі також з’явилися Шеллі Вінтерс, Луїз Флетчер, Валері Перрін і Лу Джакобі. У фінальній сцені Яша здійснює своє життєве прагнення — навчається літати. У 1983 році сценічна версія оповідання «Йентл, єшива-бой» стала основою фільму «Йентл», у якому знялася і який поставила Барбра Стрейзанд. У 1984 році в самозапитанні, опублікованому «Нью-Йорк Таймс», Зінґер висловив несхвалення цього фільму. У 1989 році роман «Вороги, історія кохання» було екранізовано під тією самою назвою; стрічка показує пережилого Голокосту героя, який бореться зі своїми бажаннями, складними сімейними стосунками та втратою віри. У 2007 році за його оповіданнями також зняли фільм «Кохання приходить пізніше» з Отто Таусігом у головній ролі.
Релігійні погляди та зв’язок із єврейським середовищем
Ставлення Ісаака Башевіса Зінгера до юдаїзму описували як складне й нетрадиційне. Його вважали скептиком і самітником, однак він усе життя відчував зв’язок зі своїм ортодоксальним корінням. Вихований в ортодоксальній традиції, він вивчив усі єврейські молитви, студіював іврит, а також вчив Тору і Талмуд. У ранні двадцяті роки Зінгер відійшов від батьків, як це згодом було відтворено в автобіографічному оповіданні «У домі мого батька». На нього вплинув і старший брат, який також порвав із родиною.
Після цього Зінгер почав проводити час серед нерелігійних богемних митців Варшави. Водночас він вірив у Бога так, як це розуміли в традиційному юдаїзмі, але згодом виробив власне бачення релігії та філософії, яке називав приватним містицизмом. Він сказав, що Бог є цілковито невідомим і вічно мовчазним. Поступово Зінгер перестав відвідувати будь-які єврейські богослужіння, навіть у Великі святі дні.
Його релігійні сумніви посилювалися через думку, що добрий і співчутливий Бог не міг би допустити великі страждання, особливо смерть під час Голокосту. Зінгер казав: «Я гніваюся на Бога через те, що сталося з моїми братами». Старший брат раптово помер у лютому 1944 року в Нью-Йорку від тромбозу, а молодший брат загинув у Радянській Росії приблизно 1945 року після депортації до Південного Казахстану під час сталінських чисток.
Попри цю внутрішню дистанцію, Зінгер усе життя перебував у середовищі єврейської громади. Він не почувався цілком комфортно, якщо його не оточували євреї, особливо ті, що народилися в Європі. Він вільно розмовляв англійською, івритом і польською, але завжди вважав їдиш своєю природною мовою і завжди писав їдишем. Після успіху як письменник у Нью-Йорку Зінгер і його дружина проводили зими в Маямі серед єврейської громади, а згодом переїхали туди як люди похилого віку. Поховали його за традиційним єврейським обрядом на цвинтарі Сідар-Парк у Парамусі, штат Нью-Джерсі.
Вегетаріанські погляди
Останні 35 років життя Ісаак Башевіс Зінґер був помітним єврейським вегетаріанцем, а в його творах вегетаріанські мотиви з’являлися часто. У короткому оповіданні «М’ясник» він описав муки призначеного забійника, який намагається поєднати співчуття до тварин зі своєю роботою — убивством їх. Зінґер писав, що споживання м’яса є запереченням усіх ідеалів і всіх релігій, а також ставив запитання, як люди можуть говорити про право і справедливість, якщо беруть невинну істоту й проливають її кров. На запитання, чи є його вегетаріанство зумовленим міркуваннями здоров’я, він відповідав, що воно потрібне для здоров’я курей. Вегетаріанство також було повторюваною темою в романі «Вороги. Історія кохання», де персонаж-уцілілий після Голокосту заявляє, що сам Бог їсть м’ясо — людське тіло, і що в світі немає вегетаріанців; інший персонаж каже, що те, що нацисти зробили з євреями, люди роблять із тваринами. У «Листоноші» він написав, що всі люди є нацистами щодо тварин, а це — вічна Треблінка; цей вислів став класичним зіставленням експлуатації тварин із Голокостом. У 1986 році Зінґер написав передмову до книжки Стівена Розена «Їжа для духу: вегетаріанство та світові релігії», де стверджував, що, коли людина вбиває тварину для їжі, вона нехтує власним голодом за справедливістю. Він також писав, що людина молиться про милосердя, але не готова виявляти його до інших, і що не може очікувати милосердя від Бога, якщо сама не хоче його дарувати. Зінґер заявляв, що ніколи не міг би прийняти суперечність або несправедливість, навіть якщо вона походить від Бога, а якщо б голос від Бога виступив проти вегетаріанства, він підтримав би саме вегетаріанство. Він описував себе як консерватора і додавав, що постійне лестощі масам не дає великого результату.
Політичні погляди та ставлення до сіонізму
Ісаак Башевіс Зінґер, польський єврей із Варшави, у своїх поглядах і публіцистиці демонстрував виразно консервативну позицію, особливо в їдишомовному письменстві та журналістиці. У «Форвертсі» він відкрито виступав проти марксистських соціополітичних програм і писав, що консервативні уряди поводилися з євреями не гірше, ніж ліберальні. Також він стверджував, що найгіршими ворогами євреїв були ті сили, яких модерні євреї вважали друзями. Питання сіонізму він оцінював неоднозначно: ставився до нього критично й бачив єврейську імміграцію до Палестини проблематичною. Водночас досвід нацистських переслідувань змушував його знову й знову замислюватися над єврейською долею. Після Другої світової війни він виявляв соціальну відповідальність щодо імміграції єврейських груп з Європи та Америки до Ізраїлю. Його колишня партнерка Руня Понтш і син Ізраїль Замір ще 1938 року переїхали до Палестини, щоб вести типове кібутзне життя. У новелі «Сертифікат» (1967) Зінґер художньо осмислив тему переїзду до Палестини під британським мандатом: герой вирішує залишити Палестину й повернутися до свого штетла, а сіонізм постає як дорога, якою не пішли. Під час першої поїздки до Ізраїлю наприкінці 1955 року, разом із дружиною Альмою, він познайомив своїх їдишомовних читачів із молодою державою Ізраїль і писав про Землю Ізраїлю як про реальність, що стала частиною повсякденного життя. Тоді ж він відзначав культурні напруження між сефардськими та ашкеназькими євреями під час морської подорожі з Неаполя до Хайфи та під час перебування в Ізраїлі. Водночас він описував єврейські імміграційні табори в Ізраїлі й передбачав труднощі та соціально-економічну напругу. Після цього він знову повертався до критики сіонізму, уважніше розглядаючи сіоністську ідеологію в межах свого критичного сіонізму. Зінґер також був членом виконавчого комітету організації «Письменники й митці за мир на Близькому Сході» та 1984 року підписав листа на протест проти продажу німецької зброї Саудівській Аравії.
