Чеслав Мілош народився 30 червня 1911 року в Шетейнях, у парафії Опітолоки Ковенської губернії Російської імперії, і помер 14 серпня 2004 року в Кракові. Він був польським поетом, прозаїком, есеїстом, істориком літератури, перекладачем і дипломатом. У 1980 році став лауреатом Нобелівської премії з літератури, а також був кавалером Ордену Білого Орла. Мілоша вважали найбільшим польським поетом ХХ століття. До Другої світової війни його поезія вирізнялася катастрофічним звучанням, візійним тоном і класичною строгістю, а після війни стала більш інтелектуальною. У післявоєнних текстах він прагнув відновити тривалі цінності європейської культури, совісті та віри, розуміючи літературу як спосіб зберегти людяність після поразки. Із 1951 до 1993 року жив у вигнанні; до 1960 року — у Франції, а після 1960 року — у Сполучених Штатах. Працював професором Каліфорнійського університету в Берклі. Його книжки перекладено 44 мовами.
- Як змінювалася поезія Чеслава Мілоша після Другої світової війни і як склалося його життя в еміграції?
- Як минули дитинство та рання творча й навчальна біографія Чеслава Мілоша?
- Як склалися воєнні та повоєнні обставини життя Чеслава Мілоша?
- Як складалися еміграційна діяльність і подальше визнання Чеслава Мілоша?
- Чому Чеслав Мілош обрав Краків і де він прожив останні роки життя?
- Яким було особисте життя Чеслава Мілоша і як воно впливало на його творчість?
- Як складалися особисті та творчі стосунки Чеслава Мілоша зі Збіґнєвом Гербертом?
- Як у творчості Чеслава Мілоша змінилися поезія та есеїстика від довоєнного часу до пізніших років?
- Як змінювалися релігійні, філософські й суспільні погляди Чеслава Мілоша?
- Як вшановували пам’ять Чеслава Мілоша в Польщі та за кордоном?
Поетика та еміграція
До Другої світової війни Чеслав Мілош був поетом катастрофи; його віршам був властивий візіонерський тон, стилізований під голос старозавітних пророків. Від інших творців угруповання «Жагари» його відрізняв культ класичної строгості. Після війни його поезія стала більш інтелектуальною. У цей період вона була спрямована на відновлення тривалих цінностей європейської культури, совісті та віри. Мілош розумів літературу як спосіб зберегти відчуття людяності після поразки. У 1970-х роках у його поезії посилилися релігійні та споглядальні мотиви. Від 1951 до 1993 року він жив у вигнанні: до 1960 року мешкав у Франції, а після 1960 року — у Сполучених Штатах. У Польщі його цензурували до 1980 року. Його книжки було перекладено 44 мовами.
Ранні роки та вільнюський період
Чеслав Мілош народився в Шетейнях у парафії Опитолоки Ковенської губернії Російської імперії та був охрещений у церкві Переображення Господнього в Швєнтобрості. Він походив зі старого шляхетського роду Мілошів герба Лубич. Його батьком був Олександр Мілош, інженер із будівництва доріг і мостів, а матір'ю — Вероніка з роду Кунатів. Молодший брат Анджей, який народився 19 вересня 1917 року, згодом став документальним режисером, публіцистом і перекладачем.
Дитинство Мілош провів у Великому князівстві Литовському, у середовищі з багатокультурною та толерантною атмосферою. Саме спогади дитинства, спокійне сільське життя та подорожі з батьком стали важливими джерелами його поезії. На його творчість також вплинули події Жовтневої революції та польсько-радянської війни, свідком яких він був.
У 1929 році він закінчив Чоловічу гімназію короля Сигізмунда Августа у Вільнюсі, а в 1934 році здобув ступінь магістра права. Влітку 1931 року та у 1934/35 роках відвідував у Парижі родича Оскара Мілоша. Дебютував у 1930 році в університетському журналі «Alma Mater Vilnensis» віршами «Kompozycja» і «Podróż». Був членом Академічного клубу вільнюських мандрівників, а серед його друзів були Теодор Буйницький, Стефан Єндриховський, Генрик Хмелевський, Казімєж Галабурда, Павел Ясениця та Вацлав Корабєвич. Згодом він залишив АКВМ і разом із лівими колегами заснував Клуб інтелігентів. Також належав до поетичної групи «Жаґари» і був співзасновником журналу «Жаґари».
Воєнні роки та еміграція
Під час роботи на Польському радіо у Вільнюсі Чеслав Мілош опинився в Румунії, коли 17 вересня 1939 року Радянський Союз напав на Польщу. Після входження радянських військ до Вільнюса і передачі міста литовцям він повернувся до рідного міста за литовським посвідченням особи. Коли 14 червня 1940 року Радянський Союз увійшов до Литви й розпочав окупацію, Мілош залишив Вільнюс і переїхав до окупованої німцями Варшави. Там він працював двірником у бібліотеці Варшавського університету та брав участь у підпільному літературному житті під псевдонімом Ян Сируць. У 1940 році він опублікував поетичну збірку «Вірші». Після капітуляції Варшавського повстання Мілош спершу переховувався в Яніславицях, а потім у маєтку Єжи Тувіча в Госицях; у січні 1945 року він жив у Кракові.
Під час окупації Мілош допомагав людям, які переховувалися від переслідувань. Його брат Анджей Мілош діяв у польському підпіллі у Вільнюсі та в 1943 році переправив до Варшави Северина Тросса з дружиною. Мілош прихистив їх, знайшов їм схованку і підтримував матеріально. Він також допоміг єврейкам Феліції Волкомінській, її сестрі та невістці, які втекли з Варшави перед повстанням у гетто. Северин Тросс і його дружина загинули під час Варшавського повстання, а Феліція Волкомінська вижила й у 1957 році емігрувала до Ізраїлю. 25 липня 1989 року Мілоша та Анджея Мілоша вшанували в Яд Вашем як Праведників народів світу.
У післявоєнний час Мілош працював у дипломатичній службі комуністичної Польщі в Сполучених Штатах і Парижі як культурний аташе. У 1951 році під час перебування в Парижі він попросив політичного притулку у Франції та звернувся по допомогу до Єжи Ґедройця, редактора «Культури», попросивши зберегти його речі до отримання притулку. У цей період існували побоювання викрадення або диверсії з боку польських комуністів. Певний час Мілош жив у Мезон-Лаффіті.
Співпраця з «Культурою», еміграція та Нобелівська премія
Чеслав Мілош розпочав тривалу співпрацю з «Культурою», однак у польських емігрантських колах його прийняття викликало протести, зокрема з боку редакції «Відомостей» на чолі з Мечиславом Гридзевським. У 1953 році Літературний інститут видав його есе «Поневолений розум», а Юзеф Маєвич у журналі «Відомості» назвав цю книжку великою дезінтоксикацією емігрантської думки. У наступні роки Літературний інститут видав більшість його творів, а Єжи Ґедройць висунув Мілоша на Нобелівську премію.
У 1960 році Мілош переїхав до Сполучених Штатів, де викладав слов’янську літературу в Каліфорнійському університеті в Берклі. За кордоном він створив передусім різноманітну поезію, найбільше визнання здобули його політичні вірші. Водночас у Польській Народній Республіці його офіційно вважали зрадником і ренегатом, урочисто засудила його Спілка польських письменників, а також Константи Ільдефонс Галчинський, Казімєж Брандис, Ярослав Івашкевич і Антоні Слонімський. Існував картковий запис цензури, що забороняв публікації та згадки про його ім’я, і ця заборона тривала до 1980 року.
Попри це, його переклади виходили під його ім’ям в антології «Поети англійської мови» у 1969—1974 роках, а його книжки друкували підпільно й переправляли з-за кордону; для небагатьох вони були доступні у спеціальних відділах університетських бібліотек. Частина польської еміграції відкидала Мілоша через його початкову підтримку комуністичних змін і більшовизму в Польщі, однак після 1980 року ставлення влади та еміграційного середовища почало змінюватися. Того ж року він отримав Нобелівську премію з літератури за творчість упродовж життя. 9 жовтня 1980 року о четвертій ранку його розбудив шведський журналіст із новиною про премію, але Мілош назвав її неправдою і повернувся спати. На пресконференції він іронічно висловився про нобелівських лауреатів, а призові 200 тисяч доларів планував витратити на ферму й плантацію марихуани. Через рік після отримання премії він відвідав Польщу, де його твори вже офіційно друкували, хоч частина їх залишалася цензурованою, а частина — підпільною. Творчість Мілоша надихала й політичну опозицію, що формувалася. У 1981 році він читав гостьові лекції в Гарвардському університеті, де говорив про свої погляди на роль поезії у світі.
Переїзд до Польщі та останні роки в Кракові
У 1993 році Чеслав Мілош остаточно переїхав до Польщі та обрав місцем проживання Краків. Він сам зазначав, що Краків був для нього найближчим до Вільнюса. Поет оселився за адресою вулиця Войцеха Богуславського, 6, у районі Страдом і жив у цьому будинку до самої смерті. Чеслав Мілош помер 14 серпня 2004 року в Кракові у віці 93 років. Причиною смерті були хвороби системи кровообігу. 27 серпня 2004 року його поховали в Крипті заслужених на Скальці.
Особисте життя та стосунки
У молоді роки Чеслав Мілош часто бував у Красногруді, де відвідував маєток своїх тіток ще як гімназист. Там він закохався в одну з літніх гостій, однак це кохання не було взаємним. Після цього він намагався накласти на себе руки, зігравши в російську рулетку. У його житті важливе місце посідали також інтелектуальні та особисті стосунки з Жанною Герш, швейцарською громадянкою польського походження, професоркою філософії Женевського університету. Вона надихнула його написати роман «Здобуття влади» для конкурсу Європейської культурної фундації та переклала цей твір французькою мовою. Згодом Мілош переїхав із паризького офісу «Культури» жити з нею в паризькому готелі, навіть замислювався про те, щоб залишити Яну і дітей, але їхній бурхливий зв’язок швидко завершився. Пізніше він привіз дружину й дітей до Франції та прийняв її умови, а 13 січня 1956 року в Польській церкві Нотр-Дам-де-л’Ассомпсьйон на вулиці Сент-Оноре в Парижі оформив тривалі стосунки церковним шлюбом. Першою дружиною Мілоша була Яніна з роду Длускіх, уроджена Ценкальська; вони одружилися в січні 1944 року у Варшаві. Після її смерті він написав вірш «На прощання моєї дружини Яніни». У шлюбі народилися двоє синів: Ентоні, 1947 року народження, і Пйотр, 1951 року народження. Другою дружиною стала американська історикиня Керол Тігпен-Мілош, з якою він одружився 1992 року і яку пережив. У 1979 році під час інтерв’ю в Берклі Мілош захопився польською журналісткою Євою, яка була молодшою за нього на 31 рік; він навіть запропонував їй посаду асистентки. Їхні стосунки тривали три роки, а згодом вона редагувала й перекладала його поезію англійською та видала про нього книжку. Сам Мілош публікував збірку «Неосяжна земля» 1984 року, натхненну Євою, що засвідчувало особистий вимір у його творчості.
Відносини з Збіґнєвом Гербертом
У 1958 році Чеслав Мілош уперше зустрів Збіґнєва Герберта в Монжероні, у домі Мілоша, під час першої поїздки Герберта на Захід. Між ними склалися стосунки наставника й молодшого колеги. Після переїзду до Сполучених Штатів Мілош сприяв поширенню творчості Герберта в США та перекладав його твори.
Наприкінці 1960-х років між ними виникли розбіжності щодо капіталізму, патріотизму та здібностей їхніх співвітчизників. Під час вечері 1968 року в помешканні перекладачки Богдани Карпентер Мілош критично висловився про Варшавське повстання, що спричинило конфлікт із Гербертом. За версією Герберта, того вечора Мілош провокаційно запропонував приєднати Польщу як республіку до СРСР. У відповідь Герберт виголосив різку тираду, звинувативши Мілоша в зраді, після чого їхні стосунки охололи.
Пізніше Герберт поетично висловлювався про Мілоша у творах «Пан Когіто і поет у певному віці» та «Ходасевич». Останній був сатиричним віршем, що спричинив скандал у їхньому середовищі. Водночас за два місяці до смерті Герберта вони помирилися, а Мілош був присутній на його похороні.
Поетика та есеїстика Чеслава Мілоша
У поезії Чеслава Мілоша 1930-х років, створеній до Другої світової війни, помітні катастрофізм, розгорнутість, метафоричність, ритмічна виразність і апокаліптичні візії. Саму поезію він інтелектуалізував за допомогою навіювальних метафор. Під час війни його вірші стали менш патетичними й менш декоративними; у них він надавав особливого значення комунікативності та ясності філософського й інтелектуального змісту. Частину воєнних текстів він присвятив окупованій Варшаві, зокрема «Місту» та «Блукаючи». Майже весь воєнний період Мілош провів в окупованій Варшаві й свідомо відходив від воєнної тематики. Водночас у його поезії з’являлися описи звичайної краси, як у «Пастушій пісні» та циклі «Світ» 1943 року.
Мілош увів до польської літератури жанр поетичного трактату. Він вважав, що поетичний трактат протистоїть модерності, яку розумів як звуження, і розширює можливості поезії. У «Моральному трактаті» зі збірки «Денне світло» він критикував втрату цінностей і аморальність. У 1957 році написав «Поетичний трактат», у якому подав історію польської поезії ХХ століття, а в «Теологічному трактаті» зі збірки «Інший простір» 2002 року порушив тему таємниці віри.
Багато пізніх творів Мілоша поєднують поетичне, есеїстичне й прозове письмо. Окрім численних поетичних збірок, він опублікував понад десяток книжок есеїв. Особливо відомим став його есе «Полонений розум», перекладений багатьма мовами, у якому проаналізовано комуністичну пропаганду. До інших важливих есеїстичних книжок належать «Земля Ульро», «Сад наук» і «Видіння над затокою Сан-Франциско». У 1951 році всі його твори в Польщі підлягали цензурі та були негайно вилучені з бібліотек.
Релігійні та філософські погляди
Чеслав Мілош був добре обізнаний із європейською інтелектуальною традицією, а його твори нерідко вступали в діалог із працями видатних філософів або були ними натхненні. Серед мислителів, які на нього впливали, називають Геракліта Ефеського, що відбилося, зокрема, у циклі «Для Геракліта» зі збірки «Хроніки», а також Августина Блаженного, якого він не раз згадував у есеях і поезії. Відчутним був і вплив Мартіна Гайдеґґера. У 1942 році Мілош переклав працю Жака Марітена «Дороги поразки».
Вихований у католицькій вірі, в молодості він перейняв переважно наукову, атеїстичну позицію й критикував традиційний польський католицизм, називаючи його обскурантизмом. Згодом Мілош повернувся до католицької віри та переклав Біблію польською мовою. У 1971 році, коли йому було шістдесят років, він почав вивчати біблійну койне-грецьку мову, а за кілька років — іврит. У 1980 році він зазначав, що не планував перекладати всю Біблію, вважаючи такий задум надто сміливим для свого віку.
Після розриву з комуністичною владою Мілош висловлював неприязнь і критику щодо Польської Народної Республіки та часто засуджував польський націоналізм. Водночас він уважав алкоголь і тютюн небезпечними наркотиками, роками намагався кинути палити та вживав алкоголь помірковано. Марихуану він вважав відносно безпечною речовиною порівняно з алкоголем і тютюном, а жорстку позицію уряду США проти неї в 1970-х роках — нав’язливою. Психоделіки він розглядав як засоби, що могли б стати масовим демократичним інструментом проти нудьги, а також як речовини величезного й непередбачуваного суспільного значення, порівнянного з ядерною зброєю та міжпланетними подорожами. На його думку, їхнє поширення могло б відкрити для людства нову епоху, хоча доказів того, що він сам їх коли-небудь пробував, немає.
Вшанування пам’яті
У 2010 році Сейм Республіки Польща встановив 2011 рік Роком Чеслава Мілоша. Ювілейні відзначення сторіччя поета включали нові видання книжок, конференції, дискусії та виставки в Польщі й за кордоном. З 9 по 15 травня 2011 року в Кракові відбувся ІІ Фестиваль Мілоша. Завершенням Року Чеслава Мілоша став монографічний 48-й номер щоквартальника «Знад Вілії».
30 червня 2011 року «Пошта Польська» випустила поштову марку, присвячену Чеславу Мілошу, номіналом 4,15 злотого і тиражем 300 тисяч примірників. Того ж року Національний банк Польщі запровадив пам’ятні монети номіналом 200 злотих із золота, 10 злотих зі срібла та 2 злотих із скандинавського золота. У 2014 році в Міттельбергаймі в Ельзасі, Франція, відкрили невелику таблицю, присвячену Мілошу, а у вроцлавському районі Клечкув він став патроном вулиці.
Подальші форми вшанування з’являлися й у наступні роки: у 2016 році в районі Кіджин Ченстохови, у 2017 році в районі Бринув Катовиць та у 2018 році в масиві Сікавa в Лодзі було названо вулиці на його честь. У березні 2014 року біля входу до краківської кав’ярні «Нова Провінція» встановили «Домофон поезії». У 2021 році 28-й Міжнародний поетичний фестиваль «Травень над Віслою» у Вільнюсі був присвячений Чеславу Мілошу та Тимотеушу Карповичу.
7 вересня 2023 року Сенат Республіки Польща оголосив 2024 рік Роком Чеслава Мілоша. У 2019 році в Кракові на Полянському бульварі поблизу Грюнвальдського мосту відкрили Сходи Чеслава Мілоша, а на їхньому вході каліграфічно подано початок його нобелівського вірша «Дар». У 2024 році на стіні будинку на вул. Каліварійській, 75 у Кракові відкрили мурал, присвячений Мілошу, з віршем «Бігають»; авторами проєкту були Юдита Ціба та Себастьян Рубіано. У 2017 році подібний мурал із рядками з вірша «Дар» з’явився на будинку на вул. Слов’янській, 37 в Устці; його автором є Пйотр Ігор Салата.
