Горст Келер (22 лютого 1943 — 1 лютого 2025) — німецький політик і економіст, який обіймав посаду президента Німеччини у 2004–2010 роках. Він був кандидатом від ХДС, ХСС і ВДП та членом ХДС. 23 травня 2004 року Федеральні збори обрали його на перший п’ятирічний термін, а 1 липня 2004 року він склав присягу. 23 травня 2009 року його переобрали на другий термін, однак 31 травня 2010 року він подав у відставку через суперечку навколо його коментаря про Збройні сили Німеччини та візиту до військ в Афганістані. Під час президентства його офіс переважно займався церемоніальними справами. До обрання президентом Келер мав кар’єру в політиці, державній службі та банківському секторі. Він також очолював Європейський банк реконструкції та розвитку у 1998–2000 роках і Міжнародний валютний фонд у 2000–2004 роках. У 2012–2013 роках працював у Високому рівні панелі Генерального секретаря ООН щодо порядку денного розвитку після 2015 року.
- Як Хорст Келер обіймав посаду президента Німеччини?
- Де народився Гортст Кьолер і з якої він походив родини?
- Як Гельмут Кьолер здобував освіту та яку проходив військову службу?
- Як розвивалася кар’єра Гораста Келера на державній службі?
- Які обов’язки виконував Гьорст Кьолер у Міністерстві фінансів у 1990–1993 роках?
- Як Горст Кьолер працював у банківській сфері в 1993–2000 роках?
- Як Горст Кьолер очолював Міжнародний валютний фонд у 2000–2004 роках?
- Як Гьорст Кьолер став президентом Німеччини?
- Які ініціативи щодо Африки пов’язували з Гостом Кьолером?
- Як розвивалися другий термін Гораста Кьолера та його відставка?
- Чим Го́рст Келер займався після завершення президентських повноважень?
- З ким був одружений Гост Кьолер і як склалися його останні роки життя?
Президентство Хорста Келера
Хорст Келер був обраний президентом Німеччини від ХДС, ХСС і ВДП та був членом ХДС. 23 травня 2004 року Федеральні збори обрали його на перший п’ятирічний термін, а 1 липня 2004 року він був приведений до присяги. 23 травня 2009 року його переобрали на другий термін. Келер обіймав посаду президента до 31 травня 2010 року, коли подав у відставку через суперечку, пов’язану з його коментарем щодо Збройних сил Німеччини та візитом до військ в Афганістані. Під час його президентства офіс глави держави здебільшого займався церемоніальними питаннями. Водночас Келер користувався високою популярністю, а рівень схвалення його діяльності перевищував показники канцлерів Герхарда Шредера та Ангели Меркель.
Ранні роки
Гортст Кьолер народився в Скербежові, у Генеральному губернаторстві на території окупованої Німеччиною Польщі, коли це місце називалося Гайденштайн. Він був сьомою дитиною в родині Єлизавети та Едуарда Кьолерів. Кьолер народився в сім’ї бессарабських німців, що походили з Ришкана в румунській Бессарабії.
Навчання та військова служба
За рекомендацією вчителя його прийняли до гімназії, яку він закінчив, склавши абітур у 1963 році. Після цього він два роки проходив службу в батальйоні панцергренадерів в Ельвангені та залишив Бундесвер у званні лейтенанта резерву. Згодом Кьолер вивчав економіку і політичні науки в Тюбінгенському університеті, де також здобув докторський ступінь з економіки та політичних наук. Із 1969 до 1976 року він працював науковим асистентом-дослідником у Тюбінгенському університеті.
Державна служба
У 1976 році Гораст Келер вступив на державну службу в Федеральному міністерстві економіки. У 1981 році він перейшов до Державної канцелярії землі Шлезвіг-Гольштейн за міністра-президента Герхарда Штольтенберга. Згодом, за рекомендацією Штольтенберга, Келер став керівником його бюро у Федеральному міністерстві фінансів. У 1987 році він піднявся до посади генерального директора з питань фінансової політики та федеральних промислових інтересів, а в 1989 році став генеральним директором з питань валюти та кредиту.
Робота в Міністерстві фінансів
З 1990 до 1993 року Гьорст Кьолер обіймав посаду державного секретаря у Федеральному міністерстві фінансів. На цій посаді він був адміністративним керівником міністерства та заступником федерального міністра фінансів Теодора Вайґеля. Окрім цього, він виступав особистим представником канцлера Гельмута Коля під час підготовки самітів Великої сімки та міжнародних економічних конференцій. Також Кьолер брав участь у переговорах щодо німецько-німецького валютного союзу, очолював переговори про Маастрихтський договір про Європейський валютний союз і вів переговори щодо остаточного виведення радянських військ із НДР у 1994 році.
Кар’єра в банківській сфері
У 1993–1998 роках Горст Кьолер був президентом об’єднання ощадних банків Німеччини — Німецького союзу ощадних кас і жирообігу. У вересні 1998 року його призначили президентом Європейського банку реконструкції та розвитку, після чого він оселився в Лондоні, де міститься штаб-квартира банку. На цій посаді він зосередив увагу на інвестиційній політиці банку та запровадив суворіший режим економії. Повідомлялося також про його конфлікт з американським віцепрезидентом Чарльзом Франком.
Керівництво Міжнародним валютним фондом
У 2000 році Горста Кьолера було призначено керуючим директором і головою Виконавчої ради Міжнародного валютного фонду. Його висунув уряд Ґергардa Шредера після того, як Сполучені Штати відхилили кандидатуру Кайо Кох-Везера; серед трьох кандидатів на посаду також були Ісуке Сакакібара та Стенлі Фішер. Упродовж 2000–2004 років він жив у Вашингтоні. До роботи у Фонді Кьолер проводив час в Індонезії під час азійської фінансової кризи 1997 року, а на посаді прагнув зосередити діяльність Фонду на загальному економічному управлінні та зменшити дублювання роботи зі Світовим банком. У травні 2000 року він створив Групу з огляду фінансового сектору під керівництвом Джона Ліпскі, а в березні 2001 року — Департамент міжнародних ринків капіталу. У 2001 році Кьолер рекомендував Тимоті Ґайтнера на посаду заступника керуючого директора замість Стенлі Фішера, однак уряд США за президента Джорджа В. Буша підтримав призначення Енн О. Крюґер. На чолі Фонду він також наглядав за борговими кризами в Бразилії та Туреччині, розширив полегшення боргу для найбідніших країн світу, але мав менший успіх у розв’язанні боргових проблем Аргентини. У 2004 році, за рік до травня 2005 року, він залишив МВФ, щоб прийняти висунення на президентську посаду.
Обрання президентом Німеччини
4 березня 2004 року Гьорст Кьолер залишив посаду в Міжнародному валютному фонді після того, як його висунули кандидатом у президенти консервативна та ліберальна опозиція Німеччини — Християнсько-демократичний союз, Християнсько-соціальний союз і Вільна демократична партія. Ці сили мали більшість голосів у Федеральних зборах, що забезпечило Кьолеру вигідні стартові позиції на виборах. Під час першого голосування він здобув перемогу над Гезіне Шван з перевагою 604 голоси проти 580; ще 20 голосів було віддано за другорядних кандидатів. 1 липня 2004 року він змінив Йоганнеса Рау на посаді президента Німеччини та розпочав п’ятирічний термін повноважень. Під час його президентства резиденцією глави держави до початку 2006 року був палац Шарлоттенбург, тоді як Шлосс Бельвю перебував на ремонті. Після обрання Кьолер заявив, що патріотизм і космополітизм не є протилежностями, наголошував на потребі зробити Німеччину «країною ідей» і підкреслював значення глобалізації. У своїй діяльності він зосереджувався на збереженні та створенні робочих місць у міжнародно конкурентному середовищі, регулярно висловлювався з питань зовнішньої політики, виступав за глобалізацію з людським обличчям і ліквідацію бідності. Окрему увагу він приділяв справедливому партнерству з Африкою, вважаючи це питанням європейської самоповаги, та домагався винесення Африки на перший план політичного порядку денного Німеччини.
Ініціатива «Партнерство з Африкою»
Під час президентства Госта Кьолера однією з його знакових ініціатив стала «Партнерство з Африкою». Вона об’єднувала глав держав, підприємців, інтелектуалів і студентів з Африки та Європи. Також із Кьолером пов’язували редактований том про майбутнє Африки, до якого долучилися 41 автор. Серед учасників були колишні президенти африканських держав Табо Мбекі та Джон Куфуор, а також лауреат Нобелівської премії Воле Шоїнка.
Другий президентський термін і відставка
Улітку 2005 року, за даними Der Spiegel, популярність Гораста Кьолера як дев’ятого президента Німеччини сягала 72 відсотків. Високий рівень підтримки, за наданими відомостями, сприяв достроковим федеральним виборам у вересні 2005 року. На посаді президента Кьолер користувався конституційним правом відмовлятися підписувати законодавчі акти, якщо вони суперечили Конституції. У жовтні 2006 року він наклав вето на законопроєкт про передачу «Німецької служби управління повітряним рухом» у приватну власність, а в грудні 2006 року не підписав Закон про інформацію споживачів. Він також зазначав, що Конституція не дозволяє федеральному уряду давати вказівки муніципальним органам, оскільки це можуть робити лише землі. До його вето в Німеччині було лише шість попередніх випадків, коли президент відхиляв законопроєкти; ці рішення вважали першими помітними прикладами такого типу в новітній німецькій історії.
У березні 2007 року Кьолер відмовив у помилуванні Крістіану Клару, хоча й зустрівся з ним попри протести консервативних політиків. Також він відмовив у помилуванні Бірґіт Гегефельд. У різдвяному зверненні 2007 року президент закликав уряд прискорити реформи. Того ж року він розкритикував запровадження мінімальної заробітної плати в поштовому секторі, заявивши, що мінімальна зарплата, яку не можуть собі дозволити конкурентоспроможні роботодавці, знищує робочі місця. 22 травня 2008 року Кьолер оголосив про намір балотуватися на другий президентський термін. 23 травня 2009 року Федеральні збори переобрали його, а 1 липня 2009 року він склав присягу на другий термін.
31 травня 2010 року Кьолер оголосив про відставку з негайним набуттям чинності. Його коментарі щодо закордонних військових розгортань викликали критику; його навіть звинуватили в підтримці дипломатії канонерок. У відповідь він заявив, що мав на увазі піратство біля узбережжя Сомалі, і що в його інтерв’ю не було підтримки жодної неконституційної позиції. Відставка стала несподіванкою для оглядачів і представників опозиції та була розцінена як ознака того, що він не зміг упоратися з критикою. Його негайний відхід з посади також сприймали як вияв неповаги до президентського поста. Після нього президентом став Йоахім Ґаук.
Діяльність після президентства
Після завершення президентства Горст Келер і далі висловлювався щодо відносин між Європою та Африкою, глобальної боротьби з бідністю, зміни клімату та глобального партнерства. У 2010—2011 роках він був членом Ініціативи Пале-Руаяль, скликаної Мішелем Камдессю, Александром Ламфалюссі та Томмазо Падоа-Шіоппою. У 2012—2013 роках Келер працював у Групі високого рівня Організації Об’єднаних Націй з питань Порядку денного розвитку після 2015 року, входячи до складу панелі, співголовами якої були президент Сусіло Бамбанг Юдгойоно, президент Еллен Джонсон-Серліф і прем’єр-міністр Девід Кемерон. Він також був у складі консультативної ради, створеної Генеральним секретарем ООН Бан Кі-муном для формування глобального порядку денного розвитку після 2015 року, і зробив внесок у підготовку Порядку денного до 2030 року зі сталого розвитку, ухваленого всіма державами — членами ООН у вересні 2015 року. У Німеччині Келера широко вважали досвідченим фахівцем з Африки, однак у промові «Про неможливість говорити про Африку» він відкинув таке визначення. Після відставки він неодноразово офіційно представляв Німеччину як колишній президент, зокрема брав участь у святкуванні 25-ї річниці незалежності Намібії та того ж року представляв країну на інавгурації президента Ібрагіма Бубакара Кейти в Малі. Із 2016 року він разом із колишнім Генеральним секретарем ООН Кофі Аннаном співголовував у Спеціальній групі Африканського банку розвитку. У 2017 році Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш призначив його спеціальним посланцем із Західної Сахари; наприкінці 2018 року Келер запросив міністрів закордонних справ Марокко, Алжиру та Мавританії, а також генерального секретаря Фронту Полісаріо на зустріч у Женеві, організувавши першу за шість років переговорну зустріч щодо цього спору. У 2019 році він залишив посаду спецпосланця через стан здоров’я. Також Келер працював у численних благодійних і неприбуткових організаціях та обіймав почесну професорську посаду в Тюбінгенському університеті.
Особисте життя та смерть
У 1969 році Гост Кьолер одружився з Євою Кьолер, уродженою Бонет, яка працювала вчителькою. Він був членом Протестантської церкви в Німеччині. Кьолер захоплювався плаванням, бігом і лижними перегонами, багато часу проводив серед природи. Разом із Євою Кьолер він жив у Берліні та в Чіемгау. Помер у Берліні 1 лютого 2025 року після нетривалої хвороби.
