Генрик Сенкевич народився 5 травня 1846 року в селі Воля Окржейська та помер 15 листопада 1916 року у Вевеї. Він був польським новелістом, романістом і публіцистом доби позитивізму, а також одним із найпопулярніших польських письменників на межі XIX і XX століть. У 1905 році він отримав Нобелівську премію з літератури за сукупність творчих здобутків. Сенкевич походив із бідної шляхетської родини герба Ожик. Його батьками були Юзеф Сенкевич і Стефанія Сенкевич, уроджена Цєцішовська. Мати походила зі старого й заможного подляського роду Цєцішовських, була пов’язана з родинами Лущевських і Лелевелів, писала вірші та публікувала прозові твори. Майбутній письменник навчався в Варшаві, а також публікував листи про подорож до Америки, статтю «Польща і Росія» та твір «Під вуглем».
- За що Генрик Сенкевич отримав Нобелівську премію з літератури?
- Де народився Генрик Сенкевич і як складалися його дитинство та навчання?
- Як американська поїздка вплинула на літературну діяльність Генрика Сенкевича?
- Які твори Генріка Сенкевича виходили та здобули популярність у 1880-х роках?
- Чим займався Генрік Сенкевич на зламі XIX і XX століть у літературі та громадському житті?
- Як Генрик Сенкевич жив у Веве після початку Першої світової війни?
- За яких обставин помер Генрик Сенкевич і де його поховали?
- Що відомо про сім’ю та нащадків Генрика Сенкевича?
Визнання та літературне значення
Генрик Сенкевич був польським новелістом, романістом і публіцистом доби позитивізму. На межі XIX і XX століть він належав до найпопулярніших польських письменників. У 1905 році отримав Нобелівську премію з літератури за сукупність творчих здобутків.
Походження та рання освіта
Генрик Сенкевич народився в селі Воля Окжейська в бідній шляхетській родині герба Ожик. Його батьками були Юзеф Сенкевич (1813–1896) і Стефанія Сенкевич, уроджена Цецишовська (1820–1873). Мати походила зі старого й заможного подільського роду Цецишовських і була пов’язана з родинами Лущевських та Лєлевелів. Вона писала вірші, опублікувала дві оповіді в «Тижневику ілюстрованому» 1864 року та роман «Єдиначка». У Сенкевича було п’ятеро братів і сестер: старший брат Казімєж і сестри Анєля, Гелена, Зофія та Марія. Казімєж брав участь у Січневому повстанні, емігрував і загинув у Франко-прусській війні 1871 року. Хлопця хрестили в сусідньому Окжейї, у костелі святих Петра і Павла. Родина неодноразово змінювала місце проживання: мешкала в Гротку, потім у Вигнанові, Потканні біля Пшитика, Грабовцях, Вежичині, а 1861 року оселилася у Варшаві на Новому Світі. У 12 років він почав навчання у Варшавській реальній гімназії біля вулиці Святойанської, з грудня 1862 року до липня 1864 року навчався в Гімназії № II в Палаці Сташиця, а восени 1864 року перейшов до Гімназії № IV імені Александра Вельопольського на вулиці Крулевській, 13.
Американські подорожі та літературна праця
Під час перебування у Сполучених Штатах Генрик Сенкевич писав листи про подорож до Америки, які публікувалися в «Газеті Польській». Його кореспонденція з Америки друкувалася також у польській пресі й здобула широке визнання та зацікавлення. На основі американських мандрів він створив низку творів: «Комедія з помилок» (1878), «Через степи» (1879), «За хлібом» (1880), «У країні золота» (1881), «Ліхтарник» (1881), «Спогад із Маріпози» (1882) та «Сахем» (1883). У 1876 році він написав «Шкіци вуглем», а 8 вересня 1877 року опублікував статтю «Польща і Росія» в «Щоденному вечірньому пості». Після повернення до Європи 1878 року він певний час перебував у Лондоні, а потім рік у Парижі, де познайомився з натуралізмом у літературі. У 1879 році в «Курєрі Варшавському» під псевдонімом Літвос він надрукував новелу «Янко-музикант», а в статті «З Парижа» висловив думку, що натуралізм є чудовим і необхідним кроком уперед для роману. Пізніше він уже критично оцінював натуралізм. У 1880 році Болеслав Прус описав його популярність у статті «Що п. Сенкевич виробляє з прекраснішою половиною Варшави» в «Курєрі Варшавському». У 1879 році в Львові він прочитав лекцію «З Нью-Йорка до Каліфорнії», а в Щавниці виголосив лекцію про своє перебування в Америці. У 1880 році в Познані, в готелі «Базар», він представив новелу «За хлібом», а того ж року у Варшаві прочитав дві лекції про натуралізм у літературі. В Америці він також познайомився зі своєю майбутньою дружиною Марією Шеткевичівною і, щоб краще її пізнати, поїхав слідом за родиною Шеткевичів до Венеції.
Творчість у 1880-х роках
У 1879–1881 роках Генрік Сенкевич написав драматичний твір «На одну карту», який ставився на сценах Львова і Варшави. У 1880 році він створив історичний твір «Неволя татарська» та працював над історичним романом «Вогнем і мечем». У листі від 1 лютого 1884 року письменник згадував також роман «Вовче гніздо», дія якого мала відбуватися за правління Яна Казимира та під час козацького повстання.
У 1882 році Сенкевич співпрацював із газетою «Слово» і спочатку виконував обов’язки її головного редактора. Саме в «Слові» він опублікував повість «Барtek Звитяжець» у лютому та березні 1882 року. Роман «Вогнем і мечем» виходив у продовженнях у «Слові» з 2 травня 1883 року до 1 березня 1884 року, а також одночасно друкувався у варшавському «Слові» та краківському «Часі». Твір швидко набув великої популярності та викликав значний суспільний відгук, хоча його й критикували за історичні неточності.
У 1884 році Ян Матейко виставив живі картини, створені за мотивами «Вогнем і мечем», а також було створено театральну п’єсу за цим романом. У 1879 році місто Збараж назвало на його честь вулицю. Пізніше Сенкевич почав працювати над «Потопом», другою частиною Трилогії, який друкувався у «Слові» з 23 грудня 1884 року до 2 вересня 1886 року. Після смерті дружини Марії Сенкевичової письменник подорожував через Бухарест і Варну до Константинополя та писав звідти кореспонденції. Згодом у варшавському «Слові» з травня 1887 року до травня 1888 року він опублікував «Пана Володиєвського», третю частину Трилогії. Саме Трилогія принесла йому звання найпопулярнішого польського письменника.
Останні літературні праці та громадська діяльність
У 1888 році Генрік Сенкевич отримав 15 000 рублів від анонімного шанувальника, який підписався іменем Міхал Володийовський, і передав ці кошти до фонду Марії Сенкевичової, призначеного для підтримки митців, яким загрожував туберкульоз. Того ж року він написав новелу «Та третя», присвячену життю богеми, а також подорожував до Іспанії. У 1890 році Сенкевич долучився до організації Року Міцкевича, а в січні 1891 року вирушив у мандрівку до Африки, наслідком якої стали «Листи з Африки». Того ж року вийшло книжкове видання «Без догмата». У 1892 році він підписав контракт на роман «Родина Поланецьких», який перед тим друкувався в газеті «Слова» між 1889 і 1890 роками. 9 травня 1893 року Сенкевича обрали іноземним дійсним членом філологічного відділу Імператорської академії наук у Кракові. У 1893 році він почав підготовку до роману «Камо грядеши», а влітку 1894 року в Закопаному читав уривки з «Хрестоносців». У жовтні 1894 року він написав «Родину Поланецьких». У 1896 році Сенкевич розпочав роботу над романом «Хрестоносці» і завершив його в 1900 році. Того ж року він відзначив 25-річчя літературної праці, отримав маєток в Обленгорку, створив там притулок для дітей і 30 червня 1900 року був обраний іноземним членом Чеської академії наук. У 1901 році він написав звернення щодо дитячого страйку у Врешні, а в 1905 році отримав Нобелівську премію з літератури та виголосив промову, в якій підкреслив значення цієї нагороди для сина Польщі. У 1903–1909 роках Сенкевич написав роман «На полі слави», замислюючи його як початок нової трилогії. У 1905 році він був одним із засновників Товариства Польської шкільної материнської опіки, а також Товариства наукових курсів, і був членом Товариства таємного навчання у Варшаві. Того ж року він відповів на анкету паризької газети «Ле Кур’є європеєн». У 1906 році Сенкевич закликав польських американців допомогти голодним у Царстві Польському та відхилив пропозицію балотуватися до Державної думи Російської імперії. Пізніше він став головою центрального виборчого комітету, створеного представниками Народної демократії, Партії реальної політики та Польської прогресивної партії. У 1908 році віденський трибунал оштрафував його за висловлювання про українських студентів у газеті «Діє Цайт». Близько 1910 року він жив на вулиці Гожа, 22, у Варшаві. У 1910 році в газеті «Кур’єр Варшавський» у продовженнях вийшов його юнацький роман «У пустелі й у пущі». Також роман «Камо грядеши» неодноразово було адаптовано для театру й опери, а вперше його екранізували 1913 року.
Життя у Швейцарії під час війни
Після початку Першої світової війни Генрик Сенкевич разом із родиною переїхав до Веве у Швейцарії. Спершу він мешкав у готелі «Гранд-отель» у Веве, а з листопада 1915 року жив у готелі «Отель дю Лак», займаючи квартиру на першому поверсі з видом на Женевське озеро та Альпи. У цей період він разом із Ігнацієм Яном Падеревським став співзасновником Швейцарського генерального комітету допомоги жертвам війни в Польщі. У 1916 році Генрик Сенкевич також отримав Премію Фонду Еразма і Анни Жермановських, яку присуджувала Польська академія знань. Окрім цього, він був іноземним членом Чеської та Сербської академії наук і мистецтв.
Останні дні та поховання
15 листопада 1916 року Генрик Сенкевич помер від аневризми серця в готельних апартаментах у Веве. Його труну виставили для прощання в місцевій католицькій церкві Богоматері у Веве. Похоронні церемонії відбулися 22 листопада в цій самій церкві, після чого його поховали на місцевому цвинтарі у Веве. Після війни кафедральний собор у Веве було реконструйовано, а саркофаг відновлено.
Сім’я та нащадки Генрика Сенкевича
Генрик Сенкевич був одружений тричі. У 1935 році в Обленгорку було знайдено його заповіт. Син письменника, Генрик Юзеф, здобув освіту архітектора. У нього було четверо дітей: Ядвіга (1926–2020), Зузанна Юзефа (1927–2000), Марія (1930–2011) та Юліуш (1932–2021). Юліуш був батьком Бартломея Сенкевича, колишнього міністра культури. Донька письменника, Ядвіга Корніловичова, перекладала літературні твори, зокрема твори Джозефа Конрада і Томаса Гарді. Її чоловіком був Тадеуш Корнілович, полковник Війська Польського та жертва Катинського розстрілу. Онука Генрика Сенкевича, Марія Корнілович, була психологинею, письменницею і перекладачкою.
