Адам Міцкевич — польський поет, драматург, есеїст, публіцист, перекладач і політичний діяч, одна з центральних постатей польського романтизму. Його широко вважають найбільшим поетом Польщі та одним із найвизначніших слов’янських і європейських поетів. Він належить до числа польських «трьох бардів» і відомий як «слов’янський бард».
Найбільшу славу Міцкевичеві принесли поетична драма «Дзяди» та національна епопея «Пан Тадеуш». До його впливових творів також належать «Конрад Валленрод» і «Гражина». Його творчість надихала виступи проти трьох імперських держав, що поділили Річ Посполиту, та сприяла литовському національному відродженню.
Міцкевич народився на землях колишнього Великого князівства Литовського, які перебували під владою Російської імперії, і брав участь у боротьбі за незалежність рідного краю. Через цю діяльність він провів п’ять років на засланні в Центральній Росії, а 1829 року залишив Російську імперію. Після цього жив за кордоном, спершу в Римі, а потім у Парижі, де понад три роки читав лекції зі слов’янської літератури в Колеж де Франс.
- Чим відомий Адам Міцкевич і який його вплив на літературу та національні рухи?
- Як Адам Міцкевич жив і працював після виїзду з Російської імперії?
- Як складалися викладацька діяльність Адама Міцкевича та його матеріальні обставини у цей період?
- Як змінилися релігійні погляди й політична діяльність Адама Міцкевича в 1840-х роках?
- Як Адам Міцкевич був пов’язаний із газетою «Трибуна народів» у 1849 році?
- Як розвивалися останні політичні кроки Адама Міцкевича і як завершилося його життя?
- Як Адам Міцкевич працював із литовською мовою та фольклором?
- Яким був вплив Адама Міцкевича на польську та литовську літературу?
- Чому Адама Міцкевича вважають настільки важливою постаттю в культурі та політиці?
- Як Адам Міцкевич пов’язував своє походження з литовською та польською традиціями?
- Які твори Адама Міцкевича були написані в 1830-х роках і збереглися не повністю?
Творчість і вплив
Адам Міцкевич був польським поетом, драматургом, есеїстом, публіцистом, перекладачем і політичним діячем. Його вважають національним поетом у Польщі, Литві та Білорусі. Він значною мірою вплинув на українську літературу та позначився на російській літературі. Міцкевич є провідною постаттю польського романтизму, одним із польських «трьох співців» і широко вважається найбільшим польським поетом. Також його вважають одним із найвизначніших слов’янських і європейських поетів; його називали «слов’янським бардом». Найбільшу відомість йому принесли поетична драма «Дзяди» та національна епічна поема «Пан Тадеуш». Серед інших впливових творів — «Конрад Валленрод» і «Гражина». Творчість Міцкевича надихала повстання проти трьох імперських держав, що поділили Річ Посполиту, а також сприяла Литовському національному відродженню. Початок національного гімну Литви «Таутишка гяйсме» (1898) є перефразуванням початку «Пана Тадеуша».
Еміграція, викладацька діяльність і політична публіцистика
Адам Міцкевич, народжений на територіях колишнього Великого князівства Литовського, що перебували під російським пануванням, був активним учасником боротьби за незалежність свого краю. За цю діяльність його на п’ять років вислали до Центральної Росії. У 1829 році він залишив Російську імперію і надалі жив за кордоном, спершу в Римі, а потім у Парижі.
У Парижі Міцкевич понад три роки читав лекції зі слов’янської літератури в Колежі де Франс. Його зацікавлення релігійним містицизмом Анджея Товянського спричинило конфлікт із французькою владою та Католицькою церквою, після чого він зрештою втратив свою посаду.
У 1849 році Міцкевич заснував франкомовну газету «Ля Трибюн де Пепль», на сторінках якої виступав на підтримку демократії, соціалізму та національного визволення. Він і далі залишався діячем, який прагнув демократичної та незалежної Польщі. Наприкінці життя він поїхав до Стамбула в Османській імперії, де мав допомогти в організації польських і єврейських сил для боротьби з Росією в час Кримської війни. Там він помер, імовірно від холери. У 1894 році його останки було перепоховано з Монморансі у Франції до Вавельського собору в Кракові.
Роки викладання і праця у Франції та Швейцарії
Адам Міцкевич народився 24 грудня 1798 року — або в маєтку батькового дядька в Завоссі поблизу Новогрудка, або в самому Новогрудку. З 1819 до 1823 року він викладав у повітовій школі в Каунасі за умовами державної стипендії. У ці роки він і його родина жили в відносній бідності, а основним джерелом доходу були поодинокі публікації його праць. Друзі й покровителі надавали допомогу, але вона не змінювала їхнього становища. Попри те, що більшість років він провів у Франції, французького громадянства він так і не отримав і не мав підтримки від французького уряду.
У 1838 році Міцкевич став професором латинської літератури в Лозаннській академії у Швейцарії, а після від’їзду звідти був обраний почесним професором цієї академії. У 1840 році його призначили на щойно створену кафедру слов’янських мов і літератур у Колеж де Франс. Він обіймав цю посаду трохи більше ніж три роки; останню лекцію прочитав 28 травня 1844 року. Його лекції приваблювали багатьох слухачів, не лише студентів, і викликали відгуки в пресі.
Релігійні пошуки та політична активність
У 1841 році Адам Міцкевич опинився під впливом польського філософа Анджея Товянського, що привело його до релігійного містицизму. Його лекції поєднували релігію і політику та містили суперечливі напади на Католицьку церкву, через що він зазнав осуду з боку французького уряду. Деякі твори самого Міцкевича і Товянського було внесено до католицького списку заборонених книг. Водночас Міцкевич і Товянський регулярно відвідували католицьку месу та заохочували своїх послідовників робити так само. У 1846 році, після зростання революційних настроїв у Європі, Міцкевич розірвав зв’язки з Товянським, розкритикував його пасивність і повернувся до традиційної Католицької церкви.
У 1847 році він познайомився з американською журналісткою Маргарет Фуллер. У березні 1848 року Міцкевич увійшов до складу польської делегації, яку прийняв папа Пій IX, і звернувся до нього із закликом підтримати поневолені народи та Французьку революцію 1848 року. У квітні 1848 року він організував військовий підрозділ, відомий як Легіон Міцкевича, сподіваючись визволити польські та інші слов’янські землі, однак цей легіон так і не став більшим за символічний загін. Восени 1848 року Міцкевич повернувся до Парижа й знову став політично активним. У грудні 1848 року йому запропонували посаду в Ягеллонському університеті в Кракові, але австрійська влада домоглася відкликання цієї пропозиції. Узимку 1848–1849 років його відвідав Фридерик Шопен, який заспокоював його грою на фортепіано; раніше Шопен поклав на музику два вірші Міцкевича.
«Трибуна народів»
Узимку 1849 року Адам Міцкевич заснував франкомовну газету «Трибуна народів» за підтримки польського емігрантського діяча. Від березня до листопада 1849 року він написав для неї понад 70 статей. У цих публікаціях Міцкевич відстоював демократію, соціалізм і ідеали Французької революції. У листопаді 1849 року влада закрила газету.
Останні політичні дії та смерть
У 1851 році Адам Міцкевич підтримав відновлення Французької імперії, а в квітні 1852 року втратив посаду в Колежі де Франс і право читати лекції. 31 жовтня 1852 року його взяли бібліотекарем до Бібліотеки Арсеналу. Там його відвідував Ципріан Норвід, а також померла його дружина Целіна.
Під час Кримської війни 1853–1856 років Міцкевич сприйняв події з надією, що війна приведе до нового європейського порядку, який включатиме відновлену незалежну Польщу. Його останнім твором стала латинська ода «Ad Napolionem III Caesarem Augustum Ode in Bomersundum captaptum», присвячена Наполеону III і написана на честь британсько-французької перемоги над Росією в битві під Бомарсундом на Аландських островах у серпні 1854 року. Польські емігранти, пов’язані з Готелем Ламбер, схилили його знову стати активним у політиці, а невдовзі після початку війни французький уряд доручив йому дипломатичну місію.
11 вересня 1855 року Міцкевич виїхав із Парижа, 22 вересня прибув до Константинополя в Османській імперії та працював там разом із Михайлом Чайковським (Садик-пашею), організовуючи польські сили для бою під османським командуванням проти Росії. Разом з Арманом Леві він також узявся за організацію єврейського легіону. Після поїздки до військового табору він повернувся хворим до своєї квартири на вулиці Єнішехір у районі Пера в Константинополі й 26 листопада 1855 року помер, імовірно заразившись холерою.
Литовська тематика у творчості
У творчості Адама Міцкевича помітне звернення до литовської тематики. У поемі «Пан Тадеуш» він ужив литовську назву «Баўбліс». Його роботи були пов’язані з читанням лекцій про литовський фольклор і міфологію в Колеж де Франс, що вимагало знання литовської мови, достатнього для таких виступів. Також він співав литовські народні пісні разом із жемайтом Людмилом Корильським. На початку 1850-х років у Парижі Міцкевич записав правильний текст однієї литовської народної пісні. Серед його литовських записів були й нотовані народні пісні, а також пісні, відомі як такі, що виконувалися в Дарбенай.
Спадщина Адама Міцкевича
Адам Міцкевич вважається визначною постаттю польського романтизму, одним із трьох поетів-віщунів Польщі та найбільшим поетом усієї польської літератури. Його творчість почали перекладати литовською мовою ще за його життя. У 1822 році Симонас Даукантас переклав і переказав одну з його оповідей, а близько 1836 року в Парижі було опубліковано переклад Міцкевича, здійснений Кипріянасом Незабітаускісом. У 1837 році Ліудвікас Адамас Юцевічюс переклав одну з балад поета. Твори Міцкевича впливали на діячів литовського національного відродження в XIX столітті. У 1898 році «Таутичя ґєсме» Вінцаса Кудірки стало перефразуванням початку поеми Міцкевича «Пан Тадеуш». Переклади його творів литовською мовою та їхнє видання продовжувалися і після відновлення державності Литви 1918 року.
Післясмертна спадщина Адама Міцкевича
Значення спадщини Адама Міцкевича виходить далеко за межі літератури й охоплює ширші сфери культури та політики. Вяйка називав його співцем і епічним поетом польського народу, а в науковій традиції навіть утвердився вислів «культ Міцкевича», що позначає особливу шану, якою він користується. Красиński писав, що для людей його покоління Міцкевич був «молоком і медом, жовчю і кров’ю життя». Едвард Генрі Левінський Корвін характеризував його твори як прометеївські та такі, що досягають більше польських сердець, ніж твори інших польських бардів, а Георг Брандес оцінював їх як здоровіші, ніж твори Байрона, Шекспіра, Гомера і Ґете.
Вплив Міцкевича позначився на підвалинах багатьох партій і ідеологій у Польщі від XIX століття до сьогодні. Його популярність у Польщі триває вже два століття, тоді як за межами країни він був відомий менше. Водночас у XIX столітті він здобув значну міжнародну славу серед людей, що опиралися реакційним імперіям. Про нього писали багато авторів у Польщі та поза її межами, йому присвячували твори, а також робили його персонажем художніх творів, зокрема драматизованих біографій. Образ Міцкевича неодноразово з’являвся у живописі Єжена Делакруа, Юзефа Олешкевича, Александра Орловського, Войцеха Статтлера та Валентина Ваньковича.
Пам’ятники й присвяти на його честь існують у Польщі, Литві, Україні та Білорусі. Йому також присвячено багато скульптур і бюстів Антуана Бурделя, Давіда д’Анже, Владислава Олещинського, Теодора Риґєра, Вацлава Шимановського та Якуба Татаркевича. У 1898 році у Варшаві було встановлено високий пам’ятник Міцкевичу роботи Ципріана Ґодебського; на його постаменті викарбувано напис: «Поетові від народу». У 1955 році Університет Познані обрав Міцкевича своїм офіційним патроном. Значна частина наукової та популярної літератури про нього доступна лише польською мовою; за словами Коропецького, праці, присвячені Міцкевичу, могли б заповнити добру полицю або й дві, а англійською мовою вийшло лише п’ять книжкових біографій. Жодна мова не має остаточного критичного видання його творів, а в Європі існує також кілька музеїв, присвячених Міцкевичу.
Походження та культурна ідентичність
Питання етнічного походження Адама Міцкевича в джерелах описується по-різному: його називають польським поетом або білорусом, а «Кембриджська історія Росії» визначає його як поляка з литовсько-білоруським етнічним походженням. Литовський дослідник літератури писав, що його рід походив від давнього литовського шляхетського роду, пов’язаного з предком на ім’я Римвідас, і що цей рід існував ще до християнізації Литви. Водночас шляхта Литви за його часів була значною мірою сполонізована й розмовляла польською мовою. Міцкевич зростав у культурі Речі Посполитої, до якої входила більшість територій сучасних Польщі, Литви, Білорусі та України, і вважав розділення цієї багатокультурної держави на окремі частини небажаним. За словами Романуцці-Росс, він називав себе литвином, тобто литовцем. Водночас у його добу окрема литовська ідентичність ще не існувала поза польською. Його твори відбивають багатокультурний характер Речі Посполитої; найвідоміша поема «Пан Тадеуш» починається польськомовним зверненням до Литви. У його вжитку термін «Литва» зазвичай означав історичний край, а не мовно-культурну спільноту, і нерідко він застосовував назву «литовці» до слов’янського населення Великого князівства Литовського.
Вибрані твори
У 1830-х роках Адам Міцкевич створив роман у жанрі наукової фантастики, однак сам знищив його; до нашого часу збереглися лише окремі фрагменти. У 1834 році він також написав п’єсу французькою мовою, яка була надрукована вже після його смерті. Ці твори належать до менш відомої частини його літературної спадщини та свідчать про різноманітність його творчих інтересів у цей період.
