Станіслав Виспянський

Мистецтво
Портрет Станіслава Виспянського, польського художника та поета
Портрет Станіслава Виспянського, польського художника та поета

Станіслав Виспянський народився 15 січня 1869 року в Кракові, де також помер 28 листопада 1907 року. Він був польським поетом, драматургом, живописцем, графіком, архітектором і дизайнером меблів. Як письменник був пов’язаний із символічною драмою та працював у добу Молодої Польщі. Навчався у Школі образотворчих мистецтв у Кракові, де був учнем Яна Матейка. Як художник спеціалізувався на сецесійних пастелях і створив, зокрема, «Автопортрет із дружиною» 1904 року та «Материнство» 1905 року. Архітектурну відомість здобув завдяки поліхромним оздобам для францисканського костелу в Кракові 1897 року. Його драматичні твори, присвячені історії польського суспільства та його перспективам у добу поділів, принесли йому славу і сприяли тому, що його називали четвертим польським бардом. Серед найвідоміших драм — «Весілля», «Визволення» та «Листопадова ніч».

Драматургія та мистецька діяльність

Станіслав Виспянський був польським поетом, драматургом, живописцем, графіком, архітектором і дизайнером меблів. Як письменник він був пов’язаний із символічною драмою та працював у добу Молодої Польщі. Навчався в Краківській школі образотворчих мистецтв у Яна Матейка. У живописі спеціалізувався на пастелях у стилі сецесії; серед його робіт — «Автопортрет із дружиною» 1904 року та «Материнство» 1905 року. Як архітектор він здобув визнання завдяки поліхромним оздобам францисканського костелу в Кракові, виконаним 1897 року. Найбільшу славу йому принесли драми про польське суспільство, його історію та перспективи за умов поділів. Серед найвідоміших творів — «Весілля» 1901 року, «Визволення» 1903 року та «Листопадова ніч» 1904 року. Саме драматургічна творчість сприяла тому, що його називали четвертим польським бардом. Його літературні твори екранізували митці, зокрема Конрад Свінарський і Анджей Вайда. Досягнення Виспянського неодноразово вшановували.

Ранні родинні обставини

Станіслав Виспянський народився 15 січня 1869 року в сім’ї скульптора Францішека Виспянського (1836–1901) та Марії Роговської. Його батьки одружилися 1868 року. Марія Роговська походила із заможної родини, однак після смерті її батька Матеуша Роговського вона втратила фінансову стабільність. Згодом мати Марії продала кам’яницю на вулиці Крупничій, 14, де мешкала родина Виспянських, і батьки переїхали до кам’яниці на вулиці Канонічій, 25.

У родині були й трагічні втрати. Молодший брат Станіслава, Тадеуш (1871–1875), помер від менінгіту. Сам Францішек Виспянський з часом став алкоголіком. Мати Станіслава померла 1876 року від туберкульозу. Перед смертю вона попросила свою сестру Йоанну піклуватися про сина. У 1880 році Йоанна Роговська одружилася з Казімєжем Станкевичем, і саме вони обидва опікувалися Станіславом.

Освіта, подорожі та перші мистецькі здобутки

Ще в дитинстві Казімєж Станкевич прищепив Станіславу Виспянському любов до читання. У 1881/1882 роках він читав драми Вільяма Шекспіра. Навчання Виспянський здобував у гімназії святої Анни в Кракові, де викладання велося польською мовою, а особливу увагу приділяли історії Польщі та історії польської літератури. Там він вивчав також грецьку й латинську мови та склав випускні іспити з відмінними результатами. У шкільні роки він подружився з Юзефом Мехоффером, Лучаном Риделем, Станіславом Естрейхером, Генриком Опеньським і Єжи Жулавським.

У 1887 році Виспянський вступив на філософський факультет Ягеллонського університету. Протягом 1887–1890 і 1896–1897 років він відвідував там лекції з історії, історії мистецтва та літератури. Паралельно він навчався живопису в Краківській школі красних мистецтв, директором якої був Ян Матейко. Саме Матейко доручив йому допомагати в роботах над розписами в Маріацькому костелі в Кракові, а згодом Виспянський виконував за його замовленням також герби та емблеми в тому самому храмі.

Виспянський часто бував у Жабні, де спроєктував вітражі для місцевого костелу. У 1889 році він відвідав Тарнув, оглянув Тарнівську катедру та зробив начерки частин старого міста. У 1890 році за організацією Тадеуша Стшиженського він вирушив у подорож Європою, що пролягала через Італію, Швейцарію, Францію, Німеччину та Прагу. Під час цієї мандрівки він вивчав середньовічне мистецтво, зосереджуючись на готичних катедрах у Франції, а 20 вересня 1890 року повернувся до Кракова.

У 1891 році, натхненний Мехоффером, Виспянський знову поїхав до Парижа, де навчався в приватній Академії Колароссі з 1891 до 1894 року. Він безуспішно намагався вступити до Школи красних мистецтв, а через важке матеріальне становище був змушений повернутися до Кракова. У Парижі він познайомився з Владиславом Слевінським, Гогеном і групою Набі. На його художні погляди вплинули картини П’єра Пюві де Шаванна та фрески Пантеону. Водночас у нього дедалі більше зростав інтерес до театру: він відвідував оперні вистави та французький класичний театр.

У 1895 році Виспянський отримав замовлення на поліхромію для францисканського костелу в Кракові. До неї входили рослинні, геральдичні та геометричні мотиви. Після роботи з францисканцями він одержав також замовлення на створення вітражів для восьми вікон костелу. У 1897 році в стилі сецесії він виконав вітражі «Нехай станеться! (Бог Отець)» і «Стигматизація святого Франциска». Натомість композиція «Благословенні Саломея, Кунегунда і Йолента» була відхилена замовником, отцем Самуїлом Леоном Райсом, який також затримав останній платіж. Невдало завершилася й співпраця з архітектором Славомиром Одживольським над розписом костелу в Бєчу. Через недостатню оплату від Тадеуша Стшиженського він відмовився і від нагляду за реставрацією ренесансних фресок у костелі Святого Хреста.

Близько 1900 року Виспянський створив три вітражні картони: «Генріх Побожний», «Казимир Великий» і «Станіслав Щепановський». Молоді польські літератори захоплювалися цими картонaми й пов’язували їх із занепадом колишньої національної могутності. Разом із тим Виспянський став одним із засновників Польського товариства художників «Штука» в Кракові в 1897 році. У середині 1898 року він обійняв посаду художнього директора літературно-мистецького тижневика «Житє».

Драма «Судді»

У 1900 році Станиcлав Виспянський завершив попередню версію драми «Судді». Під час його життя Людвик Сольський відмовлявся ставити цей твір, і лише після смерті автора драма була поставлена 1907 року. Сюжет «Суддів» спирається на вбивство Євдохи Абрамчук, скоєне Нутею Мараморосом. У творі вбивцею є Натан, син лихваря Самуеля; Натан і Самуель убивають Євдоху, побоюючись аборту. Виспянський надав драмі універсального виміру, зберігши єдність місця, часу й дії, характерну для античної трагедії. У «Суддях» також відлунюють юдейські етичні уявлення про відповідальність людини за власні вчинки протягом життя.

Створення драми «Весілля»

20 листопада 1900 року Станіслав Виспянський був на весіллі Люціана Риделя в Броновицях Малих. Саме на основі цього весілля він у 1901 році створив драму «Весілля». Твір приніс йому славу та визнання, а його успіх виявився для нього несподіваним. У драмі показано суспільне середовище його знайомих: інтелігенцію, шляхту, селян і євреїв. Різні суспільні верстви постають під час весілля перед багатьма примарами. «Весілля» широко тлумачили як критичний портрет польського суспільства, особливо старшого покоління прихильників Станьчика. У творі також є натяки на «Дзяди» Адама Міцкевича та казкові елементи.

Нові драми 1903 року

У 1903 році Станіслав Виспянський опублікував три нові твори: «Визволення», «Ахіллеїду» та «Болеслава Сміливого». У «Визволенні» він відсилав до «Дзяд»; центральним персонажем був Конрад, який замислював театральну критику сучасних поляків. П’єса виникла під впливом монументального театру Ріхарда Вагнера та ніцшеанської думки, а також була співвіднесена з історичним реалізмом, характерним для Національної демократії. «Ахіллеїду» Виспянський створив на основі «Іліади» Гомера, доповнюючи її мотивами з «Енеїди» Вергілія та «Троїла і Крессиди» Вільяма Шекспіра. Події Троянської війни в цій п’єсі він стиснув до одного дня, без батальних сцен і без значної ролі богів. «Болеслав Сміливий» був присвячений конфлікту між королем Болеславом II Сміливим і єпископом Станіславом зі Щепанова. Хоча твір критикували за історичні неточності, він спирався на хроніки Галла Аноніма і Вінцентія Кадлубека, а також на праці Йоахіма Лелевеля.

Останні роки та смерть

У 1898 році Станіслав Виспянський захворів на сифіліс, який згодом набув тяжкого перебігу і став причиною смерті. У 1902 році він розпочав роботу в Краківській академії образотворчих мистецтв. Пізніше, у 1903 році, проходив лікування в Риманові, а в 1904 році — в Бад-Галлі. У 1905 році став членом Краківської міської ради. У 1906 році переїхав до будинку в селі Венгжеце. Помер він у Кракові, у клініці на вулиці Сємірідзького, 1, у Будинку здоров’я доктора Яна Гвоздоморського. Похорон 2 грудня 1907 року в Кракові став національною маніфестацією, а поховали його в Скальці в Крипті заслужених.

Сімейне життя

18 вересня 1900 року Станіслав Виспянський одружився з Теодорою Теофілою Питко з Конар поблизу Тарнува. Цей шлюб викликав значне обурення. До шлюбу в нього вже були старші діти — Гелена та Мечислав. Донька Гелена народилася 30 або 31 травня 1896 року і померла 28 листопада 1971 року; після шлюбу з Адамом Хмурським вона була відома як Гелена Хмурська. Син Мечислав народився 7 вересня 1899 року, а датою його смерті вважають 31 грудня 1924 року. 2 грудня 1901 року народився син Станіслав, який помер 4 січня 1968 року. Теодора Теофіла Питко всиновила позашлюбного сина Теодора. Після смерті Станіслава Теодора Виспянська в листопаді 1908 року вдруге вийшла заміж за Вінцентія Вашку, селянина з Вєнґжець. Уся родина похована на Раковицькому цвинтарі в Кракові. Теодора Васька, Гелена Хмурська та син Станіслав поховані в гробівці Хмурських у секторі FA, а всиновлений Теодор — у гробівці в ряду 54.

Живопис, графіка та сецесійні впливи

Творчий доробок Станіслава Виспянського охоплював живопис, графіку, проєкти меблів та інтер’єрів, архітектурний проєкт Вавеля, драми й поеми. Його малярська спадщина включає рисунки, альбоми ескізів, олійні картини, пастелі, а також твори із краєвидами Кракова, портрети, автопортрети, зображення рослин, проєкти вітражів, настінні розписи та ілюстрації. У мистецькому контексті його роботи пов’язують із естетикою модерну та символізму. Виспянський особливо спеціалізувався на пастелі, створюючи декоративні, орнаментальні, різко окреслені образи людей і рослин, а моделі часто подавав у вільних, природних позах. У своїх творах він протиставляв міське й високе мистецтво сільському та народному, а також виявляв інтерес до японського мистецтва, що позначилося, зокрема, в пейзажах Копця Костюшка, натхненних «Фудзі-горою» Кацусіки Хокусая. Значне місце в його діяльності посідала архітектурна й декоративна творчість у співпраці з Юзефом Мегоффером, особливо у вітражах для Маріацького костелу в Кракові. Спочатку обох митців формував історизм, однак у пізніших проєктах Виспянський відходив від статичних історичних схем композиції вікон. Його пізні роботи вирізняються наративною спрямованістю, посиленням символічного змісту та виразним використанням кольорових плям. Вітражі для Францисканського костелу в Кракові побудовані на симетрії, ритмі, кольорових контрастах і протиставленні руху фігур. За оцінкою Вєслава Ющака, зрілий, або пізній, стиль Виспянського приблизно 1900/1902–1907 років належить до раннього експресіонізму. Розвиток його художньої мови був пов’язаний із впливом, який справило ознайомлення Станіслава Пшибишевського з творами Едварда Мунка, а можливо, й живописом Ель Греко. Виспянський був пов’язаний із Віденською сецесією як звичайний член від самого її заснування, неодноразово виставляв там свої роботи, а кілька з них були відтворені в офіційному виданні сецесії. Протягом усього життя він зберігав інтерес до мистецького життя імперської столиці; його твори також виявляють впливи й паралелі з ужитковим мистецтвом Віденських майстерень. Ці впливи він творчо переосмислював, зокрема в інтер’єрах Медичного дому в Кракові. Окремі його роботи мають паралелі з живописом Егона Шіле, а з творами Поля Сезанна та Вінсента ван Гога він, імовірно, ознайомився через віденські виставки; однак цей зв’язок стосується передусім формальних точок дотику, а не прямого натхнення.

Вітражі та монументальні проєкти

У творчості Станіслава Виспянського помітне місце посідають вітражі, виконані для краківських споруд і зібрань. Між 1897 і 1904 роками він створив вітраж «Бог-Отець — Нехай станеться!» для базиліки святого Франциска Ассізького в Кракові. У 1904 році художник спроєктував вітраж «Аполлон закутий» для Лікарського дому в Кракові.

Найбільший за обсягом цикл пов’язаний із Національним музеєм у Кракові, де між 1902 і 1906 роками було створено кілька композицій. До них належать «Зустріч у Золотих Воротах», «Благовіщення», «Відвідини», «Благовіщення Йоакиму», «Ангел, що наказує Святій Родині тікати», «Втеча до Єгипту», «Розп’яття» та «Зняття з хреста». Ці роботи свідчать про послідовний інтерес митця до релігійних і символічних тем, а також до великоформатного декоративного мистецтва.

Пейзажі з видом на Костюшків курган

У 1904 році Станіслав Виспянський створив кілька творів із видом на Костюшків курган у Кракові, зокрема «Вид із вікна майстерні на Костюшків курган у Кракові», «Вид на Костюшків курган із ательє художника» та «Вид на Костюшків курган у Кракові». Деякі з цих робіт нині перебувають у приватній власності, інші зберігаються в Національному музеї у Варшаві, Сілезькому музеї в Катовицях і Національному музеї в Кракові. У 1904 році також було створено «Вид із вікна майстерні на Костюшків курган» та «Вид із майстерні художника на Костюшків курган у зимовий сонячний день». Наступного, 1905 року, він продовжив цей цикл і написав «Вид із майстерні художника на Костюшків курган під час снігової бурі» та «Вид із майстерні художника на Костюшків курган під час відлиги».

Поліхромії для Францисканського костелу в Кракові

У 1895 році Станіслав Виспянський створив для Францисканського костелу в Кракові серію поліхромій, що стала важливою частиною його творчості. До цього циклу належали «Троянди», «Братки», «Настурції», «Лілії», «Кульбаби», «Цикорій», «Соняшники» та «Мадонна з Дитям». Окремо було виконано також картон «Троянди» для поліхромії. Усі ці роботи були пов’язані з інтер’єром костелу на вулиці Францисканській, 2, у Старому Місті Кракова. Поліхромії вирізнялися рослинними мотивами та релігійним образом, що підкреслювало цілісність оздоблення храму.

Живописні та портретні твори 1880–1905 років

У 1880 році Станіслав Виспянський створив кілька творів, пов’язаних із сільським краєвидом і архітектурою: «Жінка з дитиною на тлі будинку в селі», «Дім у Свьонтниках» і «Будиночки під Олшинянами». У наступні роки в його творчості з’являються як алегоричні, так і міські мотиви. До цього періоду належить «Полонія», над якою він працював між 1884 і 1892 роками, а також низка композицій із портретами та краєвидами, створених між 1891 і 1894 роками: «Портрет жінки», «Люксембурзький сад», «Портрет Юлії», «Плоти на Сені», «Портрет молодої дами», «Планти на світанку», «Вигляд на Міський театр у Кракові з вулиці Зацизе» та «Вигляд на Барбакан і Флоріанську браму з вулиці Зацизе». У 1893 році він створив «Голову хлопчика і квіти», а в 1895-му — «Портрет дівчинки в блакитному капелюсі», «Портрет двох дівчаток» і «Портрет Казимєжа Станкевича, дядька митця». До кінця століття належать також «Чортополохи (Планти вночі)» (1898–1899), «Портрет Адама Хмеля» (1899) і «Портрет Вінцентія Парвія» (1899). У 1900 році він створив «Головку Геленки, дочки митця», «Композицію (Студія актів)», «Жінку в гуральському пов’язанні» та «Жебрака під костелом Святої Марії в Кракові», а в 1901–1902 роках — «Головку Мітька», «Подвійний портрет» і «Дівчинку з вазою квітів». У 1904 році з’явилися «Людвік Солський як старий вояк у “Варшав’янці”», «Сплячий Стась», «Закрути Вісли», «Портрет доктора Яна Рачинського» та «Мітько, спертий на руки». Рік 1905 приніс «Материнство», «Подвійний портрет Лізи Паренської», «Портрет хлопчика», «Віслу під Краковом» і «Пейзаж над Рудавою».

Драматургія та театральні погляди

Драматургія Станіслава Виспянського продовжувала традиції романтичної драми, через що його називали четвертим національним бардом і вважали наступником романтичних польських драматургів Адама Міцкевича, Юліуша Словацького та Зиґмунта Красінського. Водночас він був одним із попередників польської символічної драми, змодельованої на п’єсах Моріса Метерлінка. Тематика його творів охоплювала легендарні й ранньоісторичні часи, а також період Листопадового повстання. Для своїх драм він використовував різні історичні епохи й стилі, спираючись на греко-римську міфологію, наслідування шекспірівської драми та вагнерівський монументальний театр. Виспянський цінував казкову фантастику, однак не приймав її цілком; у «Акрополі» він показав ангелів озброєними шаблями. Він скептично ставився до некритичного ідеалізування народних мотивів і критикував надання надмірного значення дитячому голосу в драмі. Його театральні твори вирізнялися нерівним художнім рівнем, але саме це відносило автора до модерністського авангарду.

Найповніше своє бачення театру він висловив у праці «Студія про „Гамлета“». Вона постала під враженням розмови з актором Казимиром Камінським у грудні 1904 року про втілення образу принца Гамлета і була опублікована наприкінці лютого 1905 року. У цій праці Виспянський розвивав думку про те, що Шекспір досяг акторської переконливості завдяки приватному, особистому й дружньому залученню. Він поділяв акторів на два типи: страждальних акторів і архакторів, а Лаерта та Гамлета вважав відповідними їм персонажами. Обидва типи гри він уважав важливими залежно від природи ролі. Самого Гамлета Виспянський трактував як постать роздумливу, а не патетичну; його смерть він розумів як метафізичне відкриття і перехід від тлінності до безконечності.

Вшанування Станаіслава Виспянського

Пам’ять про Станіслава Виспянського увічнена в кількох місцях у Кракові та поза ним. У Кракові його вшановано пам’ятником, створеним Мар’яном Конецьним у 1982 році, а також численними меморіальними таблицями: на будинку Національної академії театрального мистецтва на вулиці Страшевського, 21–22; на лікарняному будинку на вулиці Семирадського, 1; на будинку Яна Длугоша, 25 на вулиці Канонічій, де містилися помешкання і майстерня його батька; на кам’яниці Чинціль на Ринковій площі, 4, що нагадує про створення «Весілля»; на фасаді будівлі Національного банку Польщі на вулиці Бастовій, 20; у церкві святого Франциска Ассизького на вулиці Францисканській, 2. Окремо зберігається таблиця в готелі «Австрія Класик Готель Відень» на вулиці Пратерштрассе, 72, яка нагадує про перебування Виспянського в серпні 1904 року. Його вшановано також бюстами: авторства Броніслава Хрому в парку Децюша на вулиці Краньцовій, 4, та перед будівлею дитячого садка і початкової школи в Бібіцах. Крім того, пам’ятний обеліск позначає місце, де колись стояв будинок митця.

Пов'язані записи

Залишити коментар

Прокрутка до верху