Віолетта Віллас, уроджена Чеслава Марія Господарек, за дівочим прізвищем Цєсляк, народилася 10 червня 1938 року у Верв’є, Бельгія, і померла 5 грудня 2011 року в Левіні-Клодзькому, Польща. Вона була польською співачкою шансону з діапазоном колоратурного сопрано та набула міжнародної відомості як «голос атомної доби». У 1960-х роках виступала в Лас-Вегасі разом із Френком Сінатрою, Полом Анкою, Шарлем Азнавуром, Семмі Девісом і Барброю Стрейзанд. З 1966 до 1971 року була першою зіркою «Казино де Парі» в готелі «Дюни» у Лас-Вегасі. Вона також знімалася у шести фільмах, співала в кількох музичних шоу, писала музику та записала понад 300 шансoнів 10 мовами. Серед відзнак — медаль «За заслуги в культурі — Gloria Artis». Водночас її критикували за неприродний, бомбастично-кітчевий образ, а також за алкогольну й морфінову залежність. У пізні роки через психічний розлад жила в повній ізоляції.
- Чим Віолєтта Віллас була відома як співачка і яку міжнародну кар’єру вона мала?
- Як минули дитинство Віолети Віллас і початок її музичного навчання?
- Як розвивалася міжнародна концертна діяльність Віолетти Віллас у 1960-х роках?
- Як Віолетта Віллас виступала в Лас-Вегасі та Австралії наприкінці 1960-х років?
- Як складалися міжнародні виступи Віолетти Віллас у 1970–1980-х роках?
- Як проходило ревю «Віллас» у Варшавській конгресовій залі?
- Як розвивалися виступи Віолети Віллас у 1970-х роках і що відбувалося навколо альбому «Немає кохання без ревнощів»?
- Як проходило та де демонструвалося ревю «Віолета»?
- Як розвивалися сценічні виступи та записи Віолети Віллас у 1986–1996 роках?
- Як Віолета Віллас була пов’язана з Левіном-Клодзьким після повернення до рідного дому?
- Як змінювалася сценічна діяльність Віолетти Віллас від кінця 1990-х до її останнього концерту?
- За яких обставин було знайдено мертвою Віолєтту Віллас?
- Як Віолетта Віллас з’являлася в кіно та на телебаченні у 1960–1980-х роках?
Музична кар’єра та визнання
Віолєтта Віллас була польською співачкою шансону з колоратурним сопрано. Вона здобула міжнародну славу як «голос атомної епохи». У 1960-х роках виступала в Лас-Вегасі разом із Френком Сінатрою, Полом Анкою, Шарлем Азнавуром, Семмі Девісом і Барброю Стрейзанд. З 1966 до 1971 року була першою зіркою «Казино де Парі» в готелі «Дюни» в Лас-Вегасі. Віллас записала понад 300 шансону десятьма мовами: польською, англійською, французькою, німецькою, італійською, латинською, неаполітанською, російською, іспанською та португальською. Вона досягла численних хітів, що посідали перше місце в чартах. Окрім співу, брала участь у шести фільмах, виконувала пісні в кількох музичних шоу та писала музику.
Ранні роки та музична освіта
Віолета Віллас народилася 1938 року в клініці Сент-Елізабет у Верв’є поблизу Льєжа як Чеслава Марія Цесьляк у польській робітничій родині. Її батько, Болеслав Цесьляк, був вугільним шахтарем і керівником оркестру в Льєжі, а мати, Яніна Цесьляк, опікувалася домом. Дитинство вона провела в Льєжі в консервативній родині; її охрестили в Бельгії як Віолетту Елізу, а батько зареєстрував її як Чеславу Марію. У сім’ї було ще троє дітей: Ванда, Єжи та Ришард. Родина розмовляла французькою, італійською та німецькою мовами. Восени 1946 року сім’я переїхала до Левіна-Клодзького в Польщі. Там вона навчалася гри на фортепіано, скрипці й тромбоні та брала уроки балету. У 1956 році у Державній середній музичній школі в Щецині вона вивчала сольний спів, згодом стала ученицею Ґізели Пош у Вроцлаві та навчалася класичного співу в Євгенії Клопек-Фальковської у Варшаві. Вона мала абсолютний слух і чотириоктавний голос колоратурного сопрано. Зрештою вона залишила консерваторську освіту заради пропозицій зі світу шоу-бізнесу. Сценічне ім’я Віолетта Віллас вона взяла за порадою піаніста Владислава Шпільмана; назва поєднує «Vi» від Віолетта і «las», що польською означає «ліс».
Міжнародні виступи та сценічні успіхи
У 1960 році Віолетта Віллас дебютувала на Польському радіо із записами, здійсненими продюсерами Богуславом Клімчуком і Едвардом Черним. Вона також вела польську радіопередачу «Подвєчорек при мікрофоні». Її шансон «Для тебе, милий» здобув нагороду газети «Експрес вєчорни» як найкращий польський хіт і отримав 67 479 дзвінків слухачів.
Співачка брала участь у радіоконцертах у Федеративній Республіці Німеччина та Швейцарії, виступала з концертами в Чехословаччині, Болгарії, Румунії, Іспанії, Бельгії, Ізраїлі, Угорщині та Москві, а також брала участь у великих мистецьких подіях у Канаді. У 1961 році вона досягла успіху на Міжнародному фестивалі в Сопоті з шансоновими творами «Для тебе, милий» і «Сі сеньйор», а 1964 року — на II Крайовому фестивалі польської пісні в Ополі з шансонeм «Прийде на те час».
20 липня 1964 року Віллас виступила з Симфонічним оркестром Бельгійського радіо на Нордзефестивалі в Кнокке-Гейсті, а восени того самого року провела тримісячне концертне турне Радянським Союзом. У 1965 році вона представила «До тебе, мамо» та «Як не то не» на III Крайовому фестивалі польської пісні в Ополі, а востаннє з’явилася на цьому фестивалі 1966 року. Того ж року вона вперше виступила в Польщі як акторка в телесеріалі «Клуб професора Тутки», виконавши шансон «Чіка Гелка».
Міжнародне визнання Віллас підтвердили виступи на III Міжнародному фестивалі вар’єте та мюзик-холів у Ренні з 5 до 7 листопада 1965 року, де вона отримала Гран-прі міжнародної інтерпретації, а також успіх на Міжнародному фестивалі сучасного мистецтва в Руайяні. 8 листопада 1965 року вона співала разом із Чеславом Неменом і Пйотром Щепаняком у театрі Фонтен у Парижі, а на рубежі 1965/66 років давала сольні концерти в Парижі, зокрема в «Олімпії». Вона також виступала поза Францією, зокрема в Баден-Бадені, Базелі та Брюсселі. У 1966 році Віллас входила до складу польських артистів у ревю-програмі «Гранд Мюзік-Хол де Варшава», а її прем’єра там відбулася 26 липня 1966 року.
Виступи в Лас-Вегасі та Австралії
У 1966 році Віолетта Віллас виступила на концерті в «Олімпії», де виконала «Аве Марія но морро» та «Хіросіма, моя любов». Саме цей концерт запам'ятався тим, що під час виступу тремтів кришталевий люстр, а також тим, що її голос отримав відгуки як голос «атомної епохи». Того ж року вона познайомилася в Парижі з французько-американським менеджером Фредеріком Апкаром, директором і продюсером ревю-театру «Готель Дюн». Від грудня 1966 року Віллас стала першою зіркою «Казино де Парі» в «Готелі Дюн» у Лас-Вегасі. Вона виконувала шансон, оперні та опереткові арії десятьма мовами, зокрема «Під небом Парижа», «О, сонце моє», «Гранада», «Libiamo ne' lieti calici» та «Strangers In The Night» у програмі відкриття. На сцені вона з'являлася разом із Френком Сінатрою, Полом Анкою, Шарлем Азнавуром, Ертою Кітт, Діном Мартіном і Семмі Девісом молодшим. Підготовка до її першої участі в ревю коштувала 50 тисяч доларів. Її стилістом був Патрік Валетт, який створив для неї помпезний і кітчевий образ, що відповідав її особистості; хореографом був Гермес Пан, а сценічним рухам її навчав Сандро Мандарі. Віллас завжди виходила на сцену на білій коняці або на «Ягуарі E-Type», а для її виступів спеціально пошили сукню від «Крістіан Діор», яку вона носила на кожному концерті. Її прикраси виготовляла майстерня «Ательє Марангоні» в Мілані, а взуття — італійська марка «Квінте». На сцені вона виступала з французькою балетною трупою з 100 осіб і користувалася великим успіхом у Лас-Вегасі. Американська преса називала її феноменальною полячкою, голосом атомної епохи та білою вороною світського вокального мистецтва. У 1968 році вона записала для американського телебачення та компанії «Кепітол Рекордз» програму з 20 шансонами, а в березні того ж року почала фотопроби для «Метро-Голдвін-Маєр» на другорядні ролі в кіно. У 1969 році її запросили на гостьові виступи до готелю та казино «Сахара» в Лас-Вегасі, де вона співала дуети з Конні Френсіс і Барброю Стрейзанд. Також вона виступила з ревю в Австралії разом із трупою з 140 виконавців, організованою «Казино де Парі» та компанією «Дж. К. Вільямсон Театрес Лтд.». Під час австралійської прем'єри директор театру Джеймс Кассіус Вільямсон оголосив її польською співачкою з Лас-Вегаса, що мешкає в Парижі, але Віллас виправила його, сказавши, що народилася в Бельгії та є полькою; після цього він вимкнув їй мікрофон під час шансону. Вона підтримувала місцеву пресу та мистецькі об'єднання в Австралії й після трьох місяців ревю повернулася з трупою до Лас-Вегаса. У «Казино де Парі» вона регулярно виступала до 1971 року.
Міжнародні гастролі у 1970–1980-х роках
У грудні 1968 року Віолетта Віллас повернулася до Польщі з новим «лас-вегаським» образом і ревю «Віллас ревю». Згодом її гастрольна діяльність набула міжнародного масштабу. 29 травня 1971 року вона дала спеціальний концерт для Польського олімпійського комітету в Мельбурні. У 1973 році Віллас виступала з концертами в різних країнах світу, зокрема в Токіо та Ріо-де-Жанейро. У 1976 році, під час відзначення 200-річчя незалежності Сполучених Штатів, вона повернулася до США з всесвітнім туром «Післяобіддя біля мікрофона»; того ж року виступала дуетом із Каліною Єндруською у Філадельфії, Нью-Йорку та Чикаго.
У вересні 1987 року Віллас розпочала черговий світовий тур із варшавським театром «Сирена» під назвою «Віолетта». Перший концерт відбувся в «Карнеґі-Гол». Під час цього туру вона виступала в Лас-Веґасі, Маямі, Денвері, Техасі, а також у Європі та Австралії. У межах туру брала участь у ревю в театрі на Бродвеї в Нью-Йорку, а після завершення поїздки залишилася в США для додаткових концертів у Чикаго. Перед виборами президента США 1988 року Віллас зустрілася з Джорджем Гербертом Вокером Бушем у ресторані «Орбітал»; метою зустрічі було домогтися виступу в Білому домі в разі його можливої перемоги. У 1989 році вона повернулася до Польщі. Пізніше, у 1992, 1994 і 1996 роках, Віллас давала концерти для поляків Полонії в Чикаго та Нью-Йорку.
Ревю «Віллас» у Варшаві
Ревю «Віллас» неодноразово показували у Варшавській конгресовій залі. Проєкт повністю фінансував Лебен, а режисеркою була акторка й артистка кабаре Ганка Бєліцька. Програма починалася з арії «Libiamo ne lieti calici» з опери «Травіата». Виконання супроводжували оркестр із 30 музикантів і шість танцювальних пар, а також великий балет із 40 осіб. У ревю брали участь акробатичні групи «Мортале» і «Квартет Белтено». Лебен співала шансони, зокрема «Love», «This Is My Song», «Oczy czarne», «Strangers in the Night», «My Heart Belongs to Daddy» та «Habanera» з «Кармен». Фіналом шоу стала її інтерпретація пісні «Hello, Dolly!».
Виступи та запис альбому «Немає кохання без ревнощів»
Після завершення варшавського циклу вистав Віолетта Віллас була контрактно пов’язана з «Казіно де Парі» у Лас-Вегасі до 1971 року. У 1972 році на Х Міжнародному фестивалі польської пісні вона представила шансон «Аве Марія но морро» та «Споглянь просто в очі». Останній музичний альбом «Немає кохання без ревнощів» вийшов 1977 року й містив нові пісні. Над ним Віллас співпрацювала з поетесою Агнєшкою Осєцькою, а також композиторами Лешеком Богдановичем і Анджеєм Янушком. Саме в цьому альбомі вона вперше представила власні композиції.
Того ж періоду її запросили до «Сентиментів» — постановочного телевізійного сольного концерту Телебачення Польщі. Там Віллас виконала шансонні тексти Осєцької, покладені на музику і включені до поточного альбому. У 1978 році на сцені Великого театру в Лодзі вона виконала шансон «Моє серце належить татові» разом із чоловічим балетом. Восени 1979 року співачка співпрацювала з Театром «Сирена» у ревю «Третя програма» у постановці Стефана Венте. Після кількох місяців між Віллас і театральним директором загострився конфлікт, і її роль у ревю перейшла до Лідії Станіславської. До Театру «Сирена» Віллас повернулася після перерви та кінопроєкту в листопаді 1985 року.
Ревю «Віолета»
Ревю «Віолета» Леьбена почалося в театрі «Сирена» 28 лютого 1986 року. Воно здобуло популярність у всій Польщі. У постановці брали участь Віллас, великий балет і актори, зокрема Зофія Червінська та Богдан Лазука. Леьбен показав це ревю 250 разів у Польщі та за кордоном, зокрема в Канаді й США. Один із вечорів «Віолети» транслювало Польське телебачення.
Виступи та записи у 1986–1996 роках
У 1986 році Віолета Віллас записала шансон «Мундіаль '86» і випустила його як сингл. Того ж року вона виступала на Фестивалі солдатської пісні в Колобжезі, а також брала участь у програмі «Гала-зірка Міс Полонія 1986» у Кракові. Саме 1986 року, на наполягання Богуслава Качинського, вона дебютувала на оперній сцені у Великому театрі в Лодзі та отримала партію Кармен в однойменній опері. У цій постановці вона співала до початку світового туру з Театром Сирена в 1987 році. Після туру Віллас виступала на варшавській оперетковій сцені до початку 1990-х років.
У 1990 році вона була запрошеною зіркою конкурсу «Містер Польський» у Великому театрі в Лодзі, однак відмовилася виступати, оскільки організатори театру не дотрималися домовленостей. У 1991 році вона дала концерт у Великому театрі в Лодзі. У 1992 році Віллас виступала на Фестивалі арій і пісень імені Яна Кепури в Криниці-Здруй, дала концерт у Цехоцінку та знову співала в Лодзі 30 листопада, виконавши, серед іншого, «До тебе, мамо», «Прийде на те час», «Чорні очі» і «Габанеру» з опери «Кармен».
У 1992 році Єжи Груза хотів залучити її до Краківської оперети для мюзиклу «Привіт, Доллі!». 23 січня 1993 року Польське телебачення показало її концерт із Театру музичного «Рома» у Варшаві, який починався з патріотичного шансону «Варшаво, ти моя Варшаво». У цьому концерті вона співала «Габанеру» з «Кармен» і пісні «Якщо ти підеш», «Гранада», «Чорні очі» та «Щастя». Її понад двогодинний сольний концерт 1993 року складався з 20 шансонів і супроводжувався частими змінами костюмів. Добірку записів цього концерту в 1994 році було ремастеровано та видано як концертний альбом «Лялечка».
У 1996 році Віллас записала дует «Кохай мене, а буду Твоєю» з Казіком Сташевським, який увійшов до альбому «Тато 2» польського гурту «Культ». Дует поєднав ревю-музику та панк-рок і досяг 14-го місця в «Списку хітів третьої програми» Польського радіо. Також її запрошували до багатьох польських телевізійних програм, де вона давала інтерв’ю та співала шансони.
Повернення до Левіна-Клодзького
У 1998 році місто Левін-Клодзький надало Віолеті Віллас звання почесної громадянки. Після досягнення 60 років вона планувала переїхати з Магдаленки назад до батьківського дому в Левіні-Клодзькому, а згодом справді повернулася туди. У цьому місті вона заснувала притулок для тварин і отримала безстрокову оренду пагорбів навколо родинного будинку. Місто також розраховувало, що вона профінансує ремонт міського кінотеатру, виступивши там із ревю після його оновлення, однак цей план не був реалізований. Її проживання в Левіні-Клодзькому сприяло економічному зростанню міста та регіону.
Повернення на сцену та пізні виступи
Наприкінці 1990-х років Віолетта Віллас знову активно виступала в Польщі та за кордоном. У 1998 році вона відкривала гала-концерт до п’ятої річниці програми «Шанса на успіх» у Палаці культури у Варшаві, де виступала разом із Йустиною Стечковською, Катажиною Черківською та Віолою Бжезінською. Того ж року співачка дала сольний концерт у Яґдшлосі Антонін і взяла участь у благодійному концерті в театрі «Студіо Буффо» у Варшаві 29 березня; зібрані кошти передали дітям у Празі. У листопаді 1999 року вона представила в Театрі Великому в Лодзі концерт найвідоміших пісень у нових аранжуваннях під назвою «Віолетта — така я є», під час якого показала чотири костюми, зокрема два, створені Ксименою Заньєвською. Цей виступ транслював телеканал TVP2. Від кінця 1990-х вона регулярно співала в Палаці культури у Варшаві разом із молодими польськими виконавцями, серед яких були Вероніка Кортхальс, Маґдалена Маркевич і Марцін Зульковський, а також давала сольні концерти в менших містах.
У листопаді 2000 року Віллас виступила з трьома концертами в Лондоні для польської та англійської публіки; на одному з них був присутній Ришард Качоровський. Того ж року її фірма видала дві збірки — «Золоті хіти» та «Золота колекція: Поцілунок вогню». 1 грудня 2000 року вона взяла участь у прямому благодійному ефірі, організованому Войцехом Дзєдзіцьким у музичному театрі «Оперета Вроцлавська» у Вроцлаві. 20 січня 2001 року співачка дала сольний концерт у Віденському оперному театрі «Студія Мольєра», виступала також у Ясній Горі в Ченстохові й записала різдвяний альбом «Коли Христос народився». Її звукозаписна компанія також видала компактне видання трьох успішних альбомів: «Віолетта Віллас», «Для тебе, милий» і «Немає кохання без ревнощів». 19 листопада 2001 року про неї вийшло велике інтерв’ю в польському двомісячнику «Viva!», а протягом 2001 року вона знову була гостею багатьох провідних польських телепрограм.
У 2002–2005 роках Віллас продовжувала записувати й виконувати новий матеріал. 12 липня 2002 року вона була міжнародною зіркою фестивалю музики курортів у Поляниці-Здруй. У 2003 році в серії «Польські перлини» вийшов альбом із хітами «До тебе, мамо», а також мініальбом танго з Міхалом Вишньєвським і гуртом «Іх Троє». Того ж року пісенний альбом «Валентинкові хіти» було видано як додаток до газети, що розійшлася накладом 250 тисяч примірників. У 2003 році вона була головною зіркою концерту на XL. Крайовому фестивалі польської пісні в Ополє. У 2004 році Віллас виступила в телепрограмі «Відеотека дорослої людини», а також записала новий різдвяний альбом «Колядки серця» разом із отцем Богуславом Палєчним. 22 січня 2005 року вона співала на другому благодійному концерті, організованому Войцехом Дзєдзіцьким, в опері Львова. 8 вересня 2005 року співачка виступила на Краківському бульварі Червоного і поклала квіти біля пам’ятника псу Дзоку, після чого дала концерт у Залі Флоріанка Музичної академії в Кракові разом із Мєчиславом Сьвєнцьким та провела пресконференцію. 14 вересня 2005 року вона з’явилася на XII Міжнародному віденському музичному фестивалі при Університеті Вроцлава.
У 2006 році Віллас дала серію сольних концертів у Польщі, зокрема в Познані, а агентство MTJ видало альбом «Я вже така», що був продовженням платівки «Лялечка» 1994 року. Після виходу з психіатричної клініки у 2007 році вона перебувала під опікою адвоката та лікаря. На пресконференції співачка оголосила про повернення на сцену з шансонами з нового альбому. У березні 2007 року вона знову з’явилася в телепроєкті «Шанса на успіх», а епізод вийшов в ефір 22 квітня 2007 року й зібрав понад 4 мільйони глядачів. Наприкінці програми вона заспівала шансон «Поцілуй гаряче» разом із переможцем конкурсу. Тоді ж вона оголосила про дострокову публікацію спогадів, натхненну інтересом одного з кандидатів, а її мемуари друкувала газета «FAKT» із 28 липня 2007 року протягом двох тижнів. У травні 2007 року вона підписала записовий контракт і контракт зі «Студіо ММ», і для неї планували концертний тур Польщею, США, Канадою та Міланом, який через погіршення здоров’я не відбувся.
На межі 2007–2008 років Віллас ще кілька разів з’являлася на телебаченні й на сцені. Вона відзначила 69-й день народження в Палаці Яструбець разом із виступом до 45-річчя сценічної діяльності, а в грудні 2007 року знову була гостею програми «Відеотека дорослої людини». На початку 2008 року співачка повністю відійшла від публічного життя, після чого її фінансове становище погіршилося. У березні 2008 року вона звернулася до головного офісу ЗАЇКС у Варшаві, щоб отримати авторські права на десятки пісень. Наприкінці жовтня 2008 року Віллас запросили до програми «Шоу Шимона Маєвського», де вона разом із Міхалом Вишньєвським заспівала хіт «Поцілунок вогню». Тоді ж вийшов її альбом «На втіху серця і піднесення духу» — перший збірник найкращих хітів у нових аранжуваннях. 29 жовтня 2008 року вона презентувала його в Торуні, а в листопаді 2008 року виступила гостею програми «Як вони співають», де виконала шансон «Немає кохання без ревнощів» у дуеті з Артуром Хамським. У 2009 році співачка співала на Ясній Горі з липня до вересня та продавала там новий альбом. Після дворічної перерви 28 листопада 2009 року вона організувала перший концерт у базиліці Зєбице, а в січні 2010 року дала два виступи в Палаці Яструбець, концерт у Домі музики і танцю в Забже та виступ у Вроцлавській філармонії. Після концерту у Вроцлаві між шанувальниками та персоналом виник конфлікт через те, що фанів не підпускали близько до неї. Останній концерт Віллас відбувся на День святого Валентина 2011 року в Воєводському домі культури в Кельцях на честь 50-річчя сценічного ювілею; тоді ж вона отримала Медаль «Глорія Артіс» від міністра Богдана Здроєвського.
Останні дні та смерть
5 грудня 2011 року Віолєтту Віллас знайшли мертвою в будинку. Близько 21:00 того ж дня поліція Левіна-Клодзького отримала повідомлення від екстрених служб щодо цієї події. Спочатку припускали природну смерть, однак уже наступного дня прокуратура Свідниці розпочала розслідування причин смерті. Під час перевірки на тілі виявили пролежні та синці. Останні роки вона жила сама у родинному будинку разом із доглядальницею та приблизно тридцятьма котами. Її смерть отримала широкий міжнародний розголос, зокрема в Німеччині, Австрії, Китаї, Естонії, Франції, Іспанії, Ізраїлі, Росії та США.
Кінороботи та телевізійні появи
Першою акторською появою Віолетти Віллас стала роль у другому епізоді польського серіалу «Клуб професора Тутки» 1966 року, де вона виконала шансону «Чика Хелька» в одній із кінематографічних сцен. У 1970 році режисер Константин Цицишвілі створив телевізійний ревю «Співає Віолетта Віллас», покликаний представити її стиль широкій аудиторії. Проте ця стрічка викликала суперечливі оцінки: журналіст Єжи Єлясяк зі «Штандару Млодих» критикував її як кітч і таку, що не узгоджується із соціалізмом, тоді як редактор Януш Газда відзначав упевненість і індивідуальність сценічної манери співачки. Того ж року Віллас зіграла Барбару Тильську в комедійному фільмі Єжи Грузи «Дятел». Обидва фільми 1970 року, за оцінками сучасників, показали її багатогранність порівняно з іншими польськими артистами.
У 1972 році Януш Кондратюк пропонував їй роль у польській кінокомедії «Дівчата на виданні», але Віллас відмовилася. Так само вона відхилила пропозицію зіграти Люсі Зукерову в картині Анджея Вайди «Обіцяна земля» 1974 року; цю роль згодом виконала Каліна Єндруськ. Перед 1983 роком Віллас повністю відійшла від роботи, але після нового кінопропозиції знову повернулася до діяльності. У 1983 році вона залучила режисера Павела Пітеру до створення фільму «Сни і мрії», у якому зіграла саму себе; прем’єра відбулася 11 березня 1985 року. Після зйомок вона повернулася до ревю та до Театру Сирена в 1985 році. У 1988 році Віллас з’явилася в короткому фантастичному документальному фільмі «Сон про Попелюшку» режисерів Збігнєва Ковалевського та Єжи Колати, де її біографія подавалася з акцентом на суперечливі теми. На основі цього фільму планувався «Рік з Віолетою Віллас», але цю стрічку так і не було знято.
