Лєшек Генрик Бальцерович

Лешек Балцерович на зустрічі у Варшаві, 2013 рік
Лешек Балцерович на зустрічі у Варшаві, 2013 рік

Лєшек Генрик Бальцерович — польський політик і економіст, доктор габілітований економічних наук, академічний викладач. Народився 19 січня 1947 року в Ліпно. У 1989–1991 роках, а також у 1991 і 1997–2000 роках, він обіймав посади заступника голови Ради міністрів і міністра фінансів у урядах Тадеуша Мазовецького, Яна Кшиштофа Бєлецького та Єжи Бузека. У 1997–2000 роках був також депутатом Сейму III скликання. З 2001 до 2007 року очолював Національний банк Польщі. У 1995–2000 роках був другим головою «Унії Свободи», а також заснував аналітичний центр Форум громадянського розвитку. Як міністр фінансів відповідав за проведення економічної трансформації Польщі від планової соціалістичної економіки до соціальної ринкової економіки. Його план дав змогу розпочати швидку реформу 1990–1991 років, яка завершила гіперінфляцію менш ніж за півтора року, змінила курс польського злотого, запровадила його внутрішню конвертованість і охопила банківську систему, внутрішній роздрібний ринок, а також податкові та страхові реформи. Є кавалером ордена Білого Орла.

Політична діяльність і державні посади

Лешек Генрик Балцерович був заступником голови Ради міністрів і міністром фінансів у урядах Тадеуша Мазовецького в 1989–1991 роках. У 1991 році він виконував ці самі обов’язки в уряді Яна Кшиштофа Бєлецького, а в 1997–2000 роках — в уряді Єжи Бузека. У цей самий період, з 1997 до 2000 року, він був депутатом Сейму ІІІ скликання. З 1995 до 2000 року Балцерович обіймав посаду другого голови Унії Свободи. У 2001–2007 роках він був президентом Національного банку Польщі. Окрім державної та партійної діяльності, він заснував аналітичний центр Форум громадянського розвитку. Балцерович є також кавалером Ордену Білого Орла.

Економічна трансформація Польщі

На посаді міністра фінансів Лешек Генрик Бальцерович відповідав за проведення економічної трансформації Польщі від планової соціалістичної економіки до соціальної ринкової економіки. Його план дав змогу розпочати швидку програму реформ у 1990—1991 роках. Реформи завершили гіперінфляцію протягом півтора року, скоригували обмінний курс польського злотого та запровадили його внутрішню конвертованість. Також було проведено реформи банківської системи, збалансовано внутрішній роздрібний ринок і розпочато податкові та страхові реформи, які згодом продовжили інші міністри. Запропонований ним спосіб економічної трансформації пізніше наслідували з різним успіхом в інших країнах колишнього Східного блоку. Ринкові реформи Бальцеровича сприяли тому, що Польща стала однією з найуспішніших економік регіону. Водночас його реформи зазнавали критики з боку пізнішого міністра фінансів Гжегожа Колодка, а також Тадеуша Ковальського і Кароля Модзелевського, які вказували на негативні наслідки, пов’язані з домінуванням неоліберальної моделі.

Освіта та наукова кар’єра

У 1965 році Лешек Бальцерович був зарахований на факультет зовнішньої торгівлі Варшавської школи планування і статистики, яку в 1990 році перейменували на Варшавську школу економіки. У 1970 році він здобув у цій вищій школі ступінь магістра з відзнакою. Далі, у 1972 році, він поїхав на стипендію до Сполучених Штатів, а в 1974 році отримав ступінь магістра ділового адміністрування в Університеті святого Йоана в Нью-Йорку. У 1975 році він захистив докторську дисертацію «Витрати інноваційних заходів» у СГПіС. Після цього працював ад’юнктом у СГПіС і був пов’язаний з Інститутом міжнародних економічних відносин при цій школі, де займався питаннями передавання технологій у слаборозвинені країни. З 1978 до 1980 року він працював в Інституті фундаментальних проблем марксизму-ленінізму при ЦК ПОРП, де займався проблемами ринковізації соціалістичної економіки. У 1980-х роках він неодноразово проходив наукові стажування в Університеті Сассекса та Марбурзькому університеті. У 1990 році в СГПіС він габілітувався, захистивши працю «Економічні системи. Елементи порівняльного аналізу». У 1992 році став професором-асоційованим у СГГ і очолив кафедру міжнародних порівняльних досліджень. Також він став членом наукового товариства «Колегіум Інвізібіле», увійшов до Комітету з економічних наук Польської академії наук і був дійсним національним членом Історико-філософського відділу II Польської академії знань. За цей час він опублікував кілька десятків наукових статей і понад десяток книжок.

Економічні реформи та державна діяльність

Лєшек Бальцерович був членом Польської об’єднаної робітничої партії з 1969 року, однак у 1981 році вийшов із неї після запровадження воєнного стану. У 1978—1980 роках він очолював групу економічних радників прем’єр-міністра Пйотра Ярошевича. Підготовлений цією групою державний звіт передбачав швидкий провал економічної політики Едварда Герека та необхідність ринковізації й структурних змін у промисловості. Згодом Бальцерович увійшов до ради економічних експертів профспілки «Солідарність» і брав участь у розробленні проєкту переходу від планової економіки до системи, заснованої на робітничому самоврядуванні.

У другому уряді Тадеуша Мазовецького він обіймав посади заступника голови Ради міністрів і міністра фінансів з 12 вересня 1989 року до 12 січня 1991 року, а в кабінеті Яна Кшиштофа Бєлецького — з 12 січня до 23 грудня 1991 року. У цей період він відповідав за економічну трансформацію Польщі від планової соціалістичної економіки до соціальної ринкової економіки. Бальцерович упровадив реформу, відому як План Бальцеровича, на яку вплинула доктрина Джеффрі Сакса. Його заходи знизили гіперінфляцію з 685,8% у 1990 році до 60% на рік протягом півтора року. Він також здійснив ревальвацію валюти, запровадив внутрішню конвертованість польського злотого, реформував банківську систему та збалансував внутрішній роздрібний ринок. Окремо він ініціював податкову реформу та реформу соціального страхування, які продовжили наступні міністри.

У грудні 1991 року Бальцерович підписав польську угоду про асоціацію з Європейським економічним співтовариством. Як міністр фінансів він двічі став об’єктом парламентського провадження щодо конституційної відповідальності; Сейм припинив ці провадження в березні 1993 року та в червні 1994 року.

Політична та громадська діяльність

У 1992—2000 роках Лешек Бальцерович очолював наукову раду Фонду CASE. У травні 1995 року він став головою «Унії Свободи», перемігши Тадеуша Мазовецького. На парламентських виборах у вересні 1997 року Бальцерович здобув депутатський мандат за списком «Унії Свободи», а в окрузі Катовиці показав найкращий індивідуальний результат — понад 91 тисячу голосів. З 31 жовтня 1997 року до 8 червня 2000 року він був віцепрем’єром і міністром фінансів. Ці посади залишив у зв’язку з розпадом коаліції АВС—УВ. Восени 2000 року Бальцерович відмовився від висунення на посаду голови «Унії Свободи».

22 грудня 2000 року Сейм обрав його президентом Національного банку Польщі. Цю посаду він обіймав з 10 січня 2001 року до 10 січня 2007 року. Від 1 травня 2004 року він також входив до Генеральної ради Європейського центрального банку та за посадою головував у Раді з монетарної політики і Комісії з банківського нагляду. У 2007 році Бальцерович заснував Форум громадянського розвитку і очолив його раду; у 2023 році протягом кількох місяців виконував обов’язки президента Форуму, а також знову став головою його ради. У червні 2008 року він очолив наглядову раду європейського аналітичного центру «Брюґель». У жовтні 2008 року приєднався до робочої групи ЄС із пошуку шляхів виходу з економічної кризи та став віцепрезидентом Міжнародного атлантичного економічного товариства, президентом якого був у 2009—2010 роках. У 2013 році його призначили до складу капітули Премії Тереси Тораньської журналу «Ньюзвік».

Робота в Україні

У квітні 2016 року Лешек Бальцерович був призначений представником президента України Петра Порошенка в уряді України. Він також працював радником і співголовою української консультативної групи зі стратегічних реформ разом з Іваном Міклошем. Його місія в Україні завершилася 31 березня 2017 року. Серед її цілей були приватизація, дерегуляція та демонополізація.

Критика плану Бальцеровича

План Бальцеровича критикували насамперед як антиінфляційний інструмент, пов’язаний із економічною трансформацією Польщі. Гжегож Колодко, Тадеуш Ковалік і Кароль Модзелевський критично оцінювали самі реформи та спосіб їх упровадження. З опозиції до Лєшека Бальцеровича виникло гасло «Бальцерович мусить піти». Публіцист Рафаł Вош називав план Бальцеровича найбільшою травмою Третьої Речі Посполитої й вказував на чотири причини критики: поспішне здійснення, перекладання тягаря політичних змін на нижчі верстви, пізній початок гіперінфляції та недооцінку соціальних наслідків, що сприяло зростанню нерівності. Журналіст Павел Марчевський писав, що Лєшек Бальцерович послідовно захищав неоліберальні політичні погляди й різко реагував на критику.

Особисте життя

Лєшек Балцерович народився в сім’ї Барбари та Вацлава. Коли йому було два роки, родина переїхала до Торуні. У старшій школі та на початку навчання в університеті він займався професійною легкою атлетикою, виступаючи за клуби «Поморзанін Торунь» і «АЗС Варшава». У 1966 році він став чемпіоном Польщі серед юніорів у бігу на 1500 метрів по пересіченій місцевості, представляючи «АЗС Варшава». Балцерович був одружений двічі. Від першого шлюбу з Марилою Кішке в нього народився син Мацей, який з’явився на світ у 1974 році. У 1977 році він одружився з економісткою Євою Балцерович, і в цьому шлюбі мав двох дітей: сина Войцеха, народженого 1980 року, та доньку Анну, народжену 1984 року.

Відображення в популярній культурі

Лешек Бальцерович, з огляду на свої публічні функції та погляди, неодноразово ставав об’єктом посилань у популярній культурі. На початку 1990-х років його зображали як коня в сатиричній програмі «Польське зо» («Polskie zoo»). До нього також відсилає пісня «А Бальцерович викинув нам номер» з кабаре Ольги Ліпінської. У 2019 році в виставі «Герої трансформації» театрального колективу «Пожар у борделі» Лешек Бальцерович був поданий як головний персонаж.

Залишити коментар

Прокрутка до верху