Кароль Радек, справжнє ім’я Кароль Собельзон, народився у Львові, а помер у Верхньоуральську. Він був більшовицьким революціонером і одним із керівників Комінтерну. Походив із модерністської асимільованої ашкеназької родини, був багатомовним і виховувався в польському національному культурному середовищі. Його ранній політичний шлях пов’язаний із Краківським університетом, де він став активним учасником опозиційних рухів у Центральній Європі початку ХХ століття. У 1901 році, у шістнадцятирічному віці, він вступив до Соціал-демократії Королівства Польського і Литви. Псевдонім «Радек» узяв під впливом персонажа з книжки Стефана Жеромського. З 1903 року жив у Швейцарії, згодом переїхав до Берліна та брав участь у подіях 1905 року у Варшаві. Також очолював фракцію СДКПіЛ, редагував «Червоний прапор» і працював у «Ляйпцигер Фольксцайтунг».
- Де народився Карл Радек і якою була його політична діяльність?
- Як Карл Радек став революційним діячем і почав свою політичну діяльність?
- Як розвивалася політична діяльність Карла Радека від роботи в пресі до участі в революційних подіях 1917–1918 років?
- Яку роль Карл Радек відігравав у німецькому комуністичному русі та в політиці Комуністичного інтернаціоналу?
- Якою була позиція Карла Радека щодо лівого крила ККП і його революційних планів?
- Як Карл Радек був пов’язаний із невдалою спробою повстання в Німеччині?
- Як Карл Радек працював у Комінтерні та як повернувся до партійної роботи після виключення?
- Як Карл Радек впливав на радянсько-польські відносини та в чому брав участь у 1935 році?
Походження та революційна діяльність
Карл Радек, справжнє ім’я якого — Кароль Собельзон, народився у Львові. Він був більшовицьким революціонером і одним із керівників Комінтерну. Життя Радека завершилося у Верхньоуральську.
Ранні роки та політичне становлення
Карл Радек народився у Львові, тодішній столиці Королівства Галичини та Володимирії в Австро-Угорщині, на тлі складного прикордонного середовища, де перепліталися литовська, польська, російська, німецька й австрійська ідентичності. Він зростав у модерністській асимільованій ашкеназькій родині, був багатомовним і був пов’язаний із польською національною культурою. Його освітній шлях був подібним до траєкторії багатьох молодих революціонерів, активних у політичних рухах Центральної Європи на початку XX століття. Уже змолоду він виявляв політичну активність у Краківському університеті, який був одним із центрів опозиції авторитарним монархіям. У 1901 році, у віці 16 років, він вступив до Соціал-демократії Королівства Польського і Литви. Тоді ж він узяв псевдонім Радек, натхненний персонажем із книжки Стефана Жеромського «Сизифові праці» 1898 року. Цей період відбиває його перехід від польського націоналізму до пролетарського інтернаціоналізму. У 1903 році він емігрував до Швейцарії, а згодом пішов за Розою Люксембург до Берліна, де привернув увагу як своїм письменницьким талантом, так і знанням міжнародних справ. У 1905 році він брав участь у подіях у Варшаві, що тоді входила до Російської імперії, а також очолив фракцію Соціал-демократії Королівства Польського і Литви, яка виступала проти Люксембург, Йогічеса та Дзержинського. У Варшаві він також керував виданням «Червоний стяг».
Міжнародна діяльність Карла Радека до 1918 року
Після арешту й утечі Карл Радек переїхав до Німеччини, де з 1908 року працював у газеті «Ляйпциґер Фольксцайтунґ». У 1911 році він привернув увагу в Бремені гострими публікаціями в пресі, а також вступав у полеміку з такими діячами, як Август Бебель, Карл Каутський і Роза Люксембурґ. Тоді ж він опублікував у журналі «Ді Нойє Цайт» помітний критичний аналіз імперіалізму. З 1911 року Радек неодноразово ставав об’єктом «судів честі» через звинувачення у крадіжках. Він очолював місцеву газету «Фрайе Фольксцайтунґ» у Ґеппінґені та звинувачував виконавчий орган у співучасті в її придушенні. У березні 1912 року революційний трибунал виключив його з СДПіЛ, а Роза Люксембурґ і Лео Йоґіхес домагалися його виключення з СДПН; у 1913 році на Єнському з’їзді його справді виключили з партії. У Парижі за підтримки Леніна Радека було виправдано за висунутими звинуваченнями. У 1914 році він утік до Швейцарії, щоб уникнути призову до Австро-Угорської армії. У 1915 році він підтримував позиції Леніна, хоча розходився з ним у питанні національного самовизначення та нової Інтернаціонали, а у вересні представляв польських делегатів на Циммервальдській конференції. У квітні 1916 року він узяв участь у Кінтальській конференції, де обговорювали європейський мир і пролетарську революцію, а також допоміг Леніну організувати пропагандистське бюро Центрального комітету в Стокгольмі. У квітні 1917 року Радек проїхав через Німеччину в запломбованому вагоні до Росії, де після прибуття до Петрограда був призначений заступником комісара з пропаганди. Від 1917 року він активно брав участь у революційних рухах у Східній Європі як керівник зовнішньої політики більшовицької партії. На початку 1918 року Радек приєднався до лівих комуністів, які виступали проти Брест-Литовського договору, і того ж року публікував статті в недовговічному журналі «Комуніст».
Радек і німецький комуністичний рух
У 1918 році Німецька комуністична партія сформувалася навколо спартакістів, а Карл Радек, якого Ленін надіслав до Німеччини як таємного агента, став там першим інструктором у період революції. Протягом п’яти років його вважали наставником німецького комуністичного руху. Перебуваючи в Берліні, Радек супроводжував зовнішньополітичні дії з Москви й водночас радив обережність щодо збройного повстання, вважаючи, що воно може поставити під загрозу молоду партію. Такої ж стриманої позиції він дотримувався і під час Кривавого тижня 1919 року, який завершився вбивствами Рози Люксембург і Карла Лібкнехта.
Після арешту Радек не припинив зв’язків із Німецькою комуністичною партією. Із в’язниці він підтримував контакти з різними німецькими політичними групами, перетворивши свою тюремну «салонну» діяльність на важливий канал впливу. Тим часом Комуністичний інтернаціонал, заснований у Москві 1919 року під керівництвом Зінов’єва, відкривав осередки по всій Європі, надаючи особливого значення Німеччині. У цій ситуації Радек прагнув виробити для Німецької комуністичної партії помірковану лінію між радикалізмом і буржуазним компромісом, побоюючись розколів, які могли б послабити її революційну роль для радянської Росії. Його тактичні зміни були складними й часом важко читаними; під час Каппського путчу 1920 року він коливався між підтримкою, критикою та бездіяльністю.
Першим етапом побудови масової комуністичної партії стало об’єднання Німецької комуністичної партії з Незалежною соціал-демократичною партією Німеччини під керівництвом Пауля Леві. Радек виступив проти спроб Леві зберегти незалежність, що зрештою призвело до його усунення та виключення з партії. Далі Радек висунув нову стратегію «єдиного фронту», покликану інтернаціоналізувати робітничі рухи за допомогою точних гасел. Комуністичний інтернаціонал підтримав цей курс, спрямований проти переозброєння, воєнних боргів, окупації Руру та на визнання Радянської Росії. Саме цю лінію пов’язували з Рапалльським договором 1922 року, який поклав край ізоляції Німеччини та СРСР. Під час Генуезької конференції Радек відіграв у його укладенні важливу дипломатичну роль і водночас був радянським дипломатом, неофіційним речником Москви та радником комуністичної партії в Німеччині, що викликало критику з боку Троцького та інших. Однак уже через рік після Рапалло Радек зазнав серйозної невдачі в Німеччині: французькі війська окупували Рур, що загострило суперечність між захопленням території, крахом марки та зростанням безробіття. Попри обережні зусилля Радека, Політбюро протягом усього 1923 року продовжувало стежити за розвитком подій, прагнучи зберегти здобутки Рапалло, єдність Комінтерну та зв’язок із зруйнованим німецьким робітничим класом.
Позиція Карла Радека в ККП
Ліве крило Комуністичної партії Німеччини активно відстоювало підготовку підривних дій у партійному апараті. Карл Радек намагався стримати це крило ККП, хоча й сам сумнівався в тактиці єдиного фронту. У липні, за підтримки Йосипа Сталіна, він намагався запобігти провокаційним діям ККП. Водночас партія відкинула його застереження і готувалася до близької революції.
Невдале «німецьке жовтневе» повстання
Після призначення Штреземана канцлером у Москві негайно змінили політичний курс. Карла Радека та Георгія П’ятакова відправили до Німеччини, щоб підтримати плани повстання Комуністичної партії Німеччини. Там вони стали свідками того, як змовники відмовилися від запланованого загального страйку. Путч, розпочатий у визначену дату, зазнав невдачі після спроби в Гамбурзі, а заплановане «німецьке жовтневе» повстання так і не відбулося. Після провалу Радека відкликали до Москви й усунули від офіційних обов’язків.
Робота в Комінтерні та повернення до партійної діяльності
У 1926 році Карла Радека було усунуто з посади секретаря Комінтерну та Центрального комітету ВКП(б). Водночас він зберігав певний вплив у партії завдяки великому досвіду в міжнародних справах. Того ж року його було призначено готувати кадри китайського комуністичного руху в Університеті Сунь Ятсена в Москві, де Радек виконував і обов’язки ректора. Саме там він познайомився з майбутніми діячами китайської революції Ден Сяопіном і Лю Шаоці.
Після виключення з партії в 1927 році Радек втратив партійну посаду. На це вплинули завершення радянської політики в Китаї та провал місії Бородіна. Після виключення його було відправлено під наглядом на поселення в Уральський регіон. Згодом він знову вступив до партії через неодноразові капітуляції та приниження. Радек став одним із небагатьох лівих опозиціонерів, які орієнтувалися на генерального секретаря, прагнучи залишатися близько до влади й через це впливати на рішення в галузі дипломатії.
На початку своєї кар’єри Радек писав другорядні статті для колективних праць. Його здібності, знання іноземних справ і вміння формулювати думки, за оцінкою «архітектора соціалістичного суспільства», були йому корисні. З 1931 року він став членом редколегії «Известій», а згодом — головним коментатором міжнародних подій. За кордоном його визнавали й порівнювали з Волтером Ліппманом. У радянській системі міжнародних відносин Радек став помітною постаттю нової політики, зосередженої на пацифістській антифашистській боротьбі, а також очолював Міжнародне інформаційне бюро Центрального партійного комітету (МІБ).
Політика щодо Польщі та участь у конституційній роботі
У 1932–1934 роках Карл Радек неформально використовував посаду при БМІ, щоб розвивати радянсько-польсько-німецькі відносини. Він прагнув співпраці між СРСР і Польщею через переговори з представниками Юзефа Пілсудського, спираючись на антигерманізм. Така політика перетворювала Польщу з потенційного ворога на стратегічного партнера. Однак криза 1933 року, спричинена німецько-польською угодою, поклала край його впливові. У 1935 році Радек активно співпрацював над підготовкою Конституції СРСР 1936 року і називав її «найдемократичнішою у світі».
