Роман Полянський, народжений як Раймонд Тьєррі Ліблінґ у Парижі 18 серпня 1933 року, є французько-польським кінорежисером, продюсером, сценаристом і актором. Він походив із єврейської родини: був сином Мойжеша Ліблінґа та Були Кац-Пшедборської, яка раніше мала шлюб і доньку Аннетту. Батьки Полянського одружилися восени 1932 року. Його родина мала єврейське походження та походила з Кракова; наприкінці 1920-х років батько переїхав до Парижа, а материнські дідусь і бабуся спочатку були з Росії, згодом жили в Польщі та пізніше в Парижі. У кінематографі Полянський відомий як режисер і актор: у 1967 році він поставив і зіграв Алфреда у чорній комедії «Танець вампірів», у 1968 році зняв фільм жахів «Дитина Розмарі», у 1974 році — кримінальну стрічку «Китайський квартал», а у 2002 році — фільм про Голокост «Піаніст». Стрічка «Піаніст» отримала «Золоту пальмову гілку» Каннського кінофестивалю та «Оскар» за найкращу режисуру.
- Які фільми зняв Роман Полянський і які нагороди отримав «Піаніст»?
- Яким було походження Романа Полянського та його сімейне тло?
- Як Роман Полянський пережив нацистську окупацію в Кракові та кому завдячував своїм порятунком?
- Як Роман Полянський розпочав свою акторську й мистецьку освіту після школи?
- Як склалося життя Романа Полянського після успіху «Ножа у воді»?
- Як розвивалися судові та екстрадиційні справи навколо Романа Полянського після обвинувачень у США?
- Як розвивалися судові суперечки Романа Полянського з Шарлоттою Льюїс щодо звинувачень у сексуальному насильстві?
- Які фільми Романа Полянського були найважливішими в його режисерській кар’єрі?
- Яку документальну стрічку зняв Роман Полянський і що він зробив із нею пізніше?
Режисерська кар’єра Романа Полянського
Роман Полянський народився як Реймонд Тьєррі Ліблінг у Парижі 18 серпня 1933 року. Він є французько-польським кінорежисером, кінопродюсером, сценаристом і актором. У 1967 році Полянський зняв комедію жахів «Танець вампірів» і зіграв у ній роль Альфреда. Наступного року він поставив фільм жахів «Дитина Розмарі», а 1974 року — кримінальний фільм «Чайнатаун». У 2002 році режисер створив стрічку про Голокост «Піаніст». Цей фільм отримав «Золоту пальмову гілку» Каннського кінофестивалю та премію «Оскар» за найкращу режисуру.
Походження та родина
Роман Полянський походив із єврейської родини та був родом із Кракова. Він був сином Мойжеша Ліблінга та Були Кац-Пшедборської. Наприкінці 1920-х років Ліблінг переїхав до Парижа. Материнські дід і бабуся Полянського походили з Росії, згодом переїхали до Польщі, а пізніше — до Парижа. Від першого шлюбу Були Кац-Пшедборської народилася донька Аннет. Перший шлюб було припинено через стосунки Були з Ліблінгом, а восени 1932 року Ліблінг і Була одружилися.
Дитинство під час окупації та переховування
Наприкінці 1937 року родина Лебенів через економічні труднощі та антисемітизм повернулася з Франції до Польщі й оселилася в Кракові. На початку Другої світової війни мати з дітьми втекла до Варшави, а згодом до них приєднався батько. Роман Лебен пережив початок німецької окупації у Варшаві, після чого родина знову повернулася до Кракова, де він кілька тижнів відвідував школу. Під час нацистських переслідувань сім’я мешкала спершу у двох кімнатах квартири на площі в Підгуже, яка згодом увійшла до складу Краківського гетто. Там Лебен став свідком свавільних убивств і спостерігав крізь колючий дріт пропагандистські фільми Вермахту; інколи він ненадовго виходив із гетто разом з іншими дітьми. Після масових депортацій гетто скоротили, і родину переселили в одну кімнату разом з іншою сім’єю та людиною з собакою. Мати була депортована до концтабору Аушвіц і вбита 1943 року, батько пережив ув’язнення в концтаборі Маутгаузен, а також були депортовані зведена сестра й бабуся. Уранці 13 березня 1943 року Лебен утік із гетто та переховувався від єврейських переслідувань у схованках у краківських католицьких родинах Вільк і Путек. Згодом він ховався в селі Висока в католицької польської родини Вільк під іменем Романа Вілька, а восени 1944 року повернувся від родини Путек до Кракова. Після війни католицький священник тиснув на нього, вимагаючи розкрити єврейське походження; досвід постійної загрози життя зробив Лебена атеїстом.
Навчання та рання акторська діяльність у Кракові
У 1946 році в Кракові Роман Полянський познайомився з режисером радіодрами та взяв участь у радіопостановці. У цей період він уже здобув репутацію дитячого актора в Кракові. Після закінчення середньої школи Полянський почав навчання в художній школі в Кракові, де познайомився зі студентом кіно Анджеєм Вайдою. Саме Вайда переконав його перевестися до Лодзької кіношколи. Полянський закінчив цю школу, а 1953 року виконав невелику роль у дипломному фільмі Анджея Вайди «Покоління».
Між Польщею, Великою Британією та США
У 1953—1960 роках Роман Полянський знімався в кількох фільмах і паралельно почав режисерську діяльність, створюючи перші короткометражні роботи. У 1959 році він одружився з акторкою Барбарою Квятковською, яка раніше знімалася в його короткометражному фільмі «Двоє чоловіків і шафа» (1958) та мала невелику роль у стрічці «Коли падають ангели». Шлюб завершився розлученням у 1962 році.
У 1962 році Полянський зняв фільм «Ніж у воді», за який здобув багато нагород і отримав номінацію на «Оскар». Водночас лідер партії Владислав Гомулка критикував цю стрічку як інтелектуально поверхову, а за самим Полянським стежила таємна поліція СБ. У 1963 році він емігрував із Польщі й після цього жив у Парижі та Англії.
В Англії Полянський зняв фільми «Відраза» (1965), «Коли прийде Кательбах…» (1966) і «Бал вампірів» (1967). Під час роботи над «Балом вампірів» він зблизився з акторкою Шерон Тейт, а 20 січня 1968 року вони одружилися в Лондоні. Того ж року Полянський переїхав зі своєю дружиною до Сполучених Штатів і там поставив фільм «Дитина Розмарі».
У серпні 1969 року вагітну дружину Полянського та ще чотирьох людей, зокрема Войцеха Фриковського, було вбито послідовниками Чарлза Менсона. Після цих убивств Полянський виступив із заявою для преси, а в 1971 році дав інтерв’ю Діку Кеветту. У 1970 році Жерар Браш відтворив його дружбу з Полоюнським у фільмі «Човен на траві». Пізніше Полянський зняв «Макбет» (1971) і «Що?» (1972), а в 1973 році — кримінальний фільм «Чайнатаун» із Джеком Ніколсоном, який отримав одинадцять номінацій на «Оскар» і здобув одну нагороду; ця стрічка стала його останнім голлівудським фільмом.
Судові справи та екстрадиційні процедури
У 1977 році в Лос-Анджелесі Романа Полянського було звинувачено в зґвалтуванні 13-річної Саманти Гейлі із застосуванням анестезувальних речовин. Загалом у цій справі йому висунули шість обвинувачень, а процес привернув значну увагу громадськості. Адвокат запропонував угоду про визнання вини, щоб уберегти неповнолітню від свідчень у відкритому суді, і прокурор погодився на її умови, за якими обвинувачення було зменшено до незаконних статевих зносин із неповнолітньою. Полянський визнав провину в межах цієї угоди, після чого за законом мав пройти психіатричну експертизу та був ув’язнений на 90 днів. Однак його звільнили через 42 дні з рекомендацією умовного покарання. Коли головуючий суддя не дотримався домовленості, Полянський утік до Лондона, а згодом жив у Франції, уникаючи поїздок до США та до країн, які могли видати його за запитом про екстрадицію.
У 2008 році Марина Зєнович зняла документальний фільм «Роман Полянський: Шукаваний і бажаний». 26 вересня 2009 року Полянського заарештували в аеропорту Цюриха на підставі міжнародного ордера на арешт 2005 року. Того ж року він мав отримати почесну нагороду за життєві досягнення на Цюрихському кінофестивалі. Перед фестивалем США офіційно подали запит на його екстрадицію, а остаточний запит надійшов до Федерального управління юстиції Швейцарії в Берні 23 жовтня 2009 року. 25 листопада 2009 року Федеральний кримінальний суд Швейцарії в Беллінцоні задовольнив його апеляцію проти відмови в звільненні з-під варти, а 4 грудня 2009 року утримання під вартою замінили домашнім арештом із електронним контролем. Умовою звільнення стало передання документів та внесення застави в розмірі 4,5 мільйона швейцарських франків.
Арешт Полянського викликав публічні реакції митців і політиків, особливо у Франції та Польщі. Міністр культури Франції Фредерік Міттеран і міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський висловили критичні оцінки арешту. Режисери Вуді Аллен, Педро Альмодовар і Мартін Скорсезе підписали петицію з вимогою звільнення, тоді як Люк Бессон, прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск і зелений європейський політик Даніель Кон-Бендіт наголошували на тяжкості обвинувачень і правових принципах. Колишній президент Польщі Лех Валенса звернувся до влади із закликом пробачити Полянського. Відповідне міністерство, однак, вказало на суттєві недоліки в запиті про екстрадицію.
У жовтні 2010 року колишня потерпіла дала інтерв’ю телеканалу Сі-Ен-Ен і сказала, що рада тому, що Полянського не видали США, вважаючи покарання достатнім. Вона також заявила, що медійна кампанія та нібито корумпована судова система завдали їй більшої шкоди, ніж самі зловживання 32 роки тому, і прямо висловила бажання зняти обвинувачення. У 2013 році Саманта Геймер опублікувала автобіографію, у якій описала власний погляд на події.
У лютому 2015 року США знову подали запит про екстрадицію Полянського з Польщі. 25 лютого 2015 року в Кракові відбулося дев’ятигодинне закрите судове засідання, а 30 жовтня 2015 року краківський суд відхилив запит про екстрадицію. Політики партії «Право і справедливість» підтримували екстрадицію перед парламентськими виборами 25 жовтня 2015 року. У травні 2016 року міністр юстиції та генеральний прокурор Польщі Збігнєв Зьобро заявив про намір оскаржити рішення, але 6 грудня 2016 року Верховний суд у Варшаві залишив його в силі, не виявивши серйозних юридичних помилок.
У вересні 2017 року Ренате Ланґер повідомила швейцарській поліції про зґвалтування в Ґштааді 1972 року, коли їй було 15 років. Вона також погодилася на невелику роль у фільмі Полянського «Що?» після вибачення. У 2019 році Валентин Моньє звинуватила Полянського в ще одному зґвалтуванні в Ґштааді 1975 року; на той час їй було 18 років.
Судові суперечки щодо звинувачень у зґвалтуванні
На початку березня 2024 року в Парижі Шарлотта Льюїс подала позов про наклеп, пов’язаний із заявами про сексуальне насильство. Вона стверджувала, що Полянський зґвалтував її, коли їй було 16 років, під час перебування в Парижі у 2010 році. Спочатку Льюїс не подавала позов, вважаючи, що строк давності вже сплив. У інтерв’ю 2019 року Полянський назвав її звинувачення «підлою брехнею», а через кілька місяців після цієї заяви Льюїс подала позов. Вона також зазначала, що ніколи не читала статтю News of the World і була неправильно процитована.
Робота як режисера
Першим повнометражним фільмом Романа Полянського став «Ніж у воді» 1962 року. У 1965 році він зняв стрічку «Відраза», а також гангстерський фільм «Коли приходить Катлбах…». У 1967 році режисер створив комедію жахів «Танець вампірів», а в 1968 році — «Дитя Розмарі». У 1971 році він екранізував шекспірівського «Макбета», застосувавши техніку закадрового голосу. Далі Полянський поставив фільм-нуар «Китайський квартал» у 1974 році, у 1976 році зіграв головного персонажа в «Мешканці», а в 1979 році зняв «Тесс». Пізніше він працював над фільмами «Гіркий місяць» (1992) і «Смерть і дівчина» (1994).
Особливе місце в його творчості посів «Піаніст», який отримав «Золоту пальмову гілку» в Каннах. За цю стрічку Полянський у 2003 році здобув «Оскар» як найкращий режисер, однак не зміг прийняти нагороду через ордер на арешт у США. У 1950-х і 1960-х роках він тісно співпрацював із композитором Кшиштофом Комедою, а з 1990-х — із Войцехом Кіляром. У 2010 році його трилер «Привид-письменник» отримав четверте запрошення до конкурсу 60-го Берлінського міжнародного кінофестивалю, а також переміг у режисерській номінації; в головних ролях були задіяні Юен Мак-Грегор, Пірс Броснан, Кім Кетролл і Олівія Вільямс. Цей фільм також здобув шість нагород на Європейській кінопремії 2010 року.
У 2011 році Полянський екранізував «Бога різанини» за однойменною п’єсою Ясміни Рези, запросивши до зйомок Джоді Фостер, Кейт Вінслет, Крістофа Вальца та Джона К. Райлі. Стрічка була включена до конкурсу 68-го Венеційського міжнародного кінофестивалю, а 2012 року режисер отримав за неї премію «Сезар» за найкращий адаптований сценарій. У 2013 році він випустив «Венеру в хутрі», зняту за п’єсою Девіда Айвза; головні ролі виконали Еммануель Сеньє та Матьє Амальрік. Фільм уперше показали в травні 2013 року на 66-му Каннському кінофестивалі, де його висунули на «Золоту пальмову гілку». У 2014 році стрічка отримала сім номінацій на премію «Сезар», а Полянський здобув нагороду як найкращий режисер.
Документальний фільм «Вікенд чемпіона»
У 1972 році Роман Полянський зняв свій єдиний документальний фільм — «Вікенд чемпіона». Він був співрежисером стрічки разом із документалістом Френком Саймоном. Фільм є портретом пілота «Формули-1» Джекі Стюарта. У 2010 році Полянський знову відкрив для себе цю роботу, переглянув і доповнив її, додавши розмову з Джекі Стюартом, зняту через 40 років. Оновлену версію він представив на Каннському кінофестивалі у 2013 році.
