Анджей Вайда — польський театральний і кінорежисер, який народився 6 березня 1926 року в місті Сувалки на півночі Польщі. Він помер у Польщі. Вайду вважають одним із найвідоміших кінорежисерів світу та класиком європейського авторського кіно. За свою працю він отримав почесний «Оскар», «Пальмову гілку», почесного «Золотого лева» та почесного «Золотого ведмедя». Особливе місце у його творчості посідає воєнна трилогія, до якої входять «Покоління» (1955), «Канал» (1957) і «Попіл і діамант» (1958); вона була частиною руху Польської кінематографічної школи. У своїх фільмах Вайда відображав політичний і соціальний розвиток Польщі, звертався до міфів про польську національну ідентичність і досліджував універсальний вимір польського досвіду як боротьби за збереження гідності в складних обставинах. Чотири його фільми були номіновані на премію «Оскар» за найкращий фільм іноземною мовою.
- Чим Анджей Вайда відомий у світовому кіно та які його фільми отримували найвищі відзнаки?
- Яким було дитинство та ранній життєвий шлях Анджея Вайди?
- Як розвивався творчий шлях Анджея Вайди від навчання до міжнародного визнання?
- Як Мирон Черненко оцінив роль Анджея Вайди в польській та світовій культурі?
- Якою була творча й громадська діяльність Анджея Вайди наприкінці 1970-х — у 2000-х роках?
- Яких польських акторів відкрив або прославив Анджей Вайда у своїх фільмах?
- З якими іноземними акторами працював Анджей Вайда?
- Як Анджей Вайда був пов’язаний із заснуванням музею «Манґґа» у Кракові?
Місце в польському та європейському кіно
Анджей Вайда був польським театральним і кінорежисером, народився в Польщі, Польській Республіці, і помер у Польщі. Він вважається одним із найвідоміших кінорежисерів світу та класиком європейського авторського кіно. Його творчість була відзначена премією «Оскар» почесного характеру, «Золотою пальмовою гілкою», почесним «Золотим левом» і почесним «Золотим ведмедем». Особливе місце в його доробку посіла воєнна трилогія, до якої входять «Покоління» (1955), «Канал» (1957) і «Попіл і діамант» (1958); вона стала частиною руху Польської кіношколи. Чотири його стрічки були номіновані на премію «Оскар» за найкращий фільм іноземною мовою: «Обітована земля» (1975), «Любов зла» (1979), «Людина із заліза» (1981) і «Катинь» (2007). У своїх роботах Вайда відображав політичний і соціальний розвиток Польщі, звертався до міфів про польську національну ідентичність і аналізував універсальний вимір польського досвіду як боротьби за збереження гідності в складних обставинах.
Ранні роки
Анджей Вайда народився 6 березня 1926 року в місті Сувалки на півночі Польщі. Його батько, Якуб Вайда, був офіцером кінної артилерії; у 1939 році його захопили радянські війська і утримували в таборі Старобільськ, а навесні 1940 року розстріляли поблизу Харкова. Мати, Анеля, працювала шкільною вчителькою. До початку німецької окупації Польщі Вайда закінчив сім класів середньої школи. Під час війни він працював у німецьких майстернях креслярем, вантажником, учнем бондаря та комірником. У 1942 році він склав присягу командирам підпільної Армії Крайової, підпорядкованої уряду у вигнанні, і виконував обов’язки зв’язкового, але не брав участі в бойових партизанських діях. Після війни Вайда навчався живопису в Краківській академії мистецтв, а згодом вступив на режисерський факультет Лодзької кіношколи, не завершивши курс живопису.
Початок творчого шляху та перші успіхи
Під час навчання Анджей Вайда працював асистентом режисера на фільмі «П’ятеро з Барської вулиці» Александра Форда. У 1954 році він закінчив кіношколу та дебютував стрічкою «Покоління», яка започаткувала польську школу кінематографії. Широке визнання прийшло до нього після фільму «Канал» (1957), який здобув кілька нагород, зокрема спеціальну премію на Каннському кінофестивалі того ж року. Показ «Каналу» в СРСР став можливим завдяки нагороді, отриманій на Міжнародному фестивалі молоді та студентів у 1957 році.
У подальшій творчості Вайда звернувся до тем війни та історичної трагедії. У фільмі «Попіл і алмаз», знятому за романом Єжи Анджеєвського, він показав трагедію молодого солдата Армії Крайової, який убиває польського комуніста. Воєнні мотиви також присутні у стрічках «Літня відпустка», «Самсон», «Пейзаж після битви», «Корчак», «Перстень з орлом у короні», «Страсний тиждень» і «Катинь». У фільмах «Самсон» і «Корчак» режисер порушив тему геноциду євреїв у Польщі.
Вайда працював і в жанрі сатиричної комедії, створивши, зокрема, «Невинних чародіїв» та «Полювання на мух» за сценарієм Януша Гловацького. Важливе місце в його доробку посідають екранізації класики польської та світової літератури. Серед них — «Весілля» за твором Станіслава Виспянського, «Тіньова межа» за оповіданням Джозефа Конрада, «Сибірська леді Макбет» за твором Миколи Лєскова, телевистава «Злочин і кара» за романом Федора Достоєвського, «Біси» за романом Федора Достоєвського в адаптації Альбера Камю, «Пілат та інші», натхнений романом Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита», «Земля обітована» за романом Владислава Реймонта, «Пан Тадеуш» за поемою Адама Міцкевича, а також три фільми «Березняк», «Панночки з Вілька», «Аїр» і телевізійний фільм «Одна червнева ніч», натхнені творами Ярослава Івашкевича.
Творчість Вайди відзначалася стильовою різноманітністю: до неї належать історичні фільми, складні алегорії та камерні психологічні драми. У 1994 році він поставив фільм «Настасія» за романом Федора Достоєвського «Ідіот», використавши стилістику театру кабукі. Окреме місце посідає «Земля обітована», соціальна притча, у якій поєднуються антикапіталістичний пафос і виразна кіномова.
Оцінка ролі Анджея Вайди
Мирон Черненко, вітаючи Анджея Вайду з 75-річчям, підкреслив його значення для польської та світової культури. У цьому контексті він звернувся до поняття «вещч» у польській культурі, пов’язаного з трьома постатями — Адамом Міцкевичем, Станіславом Виспянським і Юліушем Словацьким. Черненко пояснив, що «вещч» означає духовних провідників або пророків у часи, коли Польща не мала власної держави. На його думку, культуру, поезію і театр тоді підтримували націю в очікуванні свободи та незалежності.
Творчий шлях і громадська діяльність
Наприкінці 1970-х — на початку 1980-х років творчість Анджея Вайди набула значного суспільно-політичного резонансу в Польщі та поза її межами. У цей період він зняв фільми «Людина з мармуру», «Без наркозу», «Людина із заліза» та «Дантон». Вайда був одним із перших суворих критиків сталінізму серед кінематографістів соціалістичних країн. Стрічку «Дантон» було присвячено подіям Великої французької революції, але її сприймали також як твір із сучасними алюзіями та політичну притчу. У 1970–1980-х роках він займався й театром: від кінця 1950-х ставив, зокрема, кілька постановок «Гамлета», «Дияволів» і «Злочину і кари», а 1972 року в театрі «Современник» у Москві поставив п’єсу «Як брат любить брата» американського драматурга Д. Рейбі. З 1972 до 1983 року був художнім керівником кінооб’єднання «Х», а в 1977–1982 роках — головою Спілки польських кінематографістів. У 1980-х роках Вайда був активним у політичній діяльності, а в 1989–1990 роках був сенатором Сейму Польщі. У 1992–1994 роках очолював Раду з питань культури при президентові. 1997 року його обрали до Французької академії на місце померлого Федеріко Фелліні. Він був лицарем двох ступенів ордена Почесного легіону, а з 2000 року керував Варшавською кіношколою, що носить його ім’я. Вайду послідовно характеризували як антикомуніста, однак він відкрито заявляв, що не дотримується суто антиросійських політичних поглядів; щодо фільму «Катинь» він зазначав, що його художній задум полягав у розмежуванні системи й режиму з народом.
Актори у фільмах Анджея Вайди
Творчий шлях Анджея Вайди тісно пов’язаний із багатьма провідними польськими акторами. Його фільм «Попіл і діамант» приніс світову славу Збіґнєву Цибульському, а картина «Все на продаж» символізувала перехід від Цибульського до Даніеля Ольбрихського. Саме Даніель Ольбрихський згодом неодноразово знімався у Вайди, зокрема у фільмі «Ландшафт після битви». Стрічка «Людина з мармуру» започаткувала акторську кар’єру Єжи Радзівілловича.
Серед визначних ролей Войцеха Пшоняка у фільмах Вайди були роботи в картинах «Пілат і інші», «Обітована земля», «Дантон» і «Корчак». У фільмах Вайди також знімалися Богуслав Лінда, Збіґнєв Замаховський, Збіґнєв Запасєвич, Ольґерд Лукашевич, Анджей Сєверин, Єжи Штур і Кристина Янда.
Окреме місце в житті режисера посідала Беата Тишкевич, яка також грала в його фільмах і певний час була його партнеркою. Після п’яти років шлюбу вони розійшлися. У них народилася дочка Кароліна, яка стала актрисою.
Робота з іноземними зірками
У творчому доробку Анджея Вайди є фільми, в яких він знімав іноземних зірок. Серед акторів, які працювали з ним, були Бернар Бліє, Джон Гілгуд, Жерар Депардьє, Том Вілкінсон, Ламбер Вільсон, Омар Шаріф, Ганна Шигулла, Армін Мюллер-Шталь та Ізабель Юппер. Окрім них, у його роботах також з’являлися Сергій Гармаш, Олександр Домогаров і Сергій Шакуров. Це свідчить про те, що Вайда залучав до своїх стрічок акторів із різних країн і кінематографічних традицій.
Музей «Манґґа» у Кракові
У 1987 році в Кракові було створено музей завдяки пожертві Анджея Вайди. Проєкт музею безплатно розробив японський архітектор Арата Ідзоакі. Музей японського мистецтва й технології «Манґґа» офіційно відкрили 30 листопада 1994 року.
