Войцех Кіляр — польський композитор класичної та кіномузики, народився 17 липня 1932 року у Львові, Польща. Його батько був гінекологом, а мати — театральною акторкою. Із 1948 року він жив переважно в Катовицях на півдні Польщі, куди переїхав із Кракова. Там закінчив музичну середню школу в класі Владислави Маркевичувни, а також навчався гри на фортепіано в Марії Білінської-Рігерової та гармонії в Артура Малавського. У Державній вищій музичній школі в Катовицях вивчав фортепіано і композицію під керівництвом Болеслава Войтовича, у 1955 році закінчив навчання з відзнакою та дипломом. З 1955 до 1958 року продовжував післядипломні студії в Державній вищій музичній школі в Кракові. У квітні 1966 року одружився з піаністкою Барбарою Помяновською; шлюб тривав до листопада 2007 року. У 1992 році написав музику до фільму Френсіса Форда Копполи «Дракула Брема Стокера», а за цю роботу отримав премію АСКАП і номінацію на премію «Сатурн» за найкращу музику. У 2003 році здобув премію «Сезар» за найкращу музику до фільму «Піаніст» і номінацію на премію БАФТА. У 2012 році був нагороджений Орденом Білого Орла в Польщі.
- Які найважливіші музичні роботи та нагороди отримав Войцех Кіляр?
- Як виглядали навчання, сімейне життя та професійна діяльність Войцеха Кіляра в перші десятиліття його кар’єри?
- Для яких фільмів і режисерів Войцех Кіляр створював музику?
- Як змінилася музична мова Войцеха Кіляра в пізніший період творчості?
- Як минули останні місяці життя Войцеха Кіляра та коли він помер?
- Які великі концертні та духовні твори написав Войцех Кіляр у пізній період творчості?
- Які нагороди та відзнаки отримав Войцех Кілар?
- Які нагороди та номінації отримав Войцех Кіляр за музичні роботи?
- Як були створені та чим вирізняються симфонічні поеми Войцеха Кіляра?
- Як Войцех Кіляр звертався до традиції подгалльської музики у симфонічних поемах «Хмара туману» та «Орава»?
Кіномузика і відзнаки
Войцех Кіляр був польським композитором класичної та кіномузики. У 1992 році він написав музику до фільму Френсіса Форда Копполи «Дракула Брема Стокера». Ця музика отримала премію АСКАП і була номінована на премію «Сатурн» у категорії «Найкраща музика». У 2003 році Кіляр здобув премію «Сезар» за найкращу музику до фільму «Піаніст», а також отримав номінацію на премію БАФТА за цю роботу. У 2012 році в Польщі його було нагороджено Орденом Білого Орла.
Освіта, шлюб і професійна діяльність у Катовицях
Войцех Кілар народився 17 липня 1932 року у Львові, тодішня Польща. Його батько був гінекологом, а мати — театральною актрисою. У 1948 році він переїхав із Кракова до Катовиць і відтоді більшу частину життя провів у Південній Польщі. У Катовицях він закінчив музичну середню школу в класі Владислави Маркевичувни.
Музичну освіту Кілар здобував під керівництвом кількох викладачів: фортепіано він вивчав у Марії Білінської-Рігерової, гармонію — в Артура Малевського. У Державній вищій школі музики в Катовицях він студіював фортепіано і композицію в класі Болеслава Войтовича, а 1955 року закінчив цей заклад із відзнакою та отримав диплом. Після цього, з 1955 до 1958 року, продовжив післядипломне навчання в Державній вищій школі музики в Кракові. У 1957 році брав участь у Міжнародних літніх курсах нової музики в Дармштадті, а 1959–1960 року навчався композиції в Парижі у Наді Буланже за стипендією французького уряду.
У квітні 1966 року Кілар одружився з Барбарою Помяновською, піаністкою; шлюб тривав до листопада 2007 року. Він познайомився з нею, коли йому було 22 роки, а їй — 18. Від 1948 року Кілар жив переважно в Катовицях, де протягом багатьох років очолював катовицький осередок Спілки польських композиторів. З 1979 до 1981 року він був заступником голови національної ради цієї спілки. Також був членом Репертуарного комітету Міжнародного фестивалю сучасної музики «Варшавська осінь».
Робота в кіно
У 1959 році Войцех Кіляр написав музику до свого першого вітчизняного фільму. Згодом він працював над більш ніж 100 кінороботами в Польщі, а також створював музику для польських режисерів Кшиштофа Кесльовського, Кшиштофа Зануссі, Казімєжа Куца та Анджея Вайди. Серед його міжнародних робіт були стрічки «Баланc квартальний» (1975), «Спіраль» (1978), «Констанс» (1980), «Імператив» (1982), «Рік спокійного сонця» (1984) і «Життя за життя» (1991). Кіляр також працював над кількома кінокомпозиціями у Франції та в інших країнах Європи. Англомовний дебют композитора відбувся у фільмі Френсіса Форда Копполи «Дракула». Пізніше він написав музику до фільмів Романа Полянського «Смерть і діва» (1994), «Дев’яті ворота» (1999) і «Піаніст» (2002), а також до стрічки Джейн Кемпіон «Портрет леді» (1996). У 1991 році Кшиштоф Зануссі зняв біографічний фільм про Кіляра під назвою «Войцех Кіляр».
Пізня творчість і музична мова
У пізніший період творчості Войцех Кіляр майже повністю відмовився від технічних засобів авангардної музики й перейшов до спрощеної музичної мови. Для його творів цього часу були характерні великі звукові масиви, що слугували тлом для виразно виділених мелодій. У своїй композиційній манері він також звертався до народної музики, особливо до польських гуральських мелодій. У такій стилістиці композитор писав патріотичні та релігійні твори, а також музику до англомовних фільмів, де поєднував глибокі баси, віолончелі, романтичні теми та мінімалістичні послідовності акордів. Поруч із кіномузикою Кіляр писав і суто класичні твори, зокрема сонату для валторни, п’єсу для духовного квінтету, кілька творів для камерного оркестру та хору. Серед його композицій цього періоду були також «Балтійські кантики», епічний «Вихід», відомий як трейлерна музика з «Списка Шиндлера» та головна тема фільму Терренса Маліка «Лицар кубків», Концерт для фортепіано з оркестром, присвячений Пітеру Яблонському, і «Вереснева симфонія» 2003 року.
Останні місяці життя
Улітку 2013 року у Войцеха Кіляра з’явилися ознаки поганого самопочуття: він непритомнів і мав підвищений кров’яний тиск, які пов’язували із проблемами із серцем. У вересні 2013 року він упав на вулиці, після чого був госпіталізований і в нього діагностували пухлину мозку. Операція з її видалення минула успішно і не спричинила серйозних побічних наслідків, тож після неї він продовжив працювати. Згодом Кіляр проходив шеститижневу променеву терапію, яка фізично виснажила 81-річного композитора. На початку грудня 2013 року він залишив лікарню й повернувся до своєї оселі в Катовицях, де за ним доглядала племінниця. Його регулярно відвідував католицький священник, а під час різдвяного періоду він двічі прийняв Святе Причастя. 28 грудня 2013 року стан Кіляра погіршився, а вранці в неділю, 29 грудня 2013 року, він помер. Похорон відбувся 4 січня 2014 року в Катедрі Христа Царя в Катовицях, а прах композитора було поховано поруч із прахом його дружини.
Пізній період симфонічної та духовної творчості
Упродовж більшої частини життя творчість Войцеха Кіляра переважно визначалася музикою до фільмів, тоді як концертні твори займали в ній менше місця. Після 2000 року він дедалі більше звертався до музики авторського, самобутнього характеру й почав послідовно створювати великі концертні композиції. Серед них особливе місце посідає «Вереснева симфонія» (Симфонія № 3), чотиричастинний твір для Антонія Віта, написаний у 2003 році. Сам композитор вважав її своєю першою зрілою симфонією, створеною у віці 71 року. Того ж періоду належать «Плач» для змішаного хору без супроводу (2003), «Симфонія № 4: Sinfonia de Motu» для великого оркестру, хору й солістів (2005), «Магніфікат меса» (2006) та «Симфонія № 5: Адвентська симфонія» (2007). У листопаді 2008 року він уперше виконав велику месу «Te Deum». Раніше, ще 1955 року, Кіляр написав «Симфонію для струнних» і ще одну студентську симфонію. Серед його духовних творів і масштабних композицій також вирізняється «Missa pro pace», створена для повного симфонічного оркестру, змішаного хору та квартету солістів на вшанування сторіччя Варшавської філармонії; її прем’єра відбулася в Національній філармонії у Варшаві в січні 2001 року, а в грудні того ж року твір прозвучав у Залі аудієнцій Павла VI в присутності Папи Івана Павла II. Окремі його твори виконували Філадельфійський оркестр, Клівлендський оркестр і Нью-Йоркський філармонічний оркестр. Крім того, «Ангелус» 1984 року використано у фільмі «Місто янголів», а «Орава» 1988 року — у постановці «Шляхи» колективу Санта-Клара Вангард 2003 року.
Нагороди та відзнаки
Войцех Кілар протягом кар’єри неодноразово відзначався музичними, державними та кінематографічними нагородами в Польщі й за кордоном. У 1960 році він отримав премію Фонду Лілі Буланже в Бостоні, а також французьку премію Лілі Буланже за композицію. Надалі його відзначали преміями Міністра культури і мистецтва у 1967 та 1975 роках, премією Об’єднання польських композиторів у 1975 році та преміями Катовіцького воєводства в 1971, 1976 і 1980 роках. У 1975 році він також одержав міську премію Катовіце та нагороду за найкращу музику до фільму «Земля обітована» на Фестивалі польських фільмів у Гданську.
У 1976 році Кілар був нагороджений Лицарським хрестом Ордена Відродження Польщі, а в 1980 році — Першою класною нагородою за заслуги перед Польською Республікою. Того ж періоду він отримав премію Луї Деллюка за «Король і Птах» і відзнаку на Коркському міжнародному кінофестивалі за фільм «Папа Іван Павло ІІ». У 1984 році в Нью-Йорку йому присудили премію Фонду Альфреда Юржиковського, а в 1989 році — нагороду Культурного комітету Незалежної самоврядної профспілки «Солідарність» у галузі мистецтва.
У 1991 році він отримав нагороду Державного комітету кінематографії Польщі за життєві досягнення. У 1993 році Кілар став співлауреатом нагороди ASCAP Американського товариства композиторів, авторів і видавців у Лос-Анджелесі за «Дракулу» та був номінований на премію «Сатурн» за найкращу музику за «Дракулу Брема Стокера». У 1995 році його відзначили премією Войцеха Корфантого та премією Lux ex Silesia, присудженою архієпископом і митрополитом Катовіце, а в 1996 році — спеціальною премією Kulturpreis Schlesien землі Нижня Саксонія. У 2000 році він отримав премію Польського культурного фонду, а в 2003 році — премію «Сезар» за найкращу музику до фільму «Піаніст» і був номінований на премію БАФТА імені Ентоні Асквіта за кіномузику. У листопаді 2008 року Кілар був нагороджений Великим хрестом Ордена Відродження Польщі.
Нагороди й номінації
У 1993 році Войцех Кіляр разом із співавторами отримав премію АСКАП від Американського товариства композиторів, авторів і продюсерів у Лос-Анджелесі за музику до фільму «Дракула Брема Стокера». Того ж року в Сан-Франциско його було номіновано на премію «Сатурн» за найкращу музику в науково-фантастичному, фентезійному або жахівському фільмі за цю ж стрічку. У 2003 році на 28-й церемонії вручення премії «Сезар» у Франції він здобув нагороду за найкращу музику за фільм «Піаніст». Також у 2003 році Кіляра було номіновано на премію Ентоні Асквіта за музику до фільму на церемонії BAFTA у Великій Британії.
Симфонічні поеми
Симфонічна поема «Симфонічні поеми» була завершена 14 липня 1974 року, а її перше виконання відбулося 24 вересня 1974 року у Варшаві під час Міжнародного фестивалю сучасної музики «Варшавська осінь». Твір присвячено Національній філармонії. Це одночастинна композиція, у якій композитор звертається до народної музики Підгалля. Разом із «Хорюгим туманом» і «Кржесаним» вона належить до так званого кілярівського татрського поліптиха. Наступна симфонічна поема, «Косьцелець 1909», була завершена 1976 року і вперше прозвучала у Варшаві 5 листопада 1976 року. Вона написана з нагоди 75-річчя Національної філармонії у Варшаві та 100-річчя від дня народження Мечислава Карловича. Твір присвячено диригентові Вітольду Ровіцькому. У ньому також відчутні відсилання до традиції музики Підгалля, а структура поділяється на три частини: tema della montagna, tema dell’abisso chiamante та tema del destino. Композитор пов’язував цей твір із загибеллю Мечислава Карловича, який, за його словами, помер 8 лютого 1909 року в сніговій лавині біля підніжжя Малої Косьцєлєць у Татрах.
Татранський поліptyх і твори на мотиви Подгалля
Симфонічна поема «Хмара туману» була завершена 1979 року. Це одночастинний вокально-симфонічний твір, побудований на пісні підгальських гуралів і присвячений оперному співаку Анджею Бахледі-Цурусю. Музика твору супроводжується співом баритона, а текстом слугує традиційна польська гуральська пісня. Прем’єра відбулася 14 жовтня 1979 року в Бидгощі; партію баритона виконував Анджей Бахледа-Цурусь, а Симфонічним оркестром Краківської філармонії диригував Єжи Катлевич. Разом із «Кшесаним», «Кошчельцем 1909» і «Оравою» цей твір утворює своєрідний кiлярівський татранський поліptyх. У цих композиціях композитор звертався до традиції подгалльської музики. Симфонічна поема «Орава» для камерного струнного оркестру була завершена 1986 року й уперше прозвучала 10 березня 1986 року в Закопаному у виконанні Польського камерного оркестру під орудою Войцеха Міхнєвського. Вона є четвертим твором, що відсилає до цієї самої традиції, і має також обробки для струнного квартету, дванадцяти саксофонів, акордеонного тріо та восьми віолончелей.
