Казимир Функ (23 лютого 1884, Варшава — 20 листопада 1967, Олбані) — біохімік польського походження. Він був сином Якуба Ізраеловича Функа, лікаря, що спеціалізувався на венеричних хворобах, і Густави, уродженої Зисан. Через політичні умови в Польщі він здобував підготовку до навчання в Варшавській гімназії уривчасто. У 1900 році закінчив її, після чого поїхав до Швейцарії, де рік провів у Женеві. Згодом перейшов до Бернського університету й у 1904 році завершив докторську дисертацію в лабораторії Станіслава Костанецького.
У 1912 році Функ сформулював поняття вітамінів і назвав їх «амінес віталес» або «вітамінас». Його дослідження показали, що організму потрібні певні життєво необхідні речовини з зовнішніх джерел. Він також вивчав речовину, здатну запобігати бері-бері, спричиненому дефіцитом тіаміну. Праці Функа довели значення вітамінів для метаболізму, імунної функції, росту та відновлення тканин, а також зв’язок їхньої нестачі з такими хворобами, як цинга, рахіт і пелагра.
- Де і коли народився Казимир Функ?
- Як Казимир Функ сформулював поняття вітамінів і яке значення мали його дослідження?
- Як Казимир Функ здобував освіту і з чого почалися його наукові дослідження?
- Як Казимир Функ дійшов до ідеї вітамінів і що він про них писав?
- Як Казимир Функ продовжив наукову діяльність після повернення до Польщі та згодом до США?
- Як були введені позначення вітамінів A і B?
- Як Казимир Функ підходив до вивчення хвороб, пов’язаних із нестачею поживних речовин?
- Як Казимир Функ підходив до дослідження та відкриття вітамінів?
Походження і ранні роки
Казимир Функ був біохіміком польського походження. Він народився 23 лютого 1884 року у Варшаві, а помер 20 листопада 1967 року в Олбані.
Відкриття вітамінів
У 1912 році Казимир Функ сформулював поняття вітамінів і назвав їх «амінними життєвими речовинами» або «вітамінами». Під час своїх досліджень він вивчав речовину, здатну запобігати бері-бері, що виникає через нестачу тіаміну, і дійшов висновку, що організму потрібні певні життєво необхідні речовини ззовні. Так він заклав уявлення про вітаміни як про окремі та незамінні для здоров’я сполуки. Його праця показала, що ці органічні речовини відіграють важливу роль у підтриманні людського здоров’я, необхідні для обміну речовин, роботи імунної системи, росту та відновлення тканин. Функ також пов’язував нестачу вітамінів із такими захворюваннями, як цинга, рахіт і пелагра. Окремо він зазначав, що вітамін А має значення для зору та здоров’я імунної системи, а вітамін D сприяє засвоєнню кальцію, важливого для міцності кісток. Його дослідження сприяли визнанню потреби включати вітаміни до раціону та вплинули на громадсько-охоронні рекомендації й збагачення харчових продуктів для запобігання дефіциту вітамінів.
Освіта та ранні наукові дослідження
Казимир Функ народився 23 лютого 1884 року у Варшаві в родині Якуба Ізраельовича Функа, лікаря, що лікував венеричні хвороби, та Густави, уродженої Зисан. Через політичні умови в Польщі він отримував приватні уроки з перервами, готуючись до навчання у Варшавській гімназії. У 1900 році він закінчив гімназію і був відправлений до Швейцарії, де протягом року перебував у Женеві. Згодом Функ перейшов до Бернського університету й у 1904 році захистив докторську дисертацію в лабораторії Станіслава Костанецького. Його робота була присвячена приготуванню бразиліну та гематоксиліну — барвників зі стилбенового ряду. Після цього його прийняв Габріель Бертран у Пастерівському інституті для дослідження органічних основ і амінокислот. Там Функ вивчав лакол, фенол, що спричиняв сильне подразнення і набряк. Після одужання від дії лаколу він продовжив дослідження основних компонентів цукрів і білків. У 1906 році Функ переїхав до органічної хімічної лабораторії Еміля Фішера в Берліні, де під керівництвом Еміля Абдергальдена проводив дослідження обміну білків і опублікував кілька праць. Абдергальден також направляв його до міської лікарні Вісбадена для виконання рутинної лікарняної хімії. У своїх дослідах Функ годував собак очищеними білками або амінокислотами й спостерігав втрату ваги, тоді як на сушеному кінському м’ясі та сухому молоці тварини набирали вагу. Ці експерименти викликали критику Абдергальдена, що призвело до напружених особистих стосунків, хоча обидва й надалі працювали над подібними проблемами та зберігали взаємну повагу. У 1910 році Функ залишив Німеччину й приєднався до Лістерівського інституту профілактичної медицини в Лондоні, Англія.
Дослідження вітамінів
Після прочитання статті Кристіана Ейкмана про коричневий рис і сприйнятливість до бері-бері Казимир Функ ізолював речовину, відповідальну за профілактику цієї хвороби. Він назвав речовину, що містила аміногрупу, «вітаміна» та описував її як «анти-бері-бері фактор». Згодом він ідентифікував її як вітамін B3 (ніацин), хоча вважав, що це тіамін (вітамін B1). У 1911 році Функ опублікував першу англомовну статтю про дігідроксифенілаланін. У статті в Journal of State Medicine 1912 року він припустив існування щонайменше чотирьох вітамінів і пов’язав їх із профілактикою бері-бері, цинги, пелагри та рахіту. Того ж року він видав книжку The Vitamines.
Дослідження в Польщі та США
У 1912 році Казимир Функ отримав стипендію Бейт для продовження досліджень. Під час Першої світової війни він переїхав до Сполучених Штатів, де зосередився на вивченні лікувальних застосувань вітамінів. У 1923 році, завдяки Людвіку Райхману, Функ повернувся до Польщі та за підтримки Фонду Рокфеллера очолив біохімію в Національному інституті гігієни у Варшаві. Від 1923 до 1928 року він керував відділом біохімії цього інституту, працюючи над виділенням інсуліну, а також досліджуючи вплив вітаміну B1 на вуглеводний обмін і нікотинову кислоту. У 1928 році він знову повернувся до США, щоб продовжити наукову працю та професійну діяльність. Там він працював у низці установ, зокрема в Інституті медичних досліджень Рокфеллера, і зробив внесок у біохімію та дослідження харчування. Функ співпрацював з іншими науковцями над вивченням джерел вітамінів і їхнього впливу на здоров’я. Його дослідження вплинули на дієтичні рекомендації та політику громадського здоров’я. Згодом він натуралізувався як громадянин США й помер у Нью-Йорку 20 листопада 1967 року.
Введення позначень вітамінів A і B
Біографія зазначає, що речовину, позначену як A, відкрив доктор Елмер Макколлум. Згодом цю речовину додали до слова «вітамін», утворивши «вітамін A». Також у біографії вказано, що речовину B, або тіамін, відкрив доктор Роберт Вільямс у 1936 році. Її також додали до слова «вітамін», унаслідок чого з’явився термін «вітамін B».
Дослідження авітамінозних хвороб
Казимир Функ став відомим завдяки піонерській роботі, що привела до відкриття вітамінів. Він розпочав дослідження з вивчення авітамінозних хвороб і пошуку біохімічних сполук, необхідних для здоров’я. У центрі його уваги були бері-бері, цинга, рахіт і пелагра, які він пов’язував із дефіцитом у харчуванні. Функ зазначав, що такі хвороби були поширені серед людей із обмеженим або одноманітним раціоном, і висунув припущення, що їх спричиняє відсутність у їжі певних невідомих поживних речовин. Він також вважав, що життєво важливі сполуки в продуктах потрібні для підтримання здоров’я та запобігання хворобам. Для перевірки цих ідей він проводив досліди на тваринах, яких годували раціонами з нестачею поживних речовин, спостерігаючи розвиток авітамінозних станів. Згодом він виявив, що додавання до раціону певних харчових екстрактів виліковувало ці хвороби, і працював над виділенням сполук, які, як вважалося, запобігають дефіцитним захворюванням.
Методологія відкриття вітамінів
Казимир Функ зосередився на речовині, яку назвав вітаміном, тобто «життєвою амінною» сполукою, яку тоді вважали амінами. Він успішно виділив із рисових висівок речовину, що виліковувала бері-бері, а згодом її ідентифікували як тіамін (вітамін B1). На основі цих досліджень він розширив гіпотезу про існування кількох вітамінів, кожен із яких є необхідним для запобігання різним хворобам, пов’язаним із дефіцитом. Його робота заклала основи для виявлення та класифікації вітамінів як життєво важливих поживних речовин, потрібних у невеликих кількостях. Підхід Функа характеризувався уважним спостереженням за дефіцитними хворобами, формулюванням гіпотез, ретельним експериментуванням і визначенням окремих компонентів. Його відкриття мали глибокий вплив на науку про харчування та громадське здоров’я, підкреслили значення збалансованого раціону й ролі мікронутрієнтів у здоров’ї, а також вплинули на дієтичні рекомендації та програми збагачення харчових продуктів у всьому світі. Ці дослідження стали основою сучасної науки про харчування.
