Соломон Аш (народився у Варшаві 14 вересня 1907 року, помер у Гаверфорді 20 лютого 1996 року) був польсько-американським гештальт-психологом і одним із піонерів соціальної психології. Його праці були пов’язані з гештальт-підходом, що наголошує на взаємозв’язку цілого та його частин. Аш створив важливі роботи про формування враження, престижну сугестію, конформність та інші теми соціальної психології. Він підкреслював, що більшість соціальних дій слід розуміти в їхньому контексті, щоб уникати непорозумінь. Найбільшу відомість йому принесли експерименти з конформності, які показали вплив групового тиску на думки людини. У 2002 році журнал Review of General Psychology поставив його на 41-ше місце серед найвпливовіших психологів XX століття. Після переїзду до США він спочатку погано володів англійською, навчався у публічній школі П. С. 147, у Таунсенд-Гарріс-Гай-Скул і в Міському коледжі Нью-Йорка, а згодом здобув ступінь бакалавра наук у Колумбійському університеті.
- Чим відомий Соломон Аш у соціальній психології?
- Як Соломон Аск почав навчання у США та прийшов до психології?
- Коли Соломон Аш одружився з Флоренс Міллер і що відомо про їхню родину?
- Де Соломон Аш працював у різні роки своєї академічної кар’єри?
- Як Соломон Аш досліджував формування вражень про іншу людину?
- Як учасники сприймали подібність між наборами в дослідженні Каррейри?
- Як змінюється значення ознаки залежно від інших пов’язаних ознак?
- Як Соломон Ашем пояснював вплив престижу автора на оцінку висловлювань?
- Як Соломон Аш досліджував вплив групи на відповіді учасників?
- Як ранній досвід Каррейри та його лінгвістичні дослідження пов’язані з вивченням конформності?
- Який вплив мав Соломон Аш на інших психологів?
- Як Соломон Аш тлумачив груповий вплив, конформність і роль незгоди в групі?
Дослідження конформності та соціального сприйняття
Соломон Аш був польсько-американським гештальт-психологом і одним із піонерів соціальної психології. Його праці стосувалися формування враження, навіювання авторитетом, конформності та інших тем соціальної психології. Його науковий підхід розвивав гештальт-психологічну ідею про те, що ціле слід розуміти у зв’язку з його частинами. Аш наголошував, що більшість соціальних дій потрібно тлумачити в контексті, інакше можна дійти хибного висновку. Найбільшу відомість йому принесли експерименти з конформності, які показали, як груповий тиск впливає на думки людини. У 2002 році журнал «Огляд загальної психології» поставив його на 41-ше місце серед найвпливовіших психологів ХХ століття.
Освіта й формування наукових інтересів
Після переїзду до Сполучених Штатів Соломон Аск не вільно володів англійською мовою, бо виріс у Польщі. У шостому класі він навчався в державній школі П. С. 147 і через мовний бар’єр мав труднощі з розумінням занять. Англійську він опановував, читаючи Чарлза Діккенса. Згодом Аск навчався у старшій школі Таунсенд Гарріс, вибірковому закладі при Міському коледжі Нью-Йорка, а потім вступив до Міського коледжу Нью-Йорка, де вивчав літературу й природничі науки. Інтерес до психології в нього виник після читання Вільяма Джеймса та деяких філософів. У 1928 році, у віці 21 року, він здобув ступінь бакалавра наук.
Після цього Аск продовжив навчання в Колумбійському університеті. Спочатку його більше цікавила антропологія, а не соціальна психологія. За допомогою Ґарднера Мерфі, Лоїс Мерфі, Франца Боаса та Рут Бенедикт він отримав літню стипендію, під час якої досліджував, як діти стають членами своєї культури. Його магістерська робота, виконана під керівництвом Вудворта, включала статистичний аналіз результатів 200 дітей; магістерський ступінь він одержав 1930 року. Докторська дисертація Аска була присвячена питанню, чи всі криві навчання мають ту саму форму, яку визначив Г. Е. Гарретт, і докторський ступінь він отримав 1932 року. У Колумбійському університеті Ґарднер Мерфі познайомив його з гештальтпсихологією, а пізніше Аск став ще більше цікавитися нею після зустрічі та тісної співпраці з Максом Вертгеймером, з яким згодом подружився.
Сімейне життя
Соломон Аш познайомився з Флоренс Міллер у бібліотеці на Іст-Бродвеї в Нижньому Іст-Сайді Нью-Йорка. У 1930 році він одружився з нею і прожив у шлюбі з Флоренс Міллер усе життя. У пари була єдина дитина — син Пітер, який народився 1937 року. Пітер Аш став професором економіки в Університеті Ратґерса, одружився з Рут Ціндлер і мав дітей Еріка та Девіда. Пітер помер від серцевої недостатності у віці 52 років.
Академічна кар’єра
Свою викладацьку діяльність Соломон Аш розпочав як професор Бруклінського коледжу. У 1947 році він перейшов до Свортморського коледжу, де працював 19 років, до 1966 року. У цей період Свортморський коледж був головним центром гештальтпсихології у Сполучених Штатах; серед викладачів там були Вольфганг Кьолер, В. К. Г. Прентіс і Ганс Валлах. У 1966 році Аш приєднався до Ратґерського університету, де заснував Інститут когнітивних досліджень і працював до 1972 року. Згодом він перейшов до Пенсильванського університету, де викладав психологію до виходу на пенсію в 1979 році. Після цього він зберігав статус емерита в Пенсильванському університеті до 1996 року. Крім того, Аш мав запрошені посади в Гарвардському університеті та ІМТ.
Формування вражень про людину
Соломон Аш вивчав, як люди формують враження про інших людей, і намагався з’ясувати, чи існують певні принципи, що керують цим процесом. Його цікавило формування враження попри складність людської особистості та те, як саме окремі характеристики поєднуються між собою. У своїх висновках він підкреслював, що знання про людину означає розуміння певної структури, а саме формування враження є впорядкованим процесом. Дослідник показав, що риси сприймаються не ізольовано, а у взаємозв’язку з іншими рисами, причому одні з них мають центральне значення, а інші — периферійне.
Аш проводив експерименти, в яких учасників просили скласти враження про уявну людину на основі набору характеристик. В одному з досліджень двом групам, А і Б, подавали однаковий перелік рис, за винятком слова «теплий» або «холодний». Група А отримувала характеристики: розумний, здібний, працьовитий, теплий, рішучий, практичний, обережний. Група Б отримувала той самий набір, але замість «теплий» стояло «холодний». Учасникам також повідомляли, що одна людина є теплою, а інша — холодною, і просили коротко описати сформоване враження. Крім того, дослідники підготували контрольний список протилежних пар характеристик, пов’язаних із початковим набором, і просили вказати, які з них пасують до описаної уявної особи.
Результати показали, що на основі однієї й тієї самої сукупності рис виникали дуже різні враження. Враження групи А були значно позитивнішими, ніж враження групи Б. Значення інших характеристик змінювалося залежно від того, чи описували людину як «теплу» або «холодну». Водночас не всі риси зазнавали таких змін: слова «чесний», «сильний», «серйозний» і «надійний» не залежали від цих позначень. Аш дійшов висновку, що саме слова «теплий» і «холодний» є важливішими за інші в процесі формування враження, оскільки вони сприймаються як основні для розуміння людини, тоді як інші риси — як другорядні. Він також зазначав, що якби замість цих слів використовували «ввічливий» і «різкий», це не вплинуло б на враження так сильно, і саме тому назвав «теплий» і «холодний» центральними, а «ввічливий» і «різкий» — периферійними.
В окремому експерименті Аш показав, що порядок подання характеристик у списку суттєво впливає на сформоване враження. Він використав перелік А: розумний, працьовитий, імпульсивний, критичний, упертий, заздрісний, і перелік Б: заздрісний, упертий, критичний, імпульсивний, працьовитий, розумний. Перший список починався з бажаних рис і завершувався небажаними, тоді як другий був зворотним щодо бажаності якостей. Унаслідок цього людину зі списку А сприймали як здібну, але таку, в якій окремі недоліки частково перекриваються перевагами, а людину зі списку Б — як проблему, чиї здібності стримуються серйозними труднощами. Аш також встановив, що значення окремих слів у списку змінюється залежно від порядку: наприклад, «імпульсивний» і «критичний» у списку А набували позитивнішого значення, ніж у списку Б.
Сприйняття подібності наборів
Каррейра визначив набір 1 як «швидкий, вправний, корисний», набір 2 — як «швидкий, незграбний, корисний», набір 3 — як «повільний, вправний, корисний», а набір 4 — як «повільний, незграбний, корисний». За його даними, 87% учасників вважали набір 1 більш схожим на набір 3, ніж на набір 2, тоді як 13% бачили схожість набору 1 з набором 2. Так само 85% учасників сприймали набір 2 як подібний до набору 4, а 9% — як подібний до набору 1. Каррейра зазначив, що набори 1 і 2 мають два однакові елементи, як і набори 3 і 4, проте подібність між ними не ґрунтується на кількості спільних елементів. Натомість учасники сприймали «швидкий» у наборі 1 як подібний до «повільного» в наборі 3, а «швидкий» у наборі 2 — як подібний до «повільного» в наборі 4.
Взаємодія ознак у сприйнятті
Каррейра дійшов висновку, що значення характеристики змінюється залежно від її середовищного контексту та зв’язку з іншими рисами. Він підкреслював, що значення слів «швидкий» і «повільний» у реальному житті визначається іншими пов’язаними словами. Так, «швидкий» у наборі 1 асоціюється з безпекою та плавністю руху, тоді як у наборі 2 — з примусовою швидкістю і прагненням бути корисним. Каррейра зазначав, що поєднання «швидкий і вправний» у повсякденному сприйнятті відрізняється від «швидкий і незграбний», а «швидкий і вправний» та «повільний і вправний» сприймаються як подібні, експертні якості. Зміна значення характеристики, на його думку, визначається її відношенням до інших характеристик. Він пояснював, що набір 1 є швидким, бо він вправний, а набір 2 є незграбним, бо він швидкий. Повільність у наборі 3 вказує на обережність і гордість за роботу, тоді як у наборі 4 вона означає повільність, погану моторну координацію та фізичну затримку. Загальні враження, за Каррейрою, формуються шляхом інтеграції взаємозв’язків різних якостей, а різні якості створюють дуже різні враження. Він також відзначав, що динамічні наслідки розуміються через взаємодію якостей, а учасники сприймали «швидкий» і «вправний» як такі, що співпрацюють, «повільний» і «вправний» — так само, тоді як «швидкий» і «незграбний» — як риси, що взаємно нейтралізуються.
Дослідження впливу престижу автора
Після Другої світової війни, у 1940-х роках, Соломон Ашем і інші соціальні психологи вивчали пропаганду та те, як змусити людей повірити в те, чого хоче переконувач, зокрема в необхідність жертвувати заради воєнних зусиль. У цей період дослідники помічали, що переконання залежить від того, хто є автором повідомлення: вищий престиж автора або промовця підвищує ймовірність того, що людина прийме сказане. Багато соціальних психологів до Аша вже досліджували явище впливу престижних авторів, однак Ашем не погоджувався з їхніми тлумаченнями й критикував їхні висновки.
Ашем дійшов висновку, що зміна оцінки вимагає зміни змісту відповіді та її значення залежно від контексту. На його думку, значення повідомлення інтерпретується по-різному залежно від того, хто його подає, а учасники не приймають повідомлення сліпо лише через авторитет автора. Вони надають висловлюванню сенсу, виходячи з того, кому воно належить. Водночас Ашем поставив під сумнів і сам психологічний процес, який лежить в основі групового впливу на формування та зміну думок. У своїй статті він також критично розглядав експериментальні підходи Зілліга, Мура, Марпла, Шерифа, Торндайка і Лоржа; особливо докладно було обговорено дослідження Лоржа і Шерифа щодо ефектів «престижу» в оцінюванні тверджень.
Спільною рисою цих досліджень була базова процедура, за якої учасники спершу висловлювали власну оцінку певного предмета, а потім оцінювали той самий предмет з урахуванням оцінок групи або людей із високим престижем. Якщо їхня думка змінювалася в бік групової або престижної оцінки, це розглядалося як ознака впливу на судження учасника. Ашем виявив, що престиж може змінювати оцінки серйозних політичних і економічних тверджень. В одному з його експериментів учасники оцінювали 50 цитат за п’ятибальною шкалою згоди; після кожної цитати подавалися імена двох публічних осіб, з яких лише одна була справжнім автором. Далі учасники мали визначити справжнього автора, а потім знову оцінити ту саму цитату вже лише з указаним правильним автором. Престиж вимірювали за повагою до політичних поглядів кожної особи. Результати показали, що одну й ту саму думку оцінювали по-різному залежно від того, кому її приписували, а оцінки зростали, коли автором вважалася більш престижна особа. Ашем дійшов висновку, що об’єкт судження не змінюється, але його оцінка змінюється під впливом престижу автора, який діє довільно, незалежно від змісту чи заслуг висловлювання, і що люди сприймають такі твердження як більш цінні, коли автор має вищий престиж.
Експеримент на конформність
У дослідженні конформності, про яке Соломон Аш повідомляв колегам, взяли участь 123 чоловіки. Кожного справжнього учасника поміщали до групи з 5–7 підставних осіб. Групі показували одну картку з однією лінією, а потім іншу картку з трьома лініями, позначеними як a, b і c. Від учасників вимагали сказати, яка з ліній збігається за довжиною з еталонною. Кожне таке запитання Аш називав судженням. Справжній учасник відповідав останнім або передостаннім.
У перших двох спробах і учасник, і підставні особи давали очевидно правильну відповідь. Після четвертого судження в деяких спробах усі підставні особи починали давати явно неправильну відповідь. Із 18 суджень у 12 усі підставні особи відповідали неправильно; ці 12 випадків Аш назвав критичними судженнями. Учасник міг або не зважати на більшість і довіряти власному зору, або погоджуватися з помилковою думкою групи. Метою експерименту було з’ясувати, чи змінить реальний учасник свої відповіді, щоб пристосуватися до підставних осіб, чи покладатиметься на власне сприйняття.
Аш встановив, що приблизно чверть людей успішно чинить опір соціальному тиску, а приблизно одна двадцята повністю йому піддається; решта в окремих раундах усе ж пристосовується до хибної думки більшості. Він припускав, що сама процедура створювала в учасників сумнів щодо нібито очевидної відповіді. Учасники також говорили, що правильна лінія була майже, але не зовсім, однаковою зі зразком. Окремо Аш зазначав, що сила групового тиску помітно зростала, коли від однієї до трьох осіб одностайно давали неправильну відповідь, але після трьох осіб приріст був уже незначним. Якщо хоча б один підставний учасник відповідав правильно, вплив більшості істотно зменшувався. Сам Аш пов’язував свої дослідження конформності з дитячими враженнями, отриманими в Польщі.
Ранні спостереження та дослідження метафор
Каррейра згадував, що у віці семи років не спав упродовж першої великодньої ночі. Він пам’ятав, як бачив, що його бабуся наливала додаткову склянку вина, і запитав, для кого вона призначена. Бабуся відповіла, що вино — для пророка Іллі, а дядько запевнив хлопця, що Ілля справді вип’є з цієї склянки та наказав уважно стежити, коли настане час. Каррейра думав, що помітив, як рівень вина в склянці трохи знизився. Пізніше він зазначав, що рано піддався соціальному тиску, і саме це надихнуло його на подальші дослідження конформності. Окремо Каррейра вивчав метафори в різних мовах, зокрема в івриті, гомерівській грецькій, китайській, тайській, малайській та хауській. Він виявив подібні значення сенсорних термінів, як-от «холодний» в англійській мові, і відповідних рис характеру. На цій підставі Каррейра дійшов висновку, що метафори й мова відображають спроби зрозуміти справжні властивості людей або предметів. Також він показав, що прості властивості легше пов’язуються між собою в межах одного цілого, ніж між різними цілими.
Вплив на соціальну психологію
Соломон Аш мав помітний вплив на розвиток соціальної психології. Він був науковим керівником Стенлі Мілґрема в Принстонському університеті, а Мілґрем завершив дисертацію про національні відмінності в умовах конформності під його керівництвом. Ідеї Аша також вплинули на теорії багатьох соціальних психологів, зокрема Гарольда Келлі.
Погляди на соціальний вплив і групову взаємодію
У своїх міркуваннях Соломон Аш, як їх подає дослідження Легадо, пов’язував соціальну взаємодію зі здатністю людини синтезувати групові норми, погляди інших і власне самосприйняття. Цей підхід пізніше відобразився в теорії соціальної ідентичності та теорії самокатегоризації. Аш наголошував, що самостійне мислення й незгода між членами групи є основою її нормального функціонування, а розв’язання розбіжностей допомагає виявити недоліки в особистих переконаннях.
Він також стверджував, що конформність і нонконформність не є простими протилежностями. На його думку, конформність виникає через усвідомлення групового впливу, переконання в правильності групової згоди та прагнення до прийняття. Окремо Аш підкреслював, що груповий вплив може змінювати саме сприйняття стимулів. У 1980-х роках він висловлював розчарування напрямом розвитку соціальної психології та ставив питання, чому вона позбавлена глибини, уяви й людської значущості.
