Едді Словік був американським солдатом, якого під час Другої світової війни судили військовим трибуналом і стратили за дезертирство. Його справа стала винятковою в історії збройних сил США: він був єдиним американським військовослужбовцем, страченим за дезертирство від часів Громадянської війни у США. Загалом під час Другої світової війни понад 21 000 американських військовослужбовців отримали різні покарання за дезертирство, а 49 осіб були засуджені до смертної кари, проте вирок Словіку став єдиним, який було виконано. Народився 1920 року в Детройті, штат Мічиган, у католицькій польсько-американській родині; його батьками були Анна Лутскі та Йозеф Словіковський. У юності мав проблеми із законом і неодноразово потрапляв до поліції. Його справа набула широкого розголосу після виходу книги Вільяма Бредфорда Х'юї «Страта рядового Словіка» 1954 року, а в 1974 році була екранізована у телевізійному фільмі на телеканалі NBC.
- Як справу Едді Словіка пов’язують із судом і стратою за дезертирство під час Другої світової війни?
- Яким було раннє життя та юність Едді Словіка?
- Як склалося життя Едді Словіка після звільнення умовно в квітні 1942 року?
- Як Едді Словік опинився на фронті та що призвело до його дезертирства?
- Як Едді Словік реагував на пропозиції повернутися до свого підрозділу без подальших звинувачень?
- Як відбувався суд над Едді Словіком і чому його засудили до страти?
- Як відбулася страта Едді Словіка?
- Де спочатку поховали Едді Словіка і як згодом його останки були перепоховані?
- Як військово-польові суди у США під час Другої світової війни ставилися до покарань за дезертирство і чому страта Едді Словіка вважалася винятковою?
- Як історія Едді Словіка відображалася в літературі, кіно та музиці?
Суд і страта за дезертирство
Едді Словік був американським солдатом, якого віддали під військовий суд і стратили за дезертирство під час Другої світової війни. Він став єдиним військовослужбовцем Сполучених Штатів, страченим за дезертирство від часу Громадянської війни в Америці. Під час Другої світової війни понад 21 000 американських військовослужбовців отримали різні покарання за дезертирство, а 49 осіб були засуджені до смертної кари. Однак саме вирок Словіку було виконано, і це була єдина така страта впродовж війни. Для порівняння, у 1902 році за дезертирство до ворога були страчені двоє американських солдатів, Едмунд Дюбоз і Льюїс Рассел, які служили в 9-му кавалерійському полку. Справа Словіка набула широкого розголосу після виходу у 1954 році книги Вільяма Бредфорда Г’юї «Страта рядового Словіка», яку згодом у 1974 році екранізували як телевізійний фільм каналу «НБК».
Ранні роки та освіта
Едді Словік народився 1920 року в Детройті, штат Мічиган, у католицькій польсько-американській родині. Він був сином Анни Лутскі та Йозефа Словіковського. У дитинстві та юності Словік мав репутацію порушника спокою й часто контактував із поліцією, ще неповнолітнім. Уперше його заарештували у 12 років за проникнення до ливарні з метою вкрасти латунь. З 1932 до 1937 року його неодноразово арештовували за дрібні крадіжки, незаконне проникнення та порушення громадського порядку. У жовтні 1937 року його відправили до в’язниці, а у вересні 1938 року умовно-достроково звільнили. Втім, у січні 1939 року Словік знову потрапив до в’язниці — цього разу за крадіжку та пошкодження автомобіля в стані алкогольного сп’яніння.
Робота й шлюб у Дірборні
У квітні 1942 року Едді Словіка звільнили умовно. Після цього він отримав роботу в компанії «Монтелла Пламбінґ енд Хітінґ» у Дірборні, штат Мічиган. Під час роботи там він познайомився з Антуанеттою Віснєвскі. 7 листопада 1942 року вони одружилися. Після шлюбу Словік жив разом із батьками Антуанетти Віснєвскі.
Від призову до дезертирства
Після того як його військовий статус було змінено з «непридатний до служби» (4-F) на «придатний до служби» (1-A), невдовзі після річниці весілля, Едді Словіка призвали до армії 3 січня 1944 року в Детройті, штат Мічиган. 24 січня він прибув до табору Волтерс у Техасі для базової підготовки, а 31 січня його зарахували до роти Д 59-го навчального батальйону піхоти. 11 липня 1944 року його перевели до пункту поповнення сухопутних сил № 1 у Форт-Джордж-Г. Мід, штат Меріленд. У серпні його відправили до окупованої німцями Франції, де він проходив через 3-й пункт поповнення і 24 серпня був призначений до 28-ї піхотної дивізії. Наступного дня його направили до роти Г 109-го піхотного полку. Під час артилерійського обстрілу поблизу Ельбефа у Франції Словік відокремився від роти та протягом шести тижнів перебував із канадським підрозділом військової поліції. 7 жовтня 1944 року він повернувся до свого підрозділу, а наступного дня повідомив капітанові Ральфу Гротте, що боїться служити в стрілецькій роті на передовій. Того ж дня він попросив перевести його до частини в тилу, заявив, що втече, якщо його знову призначать до стрілецького підрозділу, і запитав, чи вважатиметься така втеча дезертирством і чи буде за неї військовий суд. Капітан Гротте відхилив його прохання і відправив до стрілецького взводу. 9 жовтня Словік дезертирував зі свого підрозділу, пройшов кілька миль у тил і звернувся до кухаря-вояка в одному з військових урядових підрозділів 112-го піхотного полку.
Відмова від повернення до підрозділу
Едді Словік передав записку армійському кухарю у військовому урядовому відділенні 112-го піхотного полку. Кухар передав його військовому поліцейському, а того — до командира роти, який наполягав, щоб Словік знищив записку. Словік відмовився. Після цього його привели до підполковника Росса Хенбеста, який запропонував йому розірвати записку, повернутися до свого підрозділу й не мати подальших звинувачень. Словік знову відмовився — і від розривання записки, і від повернення до частини. Тоді Хенбест наказав йому написати на звороті першої записки ще одну, у якій він мав засвідчити, що розуміє наслідки військового суду. Після цього Словіка взяли під варту й помістили до дивізійної гауптвахти. Згодом судовий радник дивізії, підполковник Генрі Зоммер, надав йому ще одну можливість повернутися до частини в обмін на зняття звинувачень. Також йому запропонували переведення до іншого піхотного полку в межах дивізії, щоб почати спочатку. Словік відхилив і ці пропозиції, заявивши: «Я вже вирішив. Я піду на військовий суд».
Суд і вирок за дезертирство
28-ма піхотна дивізія мала розпочати наступ у Гюртгенському лісі, і це було загальновідомо в підрозділі. Передбачалося, що бої будуть особливо кривавими через тривалу боротьбу й складні умови місцевості. Німецькі сили були налаштовані утримувати цей район, а погода значно зменшила американські переваги в бронетехніці та авіаційній підтримці. На цьому тлі в дивізії вже зростали випадки дезертирства та інших злочинів, хоча менш ніж 0,5 % солдатів віддавали перевагу ув’язненню замість участі в боях.
Едді Словіка звинуватили в дезертирстві, щоб уникнути небезпечної служби, і 11 листопада 1944 року віддали під суд військового трибуналу. Суд мав складатися з штабних офіцерів з інших дивізій Армії США. Обвинувач, капітан Джон Грін, представив свідків, які стверджували, що Словік мав намір утекти. Захисник, капітан Едвард Вудс, повідомив, що Словік вирішив не давати свідчень. У Вудса були пом’якшувальні дані: Словік служив із канадцями шість тижнів і виконував роботу в тилу. Проте, навіть попри поради Вудса і самого суду, Словік відмовився подавати будь-які пом’якшувальні відомості.
Дев’ять офіцерів суду визнали його винним і присудили до страти. Генерал-майор Норман Кота, як командир дивізії, переглянув і затвердив цей вирок. 9 грудня Словік написав листа Верховному головнокомандувачу союзних сил Дуайту Д. Ейзенгауеру з проханням про помилування. Однак у Франції дезертирство вже ставало системною проблемою, а 16 грудня почався раптовий німецький наступ через Арденни, який спричинив тяжкі втрати США і ще більше виснажив моральний стан піхоти. Помічник штатного судді-адвоката майор Фредерік Дж. Бертоlet переглянув справу й рекомендував не надавати помилування, так само справу розглянули бригадний генерал Е. К. Макнейл і його штаб. Підполковник Генрі Дж. Зоммер, дивізійний суддя-адвокат, раніше вже давав Словіку останню можливість домогтися зняття обвинувачень. 23 грудня Словік підтвердив наказ про страту й зазначив, що він потрібен, щоб стримати подальші дезертирства.
Страта Едді Словіка
Страту Едді Словіка було здійснено розстрілом о 10:04 ранку 31 січня 1945 року поблизу села Сент-Марі-о-Мін. Відповідно до військового звичаю з нього зняли всі розпізнавальні знаки, ґудзики та інші елементи військового спорядження, а для захисту від холоду на плечі йому накинули солдатську ковдру. Його провели до двору будинку, обраного для страти через високу кам’яну стіну, після чого солдати поставили його біля стовпа та прив’язали ременями до рук, талії й колін. Один ремінь було обгорнуто навколо й під руками та зачеплено за шип на зворотному боці стовпа. Безпосередньо перед стратою йому на голову наділи чорний капюшон. Перед ним звернувся капелан, отець Карл Патрік Каммінґс, якому Словік відповів останніми словами.
Розстрільний взвод складався з 12 солдатів, відібраних із 109-го полку. Вони використовували 11 гвинтівок М1 «Гаранд», заряджених по одному патрону, і одну гвинтівку з холостим патроном. Після команди «Вогонь» Словік отримав одинадцять кульових поранень, зокрема у верхню частину шиї, ліве плече, ліву частину грудної клітки, під серце та ліву верхню частину руки. Армійський лікар визначив, що смерть не настала негайно, і Словік помер уже під час перезарядження зброї для наступного залпу. На момент смерті йому було 24 роки, а вся процедура тривала 15 хвилин.
Поховання та подальша доля останків
Едді Словіка спочатку поховали в ділянці E на Американському кладовищі та меморіалі Ойз-Ен у Фер-ан-Тарденуа. Він був похований поруч із 95 американськими солдатами, страченими за зґвалтування або вбивство. Його надгробні знаки були приховані від огляду кущами й мали послідовні номери замість імен, тож ідентифікувати могилу було неможливо без ключа до цих позначень.
Антуанетта Словік до своєї смерті 1979 року неодноразово зверталася до Армії з проханням про повернення останків Едді Словіка та про пенсію. У 1981 році його справу взяв до розгляду Бернард В. Калка, який клопотався перед Армією про повернення останків до Сполучених Штатів. У 1987 році президент Рональд Рейган наказав повернути останки, а Калка зібрав 5000 доларів на їх ексгумацію. Останки було викопано з 3-го ряду, могили 65, ділянки E, після чого їх перевезли на кладовище Вудмір у Детройті й перепоховали поряд з Антуанеттою Словік.
Військова службова справа Словіка зберігається в Центрі обліку військового персоналу та є відкритою для громадського доступу. Антуанетта Словік та інші також зверталися до семи президентів США з проханням про помилування для нього, однак жоден із них не надав помилування.
Військово-польові суди та вирок Словіку
Під час Другої світової війни у Сполучених Штатах було проведено 1,7 мільйона військово-польових судів, що становило третину всіх кримінальних справ, розглянутих у країні в цей період. Більшість таких справ стосувалася незначних провин, і переважна частина вироків також була м’якою. Влітку 1945 року міністр війни Генрі Л. Стімсон призначив комісію з помилування, яка переглянула всі справи загальних військово-польових судів, де обвинувачений ще перебував під вартою; у 85 відсотках із 27 000 серйозних справ вона пом’якшила або скасувала покарання. Страта смертної кари під час військово-польових судів призначалася рідко й зазвичай стосувалася зґвалтування або вбивства. Едді Словік став єдиним солдатом, страченим саме за суто військовий злочин. У різних арміях світу смертні вироки застосовували за боягузтво, дезертирство, непокору та заколот, а армія Сполучених Штатів під час Першої світової війни стратила 35 солдатів у Франції, але всі вони були засуджені за зґвалтування або невмотивоване вбивство цивільних, а не за військові злочини. У Другій світовій війні американські військові стратили 102 солдати за зґвалтування та/або вбивство товаришів по службі й цивільних, і лише Словіка — за військовий злочин дезертирства. За даними полковника Роберта К. Барда з офісу генерального судового адвоката, з січня 1942 року до червня 1948 року 2 864 військовослужбовців армії судили за дезертирство, 49 із них було засуджено до смерті, а 48 смертних вироків згодом пом’якшила вища влада. Принаймні один із членів трибуналу вважав страту Словіка несправедливою та прикладом нерівного ставлення.
Образ Едді Словіка в культурі
У популярній культурі історія Едді Словіка неодноразово ставала предметом книжок, фільмів і музичних творів. У 1954 році Вільям Бредфорд Г’юї опублікував документальну працю «Страта рядового Словіка». Згодом, у 1960 році, Френк Сінатра оголосив про намір зняти фільм за цією книгою, а сценарій мав писати Альберт Мальц. Це повідомлення викликало значне обурення; самого Сінатру звинувачували в симпатіях до комунізму через запланований проєкт про рядового Словіка. Зрештою, оточення Джона Ф. Кеннеді переконало Сінатру скасувати роботу над фільмом.
Тема Словіка з’являлася і в інших жанрах. Ганс Магнус Енценсбергер написав есе про Словіка та його смерть, яке було включено до книжки «Мрійники абсолютного» 1964 року. У 1968 році гурт «Перлз Біфор Свін» присвятив другий альбом «Балаклава» рядовому Едварду Д. Словіку. Пізніше, у 1974 році, книжку Г’юї було екранізовано як телевізійний фільм «Страта рядового Словіка», де головну роль виконав Мартін Шин. Образ Словіка також з’являється у воєнному фільмі «Переможці» 1963 року, а Курт Воннеґут згадує його страту в романі «Бійня номер п’ять» 1969 року та написав супровідне лібрето до «Історії солдата» Ігоря Стравінського, у якому розповідається історія Словіка.
