Зиґмунт Берлінг народився 27 квітня 1896 року в Лімановій. За різними джерелами, місцем його народження також називають село Домбрувка-Нємєцька, а дата народження може вказуватися як 29 квітня 1896 року. Він був сином Міхала та Аурелії Руссек. У молодості в анкетах Єгеллонської школи називав себе пов’язаним із юдаїзмом і римо-католицизмом. Сім’я Берлінг, за окремими дослідженнями, мала німецькі або шведські корені й була пов’язана з кальвіністською церквою. У нього було п’ятеро братів і сестер: брати Генрик, Маріан, Адам і сестри Ванда та Емілія.
Берлінг здобув юридичну освіту, був підполковником піхоти Війська Польського Другої Речі Посполитої та генералом Польського народного війська. Він командував 1-ю дивізією піхоти імені Тадеуша Костюшка та 1-ю армією Польського народного війська, був заступником верховного головнокомандувача Польського війська, а також командувачем Академії Генерального штабу у 1947 році та з 1948 до 1953 року. У 1943–1947 роках був депутатом Національної ради Республіки. За участь у польсько-радянській війні був нагороджений орденом Віртути Мілітарі. Пізніше, у 1957–1970 роках, обіймав посаду заступника міністра лісового господарства, а в 1957–1959 роках очолював Вищу мисливську раду Польського мисливського товариства. Помер 11 липня 1980 року в Констанцині-Єзьорні або у Варшаві.
- Які військові та державні посади обіймав Зигмунт Берлінг?
- Де народився Зиґмунт Берлінґ і яку освіту здобував у юності?
- Як розвивалася військова кар’єра Зиґмунта Берлінга від Першої світової війни до 1939 року?
- Що сталося із Зиґмунтом Берлінгом після його прибуття до Вільна у 1939 році?
- Як Зигмунт Берлінґ опинився в Польському війську в СРСР і яку роль відіграв у створенні 1-ї Польської армії?
- Які помилки припустився Зигмунт Берлінг під час операції переправи через Віслу?
- Як склалася подальша кар’єра Зигмунта Берлінга після його усунення з посади командувача 1-ї Армії Війська Польського?
- Якою була державна та громадська діяльність Зигмунта Берлінґа після 1953 року?
- Як вшановували Зигмунта Берлінга в Польщі та в культурі?
Військова та політична діяльність
Зигмунт Берлінг був польським військовим і політиком, за освітою — юристом. У Польському війську Другої Речі Посполитої він мав звання підполковника піхоти, а згодом став генералом Польського народного війська. Під час служби командував 1-ю піхотною дивізією імені Тадеуша Костюшка та 1-ю армією Польського народного війська, а також був заступником Верховного головнокомандувача Війська Польського. У 1947 році і з 1948 до 1953 року він очолював Академію Генерального штабу. У політичному житті Берлінг був депутатом Національної ради Республіки в 1943—1947 роках, а з 1957 до 1970 року обіймав посаду заступника міністра лісового господарства. У 1957—1959 роках він також був президентом Вищої мисливської ради Польського мисливського союзу. За участь у Польсько-радянській війні його було нагороджено орденом Віртуті Мілітарі.
Походження та освіта
Зиґмунт Берлінґ був сином Міхала та Аврелії Руссек. У джерелах дата його народження подається по-різному: 27 або 29 квітня 1896 року, а місцем народження називають або Ліманову, або село Домбрувка-Німецька. Деякі дослідники пов’язують рід Берлінгів із німецькими або шведськими коренями та вказують на їхню належність до кальвіністської церкви. У шкільних анкетах та під час навчання він зазначав юдаїзм і римо-католицизм як релігійні належності. У родині було п’ятеро дітей: брати Генрик, Маріан і Адам та сестри Ванда й Емілія. Генрик покінчив життя самогубством 29 серпня 1927 року під час військової відпустки в родинному домі. Берлінґ навчався в початковій школі з 1904 року, а згодом у Другій гімназії в Новому Сончі. 2 липня 1915 року він склав матуральні іспити в цій гімназії. Під час навчання він також вступив до організації «Філареція».
Військова служба до Другої світової війни
Від 1913 року Зиґмунт Берлінг був членом Стрілецького товариства й пройшов початкову військову підготовку. У вересні 1914 року, на початку Першої світової війни, він добровільно вступив до Польських легіонів і користувався псевдонімом Жук. Спочатку служив у 13-й роті 2-го піхотного полку 2-ї бригади Легіонів, був заступником командира взводу та брав участь у Карпатській кампанії. Під час боїв за Молотків 29 жовтня 1914 року та біля Рафайлової 24 січня 1915 року зазнав поранень, після чого лікувався в госпіталі та служив у званні сержанта на посаді ротного старшини.
Від квітня 1915 року його було призначено до 9-ї роти формованого 4-го піхотного полку 3-ї бригади. Він закінчив офіцерську школу й 20 серпня 1915 року отримав звання прапорщика. Командував взводом і виконував обов’язки командира 9-ї роти. 3 серпня 1916 року біля Рудки Міринської був тяжко поранений у груди, а 24 листопада 1916 року, перебуваючи на лікуванні в госпіталі, його підвищили до підпоручника. Після виходу з госпіталю в Новому Сончі 18 грудня 1916 року він вирушив до Модліна.
Під час кризи присяги 21 жовтня 1917 року Берлінга призначили до військового суду Польського допоміжного корпусу суддею у справах солдатів. 31 жовтня 1917 року він став командиром взводу в 2-й роті запасного батальйону. Після бою під Раранчею та розформування Польського допоміжного корпусу 16 лютого 1918 року його інтернували в таборі в Угорщині. 20 квітня 1918 року він був звільнений і направлений до Фаедіс поблизу Удіне на італійський фронт, де його включили до 32-го стрілецького полку австро-угорської армії. У липні 1918 року його відправили до Бохні, а потім надали відпустку для початку навчання в Новому Сончі, де він залишався до 1 листопада 1918 року.
У 1915/1916 та 1917/1918 навчальних роках Берлінг студіював на юридичному факультеті Яґеллонського університету, а 8 жовтня 1918 року склав історико-правовий іспит. 1 листопада 1918 року він добровільно вступив до Польського війська і був призначений командиром 10-ї маршової роти відродженого 4-го піхотного полку Легіонів у званні поручника. Від січня 1919 року брав участь у боях за Львів і Городок Яґеллонський проти українців, а в лютому 1920 року був підвищений до капітана. Під час польсько-радянської війни відзначився в обороні Львова проти Червоної армії.
У листопаді 1921 року він отримав абсолюцію в Яґеллонському університеті. 3 травня 1922 року його верифікували у званні капітана зі старшинством від 1 червня 1919 року та 263-м місцем у корпусі піхотних офіцерів. 17 липня 1922 року був нагороджений орденом «Віртуті мілітарі» V класу, а 22 липня 1922 року затверджений виконувачем обов’язків командира 3-го батальйону 59-го піхотного полку в Іновроцлаві. З 1923 по 1925 рік навчався на Нормальному курсі Вищої військової школи у Варшаві, залишаючись позаштатним офіцером 59-го піхотного полку. 31 березня 1924 року його підвищили до майора.
1 жовтня 1925 року Берлінга перевели до командування 15-ї піхотної дивізії в Бидґощі на посаду начальника штабу. Під час Травневого перевороту він став на бік військ Юзефа Пілсудського. У лютому 1927 року його призначили начальником загального відділу штабу командування корпусного округу № V у Кракові, а 1 січня 1930 року — керівником відділу в Загально-організаційному бюро Міністерства військових справ у Варшаві. 2 грудня 1930 року він отримав звання підполковника зі старшинством від 1 січня 1931 року. У січні 1931 року повернувся до командування корпусного округу № V у Кракові як начальник штабу.
Восени 1932 року став заступником командира 6-го піхотного полку Легіонів у Вільні, а з 13 листопада 1935 року до 2 квітня 1937 року командував цим полком. Навесні 1937 року його перевели на командування 4-м піхотним полком Легіонів у Кельцях. У березні 1939 року його усунули від командування і передали в розпорядження командира корпусного округу № X із збереженням кельцького гарнізону та службової платні. У січні 1939 року він отримав схвальний службовий відгук від полковника Стефана Ровецького, який також пропонував його до підвищення в полковники. 31 липня 1939 року Берлінга перевели у відставку; водночас його відхід з війська пов’язували з обвинуваченнями у серйозній службовій недбалості. За однією з версій, у червні 1939 року він залишив службу добровільно після рішення почесного суду, пов’язаного з розлученням; його також обвинувачували у вимаганні майна дружини та негідній поведінці. 1 липня 1939 року він почав працювати в Державному рахунковому інституті у Варшаві, а вересневу кампанію 1939 року провів без призначення і, попри неодноразові звернення до військових властей, не був мобілізований.
У радянському полоні
У 1939 році Зиґмунт Берлінг прибув до Бреста, а згодом до Вільна. 4 жовтня 1939 року, ще до передання міста Литві, його заарештували співробітники НКВС. До 1940 року він перебував у Старобільському таборі, де вирішив співпрацювати з НКВС. Саме ця співпраця допомогла йому уникнути розстрілу НКВС під час катинської розправи. Під час ліквідації Старобільського табору його перевели до табору в Павліщевому Бору, а згодом він утримувався в таборі військовополонених НКВС у Грязовці. У листопаді 1940 року Берлінг набув радянського громадянства і разом з іншими польськими офіцерами був відправлений до дачі НКВС у Малахівці поблизу Москви.
Служба в Польському війську та формування 1-ї Польської армії
Після домовленостей, пов’язаних із угодою Сікорського—Майського, Зигмунт Берлінґ приєднався до Польського війська, яке формувалося в СРСР під командуванням генерала Владислава Андерса. Раніше він брав участь у роботі в Маляховці, де допомагав перевіряти осіб, з’ясовувати їхню лояльність до СРСР і добирати офіцерів для Червоної армії. У березні 1941 року він був серед авторів заяви про лояльність, надісланої Йосипові Сталіну, а також звернувся до наркома внутрішніх справ Лаврентія Берії з шестипунктовим маніфестом, у якому заявляв про готовність воювати проти нацистської Німеччини разом із СРСР.
У Польському війську він був делегований НКВС для проведення агентурної розвідки антирадянської діяльності. Генерал Андерс призначив його начальником штабу 5-ї піхотної дивізії з чином підполковника, а згодом — начальником евакуаційно-постачальної бази в Красноводську. Берлінґ підтримував ідею, щоб Польське військо залишилося в СРСР і брало участь у боях на Східному фронті. Після евакуації польського війська до Ірану він залишився в СРСР, що було розцінено як дезертирство. 20 квітня 1943 року за наказом генерала Андерса № 36 його понижено в чині та виключено з Польського війська, а 26 липня 1943 року Військовий суд заочно засудив його до смерті як дезертира. Водночас вирок не був підтверджений Головнокомандувачем генералом Казімєжем Соснковським.
Від травня 1943 року Берлінґ організовував 1-шу Польську піхотну дивізію імені Тадеуша Костюшка. Йосип Сталін підвищив його до звання бригадного генерала та призначив командувачем цієї дивізії. Під його керівництвом дивізія брала участь у битві під Леніно. У березні 1944 року його призначили командувачем 1-ї Польської армії в СРСР, а з 22 липня 1944 року він обіймав посаду заступника головнокомандувача Польського війська у званні генерал-лейтенанта. Під час боїв на Віслі та спроб захопити плацдарми біля Дембліна й Пулав у середині 1944 року він командував 1-ю Польською армією. Під час Варшавського повстання Берлінґ наказав частинам 2-ї та 3-ї піхотних дивізій перейти до Чернякова, Повісли та Жолібожа, щоб встановити контакт із повстанцями та надати їм допомогу.
Помилки під час спроб переправи через Віслу
Під час операції переправи через Віслу загони Зигмунта Берлінга переходили річку на понтонах через брак підтримки з боку Червоної армії, зокрема авіаційного прикриття та інженерної допомоги. Він припустився кількох оперативних помилок, надмірно розпорошуючи сили й ресурси. Також він неправильно оцінив потреби в засобах переправи та виділив недостатньо сил для ефективної оборони на західному березі Вісли. Спроби переправи часто здійснювалися у невдалий час, за невідповідних умов і в не найкращих місцях. Крім того, до складу переправних груп не було включено достатньої кількості штабних офіцерів і членів командування для керівництва на захоплених плацдармах.
Відставка, політичні ускладнення та служба після війни
Зигмунт Берлінг підтримував співпрацю з Армією Крайовою та прийняття її членів до Війська Польського. 27 липня 1944 року він видав наказ про роззброєння частин Армії Людової, Армії Крайової та Батальйонів хлопських і про їхнє приєднання до 1-ї Армії Війська Польського. Політична інструкція 1-ї Армії ВП гарантувала всім солдатам Армії Крайової відкритий доступ до посад у Війську Польському та до військових шкіл.
30 вересня 1944 року Берлінга усунули з посади командувача 1-ї Армії ВП за особистим наказом Йосипа Сталіна. Це сталося через два тижні після видання ним наказу, відомого начальнику штабу 1-го Білоруського фронту, а діяв він відповідно до попередніх директив, схвалених генералом Малініним із 1-го Білоруського фронту. Маршал Костянтин Рокоссовський заявив, що знав і особисто схвалив план Берлінга щодо переправи через Віслу біля Чернякува. Усунення Берлінга пов’язували з помилками командування під час деблінсько-пулавської операції та з політичною боротьбою в ЦК ППР і Польському комітеті національного визволення. Рішення Сталіна фактично завершило його політичну кар’єру.
25 листопада 1944 року Крайова Рада Народова призначила Берлінга головою Польської військової місії в Москві, але він відмовився від цієї посади й надіслав листа Сталіну, в якому атакував політичних опонентів. У листі він називав Бермана, Мінца і Замбровського троцькістською бандою та міжнародними бандитами. Після цього його викликали до СРСР і змусили навчатися у Військовій академії Генерального штабу Червоної Армії імені Климента Ворошилова в Москві. 15 грудня 1944 року ПКВН одноголосно ухвалив резолюцію, в якій зазначалося, що генерал Берлінг виявив вороже обличчя до польської демократії.
Повернутися до Польщі він зміг лише після сфальсифікованих ППР виборів до Законодавчого сейму. Берлінг підписав зобов’язання не виступати з політичних питань і повернувся до Польщі 10 лютого 1947 року. Того ж періоду він подав заяву про вступ до ППР, але її відхилили. Згодом Берлінг організував Академію Генерального штабу, 12 квітня 1947 року був призначений її командувачем, 8 жовтня 1947 року звільнений з цієї посади, а у 1948—1953 роках очолював цю академію. До складу її кадрів входили багато довоєнних офіцерів польської армії, а також представники Армії Крайової і Польських збройних сил на Заході.
Державна й громадська діяльність після 1953 року
У 1953 році Зигмунт Берлінґ був звільнений у відставку переважно через поганий стан здоров’я. Після цього він обіймав посаду заступника міністра у Міністерстві державних сільськогосподарських господарств, а також був заступником міністра сільського господарства. Від 1957 до 1970 року він працював заступником міністра лісового господарства і головним інспектором мисливства. З 1957 року Берлінґ очолював Головну мисливську раду Польського мисливського товариства. У 1963 році він вступив до Польської об’єднаної робітничої партії. Він також входив до керівних органів Товариства борців за свободу і демократію, був віцепрезидентом Головної ради цього товариства, почесним головою Клубу ветеранів 1-ї Варшавської піхотної дивізії імені Тадеуша Костюшка та почесним президентом воєводської управи ЗБоВіД у Новому Сончі. Крім того, він брав активну участь у Товаристві зв’язків з польською діаспорою «Полонія» та в Польському туристично-краєзнавчому товаристві, а також був почесним головою Товариства любителів Ліманівської землі. Похований на Військовому цвинтарі на Повонзках у Варшаві, у могилі 4A-1-29.
Пам’ять і вшанування
Ім’я Зигмунта Берлінга було присвоєне багатьом вулицям, мостам, школам і іншим громадським об’єктам у Польщі. Зокрема, з 1981 до 1998 року його ім’я носив Лазєнковський міст. У 1981 році Державний монетний двір випустив пам’ятну медаль, яку розробив Едвард Гороль.
У 1985 році у Варшаві було відкрито пам’ятник Берлінгу. Пізніше, за законом про декомунізацію 2016 року, його демонтаж було заплановано до кінця 2019 року. 4 серпня 2019 року пам’ятник повалили та розбили; за словами міського консерватора Варшави, його рештки мали передати до музею. У серпні 2019 року навколо цього пам’ятника точилися суперечки: Влодзімєж Чарзасти закликав до його відбудови, тоді як Богдан Пйонтек критикував такі заклики. Пам’ятник Берлінгу також розташований на Цитаделі в Познані.
Образ Берлінга з’являється у кількох воєнних фільмах: у радянській стрічці «Солдати свободи» 1977 року режисера Юрія Озерова його зіграв Тадеуш Шмідт, а в польському фільмі «До останньої краплі крові» 1978 року режисера Єжи Гофмана — Войцех Піларський. Він також є центральною постаттю фільму «Генерал Берлінг» 1988 року режисера Романа Вйончека, де його знову виконав Войцех Піларський.
