Болеслав Вєнява-Длугошовський (22 липня 1881, Максимівка — 1 липня 1942, Нью-Йорк) — польський генерал-майор Війська Польського, дипломат, поет, лікар і журналіст. Він був вільним каменярем, кавалером ордена Віртуті Мілітарі, особистим ад’ютантом і одним із найближчих співробітників Юзефа Пілсудського. У 1921–1922 роках обіймав посаду військового аташе при Посольстві Республіки Польща в Бухаресті, а в 1938–1940 роках був послом Республіки Польща в Італії. У 1939 році протягом одного дня вважався наступником Президента Республіки Польща на випадок вакантності посади до укладення миру та фактично виконував обов’язки президента, оскільки інтернований Іґнацій Мосціцький не міг здійснювати президентські повноваження. Він був однією з найяскравіших постатей Другої Польської Республіки, відомою любов’ю до жінок, коней і гучних вечірок, а також автором багатьох популярних висловів, які широко цитувалися в Польщі.
- Яку роль відігравав Болеслав Вєнява-Длуґошовський у політичному та дипломатичному житті Другої Речі Посполитої?
- Як складалися навчання та перші львівські зв’язки Болеслава Вєняви-Длугошовського?
- Як складалося особисте життя Броніслава Вєняви-Длугошовського та чим він займався після навчання?
- Як розвивалася військова кар’єра Болеслава Вєняви-Довгосовського від початку Першої світової війни до 1927 року?
- Які посади обіймав Болеслав Вєнява-Длугошовський у Варшаві та як змінювався його військовий ранг?
- Якою була літературна діяльність Болеслава Вєняви-Длуґошовського?
- Як склалася дипломатична й політична діяльність Болеслава Вєняви-Длуґошовського наприкінці 1930-х — на початку 1940-х років?
- Як завершилося життя Болеслава Веняви-Длугошовського і що відомо про обставини його смерті?
Дипломатична й політична діяльність
Болеслав Вєнява-Длуґошовський був генерал-майором Війська Польського, дипломатом, поетом, лікарем, журналістом і масоном. Він був кавалером ордена Віртуті Мілітарі, а також особистим ад’ютантом і одним із найближчих співпрацівників Юзефа Пілсудського. У 1921–1922 роках він обіймав посаду військового аташе при Посольстві Республіки Польща в Бухаресті, а в 1938–1940 роках був послом Республіки Польща в Італії. У 1939 році, на випадок звільнення посади до укладення миру, він протягом одного дня був наступником Президента Республіки Польща. Фактично він виконував обов’язки президента в 1939 році, оскільки інтернований Іґнацій Мосцицький не міг здійснювати президентські повноваження. Вєнява-Длуґошовський належав до найяскравіших постатей Другої Речі Посполитої. Його знали як людину, що любила жінок, коней і гучні вечірки; водночас він викликав як незвичайну симпатію в одних, так і відвертий гнів в інших, особливо серед противників табору Санації. Він також був автором багатьох популярних висловів, які широко цитували по всій Польщі.
Навчання та львівське богемне середовище
Болеслав Вєнява-Длугошовський народився в родині Болеслава та Юзефи з родини Струшкевичів. У 1887 році сім’я переїхала до маєтку Бобова поблизу Нового Сонча. Початкову й середню освіту він здобував у Львові, де неодноразово був виключений із місцевих шкіл. На особисте прохання його прийняли до єзуїтської гімназії в Хирові, однак він швидко втік звідти. У 1900 році склав екстерном матуру в Гімназії імені Яна Длугоша в Новому Сончі. За волею батька розпочав медичні студії на медичному факультеті Львівського університету, які закінчив із відзнакою 12 березня 1906 року, здобувши диплом доктора загальної медичної науки. У Львові він підтримував контакти з мистецьким середовищем і познайомився з Корнелем Макушинським, Тадеушем Міцінським, Яном Каспровичем, Станіславом Пшибишевським, Леопольдом Стаффом, Станіславом Виспянським та Генриком Збєжховським. Попри участь у львівському богемному колі, він залишався абстинентом і демонстративно вживав у кав’ярнях воду з соком.
Особисте життя та паризький період
Броніслав Вєнява-Длугошовський був заручений із Марією Баластіс, дочкою ректора Львівського університету Августа Баластіса, однак ці заручини невдовзі було розірвано. 20 вересня 1906 року в Слотвині-Бжезько він одружився зі Стефанією Кальвас, оперною співачкою. Після завершення навчання він разом із нею переїхав до Берліна, де протягом року навчався в Академії образотворчих мистецтв. Згодом він переїхав до Парижа, де в 1911 році став співзасновником Товариства польських художників у Парижі. У той самий період він брав участь у діяльності зароджуваного відділу Стрілецького союзу в Парижі та під час огляду цього осередку познайомився з Юзефом Пілсудським. Перед 1919 роком він перейшов на євангельсько-реформоване віросповідання і розлучився зі Стефанією Кальвас. 2 жовтня 1919 року в протестантському обряді, в лютеранській громаді в Новому Гавлові, він одружився з Броніславою Беренсон. У цьому шлюбі народилася дочка Зузанна Длугошовська Вернон (1920–2011).
Військова служба та діяльність у міжвоєнний період
Після початку Першої світової війни Болеслав Вєнява-Довгосовський прибув до Кракова й від 1 серпня 1914 року брав участь в офіцерському курсі Стрілецького союзу. 3 серпня його призвали до 1-ї кадрової роти, а 6 серпня він вирушив разом із 1-ю кадровою ротою з краківських Олеандрів до Королівства Польського, входячи до 4-го взводу. Після реквізиції коней 9 серпня він зголосився до ротмістра Владислава Беліни-Пражмовського. Підрозділ, до якого він приєднався, став 1-м полком уланів Польських легіонів, відомим як беліняки. Восени 1914 року Вєнява-Довгосовський командував 1-м взводом у 1-й ескадрі цього полку, а 9 жовтня 1914 року був підвищений до підпоручика. Усі бої й сутички 1-ї бригади Польських легіонів у 1914–1916 роках він пройшов разом із нею, а в березні 1915 року став поручиком.
У серпні 1915 року він брав участь у спеціальній місії до Варшави, після чого став особистим ад’ютантом Юзефа Пілсудського. Від січня до 30 березня 1917 року навчався на Курсі офіцерів Генерального штабу у Варшаві. 10 серпня 1917 року його звільнили з Польських легіонів без права носіння форми. У 1918 році він належав до Польської військової організації. Того ж року, під час поїздки до Мурманська, його заарештувала ЧК у Москві та ув’язнила на Луб’янці. Звільнення стало можливим завдяки втручанню Леона Беренсона. Під час ув’язнення він розмовляв із Феліксом Дзержинським про стосунки Польської військової організації з більшовиками.
17 листопада 1918 року у Варшаві Вєнява-Довгосовський став першим ад’ютантом Головнокомандувача, а від 1920 року служив як ад’ютант генерал. У 1919 році він брав участь у Віленській експедиції, у 1920 році — у Київській кампанії та в битві за Варшаву. Під час польсько-радянської війни командував кавалерійськими частинами та був начальником штабу 1-ї дивізії кінноти. За службу він отримав Хрест Хоробрих. 11 червня 1920 року його підтвердили в званні підполковника кавалерії з вислугою від 1 квітня 1920 року.
25 жовтня 1921 року в Бельведері він був свідком шлюбу Пілсудського та Олександри Щербінської. У листопаді 1921 року його призначили військовим аташе в Бухаресті, а у квітні 1922 року він брав участь у роботі над польсько-румунською конвенцією в Бухаресті. 17 травня 1922 року за бої на Підгаллі та під Костюхнівкою він отримав Військовий орден «Віртуті Мілітарі» V класу. 3 травня 1922 року його підтвердили як підполковника з вислугою від 1 червня 1919 року.
1 серпня 1923 року його перевели в річний резерв, а 1 серпня 1924 року він повернувся до активної служби й вступив до 19-го Волинського уланського полку в Острозі. 5 вересня 1924 року його без грошової допомоги перевели до 1-го легкого кавалерійського полку імені Юзефа Пілсудського у Варшаві. 1 листопада 1924 року його відрядили на річні вищі курси до Вищої військової школи у Варшаві, а 1 грудня 1924 року підвищили до полковника з вислугою від 15 серпня 1924 року. 15 жовтня 1925 року він став першим референтом в Інспектораті армії № II у Варшаві. 24 квітня 1926 року він дуелював на шаблях із Вацлавом Дроздовським, а 4 березня 1927 року Військовий окружний суд № I у Варшаві засудив його до п’яти днів ув’язнення з відстроченням виконання вироку на два роки.
Служба у Варшаві та підвищення в званні
24 вересня 1926 року Болеслава Вєняву-Длугошовського переведено до 1-го Легкокінного полку імені Юзефа Пілсудського у Варшаві на посаду командира полку. 31 жовтня 1927 року його призначено начальником штабу в Головній інспекції Збройних Сил. 12 березня 1929 року він став виконувачем обов’язків коменданта гарнізону та міста Варшава, а 31 березня 1930 року його затверджено на цій посаді. 25 жовтня 1930 року Вєнява-Длугошовський був призначений командиром 1-ї Кінної бригади і виконувачем обов’язків командира 2-ї Кінної дивізії у Варшаві. 6 листопада 1930 року він передав обов’язки коменданта варшавського гарнізону полковнику Стефану Стшеменському, а 7 листопада приступив до виконання обов’язків командира бригади та дивізії. Упродовж семи років він командував 2-ю Кінною дивізією та 1-ю Кінною бригадою у Варшаві. Під час реорганізації кінноти у квітні 1937 року він став командиром Кінної дивізії у Варшаві та одночасно виконував обов’язки генерального інспектора. 14 травня 1938 року він залишив командування дивізією. 10 грудня 1931 року президент Ігнацій Мосціцький підвищив його до звання бригадного генерала, а 27 травня 1938 року — до звання дивізійного генерала з датою старшинства від 1 травня 1938 року. Це підвищення дало змогу перебувати на дійсній службі до 1941 року, після чого його переведено в стан відставки й одночасно призначено до дипломатичної служби.
Літературна діяльність
Поряд зі службою в Польському війську Болеслав Вєнява-Длуґошовський писав і перекладав літературні твори. Він перекладав романи французького письменника Марселя Дюпона, зокрема «Генерал Ласаль» і «Шаблі в руках». Також він є автором відомого вірша «Уланська осінь». Вєнява-Длуґошовський з’являвся як персонаж у карикатурах у «Шопках Пікадора» і вважався можливим співавтором. У літературному середовищі він посідав помітне місце, сидячи за престижним столом у «Малій Земянській» поруч із поетами «Скамандру» та Тадеушем Боя-Желенським. Він також часто бував у модних варшавських закладах, зокрема в «Адрії», ресторанах «Сімон» і «Стецький», в «Оазі», винному барі «Фук’єр» та ресторані готелю «Європейський».
Дипломатична служба в Римі та подальші призначення
У травні 1938 року Болеслава Вєняву-Длуґошовського було призначено польським послом у Римі після відставки Альфреда Висоцького. Він обіймав цю посаду до 13 червня 1940 року. 25 вересня 1939 року його призначили наступником президента Іґнація Мосціцького на випадок вакансії до настання миру. Після призначення він залишив Італію і через Швейцарію поїхав потягом до Парижа, щоб пристати до виконання обов’язків. Однак через опозицію з боку французького та британського урядів, а також Владислава Сікорського, він відмовився від цієї наступності, і 29 вересня 1939 року призначення було скасовано. Після поразки Франції 1940 року Вєнява-Длуґошовський утік до Португалії, а згодом до США. У березні 1942 року його висунули на посаду польського посланника на Кубі.
Останні роки та смерть
Болеслав Венява-Длугошовський у певний період був головним редактором «Польського щоденника» в Детройті. Після цього його було вислано урядом Польщі в Лондоні на віддалену й, на перший погляд, незначну посаду. Офіційно його самогубство пояснювали розчаруванням через усунення від справ воєнної Польщі. 1 липня 1942 року в Нью-Йорку, за адресою Ріверсайд-Драйв, 3, він наклав на себе руки, стрибнувши з тераси на третьому поверсі будинку. Водночас обставини та мотиви його смерті й досі залишаються предметом дискусій серед істориків. Даріуш Балішевський, спираючись на свідчення нью-йоркського таксиста, описував ці обставини так: за його словами, Венява-Длугошовський виглядав відстороненим і зануреним у глибоку молитву, а потім упав без руху й без жодного жесту. Після допиту поліцією та Федеральним бюро розслідувань таксист не зміг підтвердити, що це було самогубство. У Нью-Йорку на похороні брав участь генерал Джордж Паттон. Прах Веняви-Длугошовського 15 вересня 1990 року було перенесено на Раковицький цвинтар у Кракові, до могили PAS 50-3-13 на площі Легіонів. На урочистому похороні були присутні генерал дивізії Станіслав Фринь як представник Міністерства національної оборони та краківський воєвода Тадеуш Пєкарж. Серед його небожів були Анджей Длугошовський і Марек Длугошовський.
