Адам Черняков

Політика
Портрет Адама Чернякова перед Другою світовою війною
Портрет Адама Чернякова перед Другою світовою війною

Адам Черняков народився 30 листопада 1880 року у Варшаві, а помер там само 23 липня 1942 року. Він походив із помірно заможної єврейської родини, вивчав хімію у Варшавському політехнічному інституті та Вищій технічній школі в Дрездені й здобув інженерний диплом. Від студентських років брав участь у широкій громадській діяльності, спершу тяжіючи до прогресивних кіл, що виступали за єврейську інтеграцію та асиміляцію, а згодом наближаючись до єврейських національних середовищ. Підтримував польські змагання за незалежність і зазнавав переслідувань з боку царської влади. У перші роки відновленої Польщі працював у Міністерстві громадських робіт і в польській секції Об’єднаного комітету, беручи участь у відбудові країни після воєнних руйнувань. Він був одним із творців і лідерів єврейського ремісничого руху, а також членом Варшавської міської ради в 1927–1934 роках. У 1937 році увійшов до тимчасової комісарської управи Єврейської релігійної громади у Варшаві, а під час оборони міста у вересні 1939 року Стефан Стажинський призначив його комісарським президентом єврейської громади. Після капітуляції Варшави німецька окупаційна влада поставила його на чолі Варшавського юденрату.

Громадська діяльність і керівництво у Варшаві

Адам Черняков походив із помірно заможної єврейської родини. Він народився 30 листопада 1880 року у Варшаві, вивчав хімію у Варшавському політехнічному інституті та Вищій технічній школі в Дрездені, а згодом здобув інженерний диплом. Ще зі студентських років Черняков займався широкою громадською діяльністю. Спочатку він був близький до прогресивних кіл, які виступали за єврейську інтеграцію та асиміляцію, але поступово наблизився до єврейських національних середовищ. Водночас він підтримував польські зусилля за незалежність і зазнавав переслідувань з боку царської влади.

У перші роки відновленої Польщі Черняков працював у Міністерстві громадських робіт і в польській секції Об’єднаного комітету, беручи участь у відбудові країни після воєнних руйнувань. Він був одним із творців і керівників єврейського ремісничого руху. У 1927—1934 роках входив до Варшавської міської ради, а 1930 року здобув додатковий сенаторський мандат, але не зміг обійняти посаду через розпуск парламенту.

У 1937 році Черняков став членом тимчасової комісарської ради Єврейської релігійної громади у Варшаві. Під час оборони Варшави у вересні 1939 року президент міста Стефан Старжинський призначив його комісарським президентом єврейської громади. Після капітуляції Варшави німецька окупаційна влада поставила Чернякова на чолі Варшавського юденрату. На цій посаді він намагався проводити прагматичну й компромісну політику, щоб уникнути прямого зіткнення з німцями, послаблювати їхні розпорядження та врятувати якомога більше життів. За це його двічі били і ненадовго ув’язнювали. Водночас він зазнавав різкої критики з боку єврейського підпілля і був непопулярним серед більшості мешканців Варшавського гетто.

Черняков вів щоденник від 6 вересня 1939 року до своєї смерті; цей записник вважається одним із ключових документів з історії Варшавського гетто.

Походження та ранні роки

Адам Черняков народився 30 листопада 1880 року у Варшаві в сім’ї Арона Чернякова та Песси Рейнміц і був найстаршою з чотирьох дітей. При народженні йому дали ім’я Абрам, яке він уживав в офіційному листуванні щонайменше до 1913 року. Він походив із заможної єврейської родини, що жила у Варшаві від 1820-х років. По батьківській лінії його предки переважно займалися торгівлею: прадід Шея Якубович Черняков наприкінці 1870-х років набув значного статку й придбав у Варшаві кілька маєтків. Дід Моше Герш був активним у єврейській громаді Варшави, а батько, Арон Черняков, торгував головно маслом. Родина жила і сам Адам зростав на вулиці Зимній у Варшаві. Його батько, ймовірно, дотримувався хасидизму. Спочатку Черняков, імовірно, розмовляв їдишем, однак під впливом матері, рідною мовою якої була польська, у сім’ї почали вживати лише польську. Згодом польська стала для нього першою мовою, хоча він мав пасивне знання їдишу.

Освіта та початок громадської діяльності

Ранні відомості про освіту Адама Чернякова невідомі; ймовірно, він навчався в початковій школі та у варшавській гімназії. У 1897 році він вступив до комерційної середньої школи Ф. Ласкуса. На початку навчання мав труднощі з успішністю і для переходу до наступного класу складав спеціальний іспит, однак згодом його оцінки помітно поліпшилися. У 1900 році він склав випускний іспит із дуже добрими результатами. Після закінчення школи на рік перервав освіту.

У серпні 1901 року Черняков склав вступні іспити до Варшавського Імператорського політехнічного інституту Миколи II і восени того ж року був зарахований студентом. Спочатку він мав намір навчатися на механічному факультеті, але через обмеження в прийомі євреїв був змушений перейти на хімічний факультет. У 1905 році він пережив закриття інституту російською владою. Відповідно до директив «З'єднання» він відкликав документи з Політехнічного інституту та Варшавського університету й дотримувався заборони на навчання у вищих закладах Варшави або інших міст Російської імперії. Академічні документи з Політехнічного інституту він отримав лише в серпні 1906 року.

Щоб продовжити навчання і водночас уникнути призову до царської армії, Черняков виїхав до Німеччини. Ймовірно, у 1907/1908 навчальному році він розпочав навчання у Вищій технічній школі Дрездена, де здобув звання дипломованого інженера. Перебування в Дрездені дало йому також відмінне знання німецької мови та культури. У 1908 році він повернувся до Королівства Польського і не приєднався до родинного бізнесу, натомість зайнявся громадською та науковою діяльністю. Він став викладачем Університету для всіх, а також отримав посаду вчителя в Професійній школі Людвіка Натансона при Єврейській громаді у Варшаві.

У 1909 році його заарештували царські власті за нібито участь у нелегальній діяльності за незалежність. У 1910 році він відновив навчання у Варшавському політехнічному інституті та одночасно працював у ремісничій школі, щоб мати засоби до існування. Його наукові інтереси стосувалися горючих матеріалів і процесу горіння. Навчання він завершив у 1912/1913 навчальному році, написавши дипломну роботу про утворення піролю; ймовірно, тоді ж отримав інженерний диплом. За деякими джерелами, близько 1912 року він також навчався у Вищій школі комерції у Варшаві.

Після закриття Університету для всіх Черняков приєднався до Товариства польської культури, допоміг створити його 5-й відділ і читав лекції з природничих та технічних наук у Варшаві та провінції. Усупереч позиції керівництва товариства він підтримував використання їдишу поряд із польською мовою як мови навчання. У просвітницькій діяльності товариства він брав участь до його розпуску в 1913 році царською владою.

Діяльність у ремісничих організаціях

У 1913 році Адам Чарняков став співпрацівником ремісничого журналу «Хандель ун Мелохе». Наступного року він співпрацював із новоствореним єврейським ремісничим клубом у Варшаві. Хоча спочатку він відмовився увійти до правління клубу, Чарняков активно підтримував його діяльність. Під час Першої світової війни він використовував свої контакти, щоб домогтися для членів клубу додаткових хлібних пайків. 1 червня 1917 року Чарняков очолив Центральне ремісниче об’єднання і залишався його президентом щонайменше до 1 вересня 1918 року. За час його керівництва членство в об’єднанні зросло в кілька разів, а фінансовий стан організації було оздоровлено. Він також налагодив співпрацю між Центральним ремісничим об’єднанням і міською та державною владою, приділяючи особливу увагу освітній і культурній роботі серед ремісників та часто виступаючи з лекціями.

Праця в державних і єврейських установах

У 1918 році Адам Черняков завершив роботу в Ремісничій школі імені Людвіка Натансона. У травні 1919 року він розпочав працю в Міністерстві громадських робіт відродженої Польщі, де обіймав посаду керівника або виконувача обов’язків керівника Статистичного бюро при Відбудовчому відділі. У цей час він також писав статті про воєнні збитки в польських лісах і про стан польської лісопильної промисловості. У 1919 році за наукову працю «Вибухові двигуни» він отримав премію.

У червні 1921 року Черняков перейшов до польської секції Американського єврейського об’єднаного розподільчого комітету, де обіймав керівну посаду у відбудовчому відділі. Його діяльність була пов’язана з ліквідацією матеріальних втрат, яких зазнали єврейські громади в роки війни 1914–1920, а також із відбудовою та модернізацією єврейської професійної освіти. У січні 1922 року він здійснив службову інспекційну поїздку на Білостоцьку землю та до Східних прикордонних земель.

У 1925 році, після припинення Комітетом прямої відбудовчої діяльності в Польщі, Черняков перейшов до Банку для Спілок АТ. Там він брав участь у загальних зборах акціонерів, радив правлінню банку та організовував конференції. Він також долучався до ревізій, які проводив центральний офіс Комітету, і підтримував контакти з польською державною владою та єврейськими інституціями. У 1918 році він припинив роботу в Ремісничій школі імені Людвіка Натансона, а на початку 1920-х років підтримував цей заклад, працюючи в польській секції Комітету. У середині 1928 року Черняков завершив роботу в Банку для Спілок АТ. У другій половині 1930-х років він входив до тимчасової управи Єврейської віросповідної громади у Варшаві.

Діяльність у єврейському ремісничому русі

Після відновлення незалежності Польщі Адам Черняков активно долучився до діяльності єврейського ремісничого руху. У 1919 році, в період ідейних суперечок, він був одним із лідерів Центрального ремісничого союзу та брав участь у провінційних ремісничих з’їздах, намагаючись залучити місцеві спілки до цієї організації. У 1925 році Черняков відіграв ключову роль у переговорах про об’єднання двох конфліктних ремісничих організацій. Він спільно з Хаїмом Раснером очолював виконавчий комітет Центрального союзу ремісників євреїв у Польщі, а також підписав від його імені спільну польсько-єврейську ремісничу декларацію. За заслуги перед єврейським ремісництвом він отримав золоту відзнаку. Черняков обіймав посаду секретаря Центрального комітету Центрального союзу ремісників євреїв у Польщі та представляв цю організацію в контактах із державними властями, польськими й зарубіжними організаціями. Він неодноразово брав участь у ремісничих з’їздах і конференціях у Варшаві та в провінції, був присутній на відкритті Банку асоційованих ремісників у 1926 році й входив до складу його наглядової ради. У 1927 році Черняков виступав проти невигідних для ремісників положень у проєкті промислового закону, докладав зусиль до пом’якшення його наслідків і писав у єврейській пресі статті, що пояснювали ремісникам окремі аспекти нового закону. На II ремісничому конгресі в лютому 1929 року його переобрали секретарем ЦК ЦРЄП, хоча сам він на конгресі не був присутній.

Відставка з організаційної діяльності

За кілька місяців після лютого 1929 року Адам Черняков відмовився від діяльності в організації. Це рішення було зумовлене, зокрема, конфліктом із Раснером і волькістами. На нього також вплинули послаблення позицій ЦЗРЖ, несприятливе ухвалення промислового закону та занепад пресового органу ЦЗРЖ «Гандверкер Цайтунґ».

Політична та громадська діяльність у міжвоєнний період

У 1918 році Адам Черняков брав участь у виборчій кампанії єврейських ремісників до ради Варшавської єврейської релігійної громади, однак самі вибори не відбулися через протидію уряду. Наступного року він був кандидатом у виборах до Варшавської міської ради від списку Центрального ремісничого союзу, але ані він, ані інші кандидати цього списку не здобули мандатів. Після війни Черняков активніше включився у громадське й політичне життя єврейського середовища. У червні 1924 року він узяв участь у перших повоєнних виборах до Ради єврейської релігійної громади, координував виборчу кампанію в складі виборчого комітету Центрального союзу ремісників, виступав на передвиборних мітингах і вів переговори з урядовим комісаром після суперечок між ЦЗР і Єврейською національною радою. Завдяки цій діяльності до ради увійшли двоє представників ремісників. У травні 1927 року Черняков балотувався до Варшавської міської ради від об’єднаного Центрального союзу ремісників євреїв, а під час кампанії підтримував Єврейський національний блок. Він здобув місце серед п’ятнадцяти кандидатів ЄНБ і згодом працював у фінансово-бюджетній та міській регуляційній комісіях, а також брав участь у роботі Комітету міського розвитку. У міській раді він представляв інтереси ремісників і виявляв зацікавлення єврейською професійною освітою та міськими підприємствами. Двічі він входив до складу варшавської делегації на з’їзд Спілки польських міст. У березні 1934 року Черняков утратив мандат після розпуску Варшавської міської ради санаційною владою.

Паралельно він неодноразово висувався на парламентські та сенатські вибори. У 1928 році Черняков був кандидатом у Сенат від Волинського округу від Жидівського виборчого блоку й навіть обіймав посаду заступника голови його виборчого комітету, але мандата не здобув. Пізніше він знову подав кандидатуру до верхньої палати парламенту на довиборах у Волинському окрузі, балотувався у блоці, очолюваному Ісааком Грюнбаумом, і через відсутність підтримки з боку БМН та ЦЗРЖ фінансував кампанію власними коштами. Кампанію ускладнював державний апарат, підпорядкований санації. На виборах 25 травня 1930 року Черняков отримав мандат, але після рішення президента Ігнація Мосціцького про розпуск парламенту 30 серпня 1930 року його не було приведено до присяги й не допущено до роботи в Сенаті. Того ж року він балотувався від Сіоністського блоку на захист єврейських національних прав у Польщі на «брестських виборах», ідучи четвертим номером у Бендзинському окрузі, однак мандата не здобув.

У наступні роки Черняков і далі підтримував ремісничий та сіоністський табір. Він активно сприяв виборчій кампанії так званого списку ремісничої опозиції на виборах до Ради єврейської релігійної громади у Варшаві в травні 1931 року і, ймовірно, погодився бути кандидатом із нижчого місця в списку. Підтриманий ним список здобув один мандат. Водночас на початку 1930-х років Черняков поступово відходив від політичного життя. Окрім політичної діяльності, він у 1927 році перебрав на себе посаду свого покійного батька в Товаристві взаємодопомоги на випадок смерті «Остання взаємна послуга». У 1928 році він невдало намагався працювати в Єврейському агентстві в Женеві, а вихідну допомогу з Банку для кооперативів вклав у невдалий бізнес із виробництва беретів. У 1929–1930 роках Черняков також брав участь у роботі Центрального комітету допомоги євреям Варшави. У травні 1929 року він долучився до організації ремісничого павільйону на Загальнопольській крайовій виставці в Познані та в наступні роки підтримував опозиційну сіоністську ремісничу організацію проти ЦЗРЖ. За непідтвердженими повідомленнями, у 1939 році його знову включали до списку сенатських кандидатів.

Діяльність у єврейських установах і Варшаві 1932–1939

У 1932 році Адам Черняков розпочав роботу в Польському товаристві компенсаційної торгівлі «Захан»; ймовірно, посаду він отримав за сприяння Вацлава Віслицького. Згодом його кооптували до правління товариства як члена, і він залишався в ньому до грудня 1939 року. Від того часу Черняков також належав до тимчасової комісарської управи Варшавської єврейської релігійної громади. Він прийняв запрошення до цієї управи, вважаючи, що участь дасть йому найкращу можливість діяти в інтересах єврейської громади; на це рішення вплинули також зростання загрози з боку нацистської Німеччини та створення Державного рахункового інституту. З Мауріциєм Майзелем Черняков співпрацював щонайменше десять років і підтримував із ним приязні стосунки.

Спочатку в тимчасовій комісарській управі Черняков опікувався світською освітою, зокрема професійним навчанням. Від середини 1938 року він став головою освітнього відділу й наглядав за всією освітньою діяльністю громади, зберігаючи при цьому особливу увагу до професійної освіти. Крім того, він відповідав за справи, пов’язані з вшануванням історії польських євреїв, і став куратором Музею Матіаса Берґгона, створеного радою громади. Окрему увагу Черняков приділяв вшануванню євреїв, які воювали за незалежність Польщі.

У стосунках із державними властями Черняков виконував представницькі функції від імені громади. Він намагався підтримувати добрі відносини із санаційною владою, зокрема беручи участь у делегаціях до Бельведеру в річницю смерті Юзефа Пілсудського. Публічно Черняков виступав за рішучі дії проти дискримінації польських євреїв, зокрема заперечував проти заборони ритуального забою. Він підтримував створення загальнопольського союзу єврейських громад і брав участь у заходах, організованих сіоністським рухом від імені громади.

У серпні 1939 року Черняков, імовірно, взяв участь у великій патріотичній демонстрації 29 серпня, коли варшавські євреї копали траншеї. Після нападу на Польщу 1 вересня 1939 року він залишився у Варшаві. Між 8 і 15 вересня, після того як Мауріцій Майзель залишив місто, Черняков перебрав на себе керівництво структурами єврейської релігійної громади; 20 вересня його становище підтвердили державні власті, а 23 вересня президент Варшави Стефан Старжинський офіційно призначив його комісарським президентом громади. 10 вересня Черняков вступив до Громадянської варти, але через недовіру його не допустили до штабу як представника єврейських мешканців. Разом із сином Яном він брав участь у щоденних заходах пасивної протиповітряної оборони та в діяльності Громадянської варти; виконував нічні чергування і 24 вересня допомагав гасити запальні бомби. 14 жовтня командир Януш Рулґський позбавив його нарукавної пов’язки та посвідчення Громадянської варти.

Під час облоги Варшави Черняков принаймні двічі прихистив воєнних біженців. 11–12 вересня він також брав участь в організації Єврейського громадянського комітету у Варшаві та увійшов до його п’ятиособового виконавчого органу, хоча безуспішно домагався включення його представників до загальноміського Громадянського комітету. 28 вересня Черняков займався справами товариства «Захан», зокрема відвідав контору щодо виплат зарплати працівникам. Під час переговорів про капітуляцію Варшави він зголосився бути одним із дванадцяти заручників, яких вимагали німці, але президент Старжинський відхилив цю пропозицію.

Створення варшавського єврейського самоврядування

1 жовтня 1939 року до Варшави увійшли німецькі війська, а разом із частинами вермахту прибули й оперативники айнзацгрупи IV. Відповідно до вже наявних настанов, айнзацгрупи почали створювати в захоплених польських містах єврейські ради (юденрати). У Варшаві представники айнзацгрупи IV взялися за виявлення єврейської еліти, зокрема затримували та допитували членів родини Заменгофів. Німецька окупаційна влада призначила Адама Чернякова головою варшавського юденрату.

За даними «Життєпису», невдовзі після початку окупації до штаб-квартири Єврейської релігійної громади з’явилися кілька офіцерів СС. Усі євреї були вигнані з будівлі, а ключі від каси громади вилучено. Сам Черняков прибув до штаб-квартири, щоб організувати похорон Самуеля Дікштейна. Після домовленості працівники громади мали піти додому, а Черняков — поговорити з німцями. Його затримали та відвезли до штаб-квартири айнзацгрупи IV на алеї Шуха, 25, де обергруппенфюрер СС Йозеф Майзінгер наказав йому сформувати Раду старійшин із 24 осіб і очолити її.

У джерелах є розбіжності щодо точної дати цих подій: щоденник Чернякова відносить їх до 4 жовтня 1939 року, інші автори — до 3 жовтня для першого контакту з єврейською громадою та до 7 жовтня для формування юденрату, а свідки називають також 5, 10 або 14 жовтня. Черняков сподівався, що юденрат функціонуватиме подібно до довоєнної адміністрації Єврейської релігійної громади, і прийняв нав’язану окупантом роль через відповідальність за варшавських євреїв. Він відмовився від еміграції до Палестини, хоча така можливість існувала, і не скористався почесним італійським громадянством, доступним через участь у правлінні страхової компанії «Ріуньйоне Адріатіка ді Сікурта». На початку жовтня 1939 року Черняков склав потрібний німцям список із 24 членів юденрату, до якого увійшли відомі представники варшавської єврейської громади з різних суспільно-політичних середовищ. Офіційне відновлення діяльності єврейської громади та перше засідання юденрату за присутності німців відбулися 15 жовтня 1939 року.

Рада юдеїв і взаємини з німецькою владою

Адам Черняков виходив із припущення, що рішення в гетто мають ухвалюватися колективно через Раду юдеїв. Водночас він дедалі більше сприймав раду як представницький орган, що легітимізує рішення, прийняті ним самим. Найважливіші справи він зазвичай вирішував у колі найближчих і найбільш довірених співробітників, серед яких були Авраам Гепнер, Марек Ліхтенбаум, Юзеф Шеринський, Юзеф Яшунський, Густав Великовський, Беньямін Заблудовський, Авраам Штольцман, Ізраель Мілейховський, Людвік Гіршфельд, Болеслав Розенштедт, Ізраель Фірст, Маріан Гандель, Єжи Фурстенберґ, Мечислав Лустберґ і Казімеж Рехтганд. Відбираючи близьких помічників, він вимагав передусім лояльності та оцінював їхню практичну корисність; серед довірених осіб були також люди з поганою репутацією, а також німецькі інформатори й колаборанти. Ізраеля Фірста, Маріана Ганделя та Єжи Фурстенберґа він використовував як посередників у контактах із німецькою владою.

У суперечливих питаннях Черняков зазвичай не намагався силоміць нав’язати свою волю членам ради. Через це рада іноді ухвалювала рішення, які він не схвалював; так сталося, зокрема, у грудні 1941 року, коли члени ради проголосували за підвищення ціни на хліб. Німецька влада надала йому титул «президента Ради старійшин єврейської релігійної громади у Варшаві» та також титул «голови Юденрату». До вересня 1941 року він уживав обидва звання разом, а після цього в листуванні офіційно позначався лише як обман. Варшавські євреї звично називали його президентом. Сам Черняков називав керовану ним установу «гміною» і вважав її продовженням місії, дорученої президентові Стефану Старжинському; назву «Юденрат» він вважав образливою.

У перші тижні окупації його контролювала поліція безпеки на алеї Шуха. Від грудня 1939 року він спостерігав поступове передання повноважень Юденрату до німецької цивільної адміністрації, здійснюване Оскаром Денгелем і Людвіґом Лістом, а в червні 1940 року — остаточне закріплення цього порядку. Він підтримував контакт із чиновниками окружного губернаторства, які видавали розпорядження Юденрату, за що зазнавав неприємностей від Людвіґа Ліста та його підлеглих. Близько 1939–1940 років Черняков намагався врятувати євреїв, затриманих німцями як заручників, і в кількох випадках завдяки сплаті вимаганого викупу Юденратові вдавалося запобігти масовим репресіям. Водночас йому не вдалося врятувати 53 чоловіків із будинку на Налевках, 9, страчених німцями в листопаді 1939 року, а також кілька десятків представників єврейської інтелігенції, заарештованих і розстріляних у Пальмірах у справі ПЛАН. У грудні 1939 року він демонстративно виконав німецький наказ про носіння євреями нарукавних пов’язок із зіркою Давида.

Спроби запобігти створенню варшавського гетто

Восени 1939 року німецька поліція намагалася створити гетто у Варшаві. 4 листопада штурмбанфюрер СС Бернгард Баац скликав надзвичайне засідання Юденрату й наказав усім варшавським євреям протягом трьох днів переселитися на вулиці визначеного північного району. Черняков докладав інтенсивних зусиль, щоб не допустити виконання цього розпорядження: він втручався до міського коменданта генерала Ноймана-Нейроде, використовував внутрішні суперечності серед керівництва варшавського Ґестапо та намагався переконати Міхала Вейхерта в Кракові втрутитися через владу Генерального губернаторства. Завдяки цим діям створення гетто було тимчасово відкладене. У листопаді 1939 року на деяких виходах із вулиць північного району встановили паркани з колючим дротом і знаки заборони в’їзду для німецьких солдатів.

22 березня 1940 року у Варшаві почався так званий великодній погром. За кілька днів до нього німці оголосили північний район зоною ризику епідемії тифу. 27 березня Юденратові наказали звести мури навколо визначеної території. Будівельні роботи почалися лише через чотири дні після цього розпорядження, а Черняков намагався їх відтягнути, звертаючись до німецьких цивільних і поліцейських властей та посилаючись на технічні й фінансові труднощі. 9 квітня німці пригрозили заарештувати Чернякова, якщо Юденрат негайно не розпочне будівництво в п’ятнадцяти міських пунктах. 10 квітня роботи почалися, але Черняков і далі намагався їх припинити; 18 квітня йому тимчасово вдалося зупинити будівництво мурів.

Створення єврейського району у Варшаві

Адам Черняков спостерігав за намірами німецької влади створити ґетто навколо території, позначеної як заразна зона. Він сподівався запобігти реалізації планів окупантів або бодай пом’якшити їх наслідки, а також розраховував, що єврейський район збереже відкритий характер. Черняков виступав проти того, щоб ґетто робили меншим за початкову заразну зону, однак його зусилля виявилися безуспішними. Він повідомив про наказ створити єврейський район, підписаний губернатором Людвігом Фішером 2 жовтня 1940 року, і про те, що через десять днів цей наказ оголосили через вуличні гучномовці. Під час визначення меж він намагався домовитися з німецькою владою про вигідніші кордони ґетто, водночас уникаючи прямого конфлікту з Польською міською радою, яка прагнула обмежити замкнений єврейський район. 11 листопада Черняков переїхав із Вспольної, 58, на Електоральну, 11, а через п’ять днів ворота ґетто зачинилися.

У жовтні 1940 року нагляд над ним і Єврейською радою перейшов до Вальдемара Шёна, начальника Управління переселення. Відносини Чернякова з ним були дуже поганими; під час його керівництва Чернякова двічі заарештовували і били. Черняков зазначав, що Управління переселення було ліквідоване 15 березня 1941 року. Через два місяці нагляд за ґетто та Єврейською радою перебрав Гайнц Ауерсвальд. Спочатку їхні стосунки були добрими, але згодом погіршилися, коли Ауерсвальд став ключовою фігурою в убивстві євреїв, які залишали ґетто без дозволу. Крім того, Черняков мав щотижня з’являтися до комендатури Служби безпеки та поліції безпеки у Варшаві, де його приймали Карл Георг Брандт і Герґард Менде, керівники підвідділу IV B 4, відповідального за єврейські справи. Під час цих візитів його завжди супроводжував командир Єврейської служби порядку Юзеф Шерінський.

Політика щодо німецької окупаційної влади

Адам Черняков проводив щодо німців прагматичну й компромісну політику, вважаючи, що так можна зберегти якнайбільше мешканців гетто й допомогти їм пережити війну. Здебільшого він уникав відкритого протистояння з окупантами, намагаючись переконувати їх і використовувати доречні аргументи. Коли це було необхідно, він затримував виконання найжорсткіших розпоряджень щодо євреїв, а також сплачував внески, давав хабарі або робив подарунки німецьким посадовцям.

Важливою частиною його поведінки була спроба використовувати суперечності між різними органами окупаційної адміністрації. Черняков прагнув зірвати або принаймні відкласти німецькі плани щодо скорочення території гетто. Восени 1941 року йому вдалося не допустити виключення з закритого району територій на південь від вулиці Хлодної, хоча в довшій перспективі він не зміг запобігти поступовому зменшенню площі гетто. Він також майже на чотири місяці затримав передачу Великої синагоги та Юдаїстичної бібліотеки на вулиці Тломацькій, а спроба включити частину Саксонського саду до меж гетто успіху не мала.

Навесні 1941 року Черняков намагався домогтися від німецької влади збільшення харчових норм для голодуючого гетто, але безрезультатно. Так само йому не вдалося отримати дозвіл для Постачального інституту закуповувати продукти в сільськогосподарських центрах поза межами гетто. До того ж він шукав закордонну фінансову допомогу для варшавських євреїв ще до вступу Сполучених Штатів у війну. Разом з Авраамом Гепнером він неофіційно підтримував нелегальні дослідження наслідків голоду в лікарнях гетто та брав участь у частині пов’язаних із цим зустрічей.

У межах своїх обмежених можливостей Черняков також намагався допомагати біженцям і переселенцям, що прибували до гетто. Загалом він прагнув зберегти гетто під час війни в якомога незміннішому вигляді, обмежити німецьке втручання у його внутрішнє життя та зірвати плани окремих німецьких чиновників перетворити Варшавське гетто на великий трудовий табір, подібний до Лодзинського гетто.

Соціальна, культурна та релігійна діяльність

Адам Черняков приділяв значну увагу соціальній допомозі та культурно-освітнім питанням. У Чернякові він організовував збірки для хворих у лікарнях і особисто збирав кошти на зимову допомогу для бідних. Йому вдалося домогтися звільнення найбідніших від сплати за хлібні картки, попри опір інших членів ради, а також він намагався впорядкувати роботу громадських кухонь. Окрему увагу Черняков зосереджував на становищі дітей: домагався для них спеціальних харчових норм, брав участь у відкритті притулків і дитячих садків, а також порушував перед німцями питання дитячої безпритульності. У липні 1942 року він отримав дозвіл на створення закладу, що поєднував притулок і виправний дім для єврейських неповнолітніх, затриманих поза гетто. Двічі він співорганізовував кампанію «Місяць дитини», яка викликала різку критику з боку громадських діячів, зокрема Януща Корчака та Емануеля Рінґельблюма, через звинувачення в поганому управлінні та пропаганді.

Черняков зберігав інтерес і до освіти, як і до війни. У вересні 1941 року він домігся дозволу німців на відновлення єврейських початкових шкіл. Він підтримував інтелектуальне й мистецьке життя, намагався восени 1941 року створити у Варшаві єврейську газету разом із колишніми довоєнними журналістами, був почесним президентом Єврейського симфонічного оркестру, а його дружина головувала в ньому. Черняков заохочував також виставу в опері гетто і безуспішно просив дозволу на відкриття кінотеатру. Для представників єврейської інтелігенції та мистецьких кіл у Чернякові він замовляв окремі роботи: портрет у Романа Крамштика, а також вітражі у Юзефа Сльівняка, які були розміщені в його кабінеті та приймальні Єврейської ради.

Попри зневажливе ставлення до юдаїзму, Черняков намагався через німецьку владу відновити публічні релігійні обряди, домогтися маци замість хліба на Песах і звільнення від роботи в суботу. У травні 1941 року він отримав німецький дозвіл на проведення першої офіційної суботи в гетто від часу окупації. Водночас його діяльність наштовхувалася на значні обмеження: він не зміг перетворити Варшавську єврейську раду на ефективний адміністративний орган, постійно стикався з браком коштів і матеріальних ресурсів, а також не міг зупинити корупцію та зловживання серед нижчих службовців. Це посилювало ворожість до його керівництва, яке часто критикували за корупцію, некомпетентність, пиху та невирішені проблеми населення. Разом з тим він допомагав діячам єврейської інтелігенції та мистецтва, а його становище викликало задоволення у Ауерсвальда.

Сутички з німецькою владою

Адам Черняков неодноразово мав справу з німецькою владою в умовах принижень, погроз і фізичного насильства. Його змушували годинами чекати в приймальнях німецьких установ, а потім нерідко відсилали, так і не вислухавши. Часом німецькі урядовці взагалі відмовлялися з ним розмовляти й переадресовували його до різних канцелярських працівників. Проти нього неодноразово застосовувалися погрози, а також робилися спроби підкупу; до німецької влади надходили й доноси, спрямовані проти нього.

Черняков двічі зазнав побиття й короткочасного арешту з боку ґестапо через єврейських колаборантів. 4 листопада 1940 року його побили й заарештували після облави німецької поліції на приміщення Єврейської ради; наступного дня його звільнили. Згодом, від 6 до 10 квітня 1941 року, він знову був побитий і заарештований за схожих обставин.

У травні 1942 року Черняков безуспішно намагався домогтися звільнення Юзефа Шеринського, заарештованого німцями. Так само невдалими були його спроби сплатити викуп, щоб урятувати 110 в’язнів Центральної в’язниці. На початку липня 1942 року цих 110 осіб було розстріляно німцями поблизу Варшави, у Бабицях. Попри все пережите, Черняков поводився з гідністю, що вражало навіть німців.

Боротьба з єврейськими колаборантами

Адам Черняков вважав діяльність єврейських колаборантів серйозною проблемою. Частина з них, користуючись захистом з боку німецьких цивільних або поліцейських установ, вела прибутковий бізнес у гетто. Інші, маючи політичні амбіції, намагалися втручатися в справи Єврейської ради або взяти її під свій контроль. Зокрема, Абрахам Ганцвайх та його група «Тринадцятка» прагнули перебрати владу над Радою. Черняков зазвичай намагався нейтралізувати таких людей, вдаючись до неформальних втручань через німців, а також використовуючи конфлікти й суперечності між окупаційними органами.

Суперечки навколо соціальної політики та лояльності

Від жовтня 1940 року Адам Черняков стикався з опозицією, зосередженою навколо єврейських опікунських установ у гетто. Проти нього виступали структури, об’єднані в Єврейське товариство соціальної опіки (ЄТСО), яке не визнавало його авторитету над Єврейським міським опікунським комітетом (ЄМПК). Емануель Рінґельблюм та інші звинувачували Чернякова в прагненні до повного контролю над соціальною опікою в гетто, а також Чернякова і Єврейську раду — у тому, що вони надавали цій опіці характеру, подібного до довоєнної філантропії. Йому також закидали переважне використання польської мови серед працівників Єврейської ради, тоді як він не погоджувався з вимогою зробити їдиш офіційною мовою установи. Черняков дозволяв багатьом наверненим до іншої віри обіймати помітні посади в структурі Єврейської ради та захищав їх від ворожості з боку єврейських націоналістів. Серед головних претензій соціальних активістів були податкові правила, які, на їхню думку, більше сприяли найбагатшим, ніж найбіднішим. У щоденнику Черняков здебільшого відкидав ці звинувачення, хоча й намагався знайти розв’язання частини порушених проблем. На початку 1942 року він прагнув зробити податкову систему в гетто прогресивнішою, але зіштовхнувся із спротивом як з боку німців, так і з боку Економічної ради при Єврейській раді. Водночас Черняков послідовно наголошував на вірності Польській державі: у його кабінеті висів портрет Юзефа Пілсудського, а «Мазурку Домбровського» він грав, попри німецькі заборони. Він підтримував добрі стосунки з Юліаном Кульським і Польською міською управою, загалом визнавав її першість і намагався послаблювати конфлікти, хоча інколи міська управа відстоювала власні інтереси та інтереси польської більшості коштом Єврейської ради і євреїв. У міру погіршення становища гетто Черняков дедалі рішучіше поводився щодо польської адміністрації, але не переходив меж лояльності.

Життя в гетто та тиск обов’язків

Після замкнення у гетто Адам Черняков спочатку жив із дружиною на вулиці Електоральній, 11, а в грудні 1941 року вони переїхали на Хлодну, 20, на перший поверх. Із липня 1942 року з ним мешкала також Белла Гінзбург, дерматолог і теща його сина. Черняков мав довгостроковий перепустковий дозвіл, який давав змогу на деякий час виходити з гетто, і намагався, наскільки це було можливо, зберігати довоєнний спосіб життя. Водночас він дедалі гостріше відчував фізичний і психічний тягар своєї посади. Вже в січні 1940 року він намагався скласти повноваження голови юденрату, однак німці не дозволили йому піти у відставку. Стрес, виснаження, два арешти й побиття спричинили в нього фізичні недуги. Черняков також допоміг переховати сестру Казімежа Котта в гетто. Ймовірно, він був обізнаний із діяльністю «Онеґ шабат», але виступав проти дій, які могли спровокувати німців і спричинити масові репресії. Після вбивства 52 осіб у гетто 17–18 квітня 1942 року він вимагав від Мавриція Ожеха та Емануеля Рінґельблюма припинити розповсюдження підпільної преси, а також наказав Єврейській соціальній самодопомозі оприлюднити повідомлення, яке називало німецьку акцію поодиноким покаранням і закликало до спокою. У травні 1942 року німецька знімальна група фільмувала гетто для пропагандистського фільму Ґеббельса; Чернякова знімали щонайменше двічі в його кабінеті, а за деякими джерелами — також у квартирі. Німці намагалися змусити його виступити господарем на інсценованому балі для фільму, однак завдяки втручанню Ауерсвальда Черняков уникнув цієї ролі.

Початок «переселення» у Варшавському гетто

На початку 1942 року у варшавському гетто поширювалися чутки про наближення «переселення». За свідченнями життєпису, Черняков, імовірно, отримував попередження про це від польських колег і євреїв, які співпрацювали з окупантами. Він намагався з’ясувати позицію німців, однак ті постійно вводили його в оману. 18 липня 1942 року Черняков відвідав штаб КдС на алеї Шуха, де зустрівся з Брандтом і Менде. Вони запевнили його, що нічого не знають про заплановане переселення і не вірять чуткам. Через два дні Черняков знову зустрівся з офіцерами варшавського ґестапо та комісаром Ауерсвальдом. Під час цих розмов він отримав заспокійливі запевнення, а деякі німці навіть висловлювали обурення через поширення чуток. Після цього Черняков запевнив мешканців гетто, що вони не мають підстав для страху, повіривши німцям.

21 липня 1942 року німці заарештували 60 важливих діячів гетто, зокрема Авраама Гепнера та багатьох членів Єврейської ради. Наступного дня стіни гетто охороняли блакитна поліція та східні колабораційні формування. Близько 9:00 або 10:00 до штаб-квартири Єврейської ради на вулиці Гжибовській, 26/28, прибув загін СС. Будівлю оточили, службовців вивели з крила, де містився кабінет голови, і скликали засідання Ради. На ньому були присутні Черняков, кілька незаарештованих радників і виконувач обов’язків голови Єврейської служби порядку Якуб Лейкін. Засідання вів штурмбанфюрер СС Германн Гефле, керівник німецького «штабу переселення» з Любліна. Він повідомив, що варшавських євреїв, за деякими винятками, буде депортовано «на схід». Єврейську раду зобов’язали повідомити населення про переселення та щоденно постачати 6000 осіб до Умшляґплацу. Німці попередили, що саботаж наказів каратиметься смертю. Гефле також пригрозив Чернякову, що його дружина тимчасово вільна, але стане першою, кого страчать, якщо переселення зазнає невдачі. Черняков не чинив опору і намагався розширити категорію осіб, звільнених від депортації. Гефле, своєю чергою, здавався готовим до поступок, щоб розвіяти підозри Чернякова. Того ж дня оголошення Єврейської ради припускало, що переселенню підлягатимуть приблизно 50 000–60 000 євреїв, тобто близько 30% населення гетто.

Життєпис не дає підстав стверджувати, що Черняков знав, що «депортація на схід» означає смерть у газових камерах Треблінки. Водночас він, імовірно, розумів, що більшість депортованих євреїв не переживе транспортування. Особливим його пріоритетом було забезпечення безпеки дітей з геттових сиротинців. Від часу прибуття «депортаційного штабу» питання про долю цих дітей стало предметом суперечок, а німці спочатку відкладали остаточне рішення. Черняков сподівався домогтися виключення сиротинців із депортації та пообіцяв гарантувати безпеку дітей власним життям. Увечері 23 липня, після роботи, він пішов до своєї квартири, але близько 17:00 або 18:00 отримав телефонний виклик із терміновою вимогою з’явитися до штаб-квартири Єврейської ради. Там на нього чекали двоє есесівців. У короткій і бурхливій розмові німці, ймовірно, повідомили про збільшення щоденних депортаційних квот і про розширення категорій депортованих на дітей. Ймовірно, Черняков відмовився підписати новий наказ про депортацію.

Самогубство та поховання

За «Життєписом», Адам Черняков покінчив життя самогубством у своєму кабінеті, прийнявши ціанід калію невдовзі після того, як німці залишили місце. На його столі знайшли два прощальні листи: перший був адресований його дружині, а другий — членам єврейської ради. Особистий секретар Чернякова Леон Тишка стверджував, що в другому листі містилися певні записи. Після його смерті новим головою єврейської ради призначили Марека Ліхтенбаума, який був його заступником. Самогубство Чернякова посилило страх і невпевненість у гетто та було сприйняте як ознака нових трагічних подій. Похорон відбувся на світанку 24 липня на єврейському цвинтарі на вулиці Окоповій. Дружина Чернякова стверджувала, що в похороні брав участь Януш Корчак і виголосив промову, однак інші свідчення вказують, що прийшло лише кілька осіб і промов не було через заборону німців. Після війни на надгробній плиті був викарбуваний уривок із поезії Ципріана Каміля Норвіда, який обрала дружина Чернякова.

Сестри Адама Чернякова

У Адама Чернякова було три молодші сестри: Ружа, Анєля та Марія. Ружа народилася 1886 року і загинула у Варшавському гетто під час німецької акції знищення. Анєля, яка народилася на початку 1890-х років, була вбита в травні 1943 року в концтаборі Майданек. Марія народилася приблизно між 1897 і 1900 роками; вона пережила війну і померла у Воломіні 1974 року.

Сімейне життя

24 липня 1912 року Адам Чарнякув одружився з Феліцією Зваєр, яка була на три роки молодшою за нього і викладала природничі предмети в ремісничій школі Людвіка Натансона. У подружжя народився один син, Ян, у 1914 році. Під час «великої акції» Феліція Чарнякув утекла з гетто і переховувалася за різними адресами на «арійському боці». У травні 1943 року її заарештувала кримінальна поліція після доносу, але через два дні звільнила, коли допитувач підтвердив її особу. Згодом вона співпрацювала з Радою допомоги євреям. Після війни працювала в книгарні «Кшонжка» у варшавській Празі. Померла 24 лютого 1950 року.

Доля сина Яна Чернякова

Син Адама Чернякова Ян Черняков закінчив юридичний факультет Варшавського університету й розпочав там же докторантуру. Він був членом, а згодом секретарем комуністичного студентського союзу «Життя». Під час оборони Варшави у вересні 1939 року Ян Черняков служив у Громадянській варті та в пасивній ОПЛ. Згодом він поїхав до Львова, що перебував у радянській зоні окупації, і до червня 1941 року підтримував із батьками письмовий зв’язок. Перед приходом німецьких військ Ян Черняков разом із дружиною залишив Львів, після чого перебрався глибше в СРСР і був призваний до будівельних батальйонів. Там він тяжко захворів; його дружина знайшла його в Киргизькій РСР. 18 липня 1942 року Ян Черняков помер від тифу в Киргизькій РСР.

Щоденник у Варшавському гетто

Адам Черняков почав вести особистий щоденник польською мовою 6 вересня 1939 року. У ньому він занотовував як питання, пов’язані зі службовими обов’язками, проблемами гетто, важливими подіями, наказами окупанта, розмовами й зустрічами, так і особисті справи, переживання та роздуми. Останній запис було зроблено 23 липня 1942 року.

Після самогубства Чернякова його дружина зберігала щоденник, що складався з дев’яти зошитів. У травні 1943 року, після її тимчасового арешту, щоденник було вилучено. Лише приблизно в другій половині 1948 року вона змогла повернути вісім зошитів; п’ятий зошит, який охоплював записи з 14 грудня 1940 року до 22 квітня 1941 року, був назавжди втрачений. Пізніше вдова намагалася продати щоденник Єврейському історичному інституту, однак установа не виявила зацікавлення через критичне ставлення до Чернякова, яке тоді переважало. Згодом вона передала щоденник родичу, що емігрував до Франції; звідти він за нез’ясованих обставин потрапив до Канади. У 1964 році ізраїльський інститут Яд Вашем придбав його в Канаді.

Перше видання щоденника вийшло 1968 року в Єрусалимі в перекладі на іврит. В Польщі його вперше опублікували 1972 року в бюлетені Єврейського історичного інституту в оригінальному польському тексті, попри перешкоди з боку влади Польської Народної Республіки, яка розглядала це як спробу реабілітації колаборанта. Це видання було дуже стислим за коментарями. У 1979 році в США з’явилося англомовне видання, яке підготували Рауль Гільберг, Юзеф Керміш і Станіслав Старонь; пізніше щоденник також видавали у Великій Британії, Німеччині, Італії, Франції та Японії. Ці видання спиралися на польський текст, але містили вступи істориків Яд Вашем, які полемізували з польським вступом Маріана Фукса. У 1983 році Маріан Фукс опублікував докладну книжку «Щоденник варшавського гетто. 6 ІХ 1939 – 23 VII 1942».

Світогляд і політичні орієнтири

Адам Черняков отримав світську освіту й, імовірно, змалку не ототожнював себе з юдаїзмом та єврейською традицією. У молодості він був пов’язаний із соціалістичним рухом, а серед своїх наставників називав Максіміліана Гальперна. Тоді ж Черняков симпатизував польським зусиллям за незалежність і вірив у можливість інтеграції між поляками та євреями. У травні 1919 року він узяв участь у Загальному конгресі поляків мозаїчного віровизнання з усіх польських земель.

Водночас Черняков не ототожнював себе з єврейським націоналізмом, але вступав у тактичні союзи з єврейськими національними та сіоністськими угрупованнями. Він ніколи не відмовлявся від єврейської ідентичності, а свою суспільно-політичну діяльність зосереджував на захисті та реалізації інтересів польських євреїв. Після виборів до Варшавської міської ради 1919 року його симпатії до єврейських національних середовищ посилилися, а сам він став відкритим противником асиміляційних гасел. На зміну його поглядів на польсько-єврейські відносини вплинули надії, пов’язані з Малою Версальською угодою, та розчарування польським антисемітизмом.

Черняков сприймав себе як польського єврея, який пишається своєю єврейськістю серед поляків і євреїв з інших країн, і намагався поєднати єврейський патріотизм із патріотизмом щодо Польщі. Патриція Долова називає його прикордонною людиною між єврейською діаспорою та польською інтелігенцією. Вона також зазначає, що інтереси єврейської громади завжди були для Чернякова пріоритетом. Після ув’язнення в гетто та віддалення колишніх друзів він, за цим описом, ототожнював себе вже лише з євреєм.

У своїй практичній діяльності Черняков підтримував продуктвізацію єврейської громади в Польщі, виступав за підвищення якості єврейської фахової освіти, послідовно захищав інтереси єврейського ремесла й підтримував розвиток єврейської будівельної галузі через працю Єднання. Його також характеризують як прихильника економічного лібералізму та меритократії. Від початку 1930-х років він послідовно дотримувався аполітичної позиції, пов’язаної з відчуженням від польського та єврейського суспільно-політичного життя. Водночас він зберігав симпатії до сіонізму, брав участь 12 червня 1930 року у варшавській демонстрації проти британського блокування єврейської еміграції до Палестини, скептично ставився до уряду Санації та Юзефа Пілсудського, але підтримував прагматичні контакти з правлячим табором.

Оцінки діяльності Адама Чернякова

У міжвоєнний період Адама Чернякова не вважали лідером єврейської громади; він не належав до жодної політичної партії та не міг спілкуватися їдишем. Під час головування у Варшавській раді євреїв його діяльність викликала різку критику. Його звинувачували в деспотизмі, марнославстві та любові до пишних церемоній, а також у тому, що довкола нього нібито сформувалася атмосфера, схожа на феодальні дворові звичаї. На його адресу лунали твердження, що його справжні здібності й значення були переоцінені. У гетто сильні емоції викликало й те, що він користувався автомобілем, дозволеним німцями. Чернякова звинувачували у прихильності до асимільованих і навернених, у відсутності глибших зв’язків із єврейськими масами та в наданні переваги багатим над бідними. Його також критикували за нібито терпимість до корупції та зловживань з боку посадовців Ради євреїв і функціонерів ЖСП, а також за слабкість і покірність окупантові. Окремо йому закидали, що він був обманутий німецькими інформаторами з його оточення.

Оцінки постаті Адама Чернякова

Оцінки постаті Адама Чернякова були різко суперечливими. Хаїм Арон Каплан називав його німецькою «дійною коровою» та «найдешевшим і найвідданішим слугою». Єгушуа Перле визнавав добрі наміри Чернякова, але вважав його боягузом із обмеженими амбіціями. Іцхак Каценельсон розглядав його як зрадника, який мовчав про заплановане німецьке масове вбивство. Багато євреїв, особливо учасники опору, вважали самогубство Чернякова проявом слабкості або боягузтва. Критики твердили, що після дізнання про наміри німців він мав попередити мешканців гетто й закликати до опору. Серед таких критиків були Емануель Рінґельблюм та Іцхак Цукерман. Ізраель Ґутман називав його самогубство периферійним жестом людини, відірваної від своєї громади, і вважав, що воно послабило почуття відповідальності та порядності в лавах Єврейської ради й Жидівської бойової організації.

Водночас не всі сучасники оцінювали його лише критично. Деякі мешканці гетто сприймали самогубство Чернякова як попередження, що показало багатьом євреям масштаб загрози. Барбара Енгелькінґ зазначала, що влітку 1942 року Черняков і підпільні організації не мали достатнього авторитету, щоб спонукати мешканців гетто до боротьби. З часом, за її словами, судження про нього ставали м’якшими, зокрема під впливом кращого розуміння складності його становища та публікації його щоденника. Ґутман підкреслював загальний консенсус щодо того, що Черняков був цілком чесним і керувався добрими намірами як голова Єврейської ради. Він не мав особистих амбіцій, на відміну від Якуба Генса чи Хаїма Румковського. Мордехай Тененбаум зараховував його до лише трьох «справді чесних» голів Єврейської ради в окупованій Польщі. Енгелькінґ вважала, що його головною помилкою була довіра до липневої 1942 року запевненості Ауерсвальда про те, що німці не мають наміру депортувати варшавських євреїв.

Вшанування пам’яті

Після 2006 року ім’я Адама Чернякова було внесено до інституту Яд Вашем у Єрусалимі, який містить дані про всіх ідентифікованих жертв Голокосту. 22 липня 2020 року йому було присвячено Марш пам’яті, що циклічно організовується Єврейським історичним інститутом і вшановує річницю великої депортаційної акції у Варшавському ґетто.

Відображення в культурі

Адам Черняків став прототипом персонажа інженера Левіна в драмі «Дракон 13» Стефанії Захорської. Його постать і самогубство були показані в біографічному фільмі «Корчак» 1990 року режисера Анджея Вайди, де Чернякова зіграв Олександр Бардіні. Також Черняків є одним із головних персонажів воєнної драми «Повстання» 2001 року режисера Джона Авнета; цю роль виконав Дональд Сазерленд.

Публіцистична та наукова діяльність

Адам Чарнякув був публіцистом і автором наукових праць з промислової хімії, а також із кондитерської та хлібопекарської справи. Його роботи друкувалися в журналах «Ізраїліта», «Наше життя», «Єврейський місячник», «Голос єврейської громади» та «Гандверкер цайтунґ». Крім того, він писав випадкові вірші польською мовою.

Пов'язані записи

Залишити коментар

Прокрутка до верху