Едвард Бернард Рачинський

Політика
Портрет молодого дипломата Едварда Рачинського, 1920-ті роки
Портрет молодого дипломата Едварда Рачинського, 1920-ті роки

Едвард Бернард Рачинський народився 19 грудня 1891 року в Закопаному в польській аристократичній родині. Він був молодшим сином графа Едварда Олександра Рачинського герба Наленч і графині Ружі Потоцької. Рід Рачинських, відомий як Рачинські з Малишина, походив від шляхетної гілки Наленч-Малиських із Великої Польщі поблизу Велюня та був пов’язаний з австро-угорським домом Габсбургів. Родина здобула відомість завдяки меценатству та підтримці мистецтв.

Рачинський був бібліофілом і мав широкі знання з багатьох галузей. Дитинство він провів переважно в Кракові, у родинному палаці під Баранами та в маєтку в Рогаліні на Великопольщі. Він вивчав право в Лейпцигу, Кракові та Лондоні, у Лондонській школі економіки, а 1915 року отримав докторський ступінь у Ягеллонському університеті в Кракові. У листопаді 1918 року він вступив до армії відродженої Польщі, а в травні 1919 року був призваний на дипломатичну службу. Згодом став президентом Польщі у вигнанні, обіймаючи цю посаду в 1979–1986 роках.

Діяльність як президента Польщі у вигнанні

Едвард Бернард Рачинський був польським дипломатом, письменником і політиком. У 1979—1986 роках він обіймав посаду президента Польщі у вигнанні. Він був найстаршим чинним президентом Польщі у віці від 87 до 94 років і найдовше прожив серед польських президентів, досягнувши 101 року.

Походження та родина

Едвард Бернард Рачинський народився 19 грудня 1891 року в Закопаному в польській аристократичній родині. Він був молодшим сином графа Едварда Александра Рачинського герба Наленч і графині Ружі Потоцької. Повне родове ім’я гілки, до якої він належав, звучало як «Рачинський з Малишина». Рід Рачинських був відгалуженням шляхетної родини Наленч-Малишких із Великопольщі поблизу Велюнтя; близько 1540 року він узяв назву маєтку Рачин поблизу Велюнтя. Родина залишалася відносно маловідомою до XVIII століття, однак була відома тим, що використовувала свій статок для підтримки покровителів мистецтв. Рачинські також були споріднені з австро-угорським домом Габсбургів.

Освіта і дипломатична служба

Едвард Бернард Рачинський був бібліофілом і добре обізнаним у багатьох галузях знань. Більшу частину дитинства він провів у Кракові, у родинному палаці «Під Баранами», а також у родинному палаці в Рогаліні у Великопольщі. Вивчав право в Лейпцигу, Кракові та Лондоні, зокрема в Лондонській школі економіки. У 1915 році Ягеллонський університет у Кракові присудив йому докторський ступінь. У листопаді 1918 року він вступив до війська відродженої Польщі, а в травні 1919 року був покликаний на дипломатичну службу. До 1925 року працював у польських посольствах і місіях у Берні, Копенгагені та Лондоні, після чого очолив відділ міжнародних угод у Варшаві. У 1932 році його призначили послом Польщі при Лізі Націй, а в 1934 році — послом Республіки Польща у Сполученому Королівстві. Найближчими серед його знайомих були сер Семюел Гоар і Вінстон Черчилль.

Колоніальні переговори та британське сприйняття Польщі

Едвард Бернард Рачинський уважно стежив за колоніальними переговорами, зокрема за вимогами Німеччини щодо повернення колишньої німецької колоніальної імперії в Африці. У червні 1936 року він повідомляв до Варшави про плани депутатів від Лейбористської та Ліберальної партій, які пропонували передати німецькі колонії, що перебували під британськими мандатами, під управління Ліги Націй. Водночас він зазначав, що ці плани сприймалися як «червона ганчірка» для імперіалістичного крила консерваторів, так званих непохитних.

Під час Судетської кризи 1938 року Рачинський повідомив полковнику Юзефу Беку, що польські претензії на Тешинський край справили на британський уряд і громадськість негативне враження. Кабінет Чемберлена вважав дії Польщі в наполяганні на цих вимогах зрадницькими й підлими. Водночас Рачинський підтримував тісний контакт із Чарлзом Теодором Ті Вотером, верховним комісаром Південної Африки в Лондоні. Південна Африка також була залучена до колоніальних переговорів із Німеччиною, оскільки володіла Німецькою Південно-Західною Африкою як мандатом Ліги Націй.

У листопаді 1938 року Рачинський уважно стежив за візитом міністра оборони Південної Африки Освальда Пірова до Європи. Піров прагнув досягти колоніальної угоди, що мала привести до англо-німецького союзу. Дж. Б. М. Герцог надіслав його з пропозицією, за якою Німеччина мала б узяти під контроль колонії слабших європейських держав в обмін на відмову від претензій на Південно-Західну Африку, яку Герцог сподівався приєднати до Південної Африки. Рачинський повідомив, що зустріч Пірова з Гітлером 24 листопада 1938 року в Рейхсканцелярії пройшла невдало, а Гітлер наполягав на поверненні всіх африканських колоній, якими Рейх володів у 1914 році.

Питання Данцига і польсько-британські відносини

На початку 1939 року Рачинський був залучений до питань, пов’язаних із Данцигом і ставленням Британії до Польщі. Йому повідомили, що лорд Галіфакс хотів, аби Ліга Націй припинила свою роль протектора Данцига до 16 січня 1939 року. Оскільки Сполучене Королівство було постійним членом Ради Ліги з правом вето, рішення набуло особливої ваги. Рада Ліги постановила, що Карл Якоб Буркгардт залишиться верховним комісаром у Данцигу щонайменше до кінця 1939 року, а спроба припинити роль Ліги в Данцигу викликала занепокоєння у Варшаві. Рачинський протестував, наголошуючи, що Польща хоче збереження ролі Ліги, і йому вдалося домогтися відкладення данцизького питання в Раді Ліги. У перші місяці 1939 року польсько-британські відносини були неприязними. 8 лютого Рачинський повідомив Варшаву, що Чемберлен визнає Східну Європу сферою німецького впливу, а також відзначив його різку неприязнь до Радянського Союзу. Він писав, що Чемберлен, «забуваючи» про радянських, заграє з німецьким партнером. 1 березня Рачинський зазначив, що Чемберлен збільшує військові видатки, але все ще залишається відданим політиці умиротворення. Водночас він повідомляв про занепокоєння Чемберлена вимогами Гітлера щодо колишніх німецьких колоній в Африці, які управлялися Британією, і побоювався, що Чемберлен може домовлятися з Гітлером, визнавши Східну Європу німецькою сферою впливу в обмін на відмову від африканських колоній. Рачинський вважав, що якщо Британія і Німеччина не владнають колоніальне питання, Лондон стане приязнішим до Польщі, а сама Британія незабаром зацікавиться Польщею.

Погіршення англо-німецьких відносин

У березні 1939 року «справа Тілеа» посилила англо-німецьку напруженість. Під час цієї події румунський міністр у Лондоні Віорел Тілеа стверджував, що Румунія перебуває на межі німецького вторгнення. Водночас Німеччина не мала власного джерела нафти, а німецькі вчені працювали над проєктом створення нафтопереробних заводів для штучної нафти. Залежність рейху від імпорту нафти робила його вразливим до британської морської блокади. Британія, зі свого боку, побоювалася, що німецька окупація Румунії забезпечить Німеччині джерело нафти, захищене від блокади.

Доктрина «обмеженої відповідальності»

Оборонна політика урядів Невіла Чемберлена і Стенлі Болдвіна ґрунтувалася на доктрині «обмеженої відповідальності». У межах цього підходу британські витрати на оборону насамперед спрямовувалися на Королівські військово-повітряні сили. Другим пріоритетом був Британський флот, тоді як Британська армія посідала останнє місце в черзі фінансування. Армію розглядали передусім як колоніальну поліцейську силу, а не як інструмент для великого континентального зобов’язання. Унаслідок цього вона залишалася надто малою, обмеженою та недофінансованою, щоб протистояти Вермахту.

Кризис Данцига і румунське питання

Навесні 1939 року британська дипломатія дедалі тісніше пов’язувала румунське питання з кризою Данцига. У Лондоні вважали, що Великій Британії потрібна допомога інших держав для порятунку Румунії, оскільки Британська армія мала занадто обмежені можливості. На засіданні кабінету 18 березня лорд Галіфакс наполягав на необхідності врятувати Румунію, тоді як адмірал Ернлі Чатфілд заявив, що Британська армія надто слабка, аби щось зробити, і назвав Польщу та Радянський Союз єдиними державами, здатними допомогти. Після цього британський уряд звернувся до Польщі, Радянського Союзу, Греції, Югославії та Туреччини із закликом приєднатися до союзу для захисту Румунії.

Потреба в польській підтримці Румунії посилила британський інтерес до данцигської кризи. 21 березня лорд Галіфакс передав Рациńському записку, у якій запропонував таємне двостороннє порозуміння між двома урядами. Він просив тримати британську пропозицію в секреті від французького посла Шарля Корбена і зазначав, що врегулювання польсько-німецького питання шляхом прямих переговорів було б бажаним. Водночас Галіфакс попереджав, що загроза незалежності Польщі через данцигське питання викличе у Британії серйозне занепокоєння.

Разом із тим міністр закордонних справ Юзеф Бек наказав Рациńському не погіршувати німецько-польські відносини. Британці й французи хотіли мати союзників, які б стримували Німеччину від вторгнення до Румунії, але Бек підозріло ставився до британської пропозиції через можливе залучення Радянського Союзу до задуманої системи миру. Він вважав, що Польща і Німеччина ще можуть мирно розв’язати данцигську кризу. Тим часом німецький міністр закордонних справ Йоахім фон Ріббентроп робив погрозливі заяви щодо Вільного міста Данциг.

Переговори з Великою Британією навесні 1939 року

22 березня 1939 року Бек доручив Едварду Бернарду Рачинському домагатися домовленості з британцями. Наступного дня керівник його кабінету Міхал Лубенський повідомив Рачинському про британську пропозицію допомоги в данцигській кризі. Лубенський водночас висловив думку, що так званий «мирний фронт» радше спричинить німецько-польську війну, ніж запобіжить їй, і наголосив, що Польща не хоче жодного союзу з Радянським Союзом. 24 березня Рачинський подав лордові Галіфаксу пропозицію щодо англо-польських консультацій, однак її було відхилено. Галіфакс, зі свого боку, хотів отримати тверде польське зобов’язання допомогти Румунії.

31 березня в Палаті громад Чемберлен оголосив про британську «гарантію» Польщі, заявивши, що Британія піде на війну, якщо незалежності Польщі буде загрожено. Водночас до цієї «гарантії» не було включено кордони Польщі. 1 квітня Рачинський подав ноту Сіру Орму Сардженту, протестуючи проти формулювання «гарантії». Він вказав, що це формулювання може справити хибне враження на тих, хто применшує її значення, а також поскаржився на другий пункт заяви прем’єр-міністра, який, на його думку, послаблював польську позицію щодо Німеччини. Того самого дня газета «Івнінг Стандард» опублікувала статтю про британську «гарантію» польської незалежності, а не територіальної цілісності, і згадала можливе розв’язання кризи шляхом прийняття Польщею німецьких вимог щодо Данцига та доріг, а також можливе повернення Польського коридору Німеччині. Рачинський поскаржився дипломатичному кореспонденту газети на цю публікацію.

Медійна діяльність і ставлення до Польщі

Едвард Бернард Рачинський був канадським мільйонером і бізнесменом, який став британським медіамагнатом та володів мережею газет, зокрема «Дейлі Експрес» у Великій Британії. Він називав себе «імперським ізоляціоністом» і зосереджувався на Британській імперії, виступаючи проти ширшої участі Британії у світових справах. Рачинський скаржився, що його газети були ворожими до Польщі та зображали її як жалюгідну, відсталу, бідну східноєвропейську країну.

Лондонські переговори 3 квітня 1939 року

3 квітня 1939 року полковник Бек прибув до Лондона, щоб зустрітися з Чемберленом і Галіфаксом. У цій поїздці Едвард Бернард Рачинський виконував для нього роль гіда і перекладача, оскільки Бек не розмовляв англійською. Під час візиту Бек також побував у Букінгемському палаці, де мав зустріч із королем Георгом IV та королівською родиною. Водночас переговори з Галіфаксом і Чемберленом виявилися для нього менш задовільними. Британська сторона пропонувала, щоб Польща, Велика Британія і Франція стали ядром ширшого мирного фронту проти агресії в Європі, але Бек наклав вето на цю ідею. Він заявив, що Польща нічого не робитиме, якщо Німеччина вторгнеться до Румунії, і виступав проти будь-якого союзу із залученням Радянського Союзу. Бек також не хотів, щоб Британія була втягнута в кризу навколо Данцига, побоюючись тиску на Польщу з вимогою поступок Німеччині за зразком Судетської кризи. Разом із тим загрозливі заяви Ріббентропа спонукали його шукати британського залучення до данцигського питання, а можливе повернення Данцига до Німеччини він пов’язував із подальшими територіальними претензіями. Під час зустрічі 3 квітня Рачинський критично оцінив переговори британського уряду з Німеччиною. Водночас Бек і Рачинський розглядали британську гарантію Польщі як спосіб здобути потужного союзника, але не виявляли зацікавлення в британських планах ширшого альянсу для стримування агресії.

Переговори про британську позику для Польщі

Головною проблемою Польщі в гонці озброєнь із Німеччиною був значно більший розмір німецької економіки. Німеччина, яка була другою за величиною економікою світу, могла дозволити собі набагато вищий рівень військових витрат, ніж Польща. Загальні польські видатки на оборону від 1934 до 1939 року на армію, флот і повітряні сили разом становили лише одну десяту частину бюджету Люфтваффе на 1939 рік. На цьому тлі Рачинський наполягав, щоб Польща використала новий союз із Великою Британією, аби домогтися позики й наздогнати Райх у гонці озброєнь. Водночас Великою Британією була третя за величиною економіка світу, що робило таку допомогу, на його думку, практичною можливістю.

Польський міністр фінансів Євгеніуш Квятковський 26 квітня 1939 року скаржився графу Яну Шембеку на загрозу банкрутства через витрати на напівмобілізацію. Британське посольство у Варшаві оцінювало ці витрати в 2 мільйони фунтів на місяць. Полковник Бек не хотів звертатися до Британії по позику з почуття гордості, але Міністерство закордонних справ Британії вперше порушило це питання 27 квітня 1939 року. На початку травня 1939 року Бек наказав Рачинському просити британців про позику, і 12 травня він зустрівся із сером Вільямом Странгом, щоб попросити 66 мільйонів фунтів. Рачинський також хотів негайно отримати 24 мільйони фунтів золотом, щоб купувати зброю за межами Британії.

Під час переговорів Рачинський пояснював, що Польща є відсталою країною з невеликою військовою промисловістю. Він просив 24 мільйони фунтів на створення електричної мережі, яка принесла б електрику в райони Польщі, де її бракувало, і вважав, що це закладе основу для польської військової промисловості. Він зазначав, що райони з електрикою, як-от Верхня Сілезія, незручно розташовані біля кордону з Німеччиною, тоді як внутрішні райони Польщі, віддалені від Німеччини, зазвичай електрифікації не мали. Через нестачу власної військової промисловості Польща потребувала щонайменше 18 мільйонів фунтів на купівлю зброї за кордоном, а ще 24 мільйони — на імпорт стратегічних матеріалів, таких як нафта.

Британці були готові надати позику лише за умови, що Польща купуватиме британські матеріали та вироби. 28 червня 1939 року Казначейство запропонувало позику на 7,5 мільйона фунтів в обмін на обіцянки Польщі девальвувати злотий і обмежити експорт вугілля з Верхньої Сілезії. Переглянута пропозиція від 1 липня 1939 року включала кредитні гарантії на 8 мільйонів фунтів, 100 бомбардувальників «Фейрі Батл», 14 винищувачів «Гокер Харрикейн», 2 мільйони фунтів на електрифікацію Польщі та 1,5 мільйона фунтів готівкою на ключові постачання. Для отримання цієї пропозиції Польща мала обмежити експорт вугілля, погодитися на девальвацію злотого та прийняти британський фінансовий нагляд. Польща відхилила пропозицію, вважаючи її принизливою. У серпні 1939 року Рачинський зустрівся з лордом Бівербруком і просив його припинити напади на Польщу в газетах, але наступного дня Бівербрук опублікував редакційну статтю на першій шпальті, звинувативши Рачинського в спробі обмежити свободу преси. Сам Бівербрук написав цю статтю, щоб подати лобіювання Рачинського як цензуру.

Данцизька криза і початок війни

Під час Данцизької кризи в серпні 1939 року Едвард Бернард Рачинський зберігав рішучість і впевненість у собі та вважав, що кризу вдасться врегулювати мирним шляхом. Він спокійно сприйняв звістку про пакт Молотова — Ріббентропа і сказав Галіфаксу, що цей пакт, на його думку, є лише «перемир’ям». Також він висловив переконання, що якщо Велика Британія залишиться твердою, Німеччина не нападе на Польщу. 25 серпня 1939 року Рачинський підписав від імені Польщі польсько-британський союз, який після німецького вторгнення до Польщі привів до оголошення війни нацистській Німеччині з боку Сполученого Королівства. 26 серпня його, разом із Корбеном і Тіла, консультували щодо британської відповіді на пропозицію Гітлера. 1 вересня 1939 року близько 10:30 ранку він зателефонував Галіфаксу й повідомив, що Німеччина раніше того ж дня вторглася до Польщі. Рачинський перелічив міста, які вже були бомбардовані: Гродно, Брест-Литовськ, Лодзь, Вільно, Катовіце, Краків і Варшаву. Він особливо наголосив, що наліт на Варшаву був надзвичайно руйнівним і призвів до загибелі сотень жінок і дітей. Того ж дня він заявив, що настав час застосувати «гарантію» для Польщі разом із англо-польським союзом, і сказав Г’ю Дальтону, що Британія має виконати свої зобов’язання перед Польщею. Приватно Рачинський був стривожений повідомленнями про руйнування в Польщі та очевидною небажаністю Британії оголошувати війну. 2 вересня він отримав телефонний дзвінок від польського посла Юліуша Лукасевича щодо затримки Франції з оголошенням війни, а згодом повідомив йому, що нічого не знає про британську дипломатичну «ініціативу», про яку говорив Бонне. Того ж дня він передав до Форин-офісу записку про те, що Люфтваффе безжально бомбардує польські міста, і заявив, що Британії вкрай необхідно оголосити війну саме 2 вересня. Увечері він прибув до Форин-офісу для розмови з Галіфаксом, пояснивши, що головною причиною затримки було бажання спільно вручити Німеччині англо-французькі ультиматуми. Він поставив запитання, чи оголосить Британія війну без Франції, і висловив недовіру до Бонне, вважаючи, що той використовує італійську пропозицію мирної конференції як привід не вступати у війну. На його думку, Британія мала оголосити війну навіть без згоди французів. Близько 2-ї години ночі його розбудив дзвінок Дальтона, який повідомив, що вранці 3 вересня Британія висуне Німеччині ультиматум і що у разі його неприйняття розпочнеться війна. Дальтон також сказав, що не очікує згоди Німеччини, а отже, Британія буде у стані війни вже наступного дня. Рачинський відповів, що ця звістка зробила його трохи менш нещасним.

Початок війни у Великій Британії

3 вересня 1939 року відбулося надзвичайне засідання Палати громад, скликане Невілем Чемберленом після того, як стало відомо, що Велика Британія перебуває у стані війни. Того дня король Георг VI виступив по радіо о 11:00, щоб оголосити про декларацію війни, а о 12:00 розпочалося перше з 1820 року засідання Палати громад у неділю. Чемберлен повідомив депутатам, що приблизно о 8:00 ранку британський посол сер Невіл Гендерсон вручив Німеччині ультиматум із вимогою негайно припинити війну проти Польщі та відвести війська назад у Рейх. Після відмови Німеччини Велика Британія опинилася у стані війни.

У відвідувальній галереї Палати громад того дня сиділи різні посли. Поруч із Едвардом Бернардом Рачинським розташувалися французький посол Шарль Корбен і американський посол Джозеф П. Кеннеді-старший. Депутат-консерватор Беверлі Бакстер зазначив, що Рачинський мав змучений вигляд. Джозеф П. Кеннеді-старший, навпаки, був глибоко засмучений і стривожений через вступ Британії у війну. Разом із ним були його сини Джозеф П. Кеннеді-молодший і Джон Ф. Кеннеді; вони були у кращому настрої, ніж батько, та розмовляли з різними послами.

Лондонська дипломатична діяльність у вигнанні

Після німецького вторгнення до Польщі 1 вересня 1939 року Едвард Бернард Рачинський залишився в Лондоні й надалі виконував обов’язки посла польського уряду у вигнанні. Він був одним із найпомітніших членів цього уряду та зберігав важливе становище в польській дипломатії, особливо після того, як польський уряд прибув до Лондона 1940 року. Тоді Рачинський був одним із небагатьох польських урядовців у Лондоні, які вільно володіли англійською мовою, і був найбільш відомим британським посадовцям польським представником. У британській столиці він часто контактував з політиками та керівниками урядів у вигнанні, зокрема з Едвардом Бенешем, Губертом Ріпкою, Яроміром Сматним і Полем-Анрі Спааком.

У вересні 1939 року, після того як полковник Бек надіслав повідомлення польським послам про рішення польського уряду виїхати з Польщі через Румунію, Рачинський домагався, щоб лорд Галіфакс натиснув на короля Кароля II й домігся права вільного проходу для поляків. Німеччина погрожувала Румунії через цей прохід, вважаючи його порушенням румунського нейтралітету. Рачинський наполягав, що безперервне існування польського уряду у вигнанні є вирішальним для виживання Польщі. У межах розробленого ним плану президент Ігнацій Мосціцький мав подати у відставку в Румунії та призначити наступника, який мешкав у Франції, що дозволило решті польського уряду у вигнанні переїхати до Парижа.

Після радянського вторгнення до Польщі 17 вересня 1939 року Рачинський подав протест лордові Галіфаксу. У відповідь той нагадав про таємний протокол англо-польського союзу від 25 серпня 1939 року, який обмежував британські зобов’язання лише випадком німецького нападу. Рачинський також опинився в центрі суперечки довкола радянського наступу на східні землі Польщі: він написав докладного листа до «Таймс», обстоюючи польські права на ці території, але газета відмовилася його друкувати. Тоді він видав листа окремою брошурою коштом власних коштів і розіслав її трьомстам впливовим особам у Лондоні.

У 1942 році, коли Рачинський був міністром закордонних справ Польщі в кабінеті Владислава Сікорського, він брав участь у переговорах із радянським послом Іваном Майським та наркомом закордонних справ В’ячеславом Молотовим щодо звільнення поляків, ув’язнених у радянських таборах. У цих переговорах посередниками були британський міністр закордонних справ Ентоні Іден і постійний заступник міністра Олександр Кедоган. Переговори кілька разів майже зривалися, але зрештою було досягнуто домовленості про звільнення частини ув’язнених поляків, зокрема тих, хто вижив, для 2-го Польського корпусу під командуванням генерала Владислава Андерса. Водночас Рачинському та Сікорському не вдалося домогтися від Радянського Союзу обіцянки повернути землі Польщі, анексовані 1939 року за пактом Молотова — Ріббентропа; Молотов заявив, що кордони 1939 року стануть післявоєнним польсько-радянським кордоном.

Рачинський також подавав союзникам один із найраніших точних описів Голокосту в «Ноті Рачинського» 10 грудня 1942 року. Пізніше, у липні 1944 року, він повідомив Ентоні Ідена, що Варшава стоїть на межі повстання, що уряд у вигнанні незабаром розпочне операцію «Буря», і що німецькі війська відходять із міста. Того ж часу він просив, щоб німецька служба Бі-Бі-Сі передала звернення з вимогою ставитися до Армії Крайової як до легітимних солдатів і не розстрілювати полонених її членів без суду. Навіть після 1945 року, коли британський уряд розірвав домовленості з Польщею та припинив підтримку польського уряду, Рачинський залишився в Лондоні.

Діяльність в еміграції та президентство

Після 1945 року Едвард Бернард Рачинський став одним із найпомітніших представників польської діаспори в Лондоні. Він був активний у різних політичних і громадських організаціях у вигнанні, зокрема у Фонді допомоги країні, через який підтримував демократичну опозицію в комуністичній Польщі. У 1954—1972 роках Рачинський входив до Ради трьох — колективного президентського органу польського уряду у вигнанні, а також був членом Комітету у справах Польщі. Окрім того, він виконував функції радника в різних британських урядових установах і міністерствах. У березні 1979 року, після вибору відходячим президентом Станіславом Островським, Рачинський став президентом у вигнанні. На цій посаді він перебував до 1986 року й призначив своїм наступником прем’єр-міністра Казімежа Сабата. Під час президентства Рачинський відігравав важливу роль у поширенні відомостей про рух «Солідарність» у західних країнах та сприяв встановленню тісніших зв’язків з опозиційним рухом у Польщі. З огляду на ці контакти він також розглядав можливість назвати своїм наступником Владислава Бартосевського, але той відмовився від пропозиції. 8 квітня 1986 року Рачинський подав у відставку після семирічного терміну. Після завершення каденції його відзначали за об’єднання польської політичної еміграції та реформування уряду у вигнанні.

Шлюби та родина

У 1925 році Едвард Бернард Рачинський одружився з Джойс Маркгем, донькою сера Артура Маркгема, 1-го баронета. Вона померла 1931 року. 25 серпня 1932 року він уклав шлюб із Цецилією Марією Ярошинською, з якою мав трьох дочок. Цецилія Марія Ярошинська померла 1962 року. У 1991 році, коли Рачинському було 99 років, він одружився з Анелою Ліппоп, донькою архітектора Францішека Ліппопа.

Пов'язані записи

Залишити коментар

Прокрутка до верху