Генрик Миколай Ґурецький (6 грудня 1933 — 12 листопада 2010) — польський композитор сучасної класичної музики. Він народився в селі Черниця в нинішньому Сілезькому воєводстві на південному заході Польщі. Його батько Роман працював у товарній конторі місцевої залізничної станції й був музикантом-аматором, а мати Отилія грала на фортепіано; вона померла, коли композиторові було два роки.
У післясталінську культурну відлигу Ґурецький став провідною постаттю польського авангарду. Його ранні твори, позначені впливом Антона Веберна, належали до серіалізму й вирізнялися вірністю дисонансному модернізму; на нього також впливали Луїджі Ноно, Карлгайнц Штокгаузен, Кшиштоф Пендерецький і Казімєж Сероцький. До середини 1970-х років він перейшов до менш складного сакрального мінімалістичного звучання, яке втілив у Другій симфонії «Коперниківська» та Третій симфонії «Симфонія скорботних пісень». Подальший стиль композитор розвивав у творах Beatus Vir, Miserere, Kleines Requiem für eine Polka та Good Night. Переважну частину життя він провів у південній Польщі, ненадовго мешкав у Берліні та двічі коротко навчався в Парижі.
- Як змінювалася музична мова Генрика Миколая Ґурецького протягом його кар’єри?
- Як формувалися освіта Генрика Міколая Ґурецького та його викладацька кар’єра в Катовіце?
- Як Генрик Міколай Ґурецький поводився у стосунках із комуністичною владою та що він написав у цей період?
- Як змінювалася композиторська манера Генрика Миколая Ґурецького від кінця 1950-х до початку 1970-х років?
- Як було створено Другу симфонію Генрика Миколая Ґурецького та чим вона вирізняється?
- Як у 1980–1990-х роках розвивалося міжнародне визнання Генрика Миколая Ґурецького?
- Чим вирізняються Третя і Четверта симфонії Генрика Міколая Ґурецького?
- Якими були пізні твори Генрика Миколая Гурецького та що відомо про його останні роки життя?
- Як змінювався стиль Генрика Миколая Ґурецького і як його сприймали критики?
Творчий шлях Генрика Миколая Ґурецького
Генрик Миколай Ґурецький народився 6 грудня 1933 року і помер 12 листопада 2010 року. Він був польським композитором сучасної класичної музики та став провідною фігурою польського авангарду в добу післясталінської культурної відлиги. У ранній період він створював серіалістичні твори, на які впливали Антон Веберн, Луїджі Ноно, Карлгайнц Штокгаузен, Кшиштоф Пендерецький і Казімєж Сероцький; цим композиціям була притаманна прихильність до дисонантного модернізму. До середини 1970-х років його стиль змінився на менш складне сакральне мінімалістичне звучання. Цю манеру він засвідчив у Другій симфонії «Коперніканській» і Третій симфонії «Симфонії скорботних пісень», а згодом розвинув у творах «Beatus Vir» (1979), «Miserere» (1981), «Kleines Requiem für eine Polka» (1993) і «Good Night». Більшість життя композитор провів у південній Польщі, лише ненадовго жив у Берліні та двічі коротко навчався в Парижі. До кінця 1980-х років він залишався майже невідомим поза межами Польщі, однак запис «Симфонії скорботних пісень» із сопрано Дон Епшов і диригентом Девідом Цинманом у 1992 році став світовим комерційним і критичним успіхом, продавшись накладом понад мільйон примірників. Попри це, Ґурецький не намагався повторити ранній успіх або писати заради комерційної винагороди.
Освіта і рання викладацька діяльність
Генрик Міколай Ґурецький народився 6 грудня 1933 року в селі Черниця, що нині належить до Сілезького воєводства на південному заході Польщі. Його батько, Роман (1904–1991), працював у товарному відділі місцевої залізничної станції й був музикантом-аматором, а мати, Отилія (1909–1935), грала на фортепіано. Мати померла, коли йому було два роки. У дитинстві він зазнав кількох серйозних проблем зі здоров’ям: у 1937 році, граючись у дворі сусіда, впав і вивихнув кульшовий суглоб, а згодом через помилково діагностоване запалення мав туберкульозні ускладнення в кістці. Він провів двадцять місяців у лікарні в Німеччині, де переніс чотири операції.
У 1943 році йому дозволили брати уроки скрипки у Павела Гайдужі. На початку 1950-х років він навчався в Державній музичній школі братів Шафранків у Рибніку, а також у 1951–1953 роках викладав десятирічним і одинадцятирічним учням у школі в передмісті Ридултова на півдні Польщі. У 1952 році він розпочав курс підготовки вчителів у Середній музичній школі в Рибніку, де вивчав кларнет, скрипку, фортепіано та теорію музики. Чотирирічний курс він закінчив менш ніж за три роки. Саме під час цього курсу він почав створювати власні твори, переважно пісні та фортепіанні мініатюри, а також у 1952 році обробив баладу Адама Міцкевича «Світязянка», хоча так і не завершив її. Він регулярно стежив за музичним життям, щотижня купуючи часописи «Рух музичний» і «Музика» та принаймні одну музичну партитуру на тиждень.
Пізніше Ґурецький навчався в Музичній академії в Катовіце, де його наставником був композитор Болеслав Шабельський. Шабельський, колишній учень Кароля Шимановського, багато черпав натхнення з польського гірського фольклору й заохочував у ньому впевненість та самостійність у розробці власних ідей і проєктів. У цей час Ґурецький створив кілька ранніх творів, які були прямо неокласичними, а також засвоїв техніки додекафонного серіалізму. У 1960 році він закінчив академію з відзнакою.
Після завершення навчання він продовжив працювати в Катовіце: у 1965 році приєднався до викладацького складу Державної вищої музичної школи, у 1968 році став викладачем, а згодом піднявся до посади проректора, з якої подав у відставку 1979 року. У 1975 році його було підвищено до професора композиції. Серед його учнів у Державній вищій музичній школі в Катовіце були Єжиуш Кнапік, Анджей Кжановський, Рафау Августин і Міколай Ґурецький.
Конфлікти з владою та громадська позиція
Близько 1975 року Генрик Міколай Ґурецький називав польську комуністичну владу «маленькими собаками, які завжди гавкають». На академії він був старшим адміністратором, але не входив до партії та майже постійно конфліктував із владою, намагаючись захистити школу, викладачів і студентів від політичного впливу. У 1979 році він подав у відставку на знак протесту проти відмови уряду дозволити візит Папи Івана Павла II до Катовіце. Того ж року він заснував місцевий осередок Клубу католицької інтелігенції, який був спрямований на боротьбу проти Комуністичної партії, тобто Польської об’єднаної робітничої партії. У 1981 році він написав «Miserere» для великого хору на згадку про насильство поліції проти руху «Солідарність», а в 1987 році — «Totus Tuus» до візиту Івана Павла II до Польщі.
Стилева еволюція та педагогічна діяльність Генрика Миколая Ґурецького
Перші твори Генрика Миколая Ґурецького, написані в другій половині 1950-х років, належали до авангардної манери, пов’язаної з Антоном Веберном та іншими серіалістами. У цей період він створив дванадцятитонові й серійні композиції, зокрема «Епітафію» (1958), Першу симфонію (1959) та «Сконтрі» (1960). Його ранні публічні виконання в Катовицях у лютому 1958 року виявили вплив Кароля Шимановського та Бели Бартока, а концерт, цілком присвячений його музиці у Сілезькій державній філармонії в Катовицях, привів до замовлення твору для фестивалю «Варшавська осінь». Подання «Епітафії» на цей фестиваль означало новий етап у розвитку композитора; твір став найбарвистішим і найжвавішим вираженням нової польської хвилі та засвідчив його вихід на міжнародну сцену. До 1960 року, після закінчення Академії з відзнакою, Ґурецький представив «Сконтрі» для оркестру на «Варшавській осені», а згодом здобув міжнародне визнання за Першу симфонію на Паризькому фестивалі молоді. Його репутація зросла в 1960-х роках, коли «Монологи» отримали першу премію, і вже 1962 року його разом із Кшиштофом Пендерецьким вважали одним із лідерів Польської модерної школи. У 1960-х роках його композиційна техніка часто спиралася на геометрію: осі, фігури, одно- і двовимірні структури та симетрію. Твори 1962–1970 років належать до геометричного періоду, який поділяється на фазу сонористичних засобів (1962–1963) і фазу редуктивного конструктивізму (1964–1970). У середині 1960-х і на початку 1970-х років композитор поступово відходив від радикального модернізму до традиційнішого, романтичнішого способу вислову, що викликало спротив авангардного середовища. Попри зміну стилю, він продовжував отримувати замовлення від польських установ. Його нова музична мова ставала дедалі експресивнішою, наполегливо ритмічною та часто насиченою темними оркестровими барвами. Від початку 1970-х років Ґурецький відмовлявся від дисонансності, серіалізму й соноризму, спрощував фактуру, тяжів до великих повільних жестів і повторення малих мотивів, а в центрі його творчості дедалі виразніше поставав людський голос. Паралельно він працював викладачем у Музичній академії в Катовицях, де з 1968 року читав курси читання партитур, оркестрування та композиції, а 1972 року був підвищений до посади асистент-професора. Через викладацьке навантаження та погане здоров’я він у цей час компонував лише час від часу.
Друга симфонія «Коперніканська»
У 1972 році Генрик Миколай Ґурецький написав Другу симфонію, «Коперніканську», створену на честь 500-річчя від дня народження Миколая Коперника. Твір був замовлений Фундацією Костюшка в Нью-Йорку, а його задумом було звернення до слухачів за межами Польщі. Ґурецький також провів значні дослідження на цю тему й був зосереджений на філософських наслідках відкриття Коперника. Симфонія має монументальний характер і написана для сопрано, баритона, хору та оркестру. Вона складається з двох частин, а її типове виконання триває близько 35 хвилин. У творі використано тексти з псалмів 145, 6 і 135, а також уривок із праці Миколая Коперника «Про обертання небесних сфер».
Міжнародне визнання та співпраця з квартетом «Кронос»
До середини 1980-х років стиль і композиції Генрика Миколая Ґурецького почали привертати ширшу міжнародну увагу. У 1989 році Лондонська Сінфонієтта виконувала його твори поряд із творами Альфреда Шнітке. У 1990 році Американський квартет «Кронос» замовив Перший струнний квартет, «Вже сутінки», ор. 62, а згодом і записав його. Після цього між Ґурецьким і квартетом «Кронос» розпочалися тривалі творчі стосунки.
Третя та Четверта симфонії
Найпопулярнішим твором Генрика Міколая Ґурецького стала Третя симфонія, відома також як «Симфонія журливих пісень». Композитор задумав її як повільний і споглядальний твір для оркестру та соло сопрано. Усі три частини симфонії побудовані на різних текстах, що надають їй виразного драматичного змісту. Для першої частини він використав плач XV століття; у другій частині застосував слова Гелени Блажусіаківни, написані на стіні камери гестапівської в’язниці в Закопаному; у третій — текст силезької народної пісні про материнський біль. Провідними темами твору стали материнство та розлука, спричинена війною. Перша й третя частини подані з перспективи батька або матері, які втратили дитину, тоді як друга частина звучить із позиції дитини, розлученої з батьком або матір’ю. Після успіху Третьої симфонії Ґурецький не хотів знову писати в подібному стилі. Водночас його Четверту симфонію з підзаголовком «Епізоди Тансмана» було завершено лише після тривалої затримки. Сам композитор не встиг її оркеструвати до своєї смерті 2010 року, тому завершення здійснив його син Міколай за фортепіанною партитурою та нотами. Четверта симфонія також використовує техніки повторення, подібні до Другої та Третьої симфоній, а її початок містить музичний криптограм, що виписує ім’я Олександра Тансмана, і супроводжується важкими ударами великого барабана та різкою бітональністю акордів ля й мі-бемоль.
Пізня творчість, виконання й останні роки
За даними AllMusic, Генрик Миколай Гурецький і надалі працював відповідно до внутрішніх творчих настанов. У лютому 1994 року його твори були представлені в Бруклінській академії музики на чотирьох концертах; під час перших трьох концертів його музику включили до числа творів трьох тоді ще живих композиторів. У 1992 році він написав «Пісні співаються» для квартету «Кронос» і створив «Концерт-кантату для флейти та оркестру». У 1993 році з’явився твір «Мале реквієм для польки» для фортепіано і 13 інструментів. «Концерт-кантату» було записано ансамблем «Лондон Сінфонієтта», а «Мале реквієм для польки» — ансамблем «Шенберг». «Пісні співаються» є третім струнним квартетом, натхненним поемою Велимира Хлєбникова; його оприлюднення для світу було відкладене майже на 13 років.
Останнє десятиліття життя композитор часто хворів. Його Четверта симфонія, опус 85 (2006), мала бути виконана в Лондоні у 2010 році Лондонським філармонічним оркестром, однак прем’єру скасували через стан здоров’я. Гурецький помер 12 листопада 2010 року в Катовицях від ускладнень після легеневої інфекції. Він був одружений із Ядвігою, викладачкою фортепіано. У подружжя було двоє дітей: донька Анна Ґурецька-Станчік, піаністка, і син Миколай Ґурецький, композитор. Після смерті він залишив п’ятьох онуків. За життя він також одержав від президента Польщі Броніслава Коморовського Орден Білого Орла, а також Орден Відродження Польщі II і III класів і Орден Святого Григорія Великого.
Стиль і визнання
Музикознавці та критики часто порівнювали творчість Генрика Миколая Ґурецького з музикою Олів’є Мессіана та Чарлза Айвза, а також із творами Арво Пярта, Джона Тавенера і Ґії Канчелі. Його манеру пов’язували з поняттям «священний мінімалізм» через спільний спрощений підхід до фактури, тональності й мелодії. Водночас сучасністські техніки Ґурецького зіставляли з підходами Ігоря Стравінського, Белли Бартока, Пауля Гіндеміта та Дмитра Шостаковича. Сам композитор відчував спорідненість із Йоганном Себастьяном Бахом, Вольфгангом Амадеєм Моцартом і Йозефом Гайдном, а найбільшу близькість — з Францом Шубертом у побудові тональності та опрацюванні основного матеріалу. Він казав, що щоденне виконання Баха, Бетховена й Моцарта схоже на вживання корисного цільнозернового хліба, і зазначав, що в музиці Моцарта та Шуберта знаходив багато нового й такого, що давало нові музичні відповіді. У 1970-х роках Ґурецький відійшов від серіалізму та дисонантності. Його музика здобула культовий статус після широкого звучання на «Класік FM». У 1994 році Богуслав М. Мацейєвський видав першу біографію композитора — «Ґурецький — його музика і наш часи». У 2007 році Ґурецький посів 32-ге місце в списку 100 найвидатніших живих геніїв, укладеному газетою «Дейлі телеграф».
