Емілія Плятер народилася 13 листопада 1806 року у Вільні в шляхетній польсько-литовській родині Плятерів, що мала герб Плятерів і німецьке походження, яке простежувалося до Вестфалії. Її родина була ґрунтовно сполонізована, а виховання вона отримала в патріотичній традиції в Ліксні поблизу Даугавпілса.
Плятер стала однією з учасниць Листопадового повстання 1830–1831 років проти Російської імперії. Вона зібрала невеликий загін, брала участь у кількох сутичках на території сучасної Литви та отримала звання капітана в польських повстанських силах. Коли головні сили перейшли до Пруссії, вона присягнула продовжити боротьбу й прагнула перейти до Польщі, де повстання ще тривало. Згодом вона захворіла і померла 23 грудня 1831 року.
Її історія набула широкого розголосу та надихнула твори мистецтва й літератури. У Польщі, Литві та Білорусі Емілію Плятер вшановують як національну героїню і символ жінок, що борються за національну справу.
- Як Емілія Плятер брала участь у Листопадовому повстанні?
- Яким було походження Емілії Плятер і в яких умовах вона зростала?
- Яким було виховання Емілії Плятер і що вплинуло на формування її поглядів та інтересів?
- Як Емілія Плятер брала участь у Листопадовому повстанні?
- Як завершилося життя Емілії Плятер і що відомо про її поховання та подальшу долю маєтку?
- Як Емілію Плятер зображували в літературі та культурі після її смерті?
- Як увічнили пам’ять про Емілію Плятер у різних країнах?
Участь у Листопадовому повстанні
Емілія Плятер була польсько-литовською шляхтянкою та революціонеркою з поділеної Речі Посполитої. Вона виросла в патріотичній традиції в Ліксні поблизу Даугавпілса. Під час Листопадового повстання 1830–1831 років проти Російської імперії вона стала однією з його провідних діячок. Плятер зібрала невеликий загін і брала участь у кількох сутичках на території сучасної Литви. За участь у повстанській боротьбі вона отримала звання капітана в польських повстанських силах. Коли головні сили перейшли до Пруссії, Плятер присягнула продовжувати боротьбу й прагнула перейти до Польщі, де повстання ще тривало. Однак вона захворіла й померла 23 грудня 1831 року.
Її історія набула широкого розголосу та надихнула твори мистецтва й літератури. Вона стала національною героїнею Польщі, Литви та Білорусі, а також символом жінок, які борються за національну справу. У польській культурі її називали литовською або польською Жанною д’Арк.
Походження та родинне середовище
Емілія Плятер народилася у Вільнюсі в шляхетній польсько-литовській родині Плятерів. Її рід носив герб Плятерів і мав німецьке походження, яке простежувалося до Вестфалії, однак родина була повністю полонізована. У XV столітті Плятери переселилися до Лівонії, а згодом — до Великого князівства Литовського, столицею якого був Вільнюс. У різних джерелах Емілію називають польською, польсько-литовською або литовською діячкою.
Її батьками були граф Францішек Ксаверій Плятер та Анна фон дер Моль. У 1815 році, коли Емілії було дев’ять років, батьки розлучилися. Вона була єдиною дитиною в сім’ї. Після цього її виховували далекі родичі — граф Міхал Плятер-Зиберк і Ізабела Гелена Зіберг цу Віщлінг, які мешкали в родовому маєтку Ліксна поблизу Двінська, в Інфлянтах.
Сім’ї належало кілька маєтків уздовж річки Даугава, а також близько 15 000 кріпаків. Граф Міхал Плятер-Зиберк обіймав посаду віце-губернатора Віленської губернії за губернатора Францішека Ксаверія Друцького-Любецкого. Серед учителів Емілії був Вільгельм фон Дальвіг, капітан і військовий інженер Двінської фортеці.
Освіта, культурні впливи та ранні зацікавлення
Емілія Плятер виросла в добре освіченому середовищі, де цінували історію Польщі та пам’ять про Тадеуша Костюшка і князя Юзефа Понятовського. Вона захоплювалася Йоганном Вольфгангом Ґете та Фрідріхом Шиллером, читаючи їхні твори в оригіналі німецькою мовою. Серед її літературних героїв були княгиня Ванда та «Гражина» Адама Міцкевича; вона також захоплювалася Ласкаріною Бубуліною, яка стала символом грецького повстання проти османів, а також польською діячкою Анною Доротою Хжаноською і Жанною д’Арк. З дитинства їй були властиві інтереси до верхової їзди та стрільби, незвичні для аристократичних дівчат початку ХІХ століття. Окреме місце в її зацікавленнях посідали русинська та білоруська народна культура. Вона мала контакти й друзів у товаристві філаретів. У 1823 році її двоюрідного брата було примусово зараховано до Імператорської російської армії як покарання за святкування Конституції 3 травня. У 1829 році Плятер розпочала велику подорож історичними землями Речі Посполитої, відвідавши Варшаву, Краків і поле битви під Рашином. Після смерті матері 1830 року її батько одружився вдруге й відмовився зустрічатися з нею. Після початку Листопадового повстання проти Імператорської Росії вона стала гучною прихильницею антиросійських настроїв.
Участь у Листопадовому повстанні
Емілія Плятер стала найвідомішою серед небагатьох жінок, які приєдналися до Листопадового повстання. 25 березня в маєтку Антазаве вона написала записку, у якій стверджувала, що вступ до повстання був її власною ідеєю. Вона коротко підстригла волосся, підготувала уніформу та організувала й спорядила загін добровольців. 29 березня вона поїхала до двоюрідного брата Цезарія Плятера в Дусетос і після меси виголосила промову. Наступного дня її загін атакував поштову станцію в Даугайляї та захопив коней для підрозділу. 4 квітня вона підписала декларативний документ, який засвідчував приєднання до місцевих повстанських сил; також подейкували, що того дня її загін захопив місто Зарасай. Плятер планувала взяти Даугавпілс, щоб розпочати повстання зсередини, але відмовилася від цього задуму після розвідки, яка показала, що місто добре обороняє сильний гарнізон.
Її загін складався приблизно з 280 піхотинців, 60 вершників і кількох сотень селян, озброєних бойовими косами. 30 квітня вона повернула на Жемайтію й вирушила до Паневажиса, щоб об’єднатися з іншим підрозділом. 4 травня вона брала участь у бою, а невдовзі після цього — в Майшялагі. 5 травня вона бачила, як у цей район увійшов генерал Дезидерій Хлаповський із великими силами та перебрав командування. Після цього Емілію Плятер призначили командиром 1-ї роти Литовського 25-го піхотного полку, а згодом підвищили до звання капітана, найвищого чину, наданого тоді жінці. Марію Рашанович також підвищили до звання поручика.
Певний час Плятер перебувала в Каунасі, аж поки повстанці наприкінці червня не відступили. 8 липня вони спробували захопити Шяуляй, але зазнали поразки від росіян. Загін Плятер відповідав за охорону обозу із запасами; під час нападу на нього росіяни захопили припаси, а близько 300 повстанців було вбито. Коли генерал Хлаповський вирішив перейти кордон до Пруссії й бути інтернованим там, Плятер розкритикувала це рішення, відмовилася виконувати наказ і вирішила прориватися до Варшави. У цей час, коли вона тяжко захворіла, її супроводжували Марія Рашанович і двоюрідний брат Цезарій Плятер. Повстання завершилося в жовтні 1831 року.
Останні події та пам’ять
Після поразки повстання маєток Емілії Плятер було конфісковано російською владою. Вона померла 23 грудня 1831 року в маєтку Юстинавас родини Абламовичів і була похована в містечку Капчямєстіс поблизу Лаздіяй. Степан Кенєвич зазначав, що багато її подвигів документально засвідчені слабко, а також що неясно, чи вона взагалі коли-небудь командувала якимось підрозділом. Її роль як командира роти 25-го полку, за цими оцінками, була радше почесною, ніж реальною. В окремих епізодах її участь у боях описується по-різному: біля Праставоняй вона знепритомніла від утоми й упала з коня; у Каунасі її довелося рятувати, але джерела подають різні версії — або її одяг зачепився під час проїзду крізь браму, і її визволив С. Мацєвич, або вона хоробро билася, відмовилася відступати й була врятована полковником Кєкерницьким. У Шяуляї її тримали позаду передових ліній, щоб не наражати на небезпеку.
Літературний та культурний образ Емілії Плятер
У червні 1831 року було створено перший вірш про Плятер, а польська преса широко популяризувала її життя та смерть. Образ дівчини-воїна став символом повстання. Особливе місце в цій традиції посіла поема Адама Міцкевича «Смерть полковника» 1832 року, в якій Плятер постає як лідерка повстання, ідеальна командирка, яку шанують її вояки. У творі Міцкевич підніс її від капітана до полковника, а сама поема увійшла до програми початкової школи в комуністичній і незалежній Польщі.
Інші літературні твори про життя Плятер здебільшого з’являлися за кордоном і належали польським емігрантам та іноземцям. Її постать була темою польського роману неназваного автора, семи польських п’єс, а також кількох поезій Антонія Едварда Одінця та Марії Конопницької. У Парижі 1831 року в цирку «Олімпік» було поставлено чотириактну п’єсу Шарля Проспера «Поляки: історичні події». Пізніше про Плятер писали Янiна Седлачек, Владислав Вінярський, Адам Знаміровський, Євстахій Чекальський, Ванда Бжеська, Тадеуш Корчинський і Тадеуш Орша Корпал; литовську п’єсу Антанаса Вієнуоліса 1939 року поставив Каунаський державний театр, а поетичну драму Юдити Вайчюнайте про Плятер транслювало радіо ЛРТ.
Біографію Плятер також неодноразово публікували французькою мовою, а 1843 року її англійський переклад вийшов у Нью-Йорку. У праці Маргарет Фуллер «Жінка в XIX столітті» (1845) Плятер була представлена як взірець для наслідування. Її спадщину в Польщі з феміністичної перспективи досліджувала Галіна Філіпович у 1996 році. Образ Плятер з’являвся також у живописі Гіполіта Белланже, Ахілла Деверіа, Філіппа Вейта та Войцеха Коссака, а літографія Франсуа Ле Віллана за роботою Деверіа популяризувала її витончений і шляхетний образ жінки-воїна.
Пам’ять про Емілію Плятер
Образ Емілії Плятер був присутній на грошових знаках: у 1940 році її зобразили на банкноті номіналом 50 злотих, а в Другій Польській Республіці — на купюрі в 20 злотих. Під час Другої світової війни існував польський жіночий допоміжний підрозділ — 1-й Самостійний жіночий батальйон імені Емілії Плятер. Колишні учасниці цього батальйону заснували село Плятерувка в Нижній Сілезії. Ім’ям Плятер названо кілька вулиць, зокрема одну в Капчямєстісі, де 1984 року відкрили невеликий меморіальний музей на її честь. У 1999 році там також було встановлено пам’ятник роботи скульптора. Емілія Плятер є покровителькою 14 шкіл у Польщі та кількох у Литві. У Білорусі їй присвячували мистецькі та історичні виставки, хоча в офіційній державній ідеології режиму Лукашенка її постать значною мірою ігнорується.
