Рудольф Стефан Вейґль народився 2 вересня 1883 року в Пршерові, нині на території Чеської Республіки. Після смерті батька, який був виробником транспортних засобів, його виховувала мати, що згодом вийшла заміж за польського вчителя, який переїхав до Стрия. Після закінчення гімназії Вейґль вступив до Львівського університету, де в 1907 році здобув ступінь у галузі біологічних наук і захистив докторську роботу під керівництвом зоолога Юзефа Нусбаума-Гіларовича. У 1914 році його призвали на військову службу до медичного корпусу армії кайзера Вільгельма II в Перемишлі, де він працював під керівництвом Філіпа Айзенберга. Пізніше його метод зараження вошей привернув увагу влади, а під час візиту до перемишльських укріплень він представив лабораторію імператору Францу Йосифу. Після навчання у Відні Вейґля було доручено розробку досліджень проти тифу. Із 1919 року він очолював військову лабораторію в Перемишлі для польської держави, удосконаливши техніку культивування збудника тифу за допомогою вошей як переносників. Саме ці дослідження привели до створення ефективної вакцини проти висипного тифу.
- Який внесок зробив Рудольф Вайґль у боротьбу з висипним тифом?
- Як починалася наукова кар’єра Рудольфа Вейгля та як він перейшов до досліджень висипного тифу?
- Як розвивалася діяльність Рудольфа Вайгля в 1921–1944 роках і як він реагував на пропозиції з-за кордону?
- Як склалася діяльність Рудольфа Вайґля після війни та чим завершилися його останні роки?
- Як Рудольф Вайґль поводився під час німецької окупації та що означала робота його інституту?
- Як розвивалися випробування, виробництво та використання «Іль Вакцино»?
- Як Рудольф Вейгль організував розмноження вошей і виготовлення вакцини?
- Які відзнаки та вшанування отримав Рудольф Вайґль?
Розробка вакцини проти висипного тифу
Рудольф Вайґль розробив першу ефективну вакцину проти висипного тифу. Це стало важливим науковим досягненням, пов’язаним із його роботою в галузі вивчення та профілактики цього захворювання.
Початок наукової кар’єри Рудольфа Вейгля
Рудольф Стефан Вейгль народився 2 вересня 1883 року в Пршерові, який нині входить до складу Чехії. У віці семи років він утратив батька, що був виробником транспортних засобів, через велосипедну аварію. Після цього мати вдруге вийшла заміж за польського вчителя, який переїхав до Стрия з професійних причин. Після закінчення гімназії Вейгль вступив до Львівського університету, який закінчив 1907 року за спеціальністю біологічні науки, здобувши докторський ступінь під керівництвом зоолога Юзефа Нусбаума-Гіларовича. У 1914 році його призвали на військову службу, і він увійшов до медичного корпусу армії кайзера Вільгельма II в Перемишлі. Під час служби він працював під керівництвом Філіпа Ейзенберга, а згодом саме той рекомендував його очолити університетську лабораторію. У цей період увагу влади привернув розроблений Вейглем метод зараження вошей. Під час візиту до перемишльських укріплень він також представив лабораторію та її діяльність імператору Францу Йосифу. Згодом Вейгль проходив підготовку у Відні для важливого дослідницького проєкту проти висипного тифу, після чого був призначений на роботи з цього напряму. Від 1919 року він очолював військову лабораторію в Перемишлі для Польської держави. Саме в цей час він удосконалив новаторську техніку культивування збудника висипного тифу з використанням вошей як переносників, а його дослідження привели до створення ефективної вакцини проти цієї хвороби й мали істотне значення для охорони здоров’я під час регіональних епідемій.
Професорська діяльність і воєнні роки
У 1921 році Рудольф Вайгль працював над дослідженнями за участю Людвіка Флека, того ж року одружився із Зофією Куліковською та був призначений дійсним професором кафедри загальної біології Львівського університету. У квітні 1939 року університет надав йому оплачувану відпустку для поїздки до Ефіопії разом із Міхалом Мартиновичем і Анною Гержинґ; під час цієї подорожі він був прийнятий на приватній аудієнції папою Пієм XII у Римі, який надав йому звання лицаря Великого хреста ордена Святого Григорія. У 1939 році Вайгль також відвідав Стокгольм і прочитав там серію лекцій перед медичним товариством. У листопаді 1939 року професор Едмон Сержан запропонував йому посаду в лабораторіях Інституту Пастера в Алжирі, але Вайгль відмовився. У 1940 році Микита Сергійович Хрущов відвідав його лабораторію та запропонував повне професорство в Академії медичних наук у Москві, однак Вайгль також відхилив цю пропозицію. Під час нацистської та радянської окупації Польщі він залишався пов’язаним із Польською підпільною державою та з антинацистськими й антикомуністичними інтелектуалами. У 1944 році його інститут був закритий радянськими загарбниками; коли радянські війська наближалися до Львова, Вайгль відступив до села Кросьценко, а через кілька місяців його забрали до Кракова радянські солдати та офіцер НКВС.
Післявоєнна діяльність і останні роки
У 1945 році Рудольфу Вайґлю запропонували професуру в Яґеллонському університеті за умови проведення занять і лабораторних годин, однак він відмовився через брак сил. У 1946 році Вайґль не затвердив габілітаційну працю мікробіолога Здзіслава Пшибилькевича, який був його учнем у кінці 1930-х років. Пшибилькевич, зі свого боку, звинувачував Вайґля в співпраці, посилаючись на підписану фотографію Вайґля з присвятою Герману Єеру. Репутація Вайґля погіршилася також через образи, пов’язані з його другою дружиною Анною Гергц. У 1948 році його перевели до Медичного університету в Познані, але невдовзі після цього він залишив викладання. В Кракові Вайґль заснував невеликий науково-дослідний центр для своєї вакцини. Помер він 11 серпня 1957 року від серцевого нападу в Закопаному, в Карпатах.
Відносини з нацистами
У липні 1941 року Рудольф Вайґль почав контакти з Третім Рейхом. Під час подій у Львові він став свідком того, як німецьке командування взяло 52 заручники в престижних районах міста, а згодом багатьох із них, зокрема університетських професорів та їхніх родичів, було розстріляно. Після цих страт Вайґль вирішив співпрацювати з Німеччиною. Він виробляв вакцину для німецької армії, але водночас відмовився від пропозиції кафедри в Берліні, яку йому зробив генерал-лейтенант СС Фріц Кацманн. Вайґль усвідомлював, що праця в інституті давала захист від смерті, голоду або депортації до німецьких трудових таборів, і використовував інститут, щоб убезпечувати поляків, яким загрожувала небезпека у Львові. В інституті працювало від 1200 до 3000 осіб, серед них письменники, вчителі середніх шкіл і музиканти; серед працівників були поет Збіґнєв Герберт, музикант Станіслав Скровачевський і соціолог Юзеф Халяшинський. Польські працівники вижили завдяки епідеміям висипного тифу на Східному фронті, оскільки нацистам була потрібна вакцина. Пропуск, виданий інститутом, звільняв його власника від неприємностей під час звичайних перевірок.
Розробка та застосування «Іль Вакцино»
Близько 1933 року «Іль Вакцино» вперше випробували на вошах. У 1936—1943 роках його виробляли у великих масштабах. Препарат використовували бельгійські місіонери в Китаї. Водночас його виробництво було складним з економічних причин, а застосування — через санітарні труднощі.
«Іль Вакцино» відрізнявся від попередньої вакцини Геральда Ріа Кокса, виготовленої з жовтка яйця, і був ефективнішим за неї. Саме цей препарат уперше дав змогу створити культури бактерії «Рикетсія провазекії». Техніку культивування вперше показали старшому Ейзенбергу.
Методика отримання вакцини
Для отримання матеріалу Рудольф Вейгль використовував складну лабораторну процедуру, побудовану навколо розведення та інфікування вошей. Личинок виводили в терморегульованих шафах, після чого поміщали у великі клітки, де вони протягом десяти днів двічі на добу живилися людською кров’ю. Для ін’єкцій здорових вошей ректально вводили розбавлену суміш кишківника інфікованих особин. Саму ін’єкцію виконували довгою тонкою скляною піпеткою, закріпленою на педально керованому гідравлічному насосі, що дало змогу механізувати процес і за один цикл знерухомлювати до п’ятдесяти вошей. Перед введенням вошей фіксували абсорбувальним папером.
Після кількох днів зараження воші набухали й набували рубінового забарвлення. У їхніх кишкових клітинах збільшувалася кількість бактерій, а самі клітини починали вивільняти неперетравлену людську кров у черевну порожнину або руйнувалися. Унаслідок цього воші втрачали здатність перетравлювати свіжу кров.
Окремою частиною процесу було одержання яєць. Воші відкладали їх на невеликі шматочки тканини, вирізані з уніформи Війська польського. Кожен такий шматочок поміщали в спеціально сконструйовану пробірку, підвішували в її середині за допомогою часткового звуження скла і шматка вати та інкубували доти, доки личинки не вилуплювалися і не падали на дно. З однієї пробірки отримували близько 800 личинок; вони формували жовтувату пульсуючу кулю, схожу за розміром на цукерку, яку переносили в дерев’яні клітки.
Після цього вошей повертали препараторам, які невеликим ланцетом витягували кишківник, наповнений кров’ю, подрібнювали його в ступці, центрифугували для видалення клітинних уламків і розводили в сольовому розчині з фенолом, щоб убити бактерії. Саме вбиті бактерії використовували для безпечного стимулювання імунної системи щепленої людини. Перший цикл вакцинації містив екстракт із 350 кишківників вошей, а до 1935 року дозу зменшили до 90 кишківників, введених у три прийоми. Вакцину можна було зберігати в холодильнику протягом трьох років, а після останньої дози вона забезпечувала імунітет щонайменше на один рік.
Визнання та посмертні відзнаки
Рудольф Вайґль неодноразово висувався на Нобелівську премію в 1930–1934 роках і знову в 1936–1939 роках, однак так і не отримав її за досягнення у створенні вакцини чи за суспільну діяльність. За його заслуги перед наукою та службою його праця була особливо відзначена вже посмертно: через пів століття після смерті його дослідження, роботу й служіння були вшановані. Влада Львова присудила йому Премію Львова в розмірі десяти тисяч злотих, а більшу частину цих коштів він витратив на ремонт лабораторії. У 2000 році на медичному факультеті Вроцлавського університету було встановлено його бюст, а у Вроцлаві його іменем назвали вулицю. У 2002 році Владислав Шибальський заснував двоєрічний українсько-польський науковий конгрес. У 2003 році Ізраїль присвоїв йому звання Праведника народів світу.
