Александер Завадзький (16 грудня 1899, Ксаверже — 7 серпня 1964, Варшава) — польський політик і комуністичний діяч, генерал дивізії Народного Війська Польського. Народився в робітничій колонії Ксавера між Бендзином і Домбровою-Гурничою в родині Вавжинця, металурга, та Маріанни, уродженої Хойковської. Після 1945 року його сестра Ганна стала черницею під ім’ям Здзіслава в Бялій поблизу Прудніка. Через відносно добрий матеріальний стан родини навчався в місцевій народній школі, але після нещасного випадку з батьком у 1913 році змушений був припинити навчання і почати працювати.
У політичній діяльності був головою Центрального військового відділу Центрального комітету Комуністичної партії Польщі, а 1944 року очолював таємне Центральне бюро польських комуністів при Центральному комітеті Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків). У 1944–1945 роках був заступником головнокомандувача Польського війська з політико-освітніх питань. З 1944 по 1964 рік входив до керівних органів Польської робітничої партії та Польської об’єднаної робітничої партії. Також був головою Центральної ради профспілок, двічі — заступником голови Ради міністрів, а з 1952 до 1964 року очолював Державну раду.
- Які посади обіймав Олександр Завадський у партійних і державних органах Польщі?
- Як Олександр Завадський почав трудову діяльність і яким був його шлях у війську?
- Як розвивалася політична діяльність Олександра Завадського в 1920-х роках?
- Як розвивалися арешти, ув’язнення та судові переслідування Олександра Завадського між 1925 і 1939 роками?
- Як складалася служба Олександра Завадського під час війни та після демобілізації?
- Які посади й звання обіймав Олександр Завадський у 1943–1945 роках?
- Які партійні та державні посади обіймав Олександр Завадський у 1948–1959 роках?
- Коли помер Олександр Завадський і де його поховали?
- Як увічнювали пам’ять Олександра Завадського в Польщі?
Політична та партійна діяльність
Олександр Завадський був польським політиком і комуністичним діячем, а також дивізійним генералом Народного війська Польщі. У 1944 році він очолював таємне Центральне бюро польських комуністів при Центральному комітеті Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків), а з 1944 до 1945 року був заступником головнокомандувача Польського війська з політико-виховних питань. Від серпня 1944 року до 1948 року входив до Політбюро Центрального комітету Польської робітничої партії, у 1948 році був членом Секретаріату Центрального комітету цієї партії, а з 1948 до 1964 року належав до Центрального комітету Польської об’єднаної робітничої партії та її Політбюро.
У 1949–1950 роках Завадський очолював Центральну раду профспілок, двічі обіймав посаду заступника голови Ради міністрів — у 1949 році та в 1950–1952 роках. Також він був головою Загальнопольського комітету Національного фронту, а згодом — Фронту національної єдності. Від 1952 до 1964 року очолював Раду Держави. Крім того, він був депутатом Національної ради, Законодавчого сейму та Сейму Польської Народної Республіки першого, другого і третього скликань.
Ранні роки та служба у війську
Олександр Завадський народився в робітничому селищі Ксавера між Бендзином і Домбровою-Гурничою. Він був сином Вавжинця, металурга, та Маріанни, уродженої Хойковської. У родині також була сестра Анна, яка після 1945 року стала черницею під іменем Здзіслава в Бялій біля Прудника. Завдяки відносно доброму матеріальному становищу сім’ї Завадський навчався в місцевій народній школі, але після нещасного випадку з батьком у 1913 році змушений був перервати навчання і піти працювати. Після початку Першої світової війни він виїхав на сільськогосподарські роботи до Тюрингії, де працював до 1917 року. Того року його заарештували за удар бригадира і відправили до табору військовополонених в Ерфурті. З табору він утік і перебрався до Верхньої Сілезії, де працював на вугільній шахті в Битомі та на металургійному заводі в Семяновицях-Шльонських. Після Листопадової революції в Німеччині він перейшов німецько-польський кордон і оселився в Домброві-Гурничій. У грудні 1918 року добровільно вступив до Польського війська, був направлений до 11-го піхотного полку, а під час польсько-радянської війни воював у складі 24-го піхотного полку в обороні Львова та на Литовсько-білоруському фронті. У 1921 році його демобілізували як резервного підофіцера у званні взводного сержанта. За бої 1920 року він отримав Хрест Хоробрих. Після повернення з війни він певний час залишався без роботи, а згодом працював на вугільній шахті «Париж» у Домброві-Гурничій.
Діяльність у комуністичному русі
Олександр Завадський приєднався до Комуністичної спілки молоді Польщі на вугільній шахті «Париж». У 1923 році він став секретарем окружного комітету цієї організації в Домброві-Гурничій, а також був членом її крайової управи. Під час перебування в Комуністичній спілці молоді Польщі він вступив до Комуністичної партії Польщі. За діяльність у молодіжній комуністичній організації його розшукувала державна поліція. Згодом його направили до Лодзинського округу, де він увійшов до Центрального комітету Комуністичної спілки молоді Польщі та діяв там до 1924 року. У 1924 році він кілька тижнів навчався в партійній школі в Москві, після чого повернувся до Польщі й працював під псевдонімом «Казик». Пізніше він діяв у Радомському окрузі, а потім у Келецькому та Радомському районах. У січні 1925 року його відправили до Домбровського басейну для відновлення організації Комуністичної партії Польщі, однак через те, що він був надто добре відомий, цю роботу не вдалося завершити. Після цього його направили до Білостока, Гродна та Пінська.
Арешти й ув’язнення у 1925–1939 роках
9 липня 1925 року в Вільнюсі Олександра Завадського заарештували за нібито участь у вбивстві поліцейського агента. У грудні 1925 року його засудили до шести років ув’язнення, попри відсутність доказів. Відбував покарання у в’язницях Кельць, Ломжі та Дрогобича, а 2 березня 1932 року був звільнений.
Після звільнення Завадський тяжко хворів, і Комуністична партія Польщі направила його для лікування до СРСР. Він навчався і проходив лікування в партійній школі ВКП(б) та ОГПУ поблизу Москви, після чого в травні 1934 року повернувся до Польщі. 27 травня 1934 року його заарештувало Слідче управління поліції у Варшаві. Без вироку він перебував під вартою до лютого 1935 року, коли його звільнили під заставу.
Після звільнення Завадський очолив Центральний військовий відділ ЦК Комуністичної партії Польщі, який займався розвідкою, агітацією та вербуванням у польському війську. 13 січня 1936 року його знову заарештували під час поліцейської акції проти Центрального військового відділу ЦК КПП. Його звинуватили в діяльності, що завдавала шкоди Республіці Польща. Суд над ним тривав із 4 до 21 квітня 1938 року; разом із ним судили ще 55 осіб, а Олександр Завадський був головним обвинуваченим. Його засудили до 15 років ув’язнення. Після того як 23 листопада 1938 року апеляційний суд залишив вирок у силі, Завадського ув’язнили в Бресті, де він перебував до вересня 1939 року.
Військова служба і робота в тилу
Після початку німецького нападу на СРСР Олександра Завадського евакуювали до Аксая поблизу Сталінграда. У серпні 1942 року його призвали до будівельного батальйону Червоної армії, де він працював над спорудженням укріплень біля Сталінграда. У листопаді 1942 року, після втручання Георгія Димитрова, його демобілізували через хворобу серця, після чого він був направлений на роботу в тилові служби. Згодом Завадський працював шахтарем на північ від Новосибірська. Пізніше його було відряджено Центральним комітетом Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків) до табору в Сельцях над Окою під час формування 1-ї польської піхотної дивізії. До Сельців над Окою він прибув у середині вересня 1943 року і спочатку був призначений до 6-го піхотного полку у званні старшого сержанта.
Військово-політична кар’єра 1943–1945 років
24 вересня 1943 року генерал Кароль Свєрчевський підвищив Олександра Завадського до звання лейтенанта. Тоді ж його призначили заступником начальника Відділу освіти 1-го корпусу Польських збройних сил у СРСР, а в грудні 1943 року — заступником командира корпусу з виховної роботи у званні полковника. У квітні 1944 року Завадського підвищили до звання бригадного генерала; за вісім місяців він пройшов шлях від старшого сержанта до бригадного генерала. У 1944 році він вступив до Польської робітничої партії, а також був призначений заступником командира 1-ї Польської армії в СРСР з політико-виховних справ. Із 5 травня 1944 року він очолював Штаб польських партизанів. Від 10 січня до серпня 1944 року Завадський був головою таємного Центрального бюро польських комуністів при Центральному комітеті ВКП(б), а також входив до президії Головного правління Спілки польських патріотів. 22 липня 1944 року його призначили заступником Головнокомандувача Польського війська з політико-виховних справ, а в серпні 1944 року він став членом Політбюро Центрального комітету ПРП. 21 січня 1945 року Завадського призначили уповноваженим Тимчасового уряду у Сілезькому воєводстві; 28 січня він перебрав владу в Катовицях. Із 11 березня 1945 року до 31 жовтня 1948 року він був воєводою Сілезії. У лютому 1945 року його підвищили до звання дивізійного генерала. Того ж періоду він створив спеціальну комісію, яка поїхала до штабу Червоної армії в Легниці, щоб домогтися припинення вивезення обладнання та людей із Сілезії. У серпні 1945 року його втручання у справу з маршалом Костянтином Рокоссовським сприяло звільненню 12 тисяч верхньосілезців, утримуваних у колишньому таборі Аушвіц перед депортацією на схід до СРСР.
Діяльність у партійних і державних органах
Із 1948 року Олександр Завадський обіймав кілька керівних посад у Польській робітничій партії, а згодом у Польській об’єднаній робітничій партії. У 1948 році він був членом Секретаріату Центрального комітету ПРП та Організаційного бюро Центрального комітету ПРП. У ПОРП він входив до Організаційного бюро Центрального комітету в 1948–1954 роках, був членом Центрального комітету і Політбюро від 1948 року, а також секретарем Центрального комітету в 1948–1954 роках.
У державному апараті Завадський 21 січня — 10 червня 1949 року був віце-головою Ради міністрів, а 5 червня 1949 — 28 квітня 1950 року очолював Центральну раду профспілок. З 28 квітня 1950 року до 20 листопада 1952 року він знову обіймав посаду віце-прем’єра. У 1949–1950 роках був членом Державної ради, а від 20 листопада 1952 року — головою Державної ради до самої смерті. Від 1954 до 1956 року входив до Президії.
У листопаді 1949 року він став членом Загальнодержавного комітету з відзначення 70-річчя Йосипа Сталіна, а 6 березня 1953 року очолив Загальнодержавний комітет вшанування пам’яті Йосипа Сталіна. У цей період він помилував, зокрема, полковника Францішека Скібінського та інших. У березні 1956 року на похороні Болеслава Берута Завадський заявив: «Болеслав Берут помер, але наша партія живе, міцна, як моноліт».
Завадського вважали представником так званої натолінської фракції в ПОРП, яка скептично ставилася до реформ і лібералізації суспільно-економічної системи. У грудні 1956 року він брав участь в офіційних державних урочистостях, присвячених початку Великопольського повстання в Познані. 14 серпня 1956 року став головою Комітету Національного фронту Польщі, а 4 січня 1958 року — головою Комітету Фронту національної єдності Польщі. У жовтні 1959 року він очолював польську делегацію в Пекіні на святкуванні 10-ї річниці проголошення Китайської Народної Республіки. Окремо він був головним ініціатором і автором будівництва Палацу культури басейну в Домброві-Гурничій, урочисто відкритого в січні 1958 року.
Смерть і поховання
Олександр Завадський помер 7 серпня 1964 року у Варшаві. Після його смерті в Польщі було оголошено триденну національну жалобу. Поховали його на Військовому цвинтарі Повонзки у Варшаві, у секції A28-tuje-10/11.
Увічнення пам’яті
Пам’ять Олександра Завадського вшановували в різних формах по всій Польщі. З 1967 до 1990 року він був патроном Катовицької бригади територіальної оборони в Забже-Макошовах і Глівіце. 12 жовтня 1965 року указом міністрів національної оборони, вищої освіти та освіти було засновано Премію імені Олександра Завадського. У 1983 році його ім’ям назвали Військові графічні заклади у Варшаві. У багатьох містах існували вулиці, названі на його честь; зокрема, у Варшаві таку вулицю в лютому 1991 року перейменували на вулицю Тадеуша Бора-Коморовського. У Щецині та Сохачеві вулиці з його ім’ям зберігалися до 2017 року, коли їхні назви змінили відповідно до закону про декомунізацію. У Зеленій Гурі вулиця на його честь існувала до 1991 року, після чого її перейменували на вулицю Тадеуша Завадзького «Зоськи». Також у Довброві-Гурничій 16 грудня 1979 року було відкрито пам’ятник, присвячений 80-річчю від дня народження, але восени 1990 року його демонтували. Образ генерала Олександра Завадського втілив актор Зиґмунт Бєрнат у радянському воєнному фільмі «Воїни свободи» (1977) режисера Юрія Озерова; того ж року йому було присвячено документальний фільм Едмунда Збіґнєва Шанявського.
