Войцех Єжи Гас народився 1 квітня 1925 року в Кракові, а помер 3 жовтня 2000 року в Лодзі. Він був польським кінорежисером, сценаристом і продюсером, а також викладачем Державної вищої школи кіно, телебачення та театру в Лодзі, де в 1990–1996 роках обіймав посаду ректора. Свою режисерську діяльність починав із соціалістично-реалістичних документальних фільмів. Першу повнометражну стрічку, «Петля», зняв у 1957 році. Вважається одним із найважливіших творців польської школи кіно завдяки роботам «Прощання» (1958) і «Як бути коханою» (1962). Пізніше здобув особливу славу завдяки соноподібним екранізаціям літературних творів, зокрема «Рукопис, знайдений у Сарагосі» (1964), «Лялька» (1968) та «Санаторій під Клепсидрою» (1973). У його творчості часто порушувалися теми ізоляції, плинності та людської долі. За свої фільми він отримував відзнаки на міжнародних фестивалях і був нагороджений Орденом Відродження Польщі у ступені командора.
- Як розпочинався режисерський шлях Войцеха Єжи Гаса і за які фільми він здобув визнання?
- Як проходили молоді роки та навчання Войцеха Єжи Гаса?
- Як Войцех Єжи Гас прийшов у кіно і якими були його перші режисерські роботи?
- Як фільм «Золото» порушував канони соціалістичного реалізму?
- Як був сприйнятий фільм «Як бути коханою» і чим він вирізнявся?
- Як Войцех Єжи Гас працював над фільмом «Рукопис, знайдений у Сарагосі»?
- Як розвивалася кіноробота Войцеха Єжи Гаса від «Шифрів» до «Особистого щоденника грішника, написаного ним самим»?
- Як завершувалася режисерська кар’єра Войцеха Єжи Гаса?
- Якою була педагогічна та наставницька діяльність Войцеха Єжи Гаса?
- Як складалося особисте життя Войцеха Єжи Гаса і за яких обставин він помер?
- У чому полягає кінематографічний стиль Войцеха Єжи Гаса і які його основні теми та риси?
- Які відзнаки, нагороди та форми вшанування пов’язані з Войцехом Єжи Гасом?
Початок режисерської кар’єри та визнання
Свій режисерський шлях Войцех Єжи Гас розпочав із створення соціалістичних реалістичних документальних фільмів. Перший художній фільм, «Петля», він поставив у 1957 році. Згодом Гаса вважали одним із найважливіших творців Польської школи кіно, особливо завдяки стрічкам «Прощання» (1958) і «Як бути коханою» (1962).
Ширшу славу йому принесли пізніші фільми-екранізації літературних творів, виконані в сновидній, образній манері. Серед них — «Рукопис, знайдений у Сарагосі» (1964, за Яном Потоцьким), «Лялька» (1968, за Болеславом Прусом) і «Санаторій під Клепсидрою» (1973, за Бруно Шульцом). У творчості Гаса часто порушувалися теми ізоляції, минущості та людської долі.
За «Прощання» він отримав премію ФІПРЕССІ на Міжнародному кінофестивалі в Локарно, за «Як бути коханою» — премію ФІПРЕССІ на Бейрутському міжнародному кінофестивалі, а за «Санаторій під Клепсидрою» — Приз журі на Каннському кінофестивалі.
Молодість і освіта
Войцех Єжи Гас народився 1 квітня 1925 року в Кракові в родині краківського ресторатора. Під час німецької окупації польських земель він навчався у Торговій школі в Кракові. Після її ліквідації 1943 року продовжив освіту в Школі художньої промисловості, що діяла як підпільна Академія образотворчих мистецтв. Після Другої світової війни він навчався у відновленій Академії образотворчих мистецтв, а в грудні 1945 року вступив на Курс кінотехнічної підготовки. Його керівником на цьому курсі був Станіслав Фурманік. Під час занять він переглядав фільми, вилучені з нацистського пропагандистського відомства «Фільм унд пропаганда», зокрема «Люди за туманом» Марселя Карне (1938), «Її перший бал» Жульєна Дювів’є (1937), «Парацельс» Георга Вільгельма Пабста (1943) і «Іван Грозний» Сергія Ейзенштейна (1944). 4 липня 1946 року він завершив Курс кінотехнічної підготовки. Також він став помічником оператора Ярослава Бжозовського в Польській кінохроніці під час роботи над фільмом «Скраплене повітря» (1946).
Початок кінематографічної діяльності та перші фільми
У 1946 році Войцех Єжи Гас розпочав практику асистента режисера у Станіслава Воля на незавершеному фільмі «Дві години». Наступного року, під час роботи над фільмом «Зрадницьке серце», Станіслав Воль запропонував його Єжи Жицькому. Плани Гаса ускладнила смерть Станіслава Гроліцького, а згодом Єжи Жицький рекомендував його Євгену Ценкальському для художнього нагляду над першим короткометражним фільмом «Прощання». У 1947 році Гас разом з оператором Адольфом Форбертом зняв експериментальний фільм «Гармонія», за який Євген Ценкальський звинуватив його у формалізмі, що нібито заважав прокату стрічки.
Поступово Гас вирішив присвятити себе кіно й залишив навчання в Академії красних мистецтв. Після знайомства з документалістом Єжи Босаком, який очолював художньо-програмний відділ державної компанії «Фільм Польський», він був запрошений до Студії документального фільму у Варшаві як творець. Разом зі Станіславом Ружевичем Гас створив документ «Вулиця Бжозова» про Варшаву в 1947 році, а в 1949-му — репортаж «Паровоз ПТ 47». Він також планував фільм про Краків, але після звільнення Єжи Босака з усіх посад його проєкт було змінено: стрічка «Краків — моє місто» у 1950 році отримала негативну реакцію, зокрема від режисерки Рути Радкевичової, а Гасові повідомили, що частини, присвячені сучасному Кракову, буде відхилено, а довоєнні епізоди скорочено.
У 1950 році він підготував фільм «Перший урожай» за сценарієм Яна Зельника про збір урожаю в сільськогосподарському кооперативі в Колниці. Після доносу про спільне проживання зі звукорежисером, який не був його чоловіком, Рута Радкевичова покарала Гаса переведенням до Студії навчального фільму в Лодзі. Там він створив «Механізацію земляних робіт» і «Централізований контроль перебігу виробництва» у 1951 році, а також «Скаути на зльоті» у 1952-му. У 1955 році з'явилися «Травники з Кам'яної Долини» та «Наша команда». Того ж року його запросив до кінокоманди «Сирена» Едвард Зажичек. Гас написав сценарій, який суттєво перетворив соціалістично-реалістичний проєкт «Земля», однак після зміни оригінального сценарію його усунули з роботи над цим фільмом, і він разом із Зажичеком залишив кінокоманду. Згодом Людвік Старський запросив його до кінокоманди «Ілюзіон», де Гас запропонував письменникові Мареку Хласку співпрацю над сценарієм і разом із ним представив попередній варіант Стасіславу Дигату.
Фільм «Золото» і відхід від соціалістичного реалізму
У 1961 році Войцех Єжи Гас зняв фільм «Золото» за сценарієм, написаним ним разом із Богданом Ческом. Сам режисер наголошував, що стрічка має сучасний характер, однак критики, зважаючи на участь Богдана Ческа, очікували від неї типового зразка соціалістичного реалізму. Натомість «Золото» відступало від усталених канонів цього напряму.
Події фільму розгортаються у відкритому вугільному кар’єрі в Турозуві. У центрі сюжету — молодий чоловік, який переживає сильний страх після того, як спричинив дорожню аварію. Водночас у стрічці майже немає звичних для соціалістично-реалістичного кіно рис, пов’язаних із зображенням робітничого середовища. Гас використав у «Золоті» також сновидні стилістичні елементи, що зробило фільм особливим за формою.
Саме ця своєрідна манера викликала розбіжності серед критиків: стрічка поляризувала їхнє сприйняття. На прем’єрі «Золото» вважали невдалим, а згодом його почали пов’язувати з творчістю Єжи Сколімовського та Жана-Люка Годара. Загалом фільм розглядають як твір, що ставив під сумнів і випробовував межі конвенцій соціалістичного реалізму.
«Як бути коханою»
У 1962 році Войцех Єжи Гас завершив екранізацію за оповіданням Казімєжа Брандиса «Як бути коханою». У центрі фільму — актриса, яка через двадцять років після Другої світової війни згадує своє нещасливе кохання до актора Збіґнєва Цибульського. Чоловічу роль виконав Збіґнєв Цибульський, а сама стрічка через його персонажа критикувала міф воєнного героїзму. У фільмі також було використано сатиричне цитування пісні «Червоні маки на Монте-Кассіно», що відсилало до фільму Анджея Вайди «Попіл і діамант». «Як бути коханою» було визнано останнім актом польської школи кіно. Стрічка здобула Гран-прі на Сан-Франциському міжнародному кінофестивалі та премію «Золота качка» як найкращий фільм 1963 року.
«Рукопис, знайдений у Сарагосі»
У 1964 році Войцех Єжи Гас зняв фільм «Рукопис, знайдений у Сарагосі» за романом Яна Потоцького. Разом із Скаржинським і Ягодою він підготував докладний сценарій, а для стрічки залучив 187 акторів, серед них Збігнєва Цибульського, який виконав роль капітана Альфонса фон Ворденa. У фільмі було відтворено лабіринтову структуру роману Потоцького та поєднано фантастику, екзотику і історичний реалізм. Дія відбувається в Іспанії, однак зйомки проходили на території Краківсько-Ченстоховської Юри в Польщі. Спершу стрічка здавалася заплутаною тодішній польській публіці, але згодом набула статусу культової, особливо у США та Франції.
Кінематографічна творчість 1966–1986 років
У 1966 році Войцех Єжи Гас зняв фільм «Шифри», екранізувавши однойменне оповідання Анджея Кійовського. Стрічка розповідала про польського емігранта Яна Крешмара, колишнього вояка Польських збройних сил на Заході, який повертається до Кракова через двадцять років, щоб з’ясувати обставини загадкової смерті молодшого сина. У фільмі були присутні сновидні сцени, що підкреслювали крах світогляду героя.
Після цього Гас у жовтні 1967 року розпочав роботу над екранізацією роману Болеслава Пруса «Лялька», яку завершив у липні 1968 року. Для зйомок у вроцлавській кіностудії було створено макет варшавського Краківського передмістя. У центрі фільму опинилася любовна історія Станіслава Вокульського та Ізабели Ленцької; побічні лінії було усунуто. «Ляльку» режисер трактував як модерністський фільм із різкими монтажними переходами та наративними еліпсами. Від самого початку він створював меланхолійну атмосферу, що впливала на головного героя.
Після завершення «Ляльки» Гас почав готувати екранізації двох творів Бруно Шульца — «Санаторію під Клепсидрою» та «Весни». У «Санаторії під Клепсидрою» він спирався на сюжет про подорож Йозефа до смерті, сну, пам’яті та уяви, а «Весну» подав як авантюрні пошуки ідентичності принцеси Б’янки. Обидві історії були поєднані через постать Йозефа, якого зіграв Ян Новицький, і наділені містичним досвідом. До екранізації було введено й елементи Голокосту; світ Шульца показано як такий, що руйнується, — від в’язня на нарах у таборі до спуску Йозефа в могилу. Фільм завершено 1973 року, але через тему Голокосту він мав проблеми з прокатом. Гас надіслав стрічку на Каннський кінофестиваль, де вона здобула Приз журі. Водночас режисер отримав дев’ятирічну заборону на постановки, частково через зображення антисемітського погрому, а також упродовж дев’яти років уникав замовних фільмів, що призвело до його ізоляції від кінематографічного середовища.
Після переходу на керівництво у «Фільмовому Рондо» Гас у 1981 році розпочав роботу над екранізацією повісті Антона Чехова. У 1982 році він поставив «Нехай це буде незвичайна історія», сценарій до якої написав ще 1960 року. Фільм показував кілька місяців із життя старого чоловіка без ретроспекцій і без сновидних сцен, а оповідь у теперішньому часі перегукувалася з ранньою творчістю режисера. Стрічку високо оцінили за вишукану візуальну манеру, хоча вона вимагала від глядача терпіння; Марія Малатинська назвала її чудовим інтимним і навмисно антикиношним кіно.
У 1984 році Гас зняв «Писаря», екранізацію роману Владислава Леха Терлецького. У фільмі постає молодий єврейський літературний персонаж Рафал, заарештований за образу моралі; він опиняється у в’язниці разом із зломщиком сейфів Шпицбрудкою та ченцем-вбивцею Сикстусом. Режисер прибрав із першоджерела конкретні часові й просторові вказівки.
Останньою з наведених робіт стала стрічка «Особистий щоденник грішника, написаний ним самим» 1986 року, створена за романом шотландського романтика Джеймса Гога 1824 року. У ній оповідач знаходить щоденник Роберта, датований часом шотландських релігійних воєн. Гас уважав багатошарову композицію твору придатною для екранізації; водночас він усунув політичний фон роману та надав Робертові більш шляхетного й лагідного образу.
Пізній період кінематографічної творчості
Режисерську кар’єру Войцех Єжи Гас завершив фільмом «Незвичайна подорож Бальтазара Кобера» у 1988 році. Стрічка була екранізацією роману сучасного французького письменника Фредеріка Трістана. Це була польсько-французька копродукція з міжнародним акторським складом; головного героя, студента, який покинув теологію, зіграв Рафаł Вєчинський. Фільм показали на Венеційському міжнародному кінофестивалі, однак у Польщі він загалом розчарував місцеву аудиторію.
Ще з 1975 року Гас планував зняти у польсько-французькій копродукції фільм «Віслюк, що грає на лірі». У 1981 році Центр кінематографії надав на нього фінансування, але запровадження воєнного стану в Польщі унеможливило співпрацю між двома країнами. У 1996 році режисер не зміг узятися за цю постановку через хворобу та робочі зобов’язання.
Педагогічна діяльність
Войцех Єжи Гас від 1974 року працював науковим співробітником у режисерському відділенні Державної вищої школи кіно, телебачення і театру в Лодзі. У 1989 році він протягом одного року обіймав посаду декана цього відділення, а з 1990 до 1996 року був ректором Державної вищої школи кіно, телебачення і театру в Лодзі. Паралельно з адміністративною та викладацькою роботою він здійснював мистецьке керівництво низкою студентських і дебютних фільмів, зокрема «Індекс» Януша Кіковського (1977), «Вітрильник» Славоміра Кринського (1985), «Не бійся» Філіпа Зильбера (1985), «Дві дороги» Ренати Мазур (1991), «Листопад» Лукашa Карвовського (1992), «Розмова з людиною зі шафи» Маріуша Гжегожека (1993), «Подорож на схід» Стефана Хазбєвича (1994), «Запізніла подорож» Войцеха Жогали (1996), «Гущавина» Малґожати Буржинської-Келлер (1997), «Колія» Уршулі Урбаняк (1999) та «Щаслива людина» Малґожати Шумовської (2000). Також він проводив зі студентами вправи зі створення «гаcувки» — майстер-плану з вкрапленнями на 35-мм камеру за участю професійних акторів.
Особисте життя та смерть
Войцех Єжи Гас був одружений тричі. Його першою дружиною була Броніслава Єлизавета, яка після розлучення виїхала з Польщі разом із сином Мареком і переїхала до Швеції. Другою дружиною стала Ядвіга Кравчик, з якою він також розлучився. Пізніше він перебував у неформальних стосунках із Барбарою Левандовською, яка була редакторкою трьох його фільмів: «Незакінчена історія» (1982), «Письменник» (1984) і «Особистий щоденник грішника» (1985). Барбара Левандовська померла 1985 року. Третьою дружиною режисера була Ванда Зємбіцька; цей шлюб тривав до його смерті. Протягом кількох років Гас дружив із Малґожатою Буржинською-Келлер та Славомиром Кринським, які супроводжували його в останні дні життя.
Войцех Єжи Гас помер 3 жовтня 2000 року в Університетській клінічній лікарні № 1 імені Норберта Барлицького в Лодзі. Спочатку планували поховати його на Раковицькому цвинтарі в Кракові, однак похорон відбувся 10 жовтня 2000 року в Алеї видатних на міському цвинтарі в Долах у Лодзі.
Кінематографічний стиль Войцеха Єжи Гаса
Войцех Єжи Гас вважається представником польської кінематографічної школи, однак його творчість водночас виходить за межі її традиційного «героїчного» трактування романтичних мотивів і звертається до універсальних екзистенційних та метафізичних проблем. Його роботу пропонують зараховувати до польських представників кінематографічного модернізму поруч із Тадеушем Конвіцьким, Єжи Кавалеровичем, Анджеєм Мунком і Казимиром Куцем. Водночас його кіно постає як окреме явище порівняно з польською школою, третім кіно та кіно морального неспокою.
Для його фільмів були характерні складна підготовка і високі фінансові витрати, що ставало дедалі відчутнішим після стрічок «Ляльки» (1968) і «Санаторій під Клепсидрою» (1973). Серед головних тем його творчості — вплив мистецтва на людське життя та індивідуальне переживання часу в історичному, кінематографічному й метафізичному вимірах. У його роботах є численні відсилання до європейських літературних традицій.
Естетика його фільмів походить із духу поетичного вислову та творчості, пов’язаних із бароко, романтизмом, готикою, модернізмом і сюрреалізмом. Особливу прихильність він мав до сюрреалізму та був захоплений живописом Макса Ернста, Сальвадора Далі й Андре Массона. У фільмах часто з’являються персонажі, що дивляться крізь вікна, — як знак дистанції та ізоляції; дзеркала, де жінки символізують плин часу, а чоловіки розмивають межу між реальністю та фантазією; старий рукопис як образ писаної людської долі; а також мотив vanitas, представлений годинниками, згаслими свічками, чорними птахами, трупами й вибитими очима. До цього додаються екзотичні елементи з провінційної культури, зокрема ромські та єврейські мотиви й архітектура. Стилю властиві довгі плани, низькі ракурси з «жаб’ячою» перспективою, розміщення персонажів на тлі за перешкодами та в зрілій творчості — поєднання різких монтажних склеювань із тривалими планами.
Відзнаки, нагороди та вшанування пам’яті
Войцех Єжи Гас отримав державні відзнаки, почесні звання та став лауреатом нагород. У 1998 році його зірку відкрили на Лодзькій Алеї Зірок. Із 2003 року вручається премія, названа його іменем. 20 березня 2010 року його ім’ям назвали Краківську кіношколу, а 21 травня 2010 року — міжрегіональний потяг «ІнтерРЕҐІО» між Варшавою та Лодзю. У 2014 році його ім’я отримав Центр аудіовізуальних технологій у Вроцлаві, у 2017 році — вулиця в Лодзі, а у 2020 році — площа у Вроцлаві. 13 листопада 2025 року його ім’ям назвали трамвай «Модерус Ґамма» № 3341 у Вроцлаві. 29 жовтня 2024 року Сенат Республіки Польща одинадцятого скликання ухвалив постанову, якою 2025 рік було встановлено Роком Войцеха Єжи Гаса.
