Владислав I Герман, народжений близько 1043 року, був молодшим сином Казимира I Відновителя та Доброніги, а також молодшим братом вигнаного короля Болеслава II Щедрого. Після вигнання Болеслава він перебрав владу в Польщі й правив у 1079–1102 роках. Його політика означала зміну зовнішнього курсу держави: він уклав мир із чехами, відновив підлеглість Священній Римській імперії, не домагаючись королівської корони, та підтримав імперію в її суперечці з папою. Водночас він прагнув зміцнити монархічну владу за допомогою воєводи Сецеха, але реальна сила в державі зосередилася саме в руках палатина. Через спротив цьому впливу Владислав I Герман був змушений усунути Сецеха. У 1097 році він поділив державу між синами: Збігнєв отримав Велику Польщу, Куявію, Серадз і Ленчицю, а Болеслав — Сілезію та Малопольщу. За ним до смерті 4 червня 1102 року в Плоцьку залишилися лише Мазовія та верховна влада.
- Як Володислав I Герман змінив політичний курс Польщі після приходу до влади?
- Як Владислав Герман прийшов до влади і що відомо про його раннє правління?
- Як Владислав I Герман укріплював своє становище в перші роки правління?
- Яку роль відігравав Сєєх за правління Владислава І Германа?
- Як розвивалися воєнні дії та внутрішні конфлікти за правління Владислава I Германа?
- Як Сецех діяв у боротьбі зі Збигнєвом і як це вплинуло на поділ держави?
- Як Владислав I Герман розподілив владу між своїми синами наприкінці правління?
- Якими були підсумки правління Володислава Германа у внутрішній і зовнішній політиці?
- Які церковні фундації та документи пов’язують із Владиславом I Германом?
- Скільки разів був одружений Владислав I Герман і що відомо про його дружин?
Правління Володислава I Германа
Володислав I Герман, молодший син Казимира I Відновителя та Добронеги й молодший брат вигнаного короля Болеслава II Щедрого, народився близько 1043 року. Після вигнання Болеслава Щедрого він перебрав владу в Польщі та правив з 1079 до 1102 року. Його політика означала помітну зміну попереднього курсу: він уклав мир із чехами, відновив підлеглість Священній Римській імперії, не домагаючись королівської корони, а також підтримав імперію в її суперечці з папою. Водночас він прагнув зміцнити монархічну владу за допомогою воєводи Сецеха і намагався запобігти втручанню чехів та німців. Однак пфальцграф Сецех поступово здобув реальну владу в державі, і через спротив його впливові Володислав I Герман був змушений усунути його.
У 1097 році він поділив державу між своїми синами. Збігнєв отримав Велику Польщу, Куявію, Серадзьку та Ленчицьку землі, а Болеслав — Сілезію і Малопольщу. Сам Володислав I Герман зберіг лише Мазовію та верховну владу до смерті 4 червня 1102 року в Плоцьку.
Початок правління Владислава Германа
Про юність Владислава Германа нічого не відомо. Деякі історики вважають, що після смерті батька він правив Мазовією як васал свого брата. Під час свого правління в усій країні його головною резиденцією був Плоцьк. Владислав Герман одружився з невідомою польською жінкою.
Участь Владислава Германа в повстанні 1079 року проти короля Болеслава Сміливого є предметом суперечок. Невідомо, чи він очолював виступ, чи був лише знаряддям змовників. Згідно з припущеннями, керівником заколоту міг бути малопольський магнат Сєцех, який згодом служив палатином за правління Владислава Германа. Реальну владу в Польщі він перебрав у 1081 або 1082 році після смерті свого брата, вигнаного короля, що помер в Угорщині.
Зовнішня політика та династичні шлюби
Правління Владислава I Германа розпочалося, коли йому було близько сорока років. Він перебрав владу попри те, що за правом трон належав старшому синові короля Болеслава Щедрого. На відміну від попереднього центру державного життя, правитель не переніс свою резиденцію до Кракова, а зберіг головним осередком влади мазовецький Плоцьк, звідки він і його оточення керували державою. Перші приблизно десять років його панування були присвячені внутрішньому зміцненню влади після правління Болеслава Щедрого.
Важливим елементом його політики було забезпечення кордонів через вигідні шлюби та підтримання мирних відносин із сусідами. Це відповідало загальній лінії на зближення з сильнішими державами, насамперед із королем Генріхом IV. У цей час Владислав I Герман став на бік Генріха IV у конфлікті, що відсунуло Польщу від папської партії та зблизило її з імператорською. Підтримку імператорові надавав і чеський князь Вратислав II, а польські війська 1082 року воювали разом із Генріхом IV проти німецької опозиції.
Близько 1080 року Владислав I Герман імовірно одружився з Юдитою, дочкою Вратислава II. Пізніше, після її смерті, близько 1088 року він уклав шлюб із Юдитою-Марією Салічною, сестрою імператора Генріха IV. Від союзу з чеською князівною близько 1086 року народився син Болеслав Кривоустий, тоді як старшим сином був Збігнєв від попереднього, неназваного шлюбу. Після повернення Владислава з Угорщини до Кракова 1086 року його становище ускладнилося через поєднання кількох претендентів на престол, зокрема після повернення Мєшка Болеславовича, якого в січні 1089 року отруїли в Кракові. Після цього Юдита-Марія домоглася, щоб Збігнєва відправили до монастиря в Кведлінбурзі або Гандерсгаймі.
Роль Сєєха при владі
За правління Владислава І Германа фактична влада зосередилася в руках Сєєха зі роду Старжів-Топорчиків. Ймовірно, саме він відіграв вирішальну роль у поваленні Болеслава Щедрого та передачі влади Владиславу І Герману. У період другого правління Владислава І Германа Сєєх намагався зміцнити монархічну владу, що спричиняло конфлікти з можновладцями. Його становище стало настільки сильним, що він міг ухвалювати самостійні рішення і був найважливішою особою в державі. Сєєх навіть карбував власні монети, хоча це право належало лише князю. Опоненти звинувачували його також у зв’язку з Юдитою-Марією. Водночас він залишався однією з ключових постатей правління, зберігаючи вірність Владиславу І Герману, але викликаючи різко негативну реакцію серед шляхти та його синів.
Боротьба на південних і західних кордонах
За правління Владислава I Германа посилювалися центробіжні тенденції, а після 1093 року — і виступи частини знаті, яка підтримувала Збігнєва. Сам Владислав I Герман ніколи не домагався королівської корони, однак його правління позначилося тривалими прикордонними конфліктами, походами та внутрішньою боротьбою за владу. Важливим епізодом став похід Сєцеха і Владислава I Германа на Гданське Помор’я в серпні 1090 року. Це князівство ще за часів Болеслава Щедрого вийшло з-під влади П’ястів, і влітку 1090 року після перемоги в битві під Наклом його намагалися знову підкорити Польщі. Сєцех залишав у важливих укріпленнях гарнізони, а інші твердині спалював, щоб запобігти новим повстанням, але наприкінці 1090 року Гданське Помор’я знову стало незалежним. Навесні 1091 року відбувся новий грабіжницький похід на Помор’я, а під час відступу в 1091 році військо Владислава I Германа здобуло перемогу в битві під Дричимом на річці Вда. Восени того самого року спільний із чеською підтримкою похід на Накло закінчився невдачею. Після цих поразок становище всередині країни ще більше погіршилося. До 1091 року Сєцех жорстоко придушував опозицію, усуваючи противників, продаючи їх у рабство або виганяючи в заслання. Політичні втікачі з Польщі дістали підтримку чеського князя Бржетислава II, а в 1092 році Польща припинила сплачувати данину з Сілезії чехам. У 1093 році чеське вторгнення спустошило землі від Ричина до Глогова в Нижній Сілезії, а Сєцех відповів рейдом на Моравію. Того ж року противники Владислава I Германа за підтримки чехів викрали князя Збігнєва з саксонського монастиря, у Сілезії спалахнуло повстання, яке підтримав місцевий граф Магнус, а чеський князь Бржетислав II зайняв Клодзьку землю. Невдалі переговори у Вроцлаві призвели до громадянської війни. Зрештою Владислав I Герман погодився відновити сплату сілезької данини чехам і визнав приєднання Клодзької землі, яку було надано як лен малому Болеславу Кривоустому. Водночас він визнав права свого старшого сина і в 1093 році у Вроцлаві передав йому управління Сілезією. Надалі війська Владислава I Германа у 1094 році здобули укріплення Міжреччя у поморян, а в 1096 році втратили польську твердиню Бардо в Сілезії на користь чехів. Під час втручання в руські князівства близько 1097 року до складу держави входив і Брест-над-Бугом.
Боротьба Сецеха із Збигнєвом
Палатин Сецех і Болеслав Кривоустий утекли з угорського полону, після чого Сецех мобілізував прихильників князя. Він без бою відвоював сілезькі твердині та змусив князя Збигнєва тікати до Крушвиці в Куявії. Згодом Сецех переміг Збигнєва в битві на Гоплі та ув’язнив його у фортеці в Сецехові. Водночас він не стратив полоненого. У 1097 або 1099 році князь, на прохання архієпископа Марціна, звільнив Збигнєва й повернув йому ласку. Під час урочистостей із освячення гнєзненського собору князь доручив Збигнєву та Болеславу Кривоустому командування військом. Після цього Збигнєв і Болеслав об’єдналися проти Сецеха, що змусило князя поділити державу між ними.
Поділ влади з синами
У 1097–1100 роках Владислав I Герман організував поділ держави на уділи між своїми синами. Збіґнев отримав Велику Польщу, Куявію та землі Серадзько-Ленчицькі, а Болеслав III Кривоустий — Сілезію. Сам Владислав зберіг за собою Мазовію та Малу Польщу й верховну владу. При цьому він не призначив спадкоємця й оголосив обох синів рівними. Для Болеслава було також визначено опікуна — графа Воцлава, родича Сецеха.
Такий розподіл влади спричинив активізацію сілезьких можновладців на чолі зі Скальбміром. У Вроцлаві вони скликали збори й разом зі Збіґневом ухвалили виступити проти Сецеха. У 1099 році їхні сили зустрілися з військами Владислава Германа під Жарновцем, після чого князь був змушений присягнути на вигнання палатина Сецеха. Об’єднані сили далі атакували Сецеха в його фортеці Сецехув. Було також визнано, що Владислав Герман укривався в цій фортеці разом із Сецехом.
Згодом брати й знать вирішили усунути самого Владислава Германа. У відповідності до попереднього плану його уділи було поділено між братами, Болеслав захопив Краків і Сандомир, а Збіґнев не встиг опанувати Плоцьк до прибуття Владислава. Посередництво архієпископа Марцина дозволило остаточно домовитися про вигнання Сецеха; той виїхав за кордон і повернувся вже без політичного впливу. Після цього Польща залишалася поділеною між двома синами.
Підсумки правління Володислава Германа
Підсумок правління Володислава Германа слід розглядати в контексті інвеститурної суперечки 1076 року та конфлікту між імператором Генріхом IV і папою Григорієм VII. Положення держави було складним як усередині країни, так і на міжнародній арені, однак правитель зумів забезпечити зовнішню безпеку держави попри виступи знаті та внутрішні конфлікти. Його міжнародна політика загалом вирізнялася обережністю: вона привела до союзів через шлюби з чеською князівною та дочкою імператора, а плани територіального розширення були обмежені лише до Гданського Помор’я. Внутрішню політику позначало збереження централістичного курсу, який проводився за посередництва палатина Сєцеха. Водночас правління Германа зазнавало критики й звинувачень у нездатності керувати, що, за припущенням, могло бути пов’язано із хворобою ноги, описаною Галлом Анонімом.
Князівські фундації
З князівськими фундаціями Владислава I Германа пов’язують ініціативи у сфері церковного будівництва та книжної культури. Після 1090 року було розпочато спорудження нового кафедрального собору на Вавелі в Кракові. Ймовірно, невдовзі після 1075 року він заснував перший кафедральний собор у Плоцьку, а також міг бути пов’язаний із заснуванням церкви святого Лаврентія в Плоцьку. Традиція приписує цим фундаціям спорудження церкви Богородиці на Пяску в Кракові, каплиці святого Егідія в Кробі, церкви святого Егідія в Іновлудзі та нині неіснуючої церкви святого Віта в Крушвиці. Ці ж фундації пов’язують із запровадженням культу святого Егідія на польських землях і з легендою про молитву святого Егідія про народження Болеслава Кривоустого. У сфері письмової культури Владиславові Герману приписують створення золотих кодексів, зокрема Плоцького Євангелія, а також листа XI століття, який є найстарішим збереженим польським документом. У цьому листі йшлося про повернення двох золотих хрестів кафедрі в Бамберзі, а сам рукопис нині зберігається в державному архіві в Мюнхені. На печатці цього документа міститься найдавніша печатка польських правителів, яка надавала середньовічним документам у Польщі автентичності та юридичної сили.
Особисте життя
За даними з особистого життя, Владислав I Герман був одружений двічі або тричі. Серед його дружин згадується Юдита Марія, яку при дворі князя звинувачували в романі з палатином Сєчехом. Історична література також не доходить згоди щодо матері Збігнєва: невідомо, чи була вона дружиною, чи наложницею Владислава I Германа. Відомо лише, що вона була полькою, але її походження залишається невстановленим; існують гіпотези про її зв’язок із родом Правда. Імовірно, шлюб із нею був несакраментальним і міг бути укладений близько 1070 року. До 1080 року мати Збігнєва померла або була відправлена з двору.
