Казимир III Великий народився 30 квітня 1310 року в Ковалі як молодший син короля Владислава I Локетка та Ядвіги Каліської. Він належав до династії куявських П'ястів. Після хрещення отримав ім'я Казимир з Куявії. У дитинстві став єдиним спадкоємцем Локетка, а виховувався на Вавелі. Серед його старших братів були Стефан і Владислав, які померли відповідно 1306 і 1312 року; також мав сестер Кунегунду, Ельжбету та Ядвігу. Казимир був частим гостем у маєтку в Буді — культурному та політичному центрі регіону. У червні або липні 1315 року його заручили з богемською принцесою Юттою, донькою Йоганна Люксембурзького, однак ці заручини, ймовірно, були розірвані богемською стороною в 1318 або 1319 році. У 1327 році Казимир тяжко занедужав, і королева доручила його опіці святого Людовіка. З 1333 року він був королем Польщі під іменем Казимир I. Він урегулював спадкові конфлікти з богемськими сусідами, відмовившись від територіальних претензій, особливо в Сілезії, та зосередився на розширенні Королівства Польського на схід. Помер 5 листопада 1370 року в Кракові; його останки поховали в Кафедральному соборі на Вавелі. Після його смерті королівська лінія П'ястів припинилася.
- Як Казимир I розпочав своє правління і які територіальні питання він вирішував?
- Яким було дитинство і раннє виховання Казимира III Великого?
- Яку роль відігравав Казимир III Великий у воєнних кампаніях і в управлінні землями на початку 1330-х років?
- Як виглядала Польська держава за правління Казимира Великого?
- Як Казимир III Великий будував свої зовнішньополітичні відносини після сходження на престол?
- Яких зовнішньополітичних успіхів і територіальних змін досяг Казимир III Великий?
- Як після смерті Людвіга склалися спадкування польського престолу та союз із Литвою?
- З ким був одружений Казимир III Великий і чи мав він дітей?
Початок правління Казимира I
Казимир народився 30 квітня 1310 року в Ковалі. Він був наймолодшим сином короля Владислава I Еллонга та Ядвіги Каліської і належав до куявської династії П’ястів. Після сходження на польський престол 1333 року під ім’ям Казимир I він зосередився на зміцненні королівства. Одним із перших важливих кроків стало врегулювання спадкових суперечок із богемськими сусідами шляхом відмови від територіальних претензій, особливо в Сілезії. Водночас він спрямовував зусилля на розширення Польського королівства на схід. Після його смерті 5 листопада 1370 року в Кракові королівська лінія П’ястів припинилася. Його останки поховали у Вавельському соборі в Кракові.
Дитинство та виховання Казимира III Великого
Казимир народився 30 квітня 1310 року в Ковалі як наймолодший син Владислава I Локетека та Ядвіги Калишської. Під час хрещення він отримав ім’я Казимир з Куявії. У нього було двоє старших братів — Стефан і Владислав, які померли 1306 та 1312 року відповідно, а також три сестри — Кунегунда, Ельжбета й Ядвіга. Уже у віці двох років Казимир став єдиним спадкоємцем Локетека. Освіту він здобував на Вавелі. Також він часто бував у маєтку в Буді, яка була культурним і політичним центром регіону. У червні або липні 1315 року Казимира заручили з чеською князівною Юттою, дочкою Яна Люксембурзького; однак ці заручини, ймовірно, були розірвані чеською стороною 1318 або 1319 року. У 1327 році Казимир тяжко захворів, і під час хвороби королева віддала його під покровительство святого Людвіка.
Воєнні дії та урядові доручення
У лютому 1329 року князь Казимир брав участь у збройному поході свого батька на Хелмінську землю. 26 травня 1331 року на з’їзді в Хенчинах Владислав I Локетек призначив його намісником Великопольщі, Серадза і Куявії. За Феліксом Кириком, завданням Казимира було організувати оборону ввірених земель проти Тевтонського ордену. Станіслав Щур розглядав це намісництво як частину реформи, спрямованої на заміну старостинської посади намісником із династії П’ястів. Водночас Єжи Вирозумський і Фелікс Кирик підкреслювали, що це намісництво було лише номінальним, оскільки не відомо жодного документа, виданого Казимиром як намісником.
Казимир також брав участь у битві під Пловцями під час відступу тевтонців після зняття облоги через нестачу союзних сил. На початковому етапі бою польські сили скористалися раптовістю й здобули успіх до прибуття німецьких підкріплень. Тевтонська пропаганда стверджувала, що князь Казимир у паніці втік з поля бою. Хроніка Яна Длугоша вперше подала версію, нібито він відступив за наказом батька. Найімовірнішою, за Краківським і Трасковим річниками, є версія, що частина польських лицарів, можливо й Казимир, залишила поле бою ще до остаточного вирішення.
Після 15 серпня 1332 року Казимир брав участь у відплатному поході, який, за Яном Домбровським, він очолював. Водночас Владислав скерував цей похід на Хелмінську землю.
Початок правління та устрій держави
Казимир Великий розпочав своє правління 1333 року у віці 23 років. За його влади Польська держава охоплювала понад 100 000 км² і складалася з двох провінцій — Малої Польщі та Великої Польщі. Ці провінції були розділені двома феодальними князівствами — Серадзьким і Ленчицьким. Серадзьким князівством у цей час правив Пшемисл, а Ленчицьким — Владислав Горбатий.
Зовнішня політика та союзницькі переговори
Після сходження на престол Казимир III Великий прагнув не допустити відновлення війни на два фронти. За його правління суперечку з Тевтонським орденом передбачалося вирішити через арбітраж угорського та богемського монархів, а також були потрібні мирні переговори з Яном Богемським. 31 липня 1333 року він уклав угоду з маркграфом Людвіком Бранденбурзьким про прикордонну співпрацю, спрямовану на запобігання грабункам.
Після смерті Генріха Каринтійського в квітні 1335 року почалася боротьба за його спадщину між Люксембургами, Габсбургами та Віттельсбахами. У цій ситуації угода Габсбургів із Віттельсбахами проти Люксембургів робила Казимира III Великого потенційним союзником. 16 травня 1335 року польська делегація з Великої Польщі підписала попередній союз із маркграфом Людвіком у Франкфурті-на-Одері, а остаточну союзну угоду мали укласти 24 червня 1335 року. Ян Люксембурзький надіслав до переговорів свого сина Карла.
28 травня 1336 року в Сандомирі було укладено перемир’я за участю Казимира III Великого та його союзників, серед яких були угорський король Карл I, Пшемисл Сєрадзький і Владислав Горбатий. Порушення перемир’я мали каратися судами в Каліші та Бреслау. Під час цих переговорів Тевтонський орден був виключений, а його союз із Люксембургами припинився через сприятливу для Польщі міжнародну ситуацію.
20 червня Казимир III Великий направив своїх послів — старосту Миколая з Бєхова, воєводу Ярослава з Івна, каштеляна Познані та канцлера Оттона з Великої Польщі — до Хойни. Там вони зустрілися з імператором Людвіком IV Баварським і його сином маркграфом Людвіком, щоб узгодити докладні умови. Було визначено дату й місце ратифікації договору та обміну грамотами на 8 вересня у Велені або Добєгнєві. Казимир III Великий чинив тиск на Яна Люксембурзького щодо ратифікації, але водночас написав листа, яким виправдовував відкладення ратифікації та допускав повернення до плану союзу, якщо переговори з Люксембургами не дадуть результату. Після завершення угоди з Люксембургами польсько-бранденбурзький союз він уже вважав непотрібним. Після 1338 року, коли спалахнув конфлікт між Яном Люксембурзьким і Людвіком IV, відносини Казимира III Великого з Віттельсбахами охололи й стали ворожими; у цьому конфлікті він підтримав Людвіка IV у суперечках з Тевтонським орденом.
Зовнішня політика та територіальні здобутки
У зовнішній політиці Казимир III Великий поєднував дипломатичні поступки, союзницькі пошуки та територіальну експансію. За Краківським миром 1343 року він відмовився від повернення Поморелії та Хелмінської землі в обмін на повернення Куявії та Добржинської землі. Від 1343 року він намагався зміцнити вплив у Померанії через союзи з Ґрифінами зі Щецина та Вольґастською лінією. Водночас під його владою перебували окремі округи Нової марки та Нетце, зокрема Зантох, Дризен і Ландсберґ-на-Варті, аж до 1372 року; у 1368 році він зайняв також територію навколо Дойч-Кроне та Темпельбурґа.
Важливим напрямом його політики стало включення до складу держави Галицько-Волинського князівства. У 1340–1366 роках за підтримки Угорщини він майже повністю приєднав це князівство до свого володіння. До королівства були включені міста Галич, Львів, Холм, Белз і Володимир, а також Поділля та Санокська земля. У 1351 році Казимир III Великий підкорив мазовецькі князівства, зокрема Варшавсько-Равсько-Черське князівство як лен, а Плоцьке князівство — безпосередньо.
Його офіційний титул відображав ці здобутки: «Король Польщі й Русі, володар і спадкоємець земель і князівств Кракова, Сандомира, Сєрадзя, Ленчиці, Куявії, Поморелії». Сучасники називали його «королем селян і євреїв», а в польській історії він лишився єдиним королем, якого називали «Великим».
Польсько-литовський союз і династичні зміни
Після смерті Людвіга 1382 року спадкоємцями мали стати його доньки. Польський престол перейшов до молодшої доньки, Ядвіги. Через спільну загрозу з боку Держави Ордену Польща зблизилася з Литвою. Королева Ядвіга вийшла заміж за великого князя литовського Ягайла. Шлюб Ядвіги та Ягайла залишився бездітним. Після смерті Ядвіги Ягайло залишився одноосібним правителем на польському престолі. Його наступниками стали сини від пізнішого шлюбу, які започаткували династію Ягеллонів.
Шлюби та нащадки
Казимир III Великий був одружений тричі. Його першою дружиною була Анна з Литви, дочка великого князя Гедиміна з Литви; цей шлюб тривав із 1325 до 1339 року, тобто 14 років. У 1341 році він одружився з Адельгейдою, дочкою ландграфа Генріха II Гессенського; цей шлюб тривав 27 років і був анульований у 1368 році, дітей у ньому не було. Третьою дружиною стала Ядвіга з Сяна, дочка герцога Генріха V Сяна; шлюб тривав із 1363 до 1370 року, тобто 7 років. Усі ці шлюби залишилися без чоловічого потомства. Водночас від зв’язку з єврейкою на ім’я Естер Казимир III мав двох синів і одну дочку.