Емерсон Фіттіпальді

Спорт
Емерсон Фіттіпальді у 1973 році
Емерсон Фіттіпальді у 1973 році

Емерсон Фіттіпальді — бразильський автогонщик, який здобув помітні успіхи в міжнародних перегонах. Він був другим сином журналіста й коментатора Вільсона Фіттіпальді-старшого та Йозефи «Джузі» Войцеховської. Його родина мала італійське походження по батьківській лінії та російсько-польське — по материнській. За незвичні зуби він отримав прізвиська Еммо та «О Рату» («Пацюк»).

Спочатку Фіттіпальді захоплювався мотоциклами, а у п’ятнадцять років дебютував в офіційних мотоперегонах. Згодом він працював механіком для брата Вільсона-молодшого, який виступав у картингу, а в 1963 році вирішив перейти з мотоциклів на автомобільні перегони. Разом із братом він заснував бізнес із виробництва автомобільних компонентів, щоб фінансувати свої виступи. У 1965 році Фіттіпальді виграв чемпіонат Бразилії, а 1967 року став володарем першого титулу Бразильської Формули Vee і вже був добре відомим місцевим пілотом.

У 1969 році він переїхав до Великої Британії та придбав автомобіль для виступів у Формулі-Форд. Пізніше переїхав до Сполучених Штатів, де виграв чемпіонат CART, двічі тріумфував у «Індіанаполісі-500» і здобув два титули USAC.

Переїзд до США та успіхи в автоперегонах

Емерсон Фіттіпальді, якого через характерні зуби називали Еммо та О рато («миша»), разом із братом Вілсоном намагався заснувати гоночну команду «Фіттіпальді». Пізніше він переїхав до Сполучених Штатів, де здобув чемпіонський титул CART. Також він двічі вигравав змагання «500 миль Індіанаполіса» і двічі ставав чемпіоном USAC.

Ранні роки та шлях до автоперегонів

Емерсон Фіттіпальді був другим сином журналіста й коментатора Вілсона Фіттіпальді-старшого та Йозефи «Юзі» Войцеховської. З боку батька він мав італійське походження: дід Пашкале емігрував із Треккіни в Базилікаті, а бабуся Енрієтта Ріньяні народилася в Бразилії в родині італійських іммігрантів Іноченцо Ріньяні та Джузеппіни Фонтани з Равенни. З боку матері Фіттіпальді мав російсько-польське походження.

Спочатку він виявляв інтерес до мотоциклів під впливом батька, який був спортивним журналістом і аматором-пілотом. У п'ятнадцятирічному віці він дебютував в офіційних мотоциклетних перегонах. Пізніше допомагав механіком своєму братові Вілсону-молодшому, який виступав у картингу. У 1963 році Фіттіпальді вирішив перейти від мотоциклів до автомобільних перегонів.

Щоб фінансувати свої виступи, він разом із братом заснував бізнес із виробництва автомобільних компонентів. У 1965 році Фіттіпальді виграв чемпіонат Бразилії, а в 1967 році став першим володарем бразильського титулу Формули-Vee. До цього часу він уже був добре відомим місцевим пілотом.

У 1969 році Фіттіпальді переїхав до Великої Британії, де купив автомобіль для виступів у Формулі-Форд. Там він виграв чотири поспіль перегони Формули-Форд і вже за три місяці отримав контракт із командою Джима Рассела для участі в британській Формулі-3. У 1973 році його команда вдосконалила модель 72 до конфігурації «Е», а його напарником був шведський пілот Ронні Петерсон. Того ж періоду Фіттіпальді здобув перемогу в гонці в Аргентині в межах чемпіонату світу, а також виграв Гран-прі Бразилії в Інтерлагосі, коли ця гонка вперше зараховувалася до заліку чемпіонату світу.

Падіння результатів у сезоні

Після успішного початку сезону Емерсон Фіттіпальді ще деякий час залишався серед лідерів чемпіонату світу, маючи перевагу в 12 очок над Стюартом. Він фінішував третім у південноафриканській гонці, а в Іспанії на Монжуїку здобув перемогу, скориставшись сходом з дистанції лідера Ронні Петерсона. У Бельгії він показав сильні результати, посівши третє місце в Зольдері та друге в Монте-Карло. Проте далі для нього почалася серія невдач: у Швеції він їхав другим, коли сталася відмова гальм, у Франції зійшов після аварії, у Великій Британії зазнав травми суглоба, а в Нідерландах залишив гонку після двох кіл через фізичні проблеми. В Німеччині він здобув лише одне очко, а в Австрії зійшов з дистанції. Негативна низка подій дала змогу Стюарту вийти вперед у чемпіонаті, тоді як його напарник Петерсон у той самий період набрав багато очок. Це відбувалося на тлі напруженої атмосфери в команді «Лотус». На етапі в Монці Петерсон переміг попереду Фіттіпальді, і наприкінці року, розчарований розвитком подій, Фіттіпальді залишив «Лотус».

Сезон у складі «Макларена»

У сезоні 1974 року Емерсон Фіттіпальді підписав контракт із «Макларен Форд Косуорт» і виступав у команді разом із чемпіоном світу 1967 року Денні Халмом. Той сезон став для нього одним із найуспішніших у кар’єрі. На початку року він фінішував десятим в Аргентині, а згодом виграв домашній Гран-прі в Інтерлагосі. Також Фіттіпальді переміг у нефірмовій гонці в Бразиліа, посів сьоме місце в Кайаламі, третє — в Харамі, п’яте — в Монако, четверте — в Андерсторпі та третє — в Зандворті.

На Гран-прі Бельгії він здобув перемогу, випередивши Нікі Лауду. У Франції Фіттіпальді зіткнувся з проблемою двигуна «Косуорт», а на Нюрбургрингу змушений був зійти з дистанції в Гран-прі Німеччини. В Австрії він також не дістався фінішу через відмову двигуна. Пізніше бразилець посів друге місце в Брендс-Гетчі та в Монці, а на Гран-прі Канади здобув ще одну перемогу. Завершив сезон четвертим на трасі Воткінс-Глен. За підсумками 1974 року Фіттіпальді став чемпіоном світу вдруге. У 1975 році він підписався ще на один сезон із «Маклареном».

Сезон 1975 року в «Макларені»

У 1975 році напарником Емерсона Фіттіпальді в «Макларені» став Йохен Масс, а дизайнер Гордон Каппак доопрацював передню частину машини М23. Сезон для команди виявився складним через погану керованість автомобіля, і «Макларен» випробовував різні рішення, зокрема встановлення мініспідниць під машину на Гран-прі Німеччини. Попри це, Фіттіпальді розпочав рік із перемоги в Аргентині, випередивши Джеймса Ганта, а в Бразилії фінішував другим позаду Карлоса Пасе. Також він здобув друге місце в Монако.

Одним із найяскравіших моментів став етап у Сільверстоуні, де в дощових умовах Фіттіпальді залишився на сухих шинах, тоді як інші перейшли на дощові. Згодом його змусили зупинитися через сильний дощ, але на момент зупинки гонки він залишався лідером. Після цієї перемоги він уже ніколи більше не піднімався на найвищу сходинку подіуму Формули-1. Наприкінці року він завершив сезон віцечемпіоном світу, маючи у підсумку два других місця.

Після сезону Фіттіпальді вирішив залишити «Макларен», оскільки Тедді Маєр мав намір запросити Джеймса Ганта на 1976 рік. Тоді він таємно зв’язався з Енцо Феррарі щодо можливого переходу на місце Регаццоні, однак відмовився від пропозиції «Феррарі» і планував виступати в команді, співзаснованій разом із братом Вілсоном.

Сезони 1976–1979 років

У 1976 році Емерсон Фіттіпальді не зміг кваліфікуватися на гонку в Бельгії та завершив сезон із трьома очками і 16-м місцем у світовому заліку. Після невдалого сезону його команда посилилася англійськими механіками. У 1977 році Фіттіпальді почав сезон за кермом автомобіля 1976 року, оскільки новий «Ф5» ще не був готовий. У першій гонці чемпіонату в Аргентині він фінішував четвертим, так само як і на «Інтерлагосі», а на вуличній трасі в Лонг-Біч посів п’яте місце. Пізніше в Бельгії нова машина «Ф5» мала проблеми з потужністю, після чого Фіттіпальді замінив Дейва Болдуїна на Шахаба Ахмеда. Того ж року він не пройшов кваліфікацію в Гоккенгаймі та Монці, але здобув добрий результат у Зандворті з удосконаленим автомобілем. Команда «Коперсукар» пропустила фінальну гонку 1977 року в Японії, щоб зосередитися на підготовці до 1978 року.

У 1978 році нова машина показала потенціал: у Бразилії Фіттіпальді фінішував другим, а команда здобула перший подіум у своїй історії. Його сильний виступ у Бразилії пов’язували з шинами «Гудієр». Далі він стартував 21-м і завершив гонку у Франції восьмим, посів четверте місце в Німеччині та Австрії, а в США фінішував п’ятим, попри проблеми зі зчепленням. У Швеції він був шостим, у Нідерландах — п’ятим, а команда завершила сезон сьомою в Кубку конструкторів із 17 очками. На 1979 рік Фіттіпальді переконав дизайнерів Пітера Макінтоша і Ральфа Белламі приєднатися до його команди; вони принесли технологію бортових спідниць «Лотус». Проте сезон склався невдало: він здобув одне очко в Аргентині на старому автомобілі, нова машина була повільною та ненадійною, а в трьох останніх гонках року він не набирав очок. У підсумку Фіттіпальді завершив чемпіонат 21-м із одним очком.

«Формула-1» у «Фіттіпальді Автомотів»

У 1979 році команда Карр’єри Фіттіпальді об’єдналася з командою «Вовк» після того, як власник команди Вальтер Вовк продав її, і так було створено «Фіттіпальді Автомотів». Того ж року спортивним директором став Пітер Ворр, а технічним директором — Гарві Постлетвейт. Офіційним напарником Кеке Росберга в сезоні 1979 року був Емерсон Фіттіпальді.

У 1980 році команда знайшла нового спонсора — «Скол». Сезон виявився суперечливим: Росберг фінішував третім в Аргентині, а в Бразилії обігнав Емерсона, після чого той з’їхав із траси. Емерсон також посів третє місце в Лонг-Бічі, де Нельсон Піке здобув свою першу перемогу, а Клей Регаццоні зазнав аварії, що завершила його кар’єру. У Монако Емерсон стартував 18-м і фінішував шостим. Того ж року команда представила новий автомобіль, якому бракувало надійності. Росберг також набрав два очки в Імолі. Після сезону 1980 року, у віці 34 років, Емерсон вирішив завершити кар’єру у «Формулі-1» і став керівником команди.

У 1981 році він залишався менеджером команди, однак «Фіттіпальді Автомотів» не мала спонсора і мала повільну машину. Росберг і Чіко Сера виступали в кінці стартової решітки, а сам Емерсон виконав розминкове коло перед Гран-прі Бразилії 1981 року. Через нестачу двигунів команда пропустила Гран-прі Австрії. Упродовж сезону команду покинули Гарві Постлетвейт і Пітер Ворр, а очок вона не здобула. У 1982 році команда вийшла на старт із однією машиною для Чіко Сери; Росберг перейшов до «Вільямса» й став чемпіоном світу 1982 року. Рікко Дівіла повернувся до команди, щоб зібрати автомобіль F8D, а Чіко Сера здобув одне очко на Гран-прі Бельгії 1982 року.

Кар’єра в CART і пізні виступи

Після відходу з Формули-1 Емерсон Фіттіпальді у 1984 році вирішив виступати в американському чемпіонаті CART. До 1989 року він мав місце в команді «Патрік Рейсінг», а в 1990 році приєднався до команди Роже Пенске, за яку виступав до 1995 року. У 1995 році Фіттіпальді також перейшов до команди «Лола». У цей період він досягнув своїх найвищих результатів у CART: у 1989 році виграв «Індіанаполіс 500» та став володарем загального титулу чемпіона CART, а в 1993 році знову переміг в «Індіанаполісі 500». У 1996 році його кар’єра завершилася через серйозну аварію. Пізніше Фіттіпальді повернувся до перегонів у категорії «Гран-прі Майстерс» для колишніх чемпіонів Формули-1, де в дебютному старті в Південній Африці посів друге місце. Також він був учасником бразильської команди в серії А1 Гран-прі.

Політична кар’єра

На парламентських виборах 2022 року Емерсон Фіттіпалдо балотувався до Сенату Італійської Республіки у південноамериканському окрузі закордонної виборчої дільниці. Він очолював спільний список «Ліги», «Форца Італія» та «Брати Італії» й отримав 37 363 персональні голоси. Попри це, його не було обрано, оскільки єдине місце дісталося Руху асоціації італійців за кордоном. У президентських виборах 2022 року він також підтримав Жаїра Болсонару.

Пов'язані записи

Залишити коментар

Прокрутка до верху