Ян Новак-Єзьоранський, уроджений Здзіслав Антоні Єзьоранський, народився в Берліні в ніч із 2 на 3 жовтня 1914 року і помер 20 січня 2005 року у Варшаві. У різний час користувався псевдонімами Янек, Ян Новак, Ян Жих, Палич, Ян Квятковський, Адальберт Козловський і Станіслав Задронь. Він був польським політиком, політологом, суспільним діячем і журналістом, а також капітаном Польської армії, Польських збройних сил і Армії Крайової. Під час війни виконував обов’язки кур’єра та емісара Головного командування Армії Крайової і Польського уряду в Лондоні. Брав участь у Варшавському повстанні та працював диктором повстанського радіо «Блискавиця». Після війни його визнали «мовчазним і невидимим солдатом». Також він тривалий час очолював Польську секцію «Радіо Вільна Європа». Нагороджений Орденом Білого Орла та Орденом Віртуті Мілітарі.
- Яку роль відігравав Ян Новак-Єзьоранський під час війни та після неї?
- Як Ян Новак-Єзьоранський здобував освіту і чим займався на початку війни та в підпіллі?
- Як Ян Новак-Єзьораньський діяв у 1943–1945 роках у зв’язку з кур’єрськими місіями та Варшавським повстанням?
- Як Ян Новак-Єзьоранський працював на польській службі та очолив польську секцію «Радіо Вільна Європа»?
- Як Ян Новак-Єзьоранський був політично активним у США та після повернення до Польщі?
- Коли вроцлавську Премію імені Яна Новака-Єзьоранського почали вручати та які її особливості?
- Як відбулися останні дні та похорон Яна Новака-Єзьоранського?
- Як розвивалася радіодіяльність Яна Новака-Єзьоранського та за що його відзначили?
- Якою була публіцистична та медійна діяльність Яна Новака-Єзьораńського?
- Як увічнили пам’ять Яна Новака-Єзьоранського після його смерті?
Військова та політична діяльність
Ян Новак-Єзьоранський, уроджений Здзіслав Антоні Єзьоранський, народився 2 жовтня 1914 року в Берліні. У різні періоди він користувався псевдонімами Янець, Ян Новак, Ян Зих, Поліч, Ян Квятковський, Адальберт Козловський і Станіслав Задрожний. Він був польським політиком, політологом, громадським діячем і журналістом, а також капітаном Польського війська, Польських збройних сил і Армії Крайової. Під час Другої світової війни виконував обов’язки кур’єра й емісара Головного командування Армії Крайової та Польського уряду в Лондоні. Брав участь у Варшавському повстанні та був диктором повстанського радіо «Блискавиця». Після війни його визнали «тихим-невидимим солдатом». Тривалий час він очолював польську секцію Радіо «Вільна Європа». За свою діяльність був нагороджений орденом Білого Орла та орденом Віртуті Мілітарі. Помер 20 січня 2005 року у Варшаві.
Освіта і початок підпільної діяльності
Ян Новак-Єзьоранський народився в ніч із 2 на 3 жовтня 1914 року в Берліні. Він був сином Вацлава (1869–1918), службовця Товариства страхування «Провидність», та Ельжбети з роду Петровських (1880–1975). Навчався у Державній гімназії імені Стефана Баторія у Варшаві, а іспит на атестат зрілості склав у 1932 році в Державній гімназії імені Адама Міцкевича. Був скаутом 3-го варшавського скаутського загону імені князя Юзефа Понятовського.
У 1936 році завершив економічні студії та став старшим асистентом на економічному факультеті Познанського університету. 29 червня 1937 року закінчив Школу резервних артилерійських кадетів імені Марцина Контського, після чого був направлений на практику до 2-го кінно-артилерійського ескадрону імені генерала Юзефа Совінського в Ломжі. У серпні 1939 року його мобілізували та скерували до Артилерійського резервного центру № 2. Він брав участь в обороні Володимира Волинського, а з 17 вересня 1939 року був у німецькому полоні. У листопаді 1939 року йому вдалося втекти.
У 1940–1941 роках працював райхсдойчем у Комісаріаті довірчого управління майном євреїв. Ймовірно, у квітні 1941 року склав присягу ЗВЗ/Армії Крайової в БІП. Він розповсюджував нелегальну антигерманську пресу, був інспектором мережі Інформаційного відділу VI секції Головного командування ЗВЗ/Армії Крайової (БІП) та інспектором підрозділу «Н», що поширював пропагандистські матеріали, спрямовані на зниження морального духу німецьких солдатів. Від 1940 або 1941 року за дорученням ЗВЗ працював у німецькій адміністрації, добуваючи документи, корисні для польських підпільних організацій. У 1940 році дебютував як політичний публіцист, опублікувавши в підпільному видавництві «Знак» есе про Конституцію 3 травня. 10 серпня 1942 року його підвищили до звання підпоручника зі старшинством від цієї дати.
Діяльність у 1943–1945 роках
Від 11 квітня до 5 травня 1943 року Ян Новак-Єзьораньський виконував функції кур’єра в акції «Н» і поїхав до Стокгольма в Швеції. На початку червня 1943 року він передав звіт «Анна» про пропагандистську діяльність Армії Крайової німецькою мовою, а 1 липня 1943 року повернувся до Варшави. За місяць після цього його було нагороджено Хрестом Хоробрих.
15 жовтня 1943 року він вирушив як емісар Головнокомандувача Армії Крайової до Штабу Верховного головнокомандувача в Лондоні. Він відплив із Гдині до Мальме, де був заарештований, але за кілька днів звільнений завдяки діям консула Республіки Польща. 7 листопада 1943 року він дістався Стокгольма, а 16 грудня 1943 року перелетів до Великої Британії. Там він подав Верховному головнокомандувачу доповідь про діяльність Польської підпільної держави. 24 січня 1944 року генерал Казімєж Соснковський вручив йому Срібний Хрест Військового ордена «Віртуті Мілітарі». Новак-Єзьораньський залишався в розпорядженні Верховного головнокомандувача, брав участь у політичних розмовах, зустрічався з Головнокомандувачем, прем’єр-міністром Станіславом Миколайчиком, президентом Владиславом Рачкевичем і британським прем’єр-міністром Вінстоном Черчиллем, давав інтерв’ю та виступав у Палаті громад Великої Британії. 1 березня 1944 року його підвищили до звання поручика.
За наказом Головнокомандувача він мав передати до штабу Армії Крайової розпорядження не починати Варшавське повстання. Його також направили на парашутну підготовку, однак через зламану руку стрибок став неможливим. 11 липня 1944 року його перевезли з Лондона через Гібралтар, Алжир і Неаполь до головної очікувальної станції Головної пересильної бази «Ютженка» в Латіано біля Бріндізі. Він був приписаний до VI (спеціального) відділу штабу Верховного головнокомандувача, знав німецьку мову і мав Звичайний парашутний знак № 0256 та Бойовий парашутний знак № 1567.
У ніч з 25 на 26 липня 1944 року в межах операційного сезону «Ріпоста» його скинули на окуповану Польщу під час повітряної операції «Вайлдгорн III» («Міст 3»). Літак «Дакота» KG-477 «V» 267-ї ескадрильї ВПС Великої Британії вилетів з аеропорту Кампо-Казале біля Бріндізі й приземлився о 00:23 на посадковому майданчику «Мотиль» поблизу Воля-Руди та Яднувок-Мокрих, за 18 кілометрів від Тарнова. Разом із ним прибули також тихоходці Казімєж Більський, Лешек Старинський і Богуслав Вольняк. Літак розвантажили й завантажили за п’ять хвилин після приземлення, а під час зльоту його колеса загрузли в болотистому ґрунті, тому він зміг піднятися лише з четвертої спроби приблизно через 65 хвилин.
26 липня 1944 року Новак-Єзьораньський дістався Варшави й передав генералові Тадеушу Коморовському наказ Верховного головнокомандувача про незатягування початку повстання. Він також повідомив про неможливість значної повітряної підтримки повстання. Під час Варшавського повстання він служив офіцером VI відділу штабу Армії Крайової, у радіо «Блискавиця», працював для Бюро інформації та пропаганди Головного командування Армії Крайової, редагував зведення для Лондона і до 4 жовтня 1944 року був диктором повстанчого радіо «Блискавиця». Він також редагував англомовні передачі, які передавав льотчик Королівських повітряних сил Джон Ворд, і працював у команді з Польського радіо та Бюро пропаганди й інформації Головного командування Армії Крайової. Під час повстання він одружився з Ядвігою Вольською, кур’єркою на псевдо «Грета»; шлюб тривав сім хвилин і відбувся між поховальними церемоніями.
Після капітуляції Варшавського повстання 3 жовтня 1944 року він як емісар майора Леопольда Окуліцького разом із дружиною вирушив до Штабу Верховного головнокомандувача в Лондон, маючи при собі штабні документи, фотографії та фільми з повстання. За свідченням підполковника Мечислава Лісевичa, він пройшов шлях через Баварію та Швейцарію. Він також передав американцям інформацію про розробку німецької атомної зброї. Перекидання його на Захід у межах операції «Вайлдгорн IV» («Міст 4») було скасовано в середині польоту. 26 грудня 1944 року його разом із дружиною заарештували після перетину швейцарського кордону; після звільнення він дістався Ліона і 22 січня 1945 року вилетів до Лондона. З 7 липня 1945 року його перевели з VI (спеціального) відділу штабу Верховного головнокомандувача до Самостійного відділу у справах Німеччини, а згодом він діяв у Польському русі свободи «Незалежність і демократія».
Робота в Британії та «Радіо Вільна Європа»
У 1948—1951 роках Ян Новак-Єзьоранський працював у польській секції британського радіо «Бі-Бі-Сі». Наприкінці 1951 року він узявся за створення і керівництво польською секцією «Радіо Вільна Європа» в Мюнхені. Протягом кількох місяців він організовував роботу секції, формуючи передусім команду працівників. Першу програму польської секції «Радіо Вільна Європа» для Польщі він передав 3 травня 1952 року. Новак-Єзьоранський очолював цю секцію до 31 грудня 1975 року, коли його змінив Зигмунт Міхаловський.
Політична діяльність у США та повернення до Польщі
Із 1976 року Ян Новак-Єзьоранський мешкав у Вашингтоні, США. У 1977—січні 1989 року він працював радником із питань Східної Європи в Державному департаменті США за президентів Джиммі Картера та Рональда Рейгана. Від 1979 до 1996 року був національним директором Польського американського конгресу, а 1985 року приєднався до Польського наукового товариства за кордоном. Після війни він уперше відвідав Польщу в серпні 1989 року на запрошення Леха Валенси. 21 липня 2002 року остаточно повернувся на батьківщину й оселився у Варшаві.
Попри почесне становище, він активно включався в політичне життя. У 1995 році підтримав Леха Валенсу на президентських виборах, вважаючи це гарантією продовження прозахідного курсу Польщі. На запрошення Леха Валенси брав участь у телевізійних дебатах з Олександром Квасневським, ставлячи запитання разом із Єжи Мареком Новаковським. Під час президентської кампанії 2000 року він не підтримав переобрання Олександра Квасневського, а згодом підтримав кандидата Анджея Олеховського. Перемогу Демократичного лівого альянсу на парламентських виборах 2001 року він розглядав як важливий крок до інтеграції з Європейським Союзом.
В інтерв’ю він зазначав, що, хоча й не любить уряд, визнає його легітимним, оскільки його обрано на вільних виборах і він є польським. Він підкреслював, що воліє бачити Польщу зблизька, а не здалеку, посилаючись на назву книги «Польща здалеку». Від початку переговорів про вступ Польщі до ЄС він підтримував інтеграцію й вважав, що альтернативи їй немає. Також співпрацював із науковими та суспільно-політичними інституціями, які просували європейську єдність і співпрацю, зокрема з Фундацією Роберта Шумана та Інститутом стратегічних досліджень. У листопаді 2002 року президент Валдас Адамкус надав йому почесне громадянство Литви за підтримку прагнень Литви до НАТО.
У дискусії про участь Польщі на боці США в іракському конфлікті він заявив, що відправлення польських військ до Іраку було помилкою, а Польща повинна домагатися від Вашингтона конкретних вигод за військову допомогу в Іраку. Також був співзасновником і почесним президентом Товариства працівників Польської редакції Радіо Вільна Європа у Варшаві та співзасновником і почесним головою Ради Фонду Колегії Східної Європи у Вроцлаві.
Премія імені Яна Новака-Єзьоранського
З 2004 року у Вроцлаві щороку вручають Премію імені Яна Новака-Єзьоранського. Першим її лауреатом став Тадеуш Мазовецький. Гасло премії — «мислення про державу як про спільне благо». Серед її лауреатів є багато міжнародних державних діячів.
Смерть і похорон
Ян Новак-Єзьоранський помер 20 січня 2005 року в лікарні імені професора Орловського у Варшаві. Урочиста жалобна церемонія відбулася 26 січня 2005 року. Його труну виставили у дворі Королівського замку у Варшаві, де з ним прощалися мешканці міста, делегації з інших регіонів, а також представники культурного й політичного життя. На похороні були присутні президент Александр Квасневський, прем’єр-міністр Марек Белька, президент Варшави Лех Качинський, маршалки Влодзімєж Цимошевич і Лонгін Пастушяк, а також Владислав Бартошевський і Тадеуш Мазовецький. Труна, у якій його поховали, спочатку була призначена для останків останнього короля Польщі Станіслава Августа Понятовського. Поховали його у родинній могилі родини Єзьоранських на Повонзківському цвинтарі, квартал 7-4-30.
Радіодіяльність
Радіодіяльність Яна Новака-Єзьоранського почалася ще у 1930-х роках, коли у 16 років він уперше виступив у скаутській радіопрограмі. Під час окупації він співпрацював із повстанським радіо «Блискавиця», яке повідомляло мешканців Варшави про події на фронті. З грудня 1951 року він очолював Польську мовну службу Радіо «Вільна Європа» в Мюнхені та до кінця того ж місяця сформував штат із фахівців довоєнного Польського радіо, кореспондентів ПАТ і польських журналістів. З 1994 року він започаткував цикл колонок «Польща здалеку», що звучали на Першій програмі Польського радіо, а також регулярно виголошував коментарі під назвою «Польща зблизька». За свою працю він отримав Золотою мікрофон і почесний знак Польського радіо, а у 2002 році був удостоєний Діамантового мікрофона за керівництво Польською мовною службою Радіо «Вільна Європа». Його діяльність сприяла змінам у Польщі та підтримувала її вступ до НАТО й інтеграцію з Європейським Союзом. У 2002 році студію S-4 назвали «Радіо Вільна Європа».
Публікації та медійна діяльність
Ян Новак-Єзьоранський писав книжки на політичні теми та брав участь у численних радіопередачах, зокрема у відомих бесідах на Радіо «Вільна Європа». Його вважали авторитетним експертом у політичних питаннях. Він залишався активним у медіа до самої смерті. Також передав свої архівні матеріали до Національної установи імені Оссолінських. Частина його книжкової колекції зберігається у Бібліотеці Інформаційного центру імені Яна Новака-Єзьоранського, що міститься в тому самому будинку, де була його варшавська квартира на вулиці Чорняковській, 178а.
Увічнення пам’яті
Після смерті Яна Новака-Єзьоранського його ім’ям назвали низку об’єктів і установ у Польщі. Він став патроном LXVII Загальноосвітнього ліцею у Варшаві, Гімназії № 1 у Тарнові, Гімназії № 58 у Познані, XXXVIII Загальноосвітнього ліцею в Познані, Початкової школи № 162 у Лодзі, Комплексу технічно-інформаційних шкіл у Лодзі та гімназії в Мілеєві. Також його ім’я отримали аудиторія й чотирнадцятий набір Національної школи публічного управління.
Окремі форми вшанування були пов’язані з міським простором і культурними інституціями. 21 січня 2005 року його ім’я отримала головна лекційна зала Музею Варшавського повстання. У 2006 році в варшавському Повісля відкрили пам’ятник «Лавочка Яна Новака-Єзьоранського» роботи Войцеха Гриневича. Його ім’ям названо вулиці в Кельцях і в варшавському Гоцлаві, а також круговий рух у Познані, що носить цю назву з 2005 року. Крім того, в Глівіце і Битомі національна дорога 88 має назву Алея Яна Новака-Єзьоранського.
Пам’ять про нього відзначали й на державному рівні: 12 грудня 2013 року Сенат Польщі постановив оголосити 2014 рік Роком Яна Новака-Єзьоранського. У 2014 році Польська пошта випустила 300 тисяч марок номіналом 4,20 злотого на його честь. У 2007 році площу Кельньову в Кракові перейменували на площу Яна Новака-Єзьоранського. У травні 2016 року в Музеї Тадеуша Панка, установі Національного закладу імені Оссолінських, відкрили постійну виставку «Місія: Польща», присвячену біографічним розповідям про Яна Новака-Єзьоранського та Владислава Бартошевського. У червні 2023 року його ім’ям назвали також вроцлавський трамвай Moderus Gamma № 3325.
