Єнжей Глемп народився 18 грудня 1929 року в Іновроцлаві. Під час німецької окупації він працював примусовим робітником на німецькій фермі. З березня 1945 року до 1950 року навчався у Державній гімназії та ліцеї імені Яна Каспровича в Іновроцлаві. Далі студіював філософію в Примасівській вищій духовній семінарії в Гнєзні у 1950—1952 роках і теологію в Архиєпископській духовній семінарії в Познані у 1952—1956 роках.
25 травня 1956 року був висвячений на священника в Примасовій базиліці в Гнєзні допоміжним єпископом Францішеком Єдвабським і інкардинований до Гнєзненської архієпархії. Пізніше навчався церковному та цивільному праву в Папському Латеранському університеті в Римі, а також проходив підготовку в Студіум Роталє та завершив інші спеціалізовані курси. Після рукоположення влада не дозволила йому працювати в парафії, призначеній церковною владою. Він виконував душпастирські обов’язки в кількох місцях, а в Гнєзненській архідієцезії працював нотарієм митрополичої курії та трибуналу, секретарем семінарії та згодом захисником подружнього вузла.
- Як складалися навчання та перші роки священницької діяльності Єжи Глемпа?
- Як розвивалося церковне служіння Йозефа Ґлемпа після призначення єпископом Вармінським і до отримання сану примаса Польщі?
- Як Йозеф Ґлемп діяв під час кризи навколо «Солідарності» та пізніших політичних змін у Польщі?
- Які ініціативи здійснив Юзеф Ґлемп, будучи архієпископом Варшави?
- Які церковні посади та обов’язки виконував Йозеф Ґлемп?
- Як склалися останні роки служіння Єжи Ґлемпа після відставки з посади варшавського митрополита?
- Які відзнаки та почесні звання отримав Єжи Глемп?
- Які почесні відзнаки та вшанування отримав Юзеф Глемп?
Священницька служба і навчання
Єжи Глемп народився 18 грудня 1929 року в Іновроцлаві. Під час німецької окупації він працював примусовим робітником на німецькій фермі. Із березня 1945 року до 1950 року навчався у Державній гімназії та ліцеї імені Яна Каспровича в Іновроцлаві. Далі вивчав філософію в Примасовській вищій духовній семінарії в Гнєзні у 1950–1952 роках, а з 1952 до 1956 року — богослов’я в Архієпископській духовній семінарії в Познані. 25 травня 1956 року в Примасовській базиліці в Гнєзні його висвятив на священника помічний єпископ Францішек Єдвабський; після цього його інкардинували до гнєзненської архієпархії.
Після свячень церковна влада призначала його до душпастирської праці, однак світська влада не дала дозволу працювати в парафії, визначеній церковною владою. До грудня 1956 року він допомагав у душпастирстві при парафії святого Якова в Могильні, згодом був капеланом домініканок у Мельжині та сестер Сакре Кер у Польській Вєсі поблизу Познані. Також служив вікарієм при парафії Внебовзяття Пресвятої Діви Марії у Вонґровці та був спрямований на пастирську працю в Мястечку-Краєнському.
Повернувшись до гнєзненської архієпархії, він працював нотарем у митрополичій курії та митрополичому трибуналі, був секретарем семінарії, а згодом — захисником вузла в шлюбних справах. Викладав соборові студії та був просинодальним екзаменатором. Із грудня 1967 року працював у Секретаріаті Примаса Польщі у Варшаві, де виконував обов’язки працівника юридичних справ, капелана й секретаря примаса Стефана Вишинського. У 1975 році став секретарем Комісії польського єпископату у справах польських інституцій у Римі та членом єпископської комісії з перегляду канонічного права. Також здійснював душпастирську працю в костелі святого Мартіна у Варшаві, в академічному душпастирському центрі при костелі святої Анни у Варшаві та був душпастирем юристів у Варшаві.
Він продовжив навчання в Римі: у 1958–1964 роках вивчав канонічне та цивільне право в Папському Латеранському університеті, здобув докторський ступінь з обох прав, а 1975 року нострифікував його на факультеті канонічного права Академії католицької теології у Варшаві. У 1961–1964 роках проходив підготовку в Студіумі Роталe та здобув титул адвоката Римської Роти. У 1962 році завершив Студіум церковного адміністрування при Конгрегації Собору, а в 1963 році — спеціалізований курс, що включав латинську стилістику, у Папському Григоріанському університеті. У 1972 році отримав титул почесного капелана Його Святості. З 1972 до 1979 року читав курси з римського права та шлюбного права на факультеті канонічного права Академії католицької теології у Варшаві, брав участь у докторських і габілітаційних процедурах як делегат примаса Вишинського та написав навчальний посібник «Лексікулум римського права» у 1974 році. У 1976 році став каноніком Примасовського капітулу в Гнєзні. Від 1960-х років його також спостерігала і допитувала Служба безпеки, але він відмовився від співпраці.
Єпископ Вармінський і примас Польщі
Після того як польська державна влада не затвердила його призначення архієпископом Вроцлава, а також архієпископом Познані, Йозеф Ґлемп 4 березня 1979 року був призначений єпархіальним єпископом Вармінської єпархії. Єпископське рукоположення він отримав 21 квітня 1979 року в Гнезненській архікатедрі. Головним консекратором був кардинал Стефан Вишинський, а співконсекраторами — архієпископ Францішек Махарський і допоміжний єпископ Ян Облак. 29 квітня 1979 року Ґлемпа було введено на кафедру в співкафедральному соборі святого Якова в Ольштині. Тоді ж він обрав єпископське гасло Caritati in iustitia.
Під час свого служіння у Вармінській єпархії він заснував 21 нову парафію, створив Інститут християнської культури в Ольштині та ініціював підготовчі роботи до єпархіального синоду. Він також організовував щомісячні зустрічі з представниками різних професійних груп. У межах Польського єпископату Ґлемп очолював Комісію Iustitia et Pax, входив до комісії душпастирства робітників, до комісії з перегляду канонічного права та до комісії у справах польських інституцій у Римі. Крім того, він був співголовою законодавчої групи Змішаної комісії урядових представників і єпископату та членом постійної робочої групи польського й французького єпископатів.
7 липня 1981 року папа Іван Павло II призначив його митрополитом-архієпископом Варшави й Гнєзна, а також надав йому гідність примаса Польщі. 9 липня 1981 року він канонічно опанував обидві кафедри, а згодом був інстальований у Гнєзненській архікатедрі 13 вересня 1981 року і у Варшавській архікатедрі 24 вересня 1981 року. Як примас Польщі він опікувався душпастирством польської діаспори та виконував обов’язки ординарія для греко-католицьких і вірменського обрядів Церков у Польщі. Для вірних греко-католицького обряду він залишався ординарієм до 1991 року. Після відновлення Перемишльської греко-католицької єпархії у 1991 році він і далі зберігав гідність примаса Польщі як хранитель мощів святого Войцеха та продовжував служіння як ординарій вірних східного обряду в Польщі без власного ординарія.
Діяльність у період «Солідарності» та політичних змін
Після створення НСЗЗ «Солідарність» Йозеф Ґлемп проводив політику стриманої підтримки руху, одночасно дистанціюючись від підпілля та напруження, пов’язаного з його діяльністю. Він підтримав невдалу спробу переконати ув’язнених лідерів «Солідарності» емігрувати, а в період гострих суспільних конфліктів брав участь у посередництві, зокрема в зустрічі 4 листопада 1981 року. 13 грудня 1981 року він виголосив проповідь у костелі Матері Божої Благодатної у Варшаві, закликаючи до спокою. У ніч із 16 на 17 грудня 1981 року він наказав призупинити комунікат церковної ієрархії, критичний до воєнного стану, а 17 грудня 1981 року заснував Примасівський комітет допомоги особам, позбавленим волі, та їхнім родинам.
У пізніший період Ґлемп підтримав переговори за Круглим столом, призначивши Броніслава Дембовського та Алойзія Оршулика представниками Церкви. Він також сприяв ухваленню Закону про відносини між державою і Церквою 17 травня 1989 року та брав участь у підписанні й ратифікації конкордату. Після встановлення дипломатичних відносин між Польщею та Святим Престолом він утратив усі права офіційного папського представництва. Згодом він підтримував вступ Польщі до Європейського Союзу. 20 травня 2000 року, під час Великого Ювілею, він здійснив публічний акт покаяння від імені Церкви в Польщі, перепросивши за співпрацю деяких священників у добу ПНР, за надмірності духовенства, залежності та терпимість до антисемітизму. Окремо він особисто висловив жаль через те, що не зміг урятувати життя священника Єжи Попелушка.
Пастирська діяльність у Варшавській архідієцезії
У період свого служіння як архієпископ Варшави Юзеф Ґлемп заснував 119 парафій і освятив 61 новозбудовану церкву. Він також брав участь у 19 процесах беатифікації та канонізації. У грудні 1989 року відновив діяльність архідієцезіальної «Карітас». Серед його внесків було сприяння створенню Папського богословського факультету у Варшаві та перетворенню Академії католицького богослов’я на Університет імені кардинала Стефана Вишинського. Як митрополичий архієпископ Варшави він виконував обов’язки великого канцлера цих закладів. За його понтифікату в архідієцезії виникли нові католицькі рухи. У 1990 році він заснував Архідієцезіальну місіонерську семінарію «Редемпторіс Матер», якою опікувався Неокатехуменальний шлях, а також ініціював повернення до ідеї зведення храму Божого Провидіння у Варшаві.
Церковна діяльність і кардинальська служба
Йозеф Ґлемп у 1981—2004 роках був головою Польської єпископської конференції. Він також очолював Головну раду, згодом — Постійну раду цієї конференції, а з 1991 до 1999 року головував на Другому пленарному синоді в Польщі. Як голова Польської єпископської конференції, він входив до Ради Конференції єпископських конференцій Європи за посадою. Крім того, був почесним головою міжнародних зустрічей «Люди і релігії», організованих Римською громадою святого Егідія.
5 січня 1983 року Іван Павло II призначив його кардиналом-пресвітером, а 2 лютого 1983 року на консисторії відбулося його кардинальське введення. Тоді він отримав титулярну церкву базиліки Святої Марії Великої в Трастевере. У 1983 році він став членом Конгрегації у справах Східних Церков, а в 1993 році — членом Папської ради з питань культури. У 1993—1998 роках входив до Папської ради «Справедливість і мир», а з 2002 року — до Верховного трибуналу Апостольської сигнатури. Він також був почесним членом Папської міжнародної маріологічної академії.
У межах єпископського служіння він висвятив 39 польських єпископів і взяв участь у висвяченні ще одного єпископа. У квітні 2005 року брав участь у конклаві, що обрав папу Бенедикта XVI, і був одним із трьох скрутинаторів, які підписали документи, що завершили цей конклав.
Відставка, почесний титул і останні роки
6 грудня 2006 року папа Бенедикт XVI прийняв відставку Єжи Ґлемпа з посади варшавського митрополита. Водночас він зберіг титул Примаса Польщі, а папа доручив йому виконувати обов’язки адміністратора архієпархії до вступу на посаду Станіслава Вельгуса. Після відставки Вельгуса Ґлемп був апостольським адміністратором від 7 січня до 1 квітня 2007 року. Він зберіг примасову гідність до 18 грудня 2009 року, коли йому виповнилося вісімдесят років; тоді титул примаса було відновлено за митрополитами Гнєзна. 9 червня 2007 року папа Бенедикт XVI також прийняв його відставку з посади ординарія вірних східного обряду в Польщі. У 2009 році він з’явився в ролі самого себе у фільмі «Попелюшко. Свобода в нас». У січні 2012 року в нього діагностували злоякісну пухлину нижньої частки правої легені, а в лютому того ж року він переніс операцію. Помер 23 січня 2013 року у Варшаві. 28 січня 2013 року після похоронної меси його поховали в крипті варшавських архієпископів в архикатедрі.
Відзнаки, почесні звання та вшанування
У 1981 році Єжи Глемпу було надано почесне громадянство Іновроцлава. Згодом він отримав почесне громадянство Кцині (1989), Хойниць (1994), Дарлова (1995), Могильно (1996), Варшави (2000), Ловича та П’ястува (обидва — 2004), Скерневиць (2007), а також Лідзбарка-Вармінського, Мєхува і Жніна. Його також удостоїли почесного громадянства Кастель-Сант-Елії та Кодроіпо в Італії, а у 2010 році — почесного громадянства Куявсько-Поморського воєводства. У 2009 році президент Польщі Лех Качинський вручив йому Орден Білого Орла, а того ж року він отримав Медаль Сенату Республіки Польща.
Відзнаки, нагороди та вшанування
У 1982 році Юзеф Глемп отримав почесний докторський ступінь від Академії католицької теології у Варшаві та був відзначений миротворчою нагородою від Католицького громадянського комітету Культурного центру Святого Хреста в Таранто. Надалі він неодноразово здобував почесні докторські ступені: від Університету Вілланова у Філадельфії та Люблінського католицького університету в 1985 році, Університету Святого Томаса в Манілі в 1988 році, Університету Барі в 1990 році, Університету Сетон-Голл у Саут-Оранджі в 1991 році, Варшавського університету природничих наук у 1992 році, Папського факультету теології у Варшаві в 1995 році, Університету Лойоли в Чикаго в 1998 році та Університету кардинала Стефана Вишинського у Варшаві в 2001 році. У 1994 році він отримав гідність бейліфа Великого хреста честі й відданості Суверенного військового Мальтійського ордену, а в 1996 році став великим пріором Польської юрисдикції Ордену Святого Гробу Єрусалимського; також йому було надано звання кавалера Великого хреста в Ордені Святого Гробу. У 2000 році він одержав Премію миру Джорджо Ла Піри за дії під час воєнного стану в Польщі. У 2003 році його відзначили Золотою статуеткою Гіполіта та титулом Видатної особистості органічної праці від Товариства Гіполіта Цегельського, у 2006 році він отримав Премію єпископа Романа Анджеєвського, у 2009 році — Лавр об’єднання «Польська спільнота», а в 2010 році — Орден Екце Гомо та Золотий Хрест Ордену «Глорія». У 2000 році про нього було знято біографічний фільм «Пастир» режисерки Еви Сьвєнцінської, а 2009 року з нагоди його 80-річчя та завершення примасового служіння в Іновроцлаві відкрили Інститут примаса Юзефа Глемпа.
