Мечислав Раковський народився в селі Ковалевко-Фольварк, Познанське воєводство, а зростав у селянській родині в селі Ковалевко, Бидгощське воєводство, на північному заході Польщі. Його батька було страчено німецькою владою 1939 року. У 1939–1944 роках працював токарем у залізничних ремонтних майстернях у місті Познань. Після визволення Польщі добровільно вступив до Польського війська в лютому 1945 року; пізніше в інтерв’ю журналу «Разем» у грудні 1988 року він казав, що мотивом була радше помста, ніж патріотизм. Він також визнавав, що не поділяв марксистської ідеології, але активно підтримував політику Сталіна, а засудження культу особи 1956 року сприйняв як шок. Раковський закінчив Лодзьку школу політичних офіцерів, працював у політичній роботі в армії та молодіжних трудових бригадах «Служба Польщі». У 1946 році вступив до Польської робітничої партії, а з 1948 року був пов’язаний із Польською об’єднаною робітничою партією. Після демобілізації 1949 року був спрямований на партійну роботу, працював інструктором у відділі преси й видавництв Центрального комітету ПОРП у 1949–1952 роках та навчався в Інституті суспільних наук при Центральному комітеті ПОРП у 1952–1955 роках.
- Які посади обіймав Мечислав Раковський у державних і партійних органах Польщі?
- Як Мечислав Раковський поєднував роботу в партійних і державних структурах із публіцистичною діяльністю та політичними суперечками початку 1980-х років?
- Як Мечислав Раковський виступав за зміну соціалізму та участь у публічних дебатах у 1981–1983 роках?
- Як Мечислав Раковський перейшов від партійної роботи до керівництва урядом і якими були його ключові політичні кроки в 1985–1988 роках?
- Які кадрові рішення ухвалили в новому уряді та які підприємства було закрито?
- Які економічні та політичні реформи проводив уряд Мечислава Раковського наприкінці 1980-х років?
- Як Мечислав Раковський брав участь у переговорах з опозицією та політичних змінах 1989 року?
- Чим займався Мечислав Раковський після відходу з політичної арени Польщі?
- Які книжки та відзнаки отримав Мєчислав Раковський у сфері громадської діяльності й публіцистики?
- Яким було особисте життя Мечислава Раковського та чим він захоплювався?
Державна та партійна діяльність
Мечислав Раковський був польським державним, партійним і громадським діячем. У 1972–1989 роках він був депутатом Сейму Польської Народної Республіки VI, VII, VIII та IX скликань. У 1981–1985 роках обіймав посаду заступника голови Ради міністрів в уряді Войцеха Ярузельського. У 1989–1990 роках був головою Ради міністрів і останнім першим секретарем Центрального комітету Польської об’єднаної робітничої партії.
Партійна та публіцистична діяльність Мечислава Раковського
Мечислав Раковський народився в селі Ковалевко Бидгощського воєводства на північному заході Польщі в селянській родині. Його батька в 1939 році стратили німецькі власті. Під час війни, з 1939 до 1944 року, Раковський працював токарем у залізничних ремонтних майстернях у Познані. Після визволення Польщі в лютому 1945 року він добровільно вступив до Польського війська, а згодом у грудні 1988 року в інтерв’ю журналу «Разем» заявив, що мотивом для цього була радше помста, ніж патріотизм. Він також визнав, що не поділяв марксистської ідеології, але активно підтримував політику Сталіна. Події 1956 року, зокрема засудження культу особи, він сприйняв як шок.
У 1946 році Раковський вступив до Польської робітничої партії, а після її входження до складу Польської об’єднаної робітничої партії в 1948 році належав і до ПОРП. Після демобілізації з армії 1949 року його було скеровано на партійну роботу. У 1949–1952 роках він працював інструктором у відділі преси та видавництв Центрального комітету ПОРП, а з 1952 до 1955 року навчався в Інституті суспільних наук при Центральному комітеті ПОРП. У 1955 році він захистив кандидатську дисертацію з історії та до 1957 року був старшим інструктором у відділі пропаганди Центрального комітету ПОРП. Також він закінчив Лодзьку школу політичних офіцерів і працював у політичній роботі в армії та в молодіжних трудових бригадах «Служба Польщі».
У 1958 році Раковський став головним редактором тижневика «Політика» і того ж року був обраний головою Головної ради Спілки польських журналістів, на цій посаді перебував до 1962 року. У 1964 році його обрали кандидатом у члени Центрального комітету ПОРП, а з 1972 року він був депутатом Сейму Польської Народної Республіки. У 1975 році став членом Центрального комітету ПОРП.
На початку 1980-х років Раковський виступав як публіцист, коментуючи політичну кризу та співвідношення сил у країні. У статті від 6 вересня 1980 року він писав про слабкість влади за першого секретаря Едварда Гєрека, а 15 вересня того ж року — про нове розташування політичних сил у Польщі з 1 вересня 1980 року. Він зазначав, що партнерські відносини посилюються на основі провідної ролі ПОРП і принципів відкритого діалогу, а нову політичну ситуацію пов’язував із робітничим протестом, передумови якого наростали з часом. Також він вказував, що науковці, соціологи, економісти, історики та політики мають поставити питання про те, коли існуюча система почала старіти. У листопаді 1980 року він писав, що міністри та їхні заступники їздили країною і домагалися поступок від страйкарів. На VII пленумі Центрального комітету ПОРП у грудні 1980 року Раковський наголошував на ідеї діалогу між владою та опозицією, виступав за зміцнення діалогу між усіма політичними силами та ставив питання про те, як партія й її керівництво реалізовували запланований курс і з якою швидкістю відмовлялися від методів, що спричиняли кризу.
У лютому 1981 року за пропозицією Войцеха Ярузельського він залишив посаду головного редактора «Політики» й був призначений заступником голови Ради міністрів Польської Народної Республіки та головою Комітету Ради міністрів у справах профспілок. Як член урядових комісій він брав участь у розробці та укладенні суспільних угод із «Солідарністю» й особисто вів переговори з Лехом Валенсою. Його компромісна позиція викликала різку критику з боку консервативних догматичних партійних діячів; такі організації, як Об’єднання «Реальність», Катовіцький партійний форум, Варшава 80, Познанський форум комуністів і Щецинський рух комуністів, вважали його ворогом і вимагали виключення Раковського з ПОРП. Його особисто регулярно атакували Всеволод Волчев і Ришард Гонтаж. Водночас Раковський підтримував реформістські «горизонтальні структури» в ПОРП і користувався їхньою підтримкою.
Дискусії про реформи та суспільний діалог
У березні 1981 року Мечислав Раковський дав інтерв’ю газеті «Життя Варшави», у якому висловився за зміну принципів соціалізму. Після цього керівництво партії піддало його критиці. У липні 1981 року на IX Надзвичайному з’їзді ПОРП він запропонував створити комісію з делегатів цього з’їзду для оцінки кризи в Польщі. Тоді ж Раковський виступив за реформування правлячої коаліції, до якої входили ПОРП, Демократична партія та Об’єднана селянська партія, а також за розширення складу Народного фронту єдності. Він пропонував залучити до нього місцеве самоврядування, католицькі та суспільні організації, зберігаючи провідну роль ПОРП. Окремо він закликав державу не втручатися в діяльність селянських господарств, підтримувати ініціативи знизу та, якщо потрібно, підвищувати ціни. Раковський часто брав участь у дебатах із трудовими колективами та в засобах масової інформації. 25 серпня 1983 року він узяв участь у відомій дискусії на Гданській верфі, де протягом п’яти годин вів діалог з опозиційними робітниками, і ця розмова транслювалася центральним польським телебаченням.
Партійна кар’єра та призначення на посаду глави уряду
Після залишення урядової посади в жовтні 1985 року Мечислава Раковського було обрано заступником маршалка Сейму Польської Народної Республіки IX скликання. Згодом він став головою Соціально-економічної ради при Сеймі. Наприкінці 1987 року Раковський запропонував створити Товариство підтримки економічних ініціатив, а 14 грудня 1987 року на VI пленумі ЦК ПОРП його обрали членом Політбюро ЦК ПОРП. 14 червня 1988 року на VII пленумі ЦК ПОРП він став секретарем ЦК ПОРП і головою Комісії з пропаганди ЦК ПОРП; 17 червня того ж року подав у відставку з посади заступника маршалка Сейму.
У цей період Раковський належав до правлячої групи генерала Юзефа Ярузельського, неофіційно відомої як «Директорія». Він також вивчав досвід економічних реформ в Угорщині та Китаї, розглядаючи можливість його застосування в Польщі. З 1988 до 1989 року Раковський був головою Контрольної ради видавничого кооперативу «Преса-Книжка-Рух». Крім того, він створив молодіжний рух «Авангард XXI століття», який проводив ідеологічну підготовку майбутніх активістів ПОРП.
27 вересня 1988 року Сейм призначив його головою Ради міністрів Польської Народної Республіки після того, як Загальнопольська конференція профспілок висловила недовіру урядові Збіґнєва Месснера. У своєму виступі в Сеймі Раковський представив урядову програму, заявивши, що Польща не повинна переживати застій і не має стати країною зневірених і розчарованих людей. Його промова тривала 35 хвилин і стала найкоротшою в повоєнній історії Польщі. Він визначив місією уряду подолання бюрократичних бар’єрів і створення умов для ініціативи та підприємництва.
Кадрові зміни в уряді та закриття підприємств
У новому уряді генерал Флоріан Сівіцький зберіг посаду міністра національної оборони, а генерал Чеслав Кищак — посаду міністра внутрішніх справ. Посаду міністра закордонних справ обійняв Тадеуш Олесовський. Казімєж Олесьяк став віцепрем’єр-міністром і міністром сільського господарства, лісового господарства та харчової промисловості; він був одним із лідерів Об’єднаної народної партії. Александер Квасневський став міністром і головою суспільно-політичного комітету Ради міністрів. Першим міністром промисловості був призначений Мєчислав Вільчек, успішний підприємець, який виступав за ліквідацію нерентабельних підприємств. У межах цієї політики уряд закрив Гданську судноверф, один металургійний завод і кілька інших підприємств.
Економічні реформи уряду
Уряд Мечислава Раковського продовжив політичні та економічні реформи. Він запропонував переглянути інвестиційні програми п’ятирічного плану на 1986–1990 роки, щоб знайти додаткові кошти для збільшення виробництва товарів народного споживання. Було змінено цінову та дохідну політику, що поклало край великим одноразовим підвищенням цін на товари. Водночас ціни на окремі товари підвищувалися лише після погодження з профспілками та громадськими організаціями. Уряд зберіг заборону на нове адміністративне будівництво, продовжив перетворення оборонної промисловості на виробництво товарів народного споживання та почав передавати підприємства або цехи в оренду трудовим колективам. Також було дозволено продаж частини виробничих фондів і заводських облігацій приватним особам.
Реформи охопили і банківську сферу. Із 1 січня 1989 року в найбільших польських містах почали діяти дев’ять комерційних банків, створених у 1988 році на засадах конкуренції та самофінансування. Крім того, були засновані кілька спеціалізованих, муніципальних, місцевих і змішаних банків. Уряд також проводив поступовий перехід до валютних операцій, основаних на реальному курсі злотого.
У грудні 1988 року Сейм ухвалив Закон про господарську діяльність, який надав рівні права всім секторам економіки. Також було прийнято закон про іноземні інвестиції, що забезпечував іноземному капіталу умови, рівні з національним приватним сектором. Паралельно скликано X пленум Центрального комітету Польської об’єднаної робітничої партії для обговорення державних і політичних реформ. 20 жовтня 1988 року Мечислав Раковський розпочав дводенний візит до Москви для переговорів із керівництвом СРСР.
Переговори з опозицією та перехід до нової політичної системи
18 січня 1989 року у Варшаві завершився Х пленум Центрального комітету Польської об’єднаної робітничої партії. Під час його роботи генерал Войцех Ярузельський, який очолював партію і державу, пригрозив відставкою, якщо партія не піде на діалог з опозицією та політичні реформи. Таку саму позицію зайняли й члени Політбюро Мечислав Раковський, генерал Флоріан Сівіцький та генерал Чеслав Кіщак. Пленум більшістю голосів, під загрозою відставок, схвалив реформи, проведення «круглого столу» з опозицією та створення широкої коаліції. Уряд Раковського погодився на відновлення діяльності профспілки «Солідарність» у межах чинної конституції, а опозиція погодилася на переговори 27 січня 1989 року.
«Круглий стіл» відкрився 6 лютого 1989 року в Палаці Ради міністрів на Краківському передмісті у Варшаві. У ньому брали участь, зокрема, Лех Валенса та Яцек Куронь. 7 квітня 1989 року Сейм Польської Народної Республіки ухвалив конституційні поправки, призначив нові парламентські вибори і саморозпустився з 3 червня 1989 року. Поправки відновлювали багатопартійну систему, запроваджували двопалатний парламент і посаду президента Польщі. На виборах 4 і 18 червня 1989 року опозиція здобула 99 із 100 місць у Сенаті та 35 % місць у Сеймі.
Після того як Войцех Ярузельський мав стати президентом Польщі й повинен був залишити партійну посаду, Мечислав Раковський став кандидатом на його місце в партійному керівництві. 29 липня 1989 року на XIII пленумі Центрального комітету його обрали Першим секретарем Центрального комітету Польської об’єднаної робітничої партії. Однак уряд Раковського подав у відставку 1 серпня 1989 року. Формування нового кабінету було доручено генералу Броніславу Кіщаку, але 17 серпня він також відмовився після невдачі у створенні уряду. Тим часом Польська об’єднана селянська партія та Демократична партія розірвали коаліцію з Польською об’єднаною робітничою партією й перейшли на бік «Солідарності».
Після відходу з політики
Після відходу з політичної арени Польщі Мечислав Раковський продовжив активну громадську діяльність. Він помер 8 листопада 2008 року в лікарні у Варшаві від раку. Поховали його на військовому цвинтарі Повонзки.
Громадська діяльність і публіцистика
У межах громадської діяльності Мєчислав Раковський написав книжки з питань зовнішньої політики та суспільно-політичного життя Польщі. Серед них — «Здійснене й нездійснене», «Партнерство», «Важкий діалог» і «Час надій і розчарувань». За журналістику він був удостоєний звання лауреата Державної премії Польської Народної Республіки II ступеня.
Особисте життя
Мечислав Раковський був одружений із скрипалькою Вандою Вількомірською (1929—2018) та мав двох синів. Його перша дружина розлучилася з ним ще до того, як він очолив уряд Польщі; у 1981 році вона емігрувала з Польщі разом із дітьми, а з 1990 року жила в Австралії. Другою дружиною Раковського була акторка Ельжбета Кемпінська. Наприкінці 1960-х років він збудував невеликий зрубний будинок у Мазурах, а його меблі та хатнє начиння були виконані в польському сільському стилі. Опозиція звинувачувала його у зловживаннях, пов’язаних із цим будинком. Раковський знав кілька іноземних мов, зокрема російську, цікавився вітрильним спортом і був обраний головою Польського яхт-клубу.
