Войцех Фібак — польський тенісист, який здобув чемпіонство Польщі серед юніорів і став чемпіоном Польщі в приміщенні 1970 року. Його помітив Збіґнєв Белдовський із Польського тенісного союзу, після чого Фібак отримав можливість виступати в міжнародних турнірах. У 1973 році він виграв турнір Трофео Бонфільйо в Мілані, перемігши в фіналі Коррадо Бараццутті. У 1974 році здобув перемогу над Реєм Раффелсом у Мюнхені, а також переміг Балаша Тароці в вирішальному матчі Кубка Девіса проти Угорщини, принісши три очки своїй команді, зокрема в парі з Тадеушем Новіцьким. Того ж року він перервав навчання на факультеті права та адміністрації Університету імені Адама Міцкевича й вирушив до Іспанії на серію турнірів Гран-прі. Там пройшов коло в Мадриді та дійшов до чвертьфіналу в Барселоні після перемоги над Артуром Ешем. У 1975 році дійшов до чвертьфіналу Міжнародного німецького чемпіонату в Гамбурзі та до фіналу парного розряду з Яном Кодешем. Також у 1975 році став гравцем АЗС Познань, а згодом — ГКС Олімпії Познань.
- Як Войцех Фібак вийшов на міжнародний рівень і яких результатів досяг у 1970-х роках?
- Яких результатів досяг Войцех Фібак у 1976 році?
- Як Войцех Фібак виступив на турнірі Мастерс 1976 року в Г'юстоні?
- Яких результатів Войцех Фібак досяг у парі з Карлом Майлером у 1976 році?
- Яких результатів Войцех Фібак досяг у 1976—1978 роках?
- Яких результатів досяг Войцех Фібак у 1979–1983 роках?
- Чим займався Войцех Фібак після завершення ігрової кар’єри?
- Які книжки та публікації пов’язані з Войцехом Фібаком?
- Які контроверсії були пов’язані з Войцехом Фібаком у 2013 і 2025 роках?
Початок міжнародної кар’єри
У 1970 році Войцех Фібак став чемпіоном Польщі серед дорослих у приміщенні, а також раніше перемагав на першості Польщі серед юніорів. У 1975 році він виступав за АЗС Познань, а згодом — за ГКС Олімпія Познань. На нього звернув увагу Збігнєв Бельдовський із Польської тенісної асоціації, який відкрив йому можливість брати участь у міжнародних турнірах.
Перші помітні успіхи на міжнародній арені Фібак здобув у 1973 році, коли виграв турнір «Трофео Бонфільйо» в Мілані, перемігши у фіналі Корадо Бараццутті з рахунком 6:0, 6:3, 1:6, 6:8, 6:1. У 1974 році він обіграв Рея Руфелса на турнірі в Мюнхені, хоча згодом вибув у другому колі цього змагання. Того ж року він рано завершив виступ на чемпіонаті Європи серед аматорів у Вроцлаві.
У квітні 1974 року Фібак здобув вирішальну перемогу над Балашем Тароці у матчі Кубка Девіса проти Угорщини та приніс у цьому протистоянні три очки, зокрема в парі з Тадеушем Новіцьким. У наступному раунді проти Швеції він програв Бйорну Боргу та Яну Йоганссону, а дует Фібак — Новіцький поступився також у парній зустрічі. Восени 1974 року Фібак перервав навчання на факультеті права й адміністрації Університету імені Адама Міцкевича та поїхав до Іспанії на серію турнірів Гран-прі. Там він пройшов один раунд у Мадриді, а в Барселоні дійшов до чвертьфіналу після перемоги над Артуром Ешем.
У 1975 році він дійшов до чвертьфіналу Відкритого чемпіонату Німеччини в Гамбурзі та до фіналу парного турніру разом із Яном Кодешем. Того ж року Фібак виграв парні турніри в Мадриді й Мюнхені з Кодешем, у Гілверсумі та Луїсвіллі з Гільєрмо Віласом, а також у Парижі в приміщенні й у Деварі з Карлом Меєром. У Луїсвіллі фінал не дограли через дощ, тож перемогу поділили з братами Амрітрадж. За підсумками 1975 року Фібак посів 6-те місце в парному рейтингу Гран-прі, а в одиночному рейтингу став 30-м, тоді як у рейтингу ATP серед одиночників — 58-м.
Сезон 1976 року
У 1976 році Войцех Фібак вийшов до фіналу турніру в Монте-Карло, де переміг Бйорна Борга та Пета Мейлера, але у вирішальному матчі поступився Гільєрмо Віласу. Того ж року він здобув перемогу на турнірі в Стокгольмі, обігравши Віласа, Тома Оккера та Іліє Настасе, а також виграв турнір серії Гран-прі в Борнмуті, перемігши у фіналі Мануеля Орантеса. У жовтні 1976 року Фібак став переможцем турніру у Відні, де у фіналі взяв гору над Раулем Раміресом. Окрім цих успіхів, він дійшов до трьох фіналів у Луїсвіллі, Індіанаполісі та Торонто, а також до півфіналу в Лондоні. За підсумками сезону він посів 8-ме місце в класифікації Гран-прі.
Фінал Мастерса 1976 року в Г'юстоні
У 1976 році Войцех Фібак здобув право виступити в турнірі Мастерс у Г'юстоні. На груповому етапі він переміг Мануеля Орантеса та Дібба, але поступився Таннеру. Після цього Фібак вийшов до півфіналу, де у п'яти сетах переміг Гільєрмо Віласа. У фіналі він знову зустрівся з Мануелем Орантесом. У вирішальному матчі Фібак вів 2:1 за сетами та 4:1 у четвертому сеті, однак Орантес зумів переламати хід гри й переміг із рахунком 5:7, 6:2, 0:6, 7:6 (7:1), 6:1. На момент, коли рахунок у четвертому сеті був 4:1, інтерв’ю давав актор Кірк Дуглас.
Парний успіх із Карлом Майлером
У 1976 році Войцех Фібак виступав у парі з Карлом Майлером. Разом вони виграли турніри в Монте-Карло та Дюссельдорфі, а також ще двічі доходили до фіналів. У рейтингу ВКТ вони посіли 5-те місце, що дало їм право взяти участь у фінальному турнірі ВКТ в Канзас-Сіті. Там Фібак і Майлер здобули перемогу у фіналі над Бобом Лутцем і Стеном Смітом.
Успіхи 1976—1978 років
У 1976 році Войцех Фібак здобув перемоги в парних турнірах у Борнмуті разом із Макнейром, а також у Тегерані та Мадриді в парі з Раулем Раміресом. Того ж року він посів 8-ме місце в одиночному та 7-ме в парному розрядах у класифікації «Гран-прі», а в рейтингу Асоціації тенісистів-професіоналів — 14-те в одиночному та 13-те в парному. За підсумками року він був 10-м у списку заробітків, маючи понад 230 тисяч доларів, і отримав звання новачка року. Саме в 1970-х роках виробник назвав білі тенісні шкарпетки, що їх випускав, «фібаківками».
У 1977 році Фібак виграв турнір Світової чемпіонської серії в Монтерреї, перемігши у фіналі Гераллітіса, а також турнір «Гран-прі» в Дюссельдорфі, де у вирішальному матчі взяв гору над Реєм Муром. Того ж року він дійшов до фіналів у Мексиці, Відні та Кельні. На турнірах Великого шолома Фібак уперше дістався чвертьфіналу Відкритого чемпіонату Франції, де поступився Гільєрмо Віласу, а також вийшов до четвертого кола на Вімблдоні та на Відкритому чемпіонаті США, програвши відповідно Боргу й Ґоттфріду. У парному розряді він розпочав партнерство з нідерландцем Томом Оккером; разом вони виграли п’ять турнірів Світової чемпіонської серії — у Бірмінгемі, Річмонді, Мексиці, Торонто та Роттердамі — і один турнір «Гран-прі» у Стокгольмі. Фібак також узяв участь у фіналі Світової чемпіонської серії в Канзас-Сіті, де посів третє місце, а у парі з Яном Кодешем дійшов до фіналу Відкритого чемпіонату Франції, поступившись Ґоттфріду та Раміресу. У рейтингах він завершив сезон на 13-му місці в одиночному та 11-му в парному розрядах за системою «Гран-прі», а також на 13-му й 6-му місцях відповідно в класифікації Асоціації тенісистів-професіоналів; у липні 1977 року він досяг найвищого в кар’єрі 10-го місця в одиночному рейтингу.
У 1978 році Фібак переміг на одиночному турнірі «Гран-прі» в Кельні, у півфіналі обігравши Джона Макінроя, а у фіналі — Віджая Амрітраджа, який знявся. Також він дійшов до фіналу в Гамбурзі, де програв Гільєрмо Віласу, і досяг четвертого кола на Відкритому чемпіонаті Франції та Вімблдоні, а також третього кола на Відкритому чемпіонаті США і Відкритому чемпіонаті Австралії. У парному розряді він виграв дев’ять турнірів: із Томом Оккером — у Г’юстоні, Гамбурзі, Торонто, Вудлендсі та Стокгольмі; з Яном Кодешем — у Мадриді; з Віктором Печчі — в Луїсвіллі; з Джоном Макінроєм — у Базелі; а також Відкритий чемпіонат Австралії в парі з Кімом Ворвіком, перемігши у фіналі Пола Кронка та Кліффа Летчера з рахунком 7:6, 7:5. Ця перемога зробила Фібака другим поляком, який здобув титул Великого шолома, після Ядвіґи Єнджеєвської. За підсумками року він посів 14-те місце в одиночному та 1-ше в парному розрядах у класифікації «Гран-прі», а в рейтингу Асоціації тенісистів-професіоналів — 21-ше в одиночному та 3-тє в парному. Разом із Томом Оккером вони також стали другими в Світовій чемпіонській серії та виграли фінал Світової чемпіонської серії в Канзас-Сіті.
Досягнення наприкінці 1970-х і на початку 1980-х років
У сезоні 1979 року Войцех Фібак виграв два одиночні турніри — в Денвері та Штутгарті. Того ж року він був фіналістом у Мюнхені, Відні та Кельні, а на Відкритому чемпіонаті Франції дійшов до 1/8 фіналу, де в п’яти сетах програв Едді Діббсу. У парному розряді Фібак здобув чотири титули разом із Окером у Філадельфії, Мемфісі, Штутгарті та Мюнхені. За підсумками року він посів 12-те місце в одиночному та 6-те в парному рейтингу Гран-прі, а також 15-те й 11-те місця відповідно за версією Асоціації тенісистів-професіоналів.
У 1980 році Фібак вийшов до чвертьфіналу трьох турнірів Великого шолома — в Парижі, Лондоні та Нью-Йорку. У Нью-Йорку він переміг Віляса, а потім програв Браяну Готфріду. За сезон він виграв три турніри — в Дейтоні, Новому Орлеані та Сан-Паулу — і дійшов до фіналу в Штутгарті на ґрунті. Того ж року він отримав 10-те місце в списках журналу «Світовий теніс» і газети «Ле Кіп», а також був 14-м в рейтингу Асоціації тенісистів-професіоналів і 15-м у Гран-прі. У парному розряді він виграв турніри в Бірмінгемі з Окером і в Штутгарті з Томашем Шмідом.
У 1981 році Фібак уперше переміг американця Джиммі Коннорса у Філадельфії, дійшов до фіналу в цьому ж місті та поступився Роско Таннеру. Також він виграв турнір у Гштааді, обігравши у фіналі Янніка Ноа. На Вімблдоні та на Ролан Гаррос він дістався до 1/8 фіналу, де програв Коннорсу та Печчі відповідно. У 1982 році він виграв три турніри — в Амстердамі, Чикаго та в закритому Парижі, а також був фіналістом у Неаполі та Дортмунді. У 1983 році Фібак дістався свого останнього одиночного фіналу в Базелі, де завершив матч проти Гільєрмо Віласса поразкою.
Діяльність після завершення кар’єри
Після завершення спортивної кар’єри Войцех Фібак зберігав обмежену присутність у Кубку Девіса, а 1984 року виступав за національну збірну в матчах проти Греції та Ізраїлю. У 1990 році він став капітаном команди Кубка Девіса, привів збірну до виходу в Групу I, а також сам грав у парному розряді в матчі проти Норвегії. У 1992 році він знову виступив як парний гравець у зустрічі проти Угорщини, після чого подав у відставку після поразки. У 1990-х роках Фібак був президентом Польського тенісного союзу. Серед уболівальників він користувався популярністю й входив до першої десятки в опитуванні «Пшегляд спортовий».
Після завершення кар’єри він мешкає в Монте-Карло та з квітня 1989 року обіймав посаду почесного консула Польщі в Монако. Також брав участь у Всесвітніх іграх поляків у Польщі. У бізнесі він заснував Fibak Investment Group, був генеральним представником корпорації «Вольво» в Польщі та публікував кілька польських журналів, зокрема «Дзєннік Шльонський», «Спорт», «Газета Познанська» і «Експрес вєчорни». Окремим напрямом його діяльності було колекціонування мистецтва, особливо польського живопису початку XX століття; він заснував галерею польського живопису у Варшаві. У 2010 році Фібак приєднався до комітету підтримки Броніслава Коморовського на президентських виборах.
Публікації
У 1978 році Войцех Фібак разом із журналістом Станіславом Гарчарчиком написав книжку «Граймо в теніс». У 1990 році через Крайову видавничу агенцію було видано біографію «Це моя гра» авторства Даніеля Пассента. У 2004 році видавництво «Аксель Шпрінгер Польська» випустило книжку «Моя справжня історія», написану Войцехом Фібаком разом із Євою Вонсиківською-Томчинською; вона була співвидана з мемуарами Ядвіги Качинської. Того ж року Цезарій Гур’єв присвятив йому розділ у книжці «Зірки в ефірі». Фібак також публікував статті в спортивних журналах, у яких коментував поточні тенісні події.
Скандали та зв’язки з Джеффрі Епштейном
У червні 2013 року тижневик «Впрост» описав Контроверзе як посередника між молодими дівчатами та старшими заможними чоловіками. Це подали в межах журналістської провокації, яка містила докази такої посередницької діяльності. Контроверзе намагався заблокувати публікацію, заперечуючи, що отримував фінансову вигоду від цих контактів. Також він пропонував довічну співпрацю тодішньому головному редактору «Впрост» Сильвестру Латковському.
У вересні 2025 року Маліна Блянська дала інтерв’ю про поведінку Контроверзе, пов’язану з домаганнями. Вона записала розмову, під час якої він запросив її до свого офісу та торкався її в еротичний спосіб. За її словами, у цій ситуації він назвав її «апетитною». Контроверзе привів Блянську до офісу після того, як вона розповіла про свої фінансові труднощі, представляючись студенткою з маленького містечка.
У 2025 році ім’я Контроверзе також з’явилося в документах, оприлюднених Міністерством юстиції США, які стосувалися Джеффрі Епштейна. Його включили до електронного листування з Епштейном за 2013 рік. Сам Контроверзе підтверджував, що знав Епштейна, зазначаючи, що вони були сусідами в Нью-Йорку протягом 20 років. Він пояснював їхні стосунки діловими питаннями, пов’язаними з торгівлею мистецтвом, і стверджував, що вони ніколи не були близькими друзями.
