Роман Інгарден навчався філософії та математики у Львівському і Ґеттінґенському університетах. У 1918 році захистив докторську дисертацію під керівництвом Едмунда Гусерля. За часів незалежної Польщі викладав у гімназіях і ліцеях у Любліні, Варшаві та Торуні, а в 1924 році пройшов габілітацію і став доцентом. У 1933 році був професором Львівського університету, де працював до німецької окупації Львова. У 1941–1944 роках брав участь у таємному навчанні та працював над головною працею «Суперечка про існування світу». У 1944 році повернувся до Львівського університету, а з 1945 до 1946 року був професором Університету Миколая Коперника в Торуні. З 1946 до 1950 року і з 1956 до 1963 року працював професором Ягеллонського університету в Кракові. Основну увагу приділяв епістемології, онтології та естетиці, а також писав про аксіологію, філософську антропологію й філософію мови. Спершу писав переважно німецькою, а під час Другої світової війни перейшов на польську мову.
- Де і коли Роман Інгарден працював викладачем і професором?
- Якими були наукові інтереси Романа Інгардена та чим він займався як перекладач?
- Як Роман Інґарден розрізняв онтологію і метафізику та які форми буття він виділяв?
- Як Роман Інгарден розрізняв основні способи буття?
- Як Роман Інгарден описував естетичний об’єкт і естетичний досвід?
- Як Роман Інгарден описував естетичне сприйняття та попереднє емоційне переживання?
- Як Роман Інгарден описував естетичний досвід і формування якісної цілісності художнього твору?
- Як Роман Інгарден поділяв багатошарові структури в різних видах мистецтва?
- Як Роман Інгарден пояснював схематизм у своїй естетиці?
Педагогічна та академічна діяльність
Роман Інгарден вивчав філософію та математику в університетах Львова і Ґеттінґена. У 1918 році він захистив докторську дисертацію під керівництвом Едмунда Гусерля. За часів незалежної Польщі викладав у середніх школах у Любліні, Варшаві та Торуні. У 1924 році габілітувався і став доцентом. У 1933 році був призначений професором Львівського університету, де працював до німецької окупації Львова. Під час окупації 1941–1944 років брав участь у таємному викладанні та працював над головною працею «Суперечка про існування світу». У 1944 році повернувся до Львівського університету. У 1945–1946 роках був професором Університету Миколая Коперника в Торуні, а в 1946–1950 і 1956–1963 роках — професором Яґеллонського університету в Кракові.
Наукові інтереси та перекладацька діяльність
Роман Інгарден зосереджувався передусім на епістемології, онтології та естетиці. Крім того, він написав кілька праць з аксіології, філософської антропології та філософії мови. Спочатку він переважно писав німецькою мовою, а під час Другої світової війни перейшов на польську. Він також переклав польською мовою кілька філософських творів, зокрема «Критику чистого розуму» Іммануїла Канта. До 1951 року Інгарден був членом Польської академії знань, а також входив до Польської академії наук. Серед його особистих контактів було листування з Едітою Штайн, черницею, яку згодом канонізували як святу.
Онтологія та метафізика
Значну частину своїх досліджень Роман Інґарден присвятив питанням онтології як апріорного дослідження того, що можливе. Він протиставляв онтологію метафізиці, яка має на меті відповідь на питання про те, що реально існує. Водночас він відкидав трансцендентальний ідеалізм Едмунда Гусерля, за яким існування так званого реального світу залежить від свідомості. Питання ідеалізму та реалізму Інґарден вважав метафізичним, але таким, що може бути розглянуте онтологічно через вивчення можливих відношень між свідомістю і світом. У праці «Суперечка про існування світу» він намагався описати можливі способи буття та їхні можливі зв’язки.
Інґарден поділяв онтологію на формальну, матеріальну та екзистенційну, виходячи з трьох аспектів будь-якого об’єкта: формальної структури, якісних характеристик і способу буття. Категорії формальної онтології він пов’язував з онтологічною відмінністю між об’єктами, процесами та відношеннями. У межах матеріальної онтології, слідом за Гусерлем, він розрізняв реальні просторово-часові об’єкти й об’єкти вищого рівня, зокрема твори мистецтва. Екзистенційна онтологія в нього охоплювала категорії, що характеризують способи буття, наприклад залежне й незалежне існування. Серед таких розрізнень він виділяв також існування в часі й поза часом, а також умовне й необхідне існування. Найвищими екзистенційно-онтологічними категоріями він вважав абсолютне, реальне, ідеальне та чисто інтенціональне існування.
Онтологія та метафізика
У праці «Онтологія та метафізика» Роман Інгарден розрізняв кілька способів буття. Абсолютний, або надчасовий, спосіб буття він пов’язував лише з буттям, подібним до Божого; при цьому буття Бога не залежить від того, чи існувало коли-небудь щось інше. Ідеальний спосіб буття він визначав як позачасове існування, подібне до чисел у платонізмі. Реальний спосіб буття стосується випадкових просторово-часових об’єктів, таких як дерева й каміння. Чисто інтенціональний спосіб буття він відносив до вигаданих персонажів і предметів, які залежать від актів свідомості. Суперечку між ідеалізмом і реалізмом Інгарден переформульовував як питання про те, чи має реальний світ реальний, чи чисто інтенціональний спосіб буття.
Естетика Романа Інгардена
У праці «Естетика» Роман Інгарден розвиває ідеї Едмунда Гусерля в галузі естетики, звертаючись до літератури, архітектури, живопису та інших мистецтв. Центральними темами є схематизація, конкретизація, багатошарова структура творів мистецтва, естетичний об’єкт і естетичний досвід. Інгарден підкреслює, що естетичний об’єкт не тотожний матеріальному носієві твору. Водночас відправним пунктом естетичного переживання може бути чуттєве споглядання реальних об’єктів, зокрема статуй, але реальність об’єкта не є обов’язковою умовою естетичного досвіду. Естетичний об’єкт, за Інгарденом, формується в процесі самого естетичного переживання. Велику роль у цьому він надає інтенціональності як властивості людської свідомості, що бере участь у конструюванні естетичного об’єкта. Естетичний досвід описується як складний процес із різними фазами; він може перериватися або починатися із середини, коли сприймаються вже сформовані об’єкти. У цьому процесі поєднуються активні та пасивні фази діяльності реципієнта, які виявляються під час спостереження об’єкта.
Естетика та попереднє емоційне переживання
У своїй естетиці Роман Інгарден зазначав, що предмети можуть мати одну або кілька якостей, які не мають чіткого уявного представлення, але сприймаються пасивно. Такі якості викликають попереднє емоційне переживання, пов’язане з піднесенням, бажанням оволодіти якістю та здивуванням. Він підкреслював, що це переживання може включати задоволення, однак воно не є істотною ознакою естетичного досвіду. Попереднє емоційне переживання має динамічний і незадоволений характер, оскільки супроводжується браком усвідомлення самої якості. Насолода якістю може співіснувати з цим незадоволенням під час сприйняття, яке виявляється або в прагненні доповнити якість, або у відкритті нових деталей у предметі.
Естетичний досвід і якісна цілісність
Роман Інгарден розглядав естетичний досвід як процес, що не завершується самим сприйняттям, а продовжується як діяльність митця або естетичного споживача. У випадку споживача він зосереджувався на доповненні якості, виділяючи два шляхи творення якісних ансамблів. Якщо до твору приписується уявна додаткова якість, це може підсилювати його якісний зміст. Водночас така додаткова якість може не узгоджуватися з твором, і тоді виникають два естетичні об’єкти: один — яскраво уявлюваний із повним набором якостей, інший — сприйманий як незавершений і потворний. Це породжує емоційну складність, що веде до дисонансу або до відкинення твору.
Інгарден підкреслював, що кожна якість впливає на інші, а їхня самостійність зникає через належність до цілого. Унаслідок цього виникає нова надбудована якість — якість ансамблю. Якісні елементи ансамблю поділяються на групи, а найвища якість формує його структуру. Саме якісний ансамбль і його якість є необхідними принципами створення й існування естетичного об’єкта, а формування такого ансамблю завершує процес його конструювання. Інгарден також зазначав, що судження про естетичний об’єкт є інтелектуальним актом, який здійснюється після естетичного досвіду. Сам естетичний досвід є основою естетичного знання, але не може безпосередньо його давати.
Естетика Романа Інгардена
Естетика Романа Інгардена розглядає багатошарові структури окремих художніх творів і стосується літературних, архітектурних та малярських творів. У літературних творах він виокремлював двовимірну структуру. Перша, горизонтальна, вимірність полягає в послідовності фаз, що розгортаються під час читання в реальному часі. Друга, вертикальна, пов’язана з ідеальним простором твору та охоплює чотири шари. Архітектурні явища, за його підходом, мають два шари. Малярські твори Інгарден поділяв на три групи: «тришарові», «дошарові» та «одношарові». До «тришарових» належать твори на літературні або історичні теми, а також ті, що зображують життєві ситуації. «Дошарові» картини містять другий і третій шари; до них належать пейзажі та натюрморти. «Одношаровими» він називав нефігуративні або абстрактні твори, які містять лише третій, колірний шар.
Естетика літературного твору
В естетиці Романа Інгардена важливе місце посідає пояснення різноманітності видів і жанрів мистецтва через відмінності в естетичному змісті та структурі. Центральними поняттями його естетики є схематизм і конкретизація. Схематизм він розумів як неповну визначеність на всіх рівнях літературного твору. Така неповна визначеність, за Інгарденом, виникає через невідповідність між мовними засобами та змістом, який треба передати в літературі. Вона також зумовлена умовами естетичного сприйняття літературних творів.
