Марія Домбровська походила зі збіднілої шляхетської родини з патріотичними традиціями. Вона була дочкою Юзефа Шумського та Людоміри з Гальчинських. Її батько був учасником Січневого повстання і адміністратором маєтків. У 1889 році родина переїхала з Румоки до Русова, де Юзеф Шумський став адміністратором маєтку Гільдегарди Мнєвської. Марія Домбровська народилася в Русові та виросла в місцевому дворі. Її братом був Богуміл Шумський, полковник Польського війська.
Освіту вона здобувала в пансіоні Гелени Семаденіової в Каліші у 1901–1904 роках, а згодом — у школі Поліни Гевельке у Варшаві, яку закінчила, склавши іспити за середню школу. У 1907–1914 роках навчалася на університетах у Лозанні та Брюсселі, де студіювала природничі науки, економіку і соціологію. Вона приєдналася до Польського товариства імені Юзефа Лелевеля, що входило до Союзу польських молодіжних об’єднань за незалежність, а також була членкинею ради Ліги польських жінок воєнної надзвичайної допомоги. У 1910–1911 роках входила до правління відділення Польського туристичного товариства в Каліші. Підтримувала погляди Едварда Абрамовського та його кооперативні ідеї. У 1911 році вийшла заміж за Маріана Домбровського, соціалістичного діяча і друга Юзефа Пілсудського.
- З якої родини походила Марія Домбровська і де минули її ранні роки?
- Де навчалася Марія Домбровська і яким було її життя до та під час Другої світової війни?
- Де жила Марія Домбровська в останні роки життя і що про це записувала у щоденнику?
- Коли померла Марія Домбровська і як відбулося її поховання?
- Якими були громадянські й інтелектуальні погляди Марії Домбровської в повоєнний період?
- Як розвивалася літературна творчість Марії Домбровської та які твори принесли їй визнання?
- Які найважливіші прозові твори створила Марія Домбровська і про що вони?
- Як Мадбровська замислювала пізній незавершений роман «Пригоди мислячої людини»?
- Якими були пізніша проза, есеїстика та щоденникова спадщина Марії Домбровської?
Походження і родина
Марія Домбровська походила зі збіднілого шляхетського роду з патріотичними традиціями. Вона була дочкою Юзефа Шумського та Людоміри з Гальчинських. Її батько брав участь у Січневому повстанні й працював адміністратором маєтків. У 1889 році родина переїхала з Румоки до Руссова, де Юзеф Шумський став адміністратором маєтку Гільдеґарди Мнєвської. Саме в Руссові народилася Марія Домбровська, і там вона виросла в панському маєтку. Її братом був Богуміл Шумський, полковник Польського війська. Маєток у Руссові з 1971 року є філією Окружного музею Каліської землі.
Освіта, громадська діяльність і особисте життя
У 1901–1904 роках Марія Домбровська навчалася в пансіоні Гелени Семаденової в Каліші, а в 1906–1907 роках — у школі Поліни Гевельке у Варшаві, де також закінчила гімназію. З 1907 до 1914 року вона вивчала природничі науки, економіку та соціологію в університетах Лозанни і Брюсселя. У цей період Домбровська приєдналася до Польського товариства імені Яна Лелевеля, яке входило до Союзу польських молодіжних організацій за незалежність, а також була членкинею правління відділу Польського туристичного товариства в Каліші в 1910–1911 роках. Вона підтримувала погляди Едварда Абрамовського та його кооперативні ідеї, а також входила до Ради Ліги польських жінок воєнної надзвичайної допомоги. У 1911 році вийшла заміж за Маріана Домбровського, соціалістичного діяча і друга Юзефа Пілсудського; подружжя вважало свій шлюб сучасним і неексклюзивним. У 1916 році в неї був кількамісячний роман із Генриком Щиглінським. Після смерті Маріана Домбровського в 1925 році її життєвим супутником до своєї смерті в 1952 році став Станіслав Стемповський, колишній землевласник, бібліотекар і масон. Домбровська працювала в Міністерстві сільського господарства та аграрних реформ і займалася журналістикою. Від 1917 року вона мешкала у Варшаві, в квартирі № 31 на вулиці Полна, 40. Під час німецької окупації вона переважно залишалася у Варшаві, але 2 жовтня 1944 року виїхала з цивільним населенням, була затримана в таборі в Прушкові й повернулася до Варшави 3 лютого 1945 року. Попри оголошення з проханням шанувати її літературну працю, її квартиру було пограбовано.
Життя у Варшаві та Коморові
Після смерті Стефана Стаповського 1952 року Марія Домбровська 1954 року переїхала на алею Незалежності, 163, квартира 8. У цей період вона жила разом із письменницею Ганною Ковальською, з якою познайомилася під час війни; Ковальська від 1945 року мешкала у Вроцлаві. 1958 року Домбровська була членкинею Загальнопольського комітету Фронту єдності народу. Останні роки життя вона провела в будинку в Коморові біля Варшави. У щоденниках Домбровська не раз згадувала Коморів і плани, пов’язані з віллою в цьому місці: 17 жовтня 1956 року вона разом із Ганною Ковальською та пані Ганею ходила до бюро нерухомості дивитися віллу. Того ж запису вона висловила відразу до необхідності негайно сплачувати всі внески відповідно до тодішньої моди та зауважила ризик інфляції й потребу купити щось, що не втратить вартості. 16 листопада 1956 року вона записала, що Ковальська їздила до Коморова подивитися віллу на продаж; будинок здавався розкішним, але недобудованим, а сама Ковальська, якій подобалися Коморів і підвали будинку, сказала, що купила б віллу одразу, із заплющеними очима. 9 грудня 1958 року Домбровська занотувала, що Коморівська сільська рада відмовилася її реєструвати й погрожувала виселенням.
Смерть і поховання
Марія Домбровська померла 19 травня 1965 року в клініці на вул. Емілії Плятер, 18 у Варшаві. Її труну виставили в Колонній залі Праймасовського палацу, у колишній будівлі Міністерства сільського господарства та аграрної реформи. У заповіті вона просила про католицький похорон і про поховання поруч із матір’ю та сестрою, яка загинула під час Варшавського повстання, але прохання поховати її разом із сестрою не було виконано. Поховали її 22 травня 1965 року на Повонзківському цвинтарі, в Алеї заслужених, у 1-му ряду, місця 139, 140 і 141. Над могилою промовляли Люцян Мотика, Ян Зигмунт Якубовський і Анджей Кійовський; останній на похороні сказав: «Письменник помер, отже, починає жити».
Громадянська позиція та пізніші погляди
У своїх поглядах Марія Домбровська підтримувала кооперативний рух і вважала кооперативи проміжною формою власності. Вона була терпимою до гомосексуальності та соціального різноманіття. Після 1956 року приєдналася до внутрішньої опозиції. Наприкінці життя протестувала проти антиінтелігентської політики комуністичного уряду. Була однією з підписанток Листа 34 та виголосила промову на засіданні Польського союзу письменників у червні 1964 року.
Після війни її інтелектуальним партнером був Єжи Стемповський, який жив у вигнанні у Швейцарії; вони листувалися. У приватних записах у «Щоденнику» вона висловлювала симпатію до помітних письменників-емігрантів та їхніх творів, зокрема до Вітольда Ґомбровича й його «Щоденника», а також до Чеслава Мілоша та його збірки есеїв «Родинна Європа». Вона також відвідувала Єжи Ґедройця та редакцію «Культури» поблизу Парижа. Домбровська була захоплена папою Іваном XXIII і писала про нього в «Щоденнику». У заповіті просила про католицький похорон.
Літературна творчість
Спочатку Марія Домбровська була зосереджена на журналістиці, а згодом перейшла до літератури, звертаючись до психологічних студій про людей із нижчих суспільних верств. Паралельно вона перекладала, писала статті про кооперативи, твори для молоді та критичні матеріали для часописів, зокрема «Літературні вісті». Її художня проза почалася зі збірки оповідань «Гілка черешні» 1921 року. У 1923 році вона опублікувала автобіографічний том «Усмішка дитинства» з особистими й суспільними темами, а окремо вийшли «Спогади дитинства». Збірка «Люди звідти» 1926 року містила роздуми про людську гідність і еротичні мотиви та принесла їй визнання, зокрема схвальну оцінку Ярослава Івашкевича в «Літературних вістях». У своїй творчості вона також спеціалізувалася на епічній оповіді та аналізі жіночої психіки й середовища польської середньої інтелігенції.
«Ночі і дні» та інші прозові твори
Найвизначнішим твором Марії Домбровської вважається тетралогія «Ночі і дні», опублікована між 1932 і 1934 роками. До неї входять чотири томи: «I. Богуміл і Барбара» (1932), «II. Вічне занепокоєння» (1932), «III. Любов» (1933) та «IV. Вітер в очі» (1934). У цьому творі авторка спиралася на епічні традиції від Гомера до реалістичної прози XIX століття. Роман подає історію кількох поколінь шляхетської родини на зламі XIX і XX століть, водночас є хронікою польської інтелігенції та психологічним дослідженням головних героїв — Богуміла і Барбари Нехчиців. У творі також наявні автобіографічні елементи: вигаданий Калінець був змодельований за містом Каліш, а основний сюжет і психологічні риси персонажів авторка формувала в Плонному біля Радомина. Образи Богуміла і Барбари були змодельовані за управителями маєтку в Плонному, проте не були взяті з батьків письменниці. Попередній варіант роману вийшов під назвою «Домашні пороги». До інших прозових творів належать оповідання «Ніч над світом», де показано самотню, але гідну людину, новела «Ксьондз Філіп» як студію священника, для якого целібат є протилежною життю нормою, та «Панна Вінчевська» — гротескний портрет старіючої, інфантильної бібліотекарки. У творі «Творчість» також постає портрет пристрасної жінки Люсьї з Покуття, з наголосом на її сексуальній силі, а також любовна інтрига між Агнєшкою Нехчицівною та соціалістом Марціном Снядовським, у якому був змальований покійний чоловік письменниці Маріан Домбровський.
Пізня творчість
У пізньому незавершеному романі «Пригоди мислячої людини», опублікованому 1970 року, Мадбровська зверталася до ідеї «Ночей і днів». У нотатках у «Щоденнику» вона також зазначала іншу назву твору — «Композиція існування». Роман мав показати подальшу історію польської інтелігенції в 1918–1939 роках і під час Другої світової війни. До нього входив розділ «Сталося!», у якому Варшавське повстання 1944 року подано з позиції очевидця.
Проза, есеїстика та щоденники
Після війни Марія Домбровська створила низку новел, зокрема «На селі весілля», яку Єжи Стефановський порівнював із картинами Брейгеля. Інші її повоєнні твори були опубліковані посмертно 1967 року в книжці «Оповідання», упорядкованій Євою Корзеневською. Вона також написала психологічне опрацювання образу старіючої самотньої актриси в творі «Клара і Ангеліка», що є прихованим автопортретом.
Домбровська друкувалася в тижневику «Блусzcz» і в знаних міжвоєнних «Літературних вістях». Поряд із художньою прозою вона створювала літературні есеї, а також посмертно опубліковані «Щоденники». Двотомник «Розсипані писання» (1964) зібрав раніше окремо надруковані автокоментарі, спогади й критичні есеї; до нього входить і стаття про Станіслава Пшибишевського під назвою «Провидець духовної незрілості». Збірка есеїв «Нариси про Конрада» (1959) містить роздуми про трагедію у творчості автора «Ностромо».
Щоденники, які вона вела від 1914 року до смерті, створюють автобіографічний портрет і водночас епічну панораму епохи. У них є багатий матеріал сталінських років, зокрема опис прийому в президента Берута, а також нотатки про фільм «Червона пустеля» Мікеланджело Антоніоні, переглянутий незадовго до смерті. Значне місце в цих записах посідають сни; є й численні літературні спостереження про Ґете, Томаса Манна та Марека Хласко, а також самокоментарі до власних творів, зокрема до образу Барбари Нехчіцової.
Серед її побічних праць були драми «Станіслав і Богуміл» та «Сирітський геній», пов’язані з обговоренням польської історії. Листування, зокрема з Єжи Стефановським, залишилося розпорошеним. У 2005 році сенсацією стало видання її любовних листів до Мар’яна Домбровського. Вона також перекладала «Щоденник» Семюела Пепіса з англійської барокової мови, оповідання Антона Чехова з російської та твір «Нільс Ліне» Якобсена. Окрім літературної праці, Домбровська мала й мистецький хист: від неї збереглися акварелі з краєвидами та натюрмортами.
