Георг Форстер народився 27 листопада 1754 року в Нассенхубені (Мокрому Дворі) поблизу Данцига на півночі Німеччини. Він був найстаршою з семи дітей Йоганна Рейнхольда Форстера та Юстини Єлизавети. Разом із батьком, натуралістом, ученим і кальвіністським пастором шотландського походження, Форстер супроводжував експедиції та здобував знання з природознавства й мов. Під час робіт у Саратовському регіоні він вивчав російську мову, перекладав книжки та вже у тринадцятирічному віці опублікував свій перший переклад. У двадцять два роки його прийняли до Королівського товариства.
Форстер брав участь у різних дослідницьких подорожах, зокрема в другому тихоокеанському плаванні Джеймса Кука, на основі якого написав твір «Подорож навколо світу». Ця праця значно вплинула на етнологію полінезійських народів і зробила його одним із засновників сучасної наукової літератури про мандри. У Німеччині він був помітною постаттю Просвітництва разом із Георгом Крістофом Ліхтенбергом, а його ідеї вплинули на Олександра фон Гумбольдта. У 1792 році Форстер став одним із засновників Якобінського клубу в Майнці, підтримував Республіку Майнц, а після її падіння був оголошений поза законом. Помер у Парижі на початку 1794 року через хворобу.
- Як Георг Форстер брав участь у наукових експедиціях і революційних подіях?
- Як Георг Форстер здобув освіту і як опинився в експедиції Джеймса Кука?
- Що Георг Форстер побачив і описав під час кругосвітньої експедиції?
- Як завершилася наукова подорож Георга Форстера і які суперечки виникли після неї?
- Як «Подорож навколо світу» Георга Форстера вплинула на його славу та значення в науці й літературі?
- Як Георг Форстер будував свою наукову кар’єру в Касселі, Ґеттінгені та Вільно?
- Яку роль Георг Форстер відіграв у створенні Республіки Майнца?
- Як Георг Форстер брав участь у революційних подіях 1793 року та що з ним сталося наприкінці життя?
- Як змінювалося ставлення до Георга Форстера після його смерті?
Подорожі, наукові праці та політична діяльність
Георг Форстер супроводжував свого батька Йоганна Райнхольда Форстера під час різних експедицій, зокрема другого тихоокеанського плавання Джеймса Кука. На основі цієї подорожі він написав працю «Подорож навколо світу», яка зробила значний внесок в етнологію полінезійських народів. Після її публікації Форстера вважали одним із засновників сучасної наукової літератури про подорожі. У віці двадцяти двох років його було обрано до Королівського товариства. У Німеччині він був центральною постаттю Просвітництва разом із другом Ґеоргом Крістофом Ліхтенберґом, а його особистість і погляди вплинули на Олександра фон Гумбольдта.
У 1792 році, під час французького контролю, Форстер став одним із засновників якобінського клубу в Майнці та брав участь у боротьбі за новостворену Майнцьку республіку. У липні 1793 року він перебував у Парижі як делегат, коли прусські та австрійські війська знову захопили Майнц. Після цього вони оголосили його поза законом. На початку 1794 року Форстер помер у Парижі від хвороби.
Ранні роки та участь у тихоокеанській експедиції
Георг Форстер народився 27 листопада 1754 року в Нассенгубені (Мокрий Двур) поблизу Данциґа на півночі Німеччини. Він був найстаршою з семи дітей Йоганна Райнхольда Форстера та Юстини Єлизавети. Його батько, натураліст, учений і кальвіністський пастор шотландського походження, у 1765 році був відряджений імператрицею Катериною II Російською для огляду німецької колонії в Саратовській губернії. Під час цієї роботи Георг разом із батьком вивчав російську мову та здобував наукові навички, займаючись картографуванням Саратовського краю й відкриваючи нові види. Після того як звіт Йоганна Райнхольда Форстера, що критикував саратовського губернатора, спричинив суперечки з російським урядом, родина 1766 року переїхала до Англії. Там Георг допомагав батькові перекладати книги й уже у тринадцятирічному віці опублікував свою першу книгу — переклад російської історії Михайла Ломоносова. Його практична освіта включала також опанування англійської мови та засвоєння впливових ідей. У 1772 році, коли батька як нового члена Королівського товариства запросили до другої тихоокеанської експедиції Джеймса Кука (1772–1775), Георга було запрошено долучитися до неї як наукового доповідача. Батько й син мали підготувати науковий звіт експедиції для публікації.
Подорож навколо світу
13 липня 1772 року в Плімуті Георг Форстер вирушив на кораблі «Резолюшн» у кругосвітню експедицію. Подорож пролягала на південь Атлантичного океану, далі до Індійського океану та Антарктичного моря через острови Полінезії. Під час експедиції він відвідав Нову Зеландію, Тонга, Нову Каледонію, Таїті, Маркізькі острови та острів Пасхи, а також досягнув мису Горн. Повернення до Англії завершилося 30 липня 1775 року. Ця експедиція стала першою, що так близько підійшла до Антарктичного регіону, і водночас спростувала теорію про Terra Australis як південний населений материк.
Ще раніше Форстер, навчаючись зоології та ботаніки під наглядом батька Георга, описував і замальовував тварин і рослини. Під час мандрівки він самостійно проводив спостереження, зосереджені на географії та етнології, вивчав мови й культури островів Полінезії без звичних західних або християнських упереджень. Саме тоді він почав працювати над книгою «Подорож навколо світу». У своїх нотатках він подавав більш складний погляд на суспільства островів Південного Тихого океану, ніж Луї-Антуан де Бугенвіль, описував соціальні структури та релігії на Островах Суспільства, острові Пасхи, Тонга і в Новій Зеландії, а відмінності між суспільствами пояснював умовами життя острівних народів. Також він помічав подібність мов на широко розкиданих островах і докладно описував мови, знаряддя, зброю, одяг та архітектуру жителів островів Номука в архіпелазі Хаапаї, показуючи їхню спорідненість із племенами Тонгатапу.
Підсумки подорожі та суперечки навколо звіту
Подорож дала значні наукові результати та спостереження, а зібрані Георгом Форстером і Йоганном Рейнхольдом Форстером етнографічні матеріали нині відомі як колекція Кука—Форстера у антропологічній збірці «Збірка з народознавства» в Ґеттінґені. Ще одна частина цих зібрань експонується в Музеї Пітта Ріверса в Оксфорді. Водночас відносини між Йоганном Рейнхольдом Форстером і корабельною командою, зокрема з Куком, часто були проблемними. Це частково пояснювалося його дратівливим і некооперативним характером. Кук відмовлявся надавати Форстеру та його колезі більше часу для наукових досліджень островів, які вони відвідували, а згодом через конфлікти під час цієї подорожі взагалі не хотів брати на борт науковців у наступні плавання. Після повернення виникли також суперечки про те, хто має написати офіційний звіт про мандрівку. Граф Сандвіч, який був головним фінансистом експедиції, був готовий опублікувати звіт, написаний Форстерами, але йому не сподобалася подача першого розділу. Йоганн Рейнхольд Форстер відмовився приймати виправлення, наче це було шкільне завдання, і не погоджувався на жодні компроміси. У підсумку офіційним звітом став звіт Кука, а Форстери не отримали ні оплати за свою працю, ні прав на публікацію. Після цього Георг Форстер вирішив написати неофіційний звіт про подорож.
«Подорож навколо світу» і наукове визнання
У 1777 році Георг Форстер опублікував англійською мовою «Подорож навколо світу», яка стала одним із перших зразків літератури доби Просвітництва. Книга дала правдивий опис природних явищ і невдовзі стала надбанням освіченого світу. Німецьке видання 1778 року принесло Форстерові велику славу, а сам твір справив значний вплив на німецьку літературу. Його високо оцінили критики, особливо поет Крістоф Мартін Віланд, і він здобув визнання також у науковому середовищі. Після публікації Форстер отримав вагоме наукове визнання по всій Європі.
Стиль книги був новаторським для свого часу: проза відзначалася науковою точністю, об’єктивністю, плавністю, жвавістю та легкістю читання. Твір виходив за межі простого зібрання дорожніх відомостей, оскільки Форстер доповнював описи філософськими спостереженнями та іронічними особистими заувагами. Основну увагу він приділяв людям, яких зустрічав, їхній поведінці, місцевим звичаям, релігіям і суспільним формам поведінки. До книги він також умістив тексти деяких пісень, які співали полінезійці. Твір вплинув на Олександра фон Гумбольдта та на майбутніх етнологів.
Форстер також разом із батьком видавав «Журнал дивовижних нових описів подорожей», а між 1791 і 1793 роками переклав «Подорож на південне море» лейтенанта Вільяма Блая.
Кассель, Ґеттінген і Вільно
9 січня 1777 року Георг Форстер став членом Королівського товариства, причому на той момент йому ще не виповнилося 23 років. Згодом він також дістав подібні відзнаки від інших європейських академій. Форстер їздив до Касселя, щоб домогтися посади для свого батька, однак сам був призначений професором замість нього; його батько пізніше став професором природничої історії в Галле. У Касселі Форстер зблизився з анатомом Самуїлом Томасом фон Зьоммерінгом, а також познайомився з Фрідріхом Генріхом Якобі, який увів його в містицизм. Раніше він уже приєднався до масонства, але в 1783 році вийшов із нього. Через брак книжок і наукових приладів у Касселі Форстер часто їздив до Ґеттінгена. Саме там він познайомився з Терезою Гейне та заручився з нею; вона була дочкою філолога Християна Ґоттлоба Гейне, була освіченою й розумною, але не хотіла виходити за нього заміж. Щоб одружитися з Терезою, Форстер у 1784 році прийняв професуру у Віленському університеті, що містився на території сучасної Литви. Перебування у Вільно було для нього неприємним; він і його дружина писали листи, у яких висловлювали зневагу до життя в цьому місті. Через кілька років він залишив університет і планував приєднатися до російської урядової наукової експедиції, але згодом відмовився від цього задуму. Після цього Форстер переїхав до Майнца, де став головним бібліотекарем у палаці курфюрста-князя.
Республіка Майнца
21 жовтня 1792 року французька революційна армія під проводом генерала Кюстіна зайняла Майнц. Через два дні Георг Вільгельм Бьомер заснував якобінський клуб «Друзі свободи та рівності», до якого Георг Форстер після початкових вагань приєднався. Він активно брав участь у заснуванні Республіки Майнца — першої німецької республіки, створеної на демократичних засадах. Республіка охоплювала лівий берег Рейну між Ландау та Бінгеном.
Політична діяльність у Майнці та перебування в Парижі
У 1793 році Георг Форстер став віцепрезидентом тимчасової адміністрації республіки та кандидатом до Рейнсько-Німецького національного конвенту. З січня по березень 1793 року він був редактором «Іль нуово джорнале Майнц» або «Друг народу». У цей самий період Форстер активно виступав за приєднання лівого берега Рейну до Франції та разом з Адамом Люксом поїхав до Парижа як делегат, щоб вести переговори про це приєднання. Його прохання було прийняте, однак не мало практичних наслідків через облогу Майнца прусськими та австрійськими військами в липні 1793 року. Після цього імператор Франц II своїм указом оголосив Форстера поза законом і призначив винагороду в 100 дукатів за його голову. Під час цих подій він утратив свою бібліотеку, колекції та дружину, яка залишилася в Майнці з дітьми та Людвігом Фердинандом Губером. Сам Форстер залишався в Парижі й став свідком якобінського Терору за Комітету громадського спасіння та Максиміліана Робесп'єра. Попри тиск режиму Терору, він залишався вірним революційним ідеалам і вважав події у Франції некерованою природною силою, яка мусить вивільнити свою енергію. 10 січня 1794 року Форстер раптово помер від ревматичної хвороби у своїй квартирі на вулиці Муленів у Парижі, у віці тридцяти дев'яти років. На той час він планував поїздку до Індії.
Післясмертна рецепція Георга Форстера
Після смерті Георга Форстера його праці майже цілком були забуті, за винятком професійного та наукового середовища. Його участь у Французькій революції спричинила несталу рецепцію, що залежала від політичних течій, часу та місця. У Німеччині після наполеонівської доби Форстера вважали зрадником батьківщини, і це надовго затьмарило його літературну та наукову діяльність. На початку XIX століття про нього писав філософ Фрідріх Шлегель, а під час революції в німецьких державах 1848 року інтерес до життя Форстера та його революційних дій відновився в контексті ліберальних настроїв. За правління Вільгельма II у Німеччині та в добу Третього Рейху Форстера фактично ізолювали, і увага до нього обмежувалася переважно його особистими листами про Польщу. У 1960 році в Східній Німеччині інтерес до нього було відновлено, причому Форстера інтерпретували як героя в перспективі конфлікту. У Західній Німеччині його заново відкрили лише 1970 року. 25 жовтня 1987 року Німеччина відкрила першу антарктичну дослідницьку станцію, названу станцією Георга Форстера, на його честь. Нині багато німецьких навчальних закладів носять його ім’я. Водночас його репутація як одного з перших і найважливіших німецьких етнологів є беззаперечною в усьому світі, а його праця істотно сприяла становленню етнології в Німеччині як самостійної наукової дисципліни.
