Станіслав Дзівіш народився 27 квітня 1939 року в Рабі-Вижній, у багатодітній родині. У 1957 році закінчив І Загальноосвітній ліцей імені Северина Гощинського в Новому Таргу, після чого навчався у Вищій духовній семінарії Архієпархії Краківської. У 1963 році він був висвячений на диякона, а згодом на священника Каролем Войтилою, тодішнім допоміжним єпископом Кракова, у Вавельському соборі. Далі служив вікарієм у парафії Преображення Господнього в Макові-Підгалянському.
У 1966–1978 роках був секретарем і капеланом архиєпископа-метрополита Кароля Войтили в Кракові, а з 1978 до 2005 року — особистим секретарем Папи Івана Павла ІІ. Він здобув ліценціат із літургіки та захистив докторську дисертацію з теології в 1981 році. У 1998–2003 роках був титулярним єпископом, у 2003–2005 роках — архієпископом ad personam, а з 2005 до 2016 року — архієпископом-метрополитом Краківським. Від 2006 року є кардиналом-пресвітером і кавалером ордена Білого Орла.
- Якими були основні церковні посади Станіслава Дзивіша у Кракові та у Ватикані?
- Як складалися освіта і перші роки священничого служіння Станіслава Дзівіша?
- Яку роль відігравав Станіслав Дзівіш у Ватикані за понтифікату Івана Павла ІІ та після нього?
- Як розвивалося служіння Станіслава Дзівіша після призначення краківським архієпископом?
- Як Станіслав Дзівіш виконував заповіт Івана Павла ІІ щодо особистих записів?
- У чому полягали звинувачення проти Станіслава Дзивіша та чим завершилися перевірки?
- Які державні нагороди та відзнаки отримав Станіслав Дзивіш?
- Які почесні звання та відзнаки отримав Станіслав Дзівіш?
- Які почесні докторські ступені отримав Станіслав Дзівіш?
- Які нагороди та форми вшанування отримав Станіслав Дзівіш?
Служіння в Кракові та при Папі Іванові Павлі II
Станіслав Дзивіш народився 27 квітня 1939 року в Рабі-Вижній. Він є польським римсько-католицьким священником і має докторський ступінь з теології. З 1966 до 1978 року був секретарем і капеланом архієпископа-митрополита Кароля Войтили в Кракові. Після обрання Кароля Войтили папою він став особистим секретарем Папи Івана Павла II, на цій посаді перебував від 1978 до 2005 року. У 1998—2003 роках був титулярним єпископом, а в 2003—2005 роках — архієпископом ad personam. З 2005 до 2016 року обіймав посаду архієпископа-митрополита Кракова. Із 2006 року є кардиналом-пресвітером. Також є кавалером ордена Білого Орла.
Освіта, священничі свячення та служіння
Станіслав Дзвиш народився 27 квітня 1939 року в Рабі-Вижній як п’ята з семи дітей Станіслава та Зофії, уродженої Бєлярчик. У 1957 році він закінчив I Загальноосвітній ліцей імені Северина Ґощинського в Новому Таргу, після чого в 1957–1963 роках навчався у Вищій духовній семінарії Краківської архідієцезії. 25 березня 1963 року Кароль Войтила, допоміжний єпископ Кракова, висвятив його на диякона, а 23 червня того самого року у Вавельському соборі — на священника. Після свячень він був інкардинований до Краківської архідієцезії. У 1963–1965 роках працював вікарієм у парафії Преображення Господнього в Макові-Підгалянському, а в 1970-х роках недовго був настоятелем парафії святого Мартіна в Кшемпахах. У 1965–1967 роках вивчав літургіку на богословському факультеті в Кракові та здобув ліценціат, а згодом розпочав докторантуру в Люблінському католицькому університеті. У 1981 році в Папському богословському факультеті в Кракові він здобув ступінь доктора богослов’я на підставі дисертації про культ святого єпископа Станіслава в Кракові до Тридентського собору. З 1966 року був капеланом і секретарем архієпископа Кароля Войтили. Також читав лекції з літургіки у Вищому катехитичному інституті в Кракові, був редактором видання «Повідомлення з Краківської митрополичої курії», членом і секретарем Архідієцезіальної літургійної комісії, членом Комітету Святого Року 1974–1975, членом пресвітерської ради архідієцезії та учасником Пасторального синоду Краківської архідієцезії 1972–1979 років, працюючи в Головній комісії, Комісії богослужіння і Комісії освячення часу. Крім того, він брав участь у роботі редакційної групи над дієцезіальним церемоніалом і парафіяльним посібником.
Служіння при Святому Престолі
Після обрання Кароля Войтили Папою Римським Іваном Павлом ІІ 16 жовтня 1978 року Станіслав Дзівіш залишився його секретарем. Він був поруч із Папою під час замаху 13 травня 1981 року на площі Святого Петра, а його швидкі рішення допомогли врятувати життя Іванові Павлу ІІ. У 1985 році Папа Іван Павло ІІ призначив його папським прелатом, а в 1987 році він став заступником голови Адміністративної ради Фонду Івана Павла ІІ. У 1995 році Дзівіш отримав титул каноніка Львівської катедральної капітули, а в 1996 році — титул нумерованого апостольського протонотарія, що давало йому право засвідчувати папські підписи. У 1997 році він став каноніком Краківської митрополичої капітули.
7 лютого 1998 року Іван Павло ІІ призначив його титулярним єпископом Сан-Леоне та допоміжним префектом Папського дому. Єпископську хіротонію він отримав 19 березня 1998 року в базиліці Святого Петра в Римі; головним святителем був сам Іван Павло ІІ, співслужителями — кардинали Анджело Содано та Францішек Махарський. Тоді ж Дзівіш обрав єпископське гасло «Sursum corda». 29 вересня 2003 року його було піднесено до сану архієпископа. Після смерті Івана Павла ІІ папа Бенедикт XVI залишив його на посаді допоміжного префекта Папського дому.
Архієпископ Краківський і служіння в Церкві
3 червня 2005 року папа Бенедикт XVI призначив Станіслава Дзівіша митрополичим архієпископом Кракова. 29 червня 2005 року він отримав паллій у базиліці Святого Петра в Римі, а 27 серпня 2005 року був інстальований у Вавельському катедральному соборі та канонічно вступив на посаду. У новому служінні він став великим канцлером Папської академії теології в Кракові та сприяв піднесенню цієї академії до статусу Папського університету імені Івана Павла II в Кракові. Він також ініціював будівництво Центру Івана Павла II «Не бійтеся».
Як краківський митрополит, Дзівіш організував 31-ші Світові дні молоді в Кракові та приймав у місті пап Бенедикта XVI і Франциска. Після смоленської катастрофи у квітні 2010 року він дозволив поховання президента Леха Качинського та Марії Качинської у Вавельському катедральному соборі й головував на похоронних церемоніях президентського подружжя в Кракові. У 2009 році він також приєднався до Соціального комітету відновлення краківських пам’яток.
22 лютого 2006 року Бенедикт XVI підніс його до сану кардинала, а 24 березня 2006 року на консисторії він був створений кардиналом-пресвітером. 1 квітня 2006 року відбувся його кардинальський в’їзд до Вавельського катедрального собору, а 24 жовтня 2006 року він прийняв свою титулярну церкву в Римі — базиліку Пресвятої Марії всіх Людей. Згодом папа Бенедикт XVI призначив його членом кількох дикастерій і рад Римської курії: Конгрегації католицької освіти та Папської ради із соціальних комунікацій у 2006 році, Папської ради у справах мирян у 2008 році та Папської ради у справах охорони здоров’я у 2011 році.
У 2007 році Дзівіш був обраний членом Постійної ради Польської єпископської конференції, а в 2009 році став її членом за посадою як кардинал і дієцезіальний єпископ. У 2011 році він висвятив на єпископів допоміжних єпископів Кракова Ґжеґожа Риша і Даміана Муска, а також допоміжного єпископа Бельсько-Живецької дієцезії Пйотра Ґрегора. У 2014 році він висвятив Романа Пінделя, єпархіального єпископа Бельсько-Живецького, і був співсвятителем під час хіротонії ще дванадцяти єпископів. У квітні 2014 року, досягнувши 75 років, він подав у відставку згідно з канонічним правом, однак папа Франциск доручив йому продовжувати служіння митрополичим архієпископом Кракова. Відставку було прийнято 8 грудня 2016 року, після чого він залишався апостольським адміністратором архідієцезії до 28 січня 2017 року, коли його наступником став Марек Єндрашевський.
Виконання заповіту Івана Павла ІІ
Станіслава Дзвиша Іван Павло ІІ призначив виконавцем свого заповіту. Дзвиш не знищив особисті нотатки папи, попри припис у заповіті, однак знищив ті записи, які належало знищити, а також дозволив опублікувати частину нотаток, що пояснюють духовність понтифіка. Він зазначав, що Іван Павло ІІ дозволяв автономно ухвалювати рішення щодо особистих записів. У 2014 році Дзвиш санкціонував публікацію деяких із цих нотаток у книжці «Я дуже в Божих руках». У 2007 році він також написав книжку «Свідчення» про спогади, пов’язані з життям і працею Івана Павла ІІ.
Обвинувачення та розслідування
У 2007 році в статтях газет «Голос Великопольський» і «Ла Стампа» Станіслава Дзивіша звинуватили в тому, що він не поінформував Івана Павла ІІ про випадки сексуального насильства в Католицькій Церкві. У 2020 році в репортажі TVN24 журналіста Марціна Гутовського його також пов’язали з приховуванням сексуального насильства з боку духовенства, зокрема щодо Марсіаля Масьєля та Теодора Маккарріка, і стверджували, що він міг отримувати особисту вигоду від такого приховування. Сам Дзивіш у розмові з Петром Краськом заперечив знання про ці випадки.
Святий Престол розпочав розслідування щодо його ймовірної недбалості на посаді архієпископа Кракова. Кардинала Анджело Баньєска було призначено підготувати документацію для цього розслідування. У 2021 році державна комісія з питань педофілії подала до прокуратури звіт, у якому Дзивіша та інших єпископів звинуватили в неповідомленні про злочини сексуального насильства, зокрема про дії пароха в Мієнджибродзі-Бяльському, скоєні між 1984 і 1989 роками. Прокурор відмовився відкривати провадження проти Дзивіша через відсутність у той час юридичного обов’язку повідомляти про такі випадки. У 2022 році Апостольська нунціатура в Польщі оголосила, що дії Дзивіша в перевірених випадках були оцінені як належні.
Відзнаки, нагороди та вшанування
Станіслав Дзивіш неодноразово був відзначений державними нагородами різних країн. У 1993 році в Чилі він отримав Орден Бернардо О’Гіггінса, а в 1998 році в Аргентині — Орден Визволителя Сан-Мартіна. У 1999 році в Іспанії його було нагороджено Великим хрестом Ордену Ізабелли Католицької, а в 2000 році в Італії — Великим хрестом Ордену «За заслуги перед Італійською Республікою». У 2002 році в Словаччині він отримав Хрест Президента Словацької Республіки II ступеня, а в 2003 році президент Олександр Квасневський вручив йому Великий хрест Ордена Відродження Польщі. Пізніше, у 2008 році, в Португалії він був нагороджений Великим хрестом Ордену «За заслуги», у 2009 році в Австрії — Великою золотою почесною відзнакою на стрічці «За заслуги перед Австрійською Республікою», а у 2010 році в Колумбії — Великим хрестом Національного ордену «За заслуги». У 2016 році в Угорщині він отримав Великий хрест Ордену «За заслуги». У 2017 році президент Анджей Дуда вручив йому Орден Білого Орла, а в 2019 році — Медаль 100-річчя відновлення незалежності.
Відзнаки та почесні звання
Упродовж 1998–2020 років Станіслав Дзівіш неодноразово отримував почесне громадянство міст і громад у Польщі та за кордоном. Серед них — Закопане (1998), Вадовиці (2001), Новий Тарг (2006), гміна Пельплін (2006), Кросно (2007), Мшана-Дольна (2007), гміна Опочно (2007), Старий Сонч (2007), Лідзбарк-Вармінський (2008), Краків (2009), Мєндзиржець-Підляський (2010), Величка (2016), Лібенж (2019), а також Буенос-Айрес в Аргентині (2009) і Ружомберок у Словаччині (2020).
Окремо він був нагороджений медаллю «За особливі заслуги для Рабської гміни» у 2002 році, Почесною відзнакою за заслуги для Куявсько-Поморського воєводства у 2009 році та Золотою почесною медаллю за заслуги для Малопольського воєводства у 2012 році. У 2006 році його назвали Людиною року Федерація регіональних асоціацій гмін і повітів Польщі, а також Маłополянином року 2006 року від Асоціації гмін і повітів Малопольщі.
Почесні докторські ступені та визнання
Станіслав Дзівіш упродовж 2001–2014 років отримав низку почесних докторських ступенів від різних університетів і академічних закладів. У 2001 році йому було присуджено почесний докторський ступінь Люблінського католицького університету. У 2006 році він став почесним доктором Педагогічної академії в Кракові, а в 2007 році — Католицького університету Аба Оліба ЦЕУ в Барселоні. У 2008 році він отримав почесний докторський ступінь Вармінсько-Мазурського університету в Ольштині, у 2009 році — Папського католицького університету в Буенос-Айресі, а в 2010 році — Митрополичого університету Америки в Боготі. У 2011 році йому надали почесні докторські ступені Університету Бухареста та Університету Саленто в Лечче. У 2013 році він став почесним доктором Тиранського університету, а в 2014 році — Пряшівського університету.
Відзнаки, нагороди та вшанування
Упродовж багатьох років Станіслав Дзівіш отримував численні відзнаки та нагороди. У 1996 році він одержав медаль «Bene merenti» від Папської академії теології в Кракові, а в 2000 році — медаль святого Брата Альберта. У 2003 році його було обрано почесним уболівальником римського клубу «Лаціо». 2005 року він отримав Золотий Гіполіт і титул видатної особистості органічної праці, а також був названий людиною року редакцією тижневика «Солідарність». У 2006 році його відзначили Орденом Великого хреста честі й посвяти Суверенного військового Мальтійського ордену та Золотим Пілігримським хрестом. У 2008 році він отримав спеціальну нагороду «Супервіктор» від Телевізійної академії в плебісциті «Віктори». 2010 року йому присудили міжрелігійну премію кардинала Августина Беа Ліги проти наклепу, а 2015 року — премію Влодзімежа Пєтжака від католицького товариства «Civitas Christiana». У 2017 році він отримав премію Сандора Петефі. У 2012 році Дзівіш приєднався до ордену Лицарів Колумба, а у 2026 році здобув Патріотичний ступінь у цьому ордені. Його постать також увічнена трьома пам’ятниками зі зображенням його разом із папою Іваном Павлом II в Рокіцинах Підгальських, у Закопаному на Кшептівках і в Рабі-Вижній, а також у барельєфі на вівтарі Трьох тисячоліть у монастирі паулінів у Кракові.
