Ернест Оттон Вілімовський, уроджений Ернст Отто Праделла, народився 23 червня 1916 року в Катовицях і помер 30 серпня 1997 року в Карлсруе. Він був польським футболістом, який грав на позиції нападника. Походив з верхньосілезької родини; у дитинстві мав анатомічну ваду — шість пальців на правій нозі. У 1922 році східна частина Опольського регіону відійшла до Польщі, і він став громадянином Другої Польської Республіки. У 1929 році його мати, Пауліна Праделла, одружилася з Романом Вілімовським, який усиновив 13-річного Ернеста та надав йому своє прізвище.
На клубному рівні Вілімовський чотири рази ставав чемпіоном Польщі з клубом Рух Гайдуки Великі — у 1934, 1935, 1936 та 1938 роках. Також чотири рази був найкращим бомбардиром польської ліги. У складі збірної Польщі грав у 1934–1939 роках, а в 1941–1942 роках представляв Третій Райх. На чемпіонаті світу 1938 року у Франції він забив чотири м’ячі Бразилії в матчі, що завершився з рахунком 5:6. Цей результат залишався рекордом за кількістю голів в одному матчі чемпіонатів світу 56 років, доки його не перевершив Олег Саленко у 1994 році.
- Яких успіхів Ернест Вілімовський досяг у клубній і міжнародній кар’єрі?
- Як минули ранні роки Ернста Вілімовського та як формувалася його національна і мовна ідентичність?
- Як молодий Праделок опинився в складі «Першого ФК Катовіце» і чому його подальші виступи викликали суперечки?
- Як склалася кар’єра Ернста Вілимовського в «Руху Гайдуки-Великі»?
- Як склалася спортивна кар’єра Ернеста Вілімовського після початку Другої світової війни?
- У яких клубах виступав Ернст Вілімовський після 1946 року?
- Як склалося особисте та професійне життя Ернста Вільмовського після війни?
- Як відбулися похорон і перепоховання Ернста Вілімовського?
- Як проходили виступи Ернста Вілімовського за збірну Польщі на початку його кар’єри?
- Як Ернст Вілімовський виступав за збірну Польщі та в міжнародних матчах перед Другою світовою війною?
Футбольна кар’єра Ернеста Вілімовського
Ернест Оттон Вілімовський, уроджений Ернст Отто Праделла, народився 23 червня 1916 року в Катовицях і помер 30 серпня 1997 року в Карлсруе. Він був польським футболістом, який грав на позиції нападника. У 1934–1939 роках він виступав за Польщу, а в 1941–1942 роках — за Третій Рейх. Найвідомішим епізодом його міжнародної кар’єри стали чотири голи у матчі Бразилія — Польща (6:5) на чемпіонаті світу 1938 року у Франції. Цей результат протягом 56 років залишався рекордом за кількістю голів, забитих одним гравцем в одному матчі чемпіонату світу; лише на чемпіонаті світу 1994 року в США його перевершив Олег Саленко, який забив п’ять голів у грі групи B проти Камеруну (6:1). На клубному рівні Вілімовський чотири рази ставав чемпіоном Польщі з клубом «Рух Гайдуки Великі» у 1934, 1935, 1936 та 1938 роках. Також він чотири рази був найкращим бомбардиром польської ліги в 1934, 1936 і 1938 роках. За статистикою RSSSF, у офіційних матчах він забив 683 голи й посідає 15-те місце у списку найкращих бомбардирів усіх часів.
Ранні роки та формування ідентичності
Ернст Отто Праделла народився в Катовиці, у Провінції Сілезія Німецької імперії, в угорішньосілезькій родині. Від народження він мав анатомічну особливість — шість пальців на правій нозі. У 1922 році східна частина Опольського регіону відійшла до Польщі, і він став громадянином Другої Польської Республіки. Удома він розмовляв сілезьким діалектом, у школі та публічно користувався польською мовою, а подеколи й німецькою — через німецькі національні симпатії матері.
У 1929 році його мати, Паулина Праделла, вийшла заміж за Романа Вілімовського, польського урядовця та сілезького повстанця. 6 червня 1929 року Роман Вілімовський усиновив 13-річного Ернста і дав йому своє прізвище. Батьками Пауліни Праделли були Йоганн Праделла та Клара Бекерш із Заленжа; до 1924 року Заленже було окремим селом, а згодом стало районом Катовиць. Батьками Романа Вілімовського були Теодор Вілімовський та Паулина Мусіялек, уродженці-поляки, які оселилися в Хожуві ще до 1890 року.
Ернст Вілімовський закінчив гімназію Адама Міцкевича в Катовиці. Уже як польський громадянин він ідентифікував себе як угорішньосілезець. У дитинстві він пробував себе й в інших видах спорту, зокрема в гандболі та хокеї на льоду, а футбольну кар’єру почав у німецькому клубі 1. ФК Катовиці. За даними Анджея Говаржевського, дебют у першій лізі відбувся, коли йому було 12 років і 295 днів.
Спроба виступів за «Перший ФК Катовіце»
У квітні 1929 року «Перший ФК Катовіце» переживав серйозні кадрові труднощі й залучав футболістів із сусідніх клубів, серед яких фігурував і Праделок, тодішній псевдонім Життєписа. 14 квітня 1929 року він провів повний матч чемпіонату проти «Клубу туристів Лодзі» за катовицький клуб, але після цього більше за «Перший ФК Катовіце» не грав. За даними Ґоваржевського, єдиним футболістом із прізвищем Праделок у Сілезькому воєводстві був Вінцентій Праделок, який на той час виступав за «Орел Вельнувець». Сам Вінцентій Праделок заявляв Анджею Ґоваржевському, що як син сілезького повстанця не гратиме за німецький клуб. Пізніше Єжи Мятковський і Ярослав Овсянський у книзі «1929. Зелене чемпіонство» назвали твердження про молодого Праделока як Вільмовського сфальсифікованим. У цій же праці згадано передматчевий огляд стану команди «Першого ФК» від 30 березня 1929 року, де молодого Праделока подано як нове придбання клубу. Водночас Ернест Вільмовський у 1929 році був ще молодшим за юнацький вік, а отже не міг бути офіційно зареєстрованим гравцем; до того ж він ніколи не був футболістом «Орла Вельнувця» і протягом усієї кар’єри грав на позиції лівого нападника, а не центрального півзахисника, яким був Праделок. Із післяматчевих подій відомо, що після першого й єдиного матчу в лізі Праделок утратив місце в основному складі, намагався знову виступати за «Орел Вельнувець», а 26 травня 1929 року взяв участь у грі «Орел В.» проти «Іскри Сємяновіце» в Сілезькому класі А, яка завершилася технічною поразкою господарів через несанкціоновану участь Праделока.
Період у клубі «Рух Гайдуки-Великі»
У 1933 році керівництво «Руху Гайдуки-Великі» помітило талант Ернста Вілимовського, після чого він невдовзі став гравцем цього клубу. Дебют Вілимовського відбувся 2 січня 1934 року в товариському матчі проти КС Хожув, а 8 квітня 1934 року він уперше зіграв у Екстраклясі, коли «Рух» здобув виїзну перемогу 3:0 над «Краковією». Перший гол за клуб він забив 29 квітня 1934 року в Хожуві в матчі проти «Вісли» Краків, відзначившись на 17-й хвилині та довівши рахунок до 2:0.
У складі «Руху Гайдуки-Великі» Вілимовський чотири рази ставав чемпіоном Польщі — у 1934, 1935, 1936 і 1938 роках. Він також чотири рази ставав найкращим бомбардиром чемпіонату Польщі, зокрема в 1934 році з 33 голами та в 1936 році з 18 голами; ще один такий титул він здобув у 1938 році. Останній гол в Екстраклясі він забив 2 липня 1939 року в матчі проти «Полонії» Варшава на 62-й хвилині, а останню гру в лізі провів 20 серпня 1939 року на виїзді проти «Варти» Познань. Загалом за «Рух Гайдуки-Великі» Вілимовський зіграв 86 матчів в Екстраклясі та забив 117 голів. У 1934 році він посів 4-те місце в десятці найкращих польських спортсменів у плебісциті «Пшегльонду спортового», а в 1937 році — 7-ме. Його також включено до списку найкращих бомбардирів матчів чемпіонату Польщі, відомого як Клуб 100.
Діяльність у Німеччині під час війни
Після початку Другої світової війни Ернеста Вілімовського внесли до німецького національного списку. У 1940 році він переїхав до Саксонії в Третьому Рейху, через що значна частина Польщі вважала його зрадником. Військової служби у вермахті він уникнув, ставши поліцейським.
Попри воєнні обставини, Вілімовський продовжив спортивну кар’єру в Третьому Рейху. У 1939 році він грав за «Бісмаркгюттер СВ», а з 1939 до 1940 року — за «ПСВ Катовиці». У 1940—1942 роках він виступав за «ПСВ Хемніц» і в 1941 році разом із цим клубом здобув Рейхсок. З 1942 до 1943 року Вілімовський грав за «ТСВ 1860 Мюнхен». У фіналі Кубка Німеччини 1942 року на Олімпійському стадіоні в Берліні він забив у 80-й хвилині, що допомогло здобути перемогу 2:0 над «Шальке Гельзенкірхен». Того ж року він виграв Кубок Німеччини, а також став найкращим бомбардиром турніру з 14 голами.
У 1943 році він виступав за «ЛСВ Мьольдерс Кракау», а 1944 року — за «ПСВ Катовиці», «Карлсруер ФВ» і «ФВБ Штутгарт».
Клубна кар’єра після 1946 року
У 1946 році Ернст Вілімовський грав за «Ес-Ге Кассель» і «Ес-Ге Мерзебург», а також виступав за «Ес-Ге Хемніц-Вест», де грав до 1948 року. У 1947 році він провів два матчі за «Ес-Ге Бабельсберг», один матч за ТСГ «Аролзен» і також грав за «Гамельн 07». У 1948 році він виступав за «ТСВ Детмольд», а в сезоні 1948—1949 років за «Бе-Це Аугсбург», де зіграв шість матчів і забив три голи. 1949 року Вілімовський провів один матч за «Расінг Клуб Страсбург», після чого грав за «Оффенбургер ФВ» у 1949—1950 роках, де також працював граючим тренером. З 1950 до 1951 року він виступав за «ФК Зінген 04» і в 30 матчах забив 16 голів. Найуспішнішим у статистичному плані став період у «ФВР Кайзерслаутерн» у 1951—1955 роках: 90 матчів і 70 голів. Футбольну кар’єру він завершив у «Кельхер ФВ» у 1959 році.
Післявоєнне життя в Карлсруе
У 1939 році Ернст Вільмовський одружився з Ельжбетою Лавник; у подружжя було четверо дітей: Сильвія, Сігрід, Улле та Райнер. У 1951 році він уклав другий шлюб із Кларою Мехне. Згодом він оселився в Карлсруе, де працював службовцем. Попри повну зайнятість, Вільмовський продовжував грати в аматорський футбол і працював тренером у клубах нижчих ліг. Він відмовився від роботи в Німецькій футбольній асоціації. У нього також було п’ятеро онуків: Стівен, Тімо, Дафер, Яніс і Ніколь. Помер 30 серпня 1997 року в Карлсруе у віці 81 року.
Похорон і перепоховання
На похороні Ернста Вілімовського були присутні родина, друзі, сусіди та делегація Німецької футбольної асоціації. Делегації ПЗПН на церемонії не було. На похорон зібрали понад 90 тисяч злотих. 30 серпня 2025 року відбулася церемонія перепоховання. Чин похорону біля каплиці здійснювали капелани «Руха» Хожув. На перепохованні були присутні президент Сілезької футбольної асоціації, президент Катовицького округу СЗПН, президент «Руха» Хожув, віцепрезидент Баденської футбольної асоціації, мер Хожува та вболівальники «Руха» Хожув.
Виступи за національну збірну
Дебют Ернста Вілімовського у складі національної збірної було заплановано на 15 квітня 1934 року на стадіоні «Летна» в Празі в матчі відбору до чемпіонату світу 1934 року проти Чехословаччини, однак через політичні причини він так і не відбувся. 11 квітня 1934 року Міністерство закордонних справ Польщі заборонило поїздку команди до Праги. Справжній дебют Вілімовського відбувся 21 травня 1934 року в товариському матчі проти Данії в Копенгагені. На той момент йому було 17 років і 332 дні, що робило його наймолодшим гравцем збірної Польщі. 23 травня 1934 року в Стокгольмі він забив перший гол за національну команду. У 1936 році Вілімовського виключили з олімпійської збірної Польщі за участь у пиятиці, але 4 жовтня 1936 року він повернувся до національної команди в матчі проти Данії в Копенгагені.
Виступи за збірні
У відбірковому турнірі до чемпіонату світу 1938 року Ернст Вілімовський грав проти Югославії. Польща виграла двоматчеве протистояння та пробилася на світову першість, а сам Вілімовський відзначився одним голом у перемозі 4:0 у Варшаві. 5 червня 1938 року в Страсбурзі він вийшов на поле проти Бразилії в першому раунді чемпіонату світу та забив чотири м’ячі. Після порушення проти нього Фридерик Шерфке також реалізував пенальті. Попри цю результативність, Польща поступилася Бразилії та вибула з турніру. Водночас Вілімовського визнали одним із найкращих футболістів чемпіонату світу 1938 року.
27 серпня 1939 року у Варшаві він зіграв матч проти Угорщини, тодішніх віцечемпіонів світу. У цій грі Вілімовський оформив хет-трик, забивши на 33-й, 64-й і 76-й хвилинах, а також заробив пенальті для Польщі, який на 75-й хвилині реалізував Леонард Пйонтек. Зустріч завершилася перемогою Польщі 4:2. Загалом у 1934–1939 роках він провів за збірну Польщі 22 матчі та забив 21 гол.
Крім виступів за національну команду, Вілімовський у 1934–1939 роках зіграв шість матчів за Сілезьку збірну Польщі й забив сім голів. Дебютував за неї 19 березня 1934 року в Битомі в матчі проти Німецької Сілезії, який завершився нічиєю 0:0. 24 березня 1935 року в Забже він забив три м’ячі в грі, що закінчилася нічиєю 3:3. Останній матч за Сілезьку збірну провів 8 січня 1939 року в Битомі, коли команда програла Німецькій Сілезії 3:5.
Під час Другої світової війни Вілімовський виступав за збірну Німецького Райху під керівництвом Зеппа Гербергера. У 1941–1942 роках він зіграв за цю команду вісім матчів і забив 13 голів. Дебютував 1 червня 1941 року в Бухаресті, де в переможному матчі проти Румунії 4:1 забив два голи. 16 серпня 1942 року в Битомі він узяв участь у грі, в якій Німеччина перемогла Румунію 7:0 на стадіоні Гінденбурга, та відзначився одним голом. Останній матч за збірну Третього Райху провів 22 листопада 1942 року в Братиславі, де його команда в товариській зустрічі перемогла Словаччину 5:2.
