Жак Бергьє, імовірно народжений як Яків Михайлович Бергер в Одесі, був французьким і польським хіміком-інженером, учасником Опору, шпигуном, журналістом і письменником. Він мав єврейське походження та, за наявними відомостями, помер у Парижі. Бергьє став відомий завдяки внеску в популяризацію наукової фантастики, паранормальних і псевдонаукових теорій у Франції. Разом із Луї Повелем він написав книгу «Ранок магів», а через журнал «Планета» брав участь у русі фантастичного реалізму. Також його називають одним із французьких попередників теорії про стародавніх астронавтів поряд із Робером Шарру та Жаном Сенді.
- Як Жак Бер’єр сприяв поширенню наукової фантастики та псевдонаукових ідей у Франції?
- Яким було сімейне походження Жака Берґьє і які родинні обставини вплинули на його раннє оточення?
- Ким була сестра Жака Берґ’є Ізабель і чим вона займалася?
- Як Жак Берже поєднував наукову роботу, мовні здібності та інтерес до алхімії?
- Як мережа «Біографі» допомагала британцям у виявленні німецьких ракетних об’єктів?
- Як Жак Берже діяв у русі Опору та після війни?
- Як Жак Берже перейшов від наукових занять до літератури, перекладів і популяризаторських проєктів?
- З ким Жак Берґьє одружився і що сталося з ним після смерті?
- Які ідеї про паранормальне, позаземні цивілізації та фантастичний реалізм висував Жак Бер’є?
- Які технологічні та правові аспекти порушував Жак Бер’є у своїх теоріях?
- Як Жак Бер’є зображувався в популярній культурі?
Наукова фантастика та «фантастичний реалізм»
Жак Бер’єр, імовірно народжений як Яків Михайлович Бергер в Одесі в Російській імперії, був хімічним інженером, учасником Опору, шпигуном, журналістом і письменником. Він мав французьке та польське громадянство і походив із єврейської родини. Значну частину його діяльності пов’язують із популяризацією наукової фантастики, паранормальних тем і псевдонаукових теорій у Франції. Разом із Луї Повелем він написав книжку «Ранок магів». Бер’єр також брав участь у русі фантастичного реалізму через журнал «Планета». Поряд із Робером Шарру та Жаном Сенді його вважають одним із французьких попередників теорії стародавніх астронавтів. Помер у Парижі в невідому дату.
Сімейне походження
Жак Берґьє був сином Михайла Берґера, єврейського бакалійника, який інколи також торгував хутром і часом мав значні статки. Його мати, Естель Кржеменецька, відома як Етлія або Тунія, була на п’ятнадцять років молодшою за Михайла Берґера. Вона походила з Кременця, належала до російсько-польського єврейського кола та була нігілісткою; також вона брала участь у замаху на міністра царського уряду в Санкт-Петербурзі. За материнською лінією дід Берґьє був торговцем тканинами й мав п’ятьох інших синів. Материнський дядько, рабин Яків Кржеменецький, був рабином у СРСР. Батько Берґьє був чотирнадцятою дитиною оптового торговця родзинками зі Смирни; у Парижі він відкрив новий продуктовий магазин поблизу цвинтаря Монмартр у 1925 році. У сімейних спогадах він вирізнявся пристрастю до турецького тютюну, картярських ігор, горілки та інколи й до жінок. Водночас він збирав плакати більшовицької революції. У дитинстві він ударив Жака, коли той намагався виміряти висоту левітації свого дядька по матері. Серед родичів була також тітка, яку прозвали «тітка Яке Нещастя» через її постійне повторювання: «яке нещастя, яке нещастя». Берґьє стверджував, що є двоюрідним братом ядерного фізика Джорджа Ґамова, кількох американських емігрантів, зокрема одного на прізвисько Черрі, а також Анатолія, члена групи, що вбила царя Миколу ІІ. Він також називав себе нащадком наполеонівського солдата, який після Великої катастрофи опинився в Одесі.
Сестра Ізабель
У Жака Берґ’є була на п’ять років молодша сестра Ізабель, яку також називали Іза. Вона була одружена з поетом Жаком Вішняком, відомим також як Жак Жівет, який працював перекладачем Всесвітньої організації охорони здоров’я в Женеві. Ізабель і Жак Вішняк зверталися до своїх батьків офіційно, що було незвичним для російської діаспори Монмартру. Після війни Ізабель працювала книжковою продавчинею в Парижі та разом із чоловіком і кузеном Санією керувала книгарнею «Ле Каме». Вона також працювала журналісткою, зокрема в газеті «Монд». За свою діяльність Ізабель отримала орден Почесного легіону, який їй вручив Бернар Кушнер. Вона була матір’ю трьох синів. Чоловіком її прийомної дочки був журналіст Жак Дерожі.
Наукова діяльність і захоплення герметизмом
У 1930-х роках Жак Берже навчався в Ліцеї Святого Луї, а згодом — на природничому факультеті Паризького університету та в Паризькій національній вищій школі хімії. Він був інженером-хіміком і мав науковий ступінь, зосереджуючись на наукових дослідженнях, особливо в галузі ядерної хімії. Разом з Андре Гельброннером у 1936 році він відкрив використання важкої води для сповільнення нейтронів. Також Берже стверджував, що вперше здійснив синтез природного радіоактивного полонію з вісмуту та важкого водню шляхом випаровування вольфрамової нитки. До війни він співпрацював із Володимиром Гавро та Альфредом Ескеназі.
Після нібито зустрічі з Фулканеллі в червні 1937 року Берже зацікавився алхімією і став спагіріком під керівництвом Гельброннера. У 1939 році він домігся перетворення вольфраму на золото, а після війни повторив цей дослід із Гельброннером приблизно тридцять разів. Водночас він зазначав, що масове здійснення такого перетворення було б надто дорогим порівняно з видобутком золота. На початку 1950-х років він також стверджував, що алхімічним шляхом перетворював берилій із натрію. У 1960 році, а потім знову в 1970 році, він підсумував герметичні процедури в книжці «Ранок магів».
Окремо Берже заявляв, що володіє чотирнадцятьма сучасними й давніми мовами, зокрема арамейською, хоча визнавав, що не здатен запам’ятати фінську. В інтерв’ю 1978 року, що транслювалося RTS, він назвав свій коефіцієнт інтелекту 160. На візитівці він подавав себе як «Любитель незвичайного і писар чудес». У колі науково-фантастичної спільноти 1950-х років його друзі називали «Марсіанином».
Розвіддані про ракетні об’єкти
Мережа «Біографі» передавала відомості про випробувальну базу ракети Фау-2 в Пенемюнде. Лейтенант Пекке з північної мережі повідомив британцям про об’єкти Фау-1 у Соммі. Саме «Біографі» надіслала британцям перші плани керівних головок Фау-1 і викрала такі плани у Жегера. Ці дані входили до ширшого потоку розвідінформації, яку Міністерство авіації централізувало з французьких мереж, зокрема «Марко-Поло». На основі цих повідомлень британське командування підготувало удари по відповідних цілях: операція «Гідра» залучила 598 важких бомбардувальників під проводом комодора авіації Джона Г. Сірбі для атаки на Пенемюнде, а повітряний маршал сер Гілл Родарік керував першим бомбардуванням 21 об’єкта Фау-1 у Франції, з яких 12 було повністю знищено і 9 — частково.
Опір і післявоєнні місії
Під час окупації Жак Берже керував кількома передавальними станціями «Марко-Поло» у Ліоні. Згодом його заарештувало гестапо в Ліоні; за наявними відомостями, він зазнав тортур 44 рази. Від березня 1944 року до травня 1945 року Берже перебував у нацистських таборах як політичний в’язень та електротехнік. Його утримували в таборах Нойє-Бремм і Маутгаузен-Ґузен; табір, де він був ув’язнений, було звільнено у травні 1945 року. Сам Берже стверджував, що брав участь в облозі начальника табору Франца Ціреїса і застрелив його з радянського пістолета.
Після повернення до Франції він важив 40 кілограмів і, прибувши до Парижа, відразу читав наукові журнали та газети. Його минуле учасника Опору забезпечило йому прямі контакти з Шарлем де Голлем, попри його несприйняття після повернення до державних справ. Після війни Берже мав звання капітана в ДҐЕР і, за твердженням джерел, очолював французький відділ ЦІОС. У другій половині 1945 року він брав участь у МІСТ для виконання таємних місій у Німеччині, допитував учених-атомників і розшукував секретну зброю, пов’язану з важкою водою. Також він сприяв поверненню Бертольда, технічного директора фірми «Гортен», із Чорного Лісу до Шатійон-сюр-Баньйо, захопив Віллі Мессершмітта в Баварії та забезпечив здобуття цілого зразка Фау-1, деталей Фау-2, різних прототипів ракет і планів реактивного винищувача Ме 262. Крім того, Берже був пов’язаний із британськими службами контррозвідки.
Перехід до літературної та видавничої діяльності
У 1947 році Жак Берже натуралізувався як француз. Після подорожей він часто спілкувався з різними письменниками, а також став близьким другом Жана Брюса. Приблизно 1941 року він зблизився з Артуром К. Кларком, а наприкінці 1942 року в Лісабоні вперше зустрів Ієна Флемінга під час діяльності так званого «тріо інженерів». Берже стверджував, що саме він подав Флемінгу ідею персонажа Джеймса Бонда.
Ще до війни він листувався з Говардом Філіпсом Лавкрафтом через журнал Weird Tales, а згодом першим переклав Лавкрафта французькою мовою. Одним із його ранніх текстів була публікація в журналі Qui?, заснованому Андре Бейлером. Після смерті його супутниці Гіванти він припинив науково-консультативну та дослідницьку діяльність і відтоді працював виключно як письменник. У цей же період він співзаснував підприємство «Дослідження та промисловість» разом з Альбером Мірлесом і Сен-Гастом.
Після смерті Гіванти Берже зосередився на літературі та перекладах. Він перекладав Чарльза Форта, зокрема «Книгу проклятих», а також публікував кілька статей про уфологію та криптозоологію. У 1953 році він брав участь у створенні журналу Fiction у Франції та подав видавцеві Роберу Лаффону проєкт французької колекції наукової фантастики. У 1956 році він співпрацював із Робером Адамо для журналу La Tour Saint-Jacques, а також дописував до цього видання, яким керував окультист Робер Адамо. У вересні 1957 року разом із Ферейдуном Говейдою він класифікував основні теми детективного роману, а в 1957 році приєднався до щомісячника Constellation, який видавав Андре Лабарт. Паралельно він писав численні книжки про шпигунство.
Важливим етапом стала співпраця з Луї Повелем, з яким Берже був знайомий з 1954 року. У 1960 році в Ґаллімарі вони опублікували книжку «Ранок магів», на підготовку якої Берже витратив п'ять років, спираючись на великий масив документації. Початкову ідею цієї праці він, за власним визнанням, сформулював, лежачи в шпиталі Ґузену. У книзі були поєднані наукові елементи, наукова фантастика й окультизм; до неї увійшли теми езотерики, загублених цивілізацій і окультних релігій. Його підхід до цих мотивів пізніше було класифіковано як псевдонауку. Документацію до «Ранку магів» у 2007 році було інвентаризовано в Національній бібліотеці Франції.
У 1961 році Берже разом із Луї Повелем і Франсуа Рішодо створив журнал Planète. У його роботі також брали участь Еме Мішель, Шарль-Ноель Мартен, Ремі Шовен і Джордж Лангелан. Разом з Еме Мішелем у 1953 році він розробив концепцію ортотенії. Наприкінці 1960-х і на початку 1970-х років Берже також співкерував кількома серіями у видавництві «Альбер Мішель» з Жоржем Г. Галле, а в 1968–1970 роках — серією Club du livre d'anticipation у видавництві Opta разом із Мішелем Демютом. У 1972 та 1973 роках він керував серією Science parlante у «Альбер Мішель».
Особисте життя після звільнення
Після звільнення Жак Берґьє отримував підтримку й турботу від Франсуази Вівіан Жульєт Толедано. 4 червня 1940 року він одружився з Жаклін Бернардо, уродженкою Бордо, якій на той момент було 16 років. Вони залишалися у шлюбі до його смерті 1978 року. Жак Берґьє помер від крововиливу в мозок. Після поховання його тимчасово помістили до 39bis єврейського відділу кладовища в Пантені, а 1999 року перепоховали в єврейському осуарії того самого відділу цього кладовища.
Фантастичний реалізм і паранормальні теорії
Жак Бер’є висував кілька теорій, пов’язаних із паранормальними явищами, алхімією, загубленими цивілізаціями та НЛО. У своїх міркуваннях він виходив із двох головних ідей фантастичного реалізму: майже необмеженої сили людського мозку та можливості контактів із позаземними істотами. Він стверджував, що людство ще в давнину встановило зв’язок із позаземними цивілізаціями через стародавні, зниклі культури, а також припускав існування прибульців у книжці «Ранок магів» та інших своїх працях. Як докази він наводив різні явища, зокрема сліди, схожі на присоски, на горах.
Разом із Луї Повелем Бер’є написав «Ранок магів», і саме ця книга стала основою руху, який він називав фантастичним реалізмом. На його думку, цей напрямок вивчає ті галузі, які зазвичай виключає офіційна наука. Серед улюблених тем він називав езотеричні сфери, зокрема алхімію, загублені цивілізації та парапсихологію, а також менш звичні езотеричні сюжети, серед яких згадував «Дике повітря».
Важливим для Бер’є був приклад Шарля Форта, якого він вважав абсолютною моделлю. Він зазначав, що Форт досліджував незрозумілі явища, зокрема дощі з жаб, крові та желе, появи НЛО і таємничі зникнення, а також пропонував нестандартні пояснення загадкових істот і проклятих книжок. У 1955 році Бер’є та Луї Повель переклали «Книгу проклятих», видану видавництвом «Два береги», а Бер’є написав до цього видання передмову.
Бер’є неодноразово підкреслював, що наука схильна замикатися в собі й відкидати явища, які суперечать її переконанням. У межах своїх теорій він також розвивав мотив про цивілізації, що існували ще до відомої історії та доісторії й загинули через самознищення, спричинене надто розвиненою технологією. З цим пов’язувалася й його версія про «людей у чорному», які нібито перешкоджають новим катастрофам, не даючи знанням швидко й широко поширюватися; цю змову він простежував ще з давньої Античності та пов’язував із руйнуванням Олександрійської бібліотеки.
Ідеї про «простір комп’ютерів»
У 1968 році Жак Бер’є згадував «простір комп’ютерів» як «обчислювальне захоплення». У своїх міркуваннях він також порушував питання про потребу в постачальнику інтернет-послуг із постійною орендною платою та пропорційним податком. Бер’є описував користувачів, які працюють разом у режимі розподілу часу, часто використовуючи дистанційну працю, а також звертав увагу на пошуковий аспект проблеми. Окремо він відзначав появу «портативного елемента». Серед інших тем були захист авторських прав, захист доступу, зокрема ключі для дітей, і захист чутливих даних, який він називав «комп’ютерною дискретністю». Водночас Бер’є заперечував можливість миттєвого автоматичного перекладу.
У популярній культурі
У популярній культурі Жак Бер’є з’являвся під різними іменами та образами. У 1957 році Андре Франкен у альбомі «Мандрівник мезозою» подав його як Спртшк. У 1965 році Ерже планував назвати персонажа Жаком Жерб’є або Корсаковим, а в 1968 році в альбомі «Карлик 714 до Сіднея» із серії «Пригоди Тентена» цей образ став Міком Езданітовим із журналу «Комета». Пізніше він став центральним персонажем роману Франсуа Дарноде «Папірус Венеції» (2006), роману «Мебіус Париж — Венеція» (2019) та комікс-серії «Велика гра» у трьох томах Пеко, Піліповича і Торна.
