Ісаак Дойчер (3 квітня 1907 — 19 серпня 1967) — польський марксистський письменник, журналіст і політичний діяч. Він народився в Хшануві, в Галичині Австро-Угорської імперії, у сім’ї релігійно спостережних євреїв. У дитинстві навчався в хасидського ребе, а згодом був визнаний вундеркіндом у вивченні Тори та Талмуду. Переживши три погроми 1918 року, він утратив віру ще до бар-міцви, а після символічного випробування Бога став атеїстом. Уже у шістнадцять років почав друкувати вірші в польських літературних часописах; також писав поезію мовами їдиш і польською на теми єврейської та польської містики, історії й міфології, намагаючись зблизити польську та їдишну культури. Перед початком Другої світової війни переїхав до Сполученого Королівства. Дойчер став широко відомим як біограф Лева Троцького і Йосипа Сталіна, а його праці про них дістали високу оцінку. Трилогія про Троцького під назвою «Пророк» справила помітний вплив на британських нових лівих у 1960-х і 1970-х роках.
- Чим був відомий Ісаак Дойчер як письменник і коментатор радянських справ?
- Як Ісак Дойчер перейшов від релігійного виховання до комуністичної та літературної діяльності в Польщі?
- Як Ісаак Дойчер здобував освіту і став учасником комуністичного руху в Польщі?
- Як Ісаак Дойчер опинився у Британії та чим він займався в журналістиці у 1939–1947 роках?
- Які головні праці Ісаака Дойчера про Сталіна, Троцького й Леніна та якою була його роль у вивченні радянської історії?
- Як Ісаак Дойчер поєднував своє єврейське походження, атеїзм і погляди на сіонізм?
- Якими були погляди Ісаака Дойчера на ізраїльсько-арабську війну 1967 року та аргументи навколо Ізраїлю?
- Які праці та статті цитують у зв’язку з Ісааком Дойчером?
Літературна та політична діяльність Ісаака Дойчера
Ісаак Дойчер (3 квітня 1907 — 19 серпня 1967) був польським марксистським письменником, журналістом і політичним діячем. Перед початком Другої світової війни він переїхав до Сполученого Королівства. Дойчер здобув особливу відомість як біограф Льва Троцького та Йосипа Сталіна, а також як коментатор радянських справ. Найпомітнішою його працею стала тритомна біографія Троцького «Пророк». Біографії Троцького і Сталіна отримали широке визнання, а життєпис Троцького вплинув на британських нових лівих у 1960-х і 1970-х роках.
Ранні роки та комуністична діяльність у Польщі
Ісак Дойчер народився в Хшануві, місті Галичини в Австро-Угорській імперії, у родині релігійно спостережних євреїв. Він навчався у хасидського ребе й уже змалку вважався вундеркіндом у вивченні Тори та Талмуда. У 1918 році він пережив три погроми, а до часу бар-міцви втратив віру. Згодом Дойчер випробував Бога, з’ївши некошерну їжу біля могили цадика на Йом-Кіпур, після чого став атеїстом. У шістнадцятирічному віці він почав друкувати вірші в польських літературних журналах. Він писав поезію їдишем і польською мовою, звертаючись до єврейського та польського містицизму, історії й міфології. Також Дойчер намагався подолати прірву між польською та їдишською культурами й перекладав поезію з івриту, латини, німецької та їдишу польською мовою.
Польський період раннього життя та комуністична діяльність
Ісаак Дойчер вивчав літературу, історію та філософію як вільний слухач Ягеллонського університету в Кракові. Згодом він переїхав до Варшави, де студіював філософію, економіку та марксизм. Близько 1927 року Дойчер вступив до нелегальної Комуністичної партії Польщі та став редактором підпільної партійної преси. У цей час він також публікувався в єврейській газеті «Наш прегляд» і в марксистському журналі «Місячник літерацький». У 1931 році Дойчер здійснив поїздку до Радянського Союзу, щоб ознайомитися з економічними умовами за першої п’ятирічки. Йому пропонували професорські посади в Московському університеті та Університеті Мінська, але він відмовився від них і повернувся до Польщі. Після цього Дойчер став співзасновником першої антисталінської групи в Комуністичній партії Польщі та виступив проти партійного погляду, згідно з яким нацизм і соціал-демократія були не антиподами, а близнюками. У статті «Небезпека варварства над Європою» він закликав створити єдиний фронт соціалістів і комуністів проти нацизму. У 1932 році Дойчера виключили з Комуністичної партії Польщі; офіційно це пояснили тим, що він нібито перебільшував небезпеку нацизму й сіяв паніку в комуністичних лавах.
Переїзд до Британії та журналістика
У квітні 1939 року Ісаак Дойчер виїхав із Польщі до Лондона як кореспондент польсько-єврейської газети. Після початку війни його зв’язок із цим виданням припинився, коли Німеччина напала на Польщу у вересні 1939 року. У Британії він викладав англійську мову та почав писати для англійських журналів. Згодом став регулярним кореспондентом «Економіста».
Дойчер не повернувся до Польщі й більше не побачив жодного з членів своєї родини. Він також відкинув створення Четвертого Інтернаціоналу, проголошеного Левом Троцьким у 1938 році, і короткий час писав для троцькістської Ліги революційних робітників в Англії, але так і не вступив до неї. На його думку, Четвертий Інтернаціонал був повним провалом і швидко вироджувався; членів Ліги він називав щирими людьми, але з дитячим політичним мисленням, а самого Троцького, за винятком, вважав Четвертий Інтернаціонал нулем.
У 1940 році він вступив до Польської армії в Шотландії, але був інтернований як небезпечний підривний елемент. Після звільнення 1942 року він приєднався до штату «Економіста» й став його фахівцем із радянських справ та військових питань, а також головним європейським кореспондентом. Окрім того, він писав для «Спостерігача» як мандрівний європейський кореспондент під псевдонімом Перегрін. Дойчер був також учасником Шанхайського клубу лівих та емігрантських журналістів, серед яких були Себастьян Гаффнер і Джордж Орвелл. У 1946–1947 роках він залишив журналістику, щоб писати книжки. Пізніше його ім’я з позначкою «лише симпатик» з’явилося в списку Орвелла, складеному в березні 1949 року для Департаменту дослідницької інформації. 12 травня 1949 року він став британським підданим і склав присягу на вірність.
Праці про Сталіна, Троцького і Леніна
У 1949 році Ісаак Дойчер опублікував працю «Сталін: політична біографія», у якій розглядав сталінську модель соціалізму в Радянському Союзі як спотворення бачення Володимира Леніна і Льва Троцького. Після виходу цієї книги він став одним із провідних авторитетів із радянських справ і Російської революції. Надалі Дойчер створив тритомну біографію Троцького: «Пророк озброєний» (1954), «Пророк без зброї» (1959) і «Пророк вигнаний» (1963). Ці книги ґрунтувалися на докладному дослідженні архіву Троцького в Гарвардському університеті; для матеріалів третього тому він також отримав доступ до закритої частини архіву через вдову Троцького, Наталю Сєдову. Дойчер планував завершити серію дослідженням про Леніна, але праця «Життя Леніна» залишилася незавершеною через його смерть.
Попри відмову в університетській посаді, частково з політичних причин, у 1960-х роках Дойчер став популярним на університетських кампусах Великої Британії та Сполучених Штатів на тлі лівих настроїв, пов’язаних із війною у В’єтнамі. Він порвав із традиційним троцькізмом, але ніколи не зрікся Троцького і залишався переконаним марксистом. У 1965 році Дойчер взяв участь у першому вчителюванні щодо В’єтнаму в Каліфорнійському університеті в Берклі, а в 1966–1967 роках читав лекції як лектор імені Дж. М. Тревельяна в Кембридзькому університеті. Також він читав шеститижневий курс у Державному університеті Нью-Йорка і виступав запрошеним лектором у Нью-Йоркському університеті, Принстоні, Гарварді та Колумбійському університеті навесні 1967 року. Його кембриджські лекції під назвою «Незавершена революція» були опубліковані посмертно. У своїх працях Дойчер також розрізняв класичний марксизм і вульгарний марксизм.
Ставлення до юдаїзму та сіонізму
Ісаак Дойчер наголошував на значенні єврейської спадщини, попри те, що був атеїстом. Для себе та інших гуманістично налаштованих євреїв він увів вислів «нєєврейський єврей», підкреслюючи особливий тип єврейської ідентичності, не пов’язаний із релігійною вірою чи націоналізмом. Він захоплювався Елішею бен Абуя, єврейським єретиком II століття нашої ери, і вважав себе пов’язаним з єврейською історією та долею євреїв, особливо тих, кого переслідували й знищували.
Водночас Дойчер не займався спеціально єврейською політикою. Він вступив до комуністичної партії у Варшаві, виступав проти поглядів Єврейського Бунду на «їдишизм» і заявляв, що як атеїст та інтернаціоналіст стоїть проти єврейського націоналізму. До Другої світової війни він був противником сіонізму, вважаючи його економічно реакційним і шкідливим для міжнародного соціалізму. Після Голокосту він жалкував про цю довоєнну позицію, визнавав, що закликати європейських євреїв їхати до Палестини могло б урятувати життя в газових камерах Гітлера, і доводив, що створення Ізраїлю було історичною необхідністю для євреїв Європи, які вижили.
У 1960-х роках Дойчер став критично ставитися до Ізраїлю, зокрема через те, що той не визнавав витіснення палестинців. Після Шестиденної війни 1967 року він вимагав виведення ізраїльських військ з окупованих територій. Для пояснення ізраїльсько-палестинського конфлікту він використав алегорію про людину, що стрибає з палаючого будинку: вона рятує собі життя, але травмує того, хто опинився внизу; за раціональної поведінки між ними не виникло б ворожнечі, а той, хто врятувався, допоміг би й утішив би пораненого. Натомість ірраціональність, на його думку, веде до звинувачень, образ, фізичного насильства та гіркої ворожнечі, що затьмарює життя обох.
Погляди на юдаїзм і сіонізм
У праці «Ізраїльсько-арабська війна, червень 1967 року» Ісаак Дойчер наголошував, що судження не повинно бути затьмарене емоціями та спогадами. Він застерігав від того, щоб згадки про Освенцим використовували для шантажу з метою підтримати хибну справу. Дойчер писав, що виправдання воєн Ізраїлю проти арабів шкодить його довгостроковим інтересам. На його думку, війни 1956 і 1967 років послабили безпеку Ізраїлю та підірвали її, а друзі Ізраїлю сприяли його згубному курсу.
Джерела про Ісаака Дойчера
Серед джерел, які цитуються щодо Ісаака Дойчера, називають книжку Кліффа Тоні «Кінець шляху: капітуляція Ісаака Дойчера перед сталінізмом» 1963 року. Також згадують книжку Девіда Горовіца «Ісаак Дойчер: людина та його праця», опубліковану 1971 року в Лондоні видавництвом «Макдональд». До переліку входить і стаття Леопольда Лабедза «Ісаак Дойчер: історик, пророк, біограф», надрукована 1988 року в журналі «Огляд», том 30, випуски 1–2, березень. Окремо вказують книжку Волтера Лакера «Доля революції: тлумачення радянської історії від 1917 року до сьогодення», видану 1987 року в Нью-Йорку видавництвом «Скрибнер», а також статтю Ніла Девідсона «Пророк, його біограф і сторожова вежа» в журналі «Міжнародний соціалізм», № 104, 2004 року.
