Сава

Сава, у світі Міхал Грицюняк, народився 15 квітня 1938 року в Снятичах. Він є польським православним єпископом і шостим митрополитом Варшавським і всієї Польщі, а також професором богословських наук. Богословську освіту здобув у Християнській богословській академії у Варшаві. У 1966 році прийняв вічні монаші обіти, після чого очолив канцелярію митрополита Варшавського і всієї Польщі та продовжив наукову працю в Християнській богословській академії. З 1970 року керував монастирем святого Онуфрія в Яблочині, де брав участь у відбудові обителі після руйнувань Другої світової війни. Єпископської хіротонії зазнав 1979 року. До 1981 року був єпископом Лодзьким і Познанським, а з 1981 до 1998 року — єпископом Білостоцьким і Гданським. 1987 року отримав сан архієпископа. У Білостоцько-Гданській єпархії сприяв відродженню парафіяльного життя, спорудженню нових храмів і відновленню або відкриттю трьох монастирів. З 1994 до 1998 року був православним ординарієм Війська Польського, а з 1996 року мав звання бригадного генерала.

• Як розвивалося церковне служіння Слави до обрання його главою Польської автокефальної православної церкви?
• Де народився Сава і як складалися його дитячі роки?
• Як Сава здобував богословську освіту та розпочав церковне служіння?
• Які ініціативи Сава здійснив як єпископ у Лодзі та пізніше в Білостоцько-Гданській єпархії?
• Які церковні, наукові та суспільні посади займав Сава?
• Які почесні докторські ступені отримав Сава?
• Якою була участь Сави в міжправославних зібраннях і які богословські праці він опублікував?
• Якою була діяльність Сави як таємного співробітника та що саме він повідомляв?
• Як Сава описував свої стосунки з церковним керівництвом і свою співпрацю з СБ?
• Якою була громадська позиція єпископа Сави та з якими суперечками вона була пов’язана?
• Якою була позиція Сави щодо автокефалії Православної церкви України та російського вторгнення в Україну?

Церковне служіння і єпископська діяльність

Світське ім’я Слави — Міхал Грицуняк. Він народився 15 квітня 1938 року в Снятичах. Після завершення богословських студій у Християнській богословській академії у Варшаві він продовжив наукову працю в цій самій установі. У 1966 році Сава склав довічні чернечі обіти, після чого очолив канцелярію митрополита Варшавського і всієї Польщі.

З 1970 року він керував монастирем святого Онуфрія в Яблєчній і очолив відбудову цієї обителі після руйнувань, завданих Другою світовою війною. У 1979 році Сава отримав єпископську хіротонію. До 1981 року він служив єпископом Лодзі та Познані, а від 1981 до 1998 року — єпископом Білостока і Гданська. У 1987 році він був зведений у сан архієпископа.

Під час служіння в Білостоцько-Гданській єпархії Сава сприяв відновленню парафіяльного життя, будівництву нових храмів, а також реактивації або відкриттю трьох монастирів. Від 1994 до 1998 року він був православним ординарієм Війська Польського, а з 1996 року мав звання бригадного генерала. У 1998 році Сава очолив Польську автокефальну православну церкву як шостий митрополит Варшавський і всієї Польщі. Його офіційний титул — Його Високопреосвященство, Всеблаженніший Сава, православний митрополит Варшавський і всієї Польщі.

Дитинство та ранні роки

Сава народився в Снятичах у Замойському повіті в православній родині Володимира Грицуніака та Наталії, уродженої Вінник. Коли йому був один рік, батьки разом із ним перейшли до католицизму в парафії Дубе, на тлі сильного тиску щодо переходу з православ’я на католицизм. У дволітньому віці він осиротів після смерті батька; вихованням займалися мати й бабуся. Під час Другої світової війни Сава з матір’ю відвідували церкву святого Івана Хрестителя в рідному селі. Вони також уникнули примусового виселення українського населення 1944–1946 років, можливо, через вступ дядька до війська. Початкову школу він закінчив у Снятичах, а потім навчався в Комарові. Згодом переїхав із матір’ю до Хожува, де протягом двох років відвідував середню школу.

Навчання та перші церковні призначення

Після закінчення середньої школи Сава вирішив готуватися до священничого служіння в Православній Церкві. У 1957 році він закінчив Православну богословську семінарію у Варшаві, а в 1961 році — Християнську богословську академію. Під час навчання він служив іподияконом митрополита Макара Варшавського і всієї Польщі. У Християнській богословській академії він написав магістерську працю про третю місіонерську подорож святого Павла. Того ж року він почав працювати викладачем у Православній богословській семінарії у Варшаві та був помічником редактора російськомовного офіційного друкованого органу Польської автокефальної православної церкви «Церковний вісник». У 1962 році Сава став асистентом Християнської богословської академії, де викладав церковну історію та екуменічні собори.

27 вересня 1964 року його висвятили на диякона в приватній каплиці святого Михаїла Архангела при резиденції митрополитів Варшави і Польщі. Це рукоположення звершив єпископ Єжи Лодзинський і Познанський. Сава вважав єпископа Єжи та митрополита Тимотея своїми духовними наставниками. У травні наступного року його було направлено до Белграда для докторантських студій з православного богослов’я в місцевому університеті. 2 лютого 1966 року він захистив докторську дисертацію про життя і діяльність святого Івана Хрестителя. Перебування в Югославії дало йому змогу ближче ознайомитися з традицією Сербської православної церкви та працями ченця і богослова Юстина Поповича.

Ідея прийняти чернечі обіти сформувалася в нього ще 1957 року під час паломництва до Почаївської лаври. 6 лютого 1966 року в монастирі Введення Пресвятої Богородиці до храму в Белграді він постригся в ченці перед патріархом Германом і прийняв ім’я Сава на честь архієпископа Сави, засновника Сербської православної церкви. 6 березня 1966 року митрополит Стефан (Рудик) Варшавський і всієї Польщі висвятив його на священника в соборі святої Марії Магдалини у Варшаві.

Діяльність у Лодзькій та Білостоцько-Гданській єпархіях

Під час служіння єпископом Лодзьким і Познанським Сава розпочав відновлення кафедрального собору святого Олександра Невського в Лодзі. Його діяльність отримала позитивні оцінки з боку Лодзького відділу Управління у справах релігій та його місцевих осередків, а інституційні звіти пов’язували з його ініціативами та кадровими змінами пожвавлення релігійного життя в Лодзькій єпархії. Водночас спроби заснувати православні парафії в Закопаному та Ґлівіце не були реалізовані через перешкоди з боку місцевої влади.

31 липня 1981 року Саву перевели до Білостоцько-Гданської єпархії. У новій єпархії він створив 13 нових душпастирських осередків, зокрема 11 у Білостоці, і працював над спорудженням нових храмів та розширенням уже існуючих. Саме за його ініціативою розпочалося будівництво найбільшого православного храму в Польщі — церкви Святого Духа в Білостоці, а також церкви Святої Софії в Білостоці та будівлі єпископської курії при кафедральному соборі святого Миколая. 18 квітня 1987 року він отримав сан архієпископа.

Сава також ініціював у Білостоці періодичні концерти церковної музики для збору коштів на єпархійну благодійність. Він сприяв відродженню монашого життя в чоловічому Благовіщенському монастирі в Супраслі та поступовому відновленню й ремонту монастирських будівель, що належали Польській автокефальній православній церкві в Супраслі. У 1992 році він заснував жіночий монастир Різдва Пресвятої Богородиці в Білостоці-Дойлідах, а для цього монастиря переніс до Польщі мощі святого Гавриїла Заблудовського, сприяючи також відновленню його вшанування після Другої світової війни. Через два роки після цього він заснував ще один жіночий монастир у Войнові. У 1996 році Сава благословив створення єпархіального центру милосердя «Елеос».

Церковна, наукова й військова служба

Сава виконував обов’язки духовного опікуна Православного молодіжного братства від імені Священного синоду єпископів Польської автокефальної православної церкви. Він став ініціатором заснування Центру православної культури в Білостоку. У 1984—1990 роках був проректором Християнської богословської академії у Варшаві. За наукові досягнення у 1990 році отримав звання надзвичайного професора богословських наук, а ще за два роки — звання звичайного професора богословських наук. З 1980 до 1991 року брав участь у Комісії «Віра і церковний устрій» Всесвітньої ради церков, а в 1979—1989 роках був членом Змішаної католицько-православної комісії з богословського діалогу. Крім того, він був почесним членом Біблійного товариства та Комітету міжнародної конференції з етики, а також активно діяв у Польській екуменічній раді.

У 1990—1991 роках Сава співголовував у Державному-церковному редакційному гурті, який готував закон про відносини держави з Православною церквою. Із 28 січня 1998 року він був місцеблюстителем Варшавської митрополії, а 12 травня 1998 року Собор єпископів Польської автокефальної православної церкви обрав його главою Церкви в Польщі. Урочиста інтронізація відбулася 31 травня 1998 року в соборі святої Марії Магдалини у Варшаві. У 1999 році він ініціював створення кафедри православного богослов’я в Білостоцькому університеті та став її першим керівником; цю посаду обіймав до 2012 року.

Сава також очолював відновлене Православне військове ординаріатство у 1994—1998 роках. У 1996 році президент Олександр Квасневський надав йому звання бригадного генерала. Як православний військовий ординарій він ініціював видання щоквартальника «Польський православний солдат», створення православних парафій у всіх військових округах і початок служіння православних капеланів у підрозділах прикордонної охорони, в’язницях та слідчих ізоляторах. Пізніше він сприяв розвитку церковної доброчинності, організувавши чотири будинки опіки, що діяли при центрі «Елеос», і перетворив цей центр на Православний митрополичий центр милосердя «Елеос». Також він ініціював щорічні зустрічі духовенства Варшавсько-Більської єпархії з їхніми дружинами, псаломщиків і церковних регентів, а також зустрічі ченців і черниць Польської автокефальної православної церкви. Він брав участь у спорудженні та відновленні кількох храмів у Варшавсько-Більській єпархії, допоміг створити академічну каплицю Святої Трійці на вулиці Подваль у Варшаві та сприяв поверненню будівлі на вулиці Святих Кирила і Методія у Варшаві для Польської автокефальної православної церкви.

Почесні докторські ступені

У 2000 році Сава отримав почесний докторський ступінь від Семінарії святого Володимира в Крествуді, США. У 2001 році йому було присуджено почесний докторський ступінь Білостоцького університету. У 2002 році він отримав почесні докторські ступені Фессалонікійського університету та Мінської богословської академії. Також Сава отримав почесний докторський ступінь Московської богословської академії.

Міжцерковна діяльність і богословські праці

Як митрополит Варшавський і всієї Польщі, Сава сприяв значному розширенню контактів між Польською автокефальною православною церквою та іншими автокефальними й автономними церквами. Він тричі брав участь у Святих Панправославних Соборах — зустрічах предстоятелів усіх автокефальних церков. Зокрема, у 1998 році він був учасником собору в Болгарії, на якому розв’язували проблему розколу в Болгарській православній церкві, що призвела до появи альтернативного синоду. У 2000 році Сава брав участь у зібранні в Єрусалимі, присвяченому 2000-річчю Різдва Христового, а в 2005 році — у соборі, який мав на меті врегулювати конфлікт між патріархом Єрусалимським Іринеєм і церковним Синодом. У 2013 році він взяв участь у святкуванні 1025-ї річниці Хрещення Русі, а в 2016 році очолив делегацію Польської автокефальної православної церкви на Святому і Великому Соборі Православної Церкви. 21 січня 2007 року патріарх Московський Алексій II вручив йому нагороду «За визначну діяльність у зміцненні єдності православних народів». Крім того, Сава є автором понад ста богословських публікацій, сімнадцяти статей у журналі «Рочник Теологічний», а також книжки «Православне розуміння шлюбу», виданої 1994 року. Деякі його статті були опубліковані в збірнику 2003 року «Христос — найвірніший Друг людини». У 2017 році за указом президента Анджея Дуди від 11 вересня він увійшов до Комітету національних урочистостей з нагоди 100-річчя відновлення незалежності Республіки Польща.

Співпраця з органами безпеки

За даними істориків Інституту національної пам’яті Кшиштофа Сиховича та Маріуша Кшиштофінського, Сава був зареєстрований у 1965 році як кандидат у таємні співробітники. 12 вересня 1966 року його завербували як таємного співробітника під псевдонімом «Юрек» на добровільних засадах. Цей вербувальний епізод був пов’язаний з операцією Служби безпеки «Візантій» проти Православної церкви.

Сам Сава стверджував, що не підписував жодного зобов’язання про співпрацю, а лише присягнув на вірність Польській Народній Республіці. Він також заявляв, що гроші, які отримував і які дослідники вважають платою за співпрацю, надходили з Управління у справах релігій; за його словами, такі кошти отримували й інші церковні ієрархи.

Перші відомості від «Юрка» надійшли вже в тому самому місяці, коли його завербували. Його повідомлення стосувалися участі представників Польської автокефальної православної церкви в екуменічному русі в Польщі та за кордоном. У 1967 році він передавав інформацію про візит єпископа Пантелеймона з Едмонтона і Канади до Польщі та про засідання синоду єпископів Польської автокефальної православної церкви. Окремо він давав характеристики православного духовенства, критикуючи митрополита Стефана, Єжи Клінгера, єпископа Василя Дорошкевича, а меншою мірою — єпископа Никанора Неслуховського. Сава також відвідував зустрічі, призначені його куратором, і сам ініціював окремі контакти.

Перед синодом єпископів 1967 року він пропонував усунути єпископа Єжи Кореністова та митрополита Стефана й призначити нових ієрархів. А перед виборами нового варшавського митрополита після смерті Стефана в 1969 році він критикував кандидатуру єпископа Василя та передавав Службі безпеки характеристики інших кандидатів.

Співпраця з СБ і церковні конфлікти

За наявними документами Інституту національної пам’яті, Сава, будучи настоятелем монастиря в Яблочині, продовжував співпрацю зі Службою безпеки. Він передавав відомості про неоуніатського священнослужителя Романа Пєтку з єдиної неоуніатської церкви в Костомлотах, а також негативно оцінював діяльність митрополита Василя. Окремо Сава характеризував походження й діяльність ченців монастиря та студентів старших класів семінарії, повідомляв про священнослужителів, які відвідували Яблочин, і подавав СБ інформацію про походження конфлікту між митрополитом Василем і єпископом Никанором із Білостока у 1976 році.

У своїх характеристиках він називав загальний стан Польської автокефальної православної церкви «жалюгідним» і в 1976 році передав СБ відомості про можливих кандидатів на єпископів, вказуючи себе та священника Олександра Дубця як найбільш придатних. Він також стверджував, що кадрові проблеми змушують ієрархію церкви висвячувати на єпископів випадкових людей, що шкодить її образу в Сербській і частково Російській православних церквах. Крім того, Сава окреслював стосунки між православною та греко-католицькою церквами й називав священників, які симпатизували унії.

У 1977 році, діючи під псевдонімом Тв «Юрек», він повідомляв СБ про участь у засіданнях Всесвітньої ради церков. Після призначення на нову посаду Сава висловлював бажання піти з керівництва монастирем у Яблочині або зовсім залишити духовний стан через складні стосунки з митрополитом Василем.

Суперечки та суспільна позиція

У 1981 році єпископ Сава, за повідомленнями видання «Контроверсє», пропонував Службі безпеки усунути митрополита Базиля та архиєпископа Никанора, а також замінити архиєпископа Никанора на кафедрі. Того ж року він висловлювався за створення незалежної православної богословської академії замість відділення при Християнській теологічній академії. Після того як Сава став єпископом Білостока, у повідомленнях зазначалося, що це призвело до охолодження стосунків між Православною церквою та «Солідарністю». Він заявляв про лояльність до всіх державних властей незалежно від їхнього характеру, підтримував працівничі вимоги «Солідарності», але не схвалював її тісний зв’язок із Католицькою церквою. Також він відкрито підтримав запровадження воєнного стану як доброго рішення в Білостоцькому регіоні, відмовився прийняти подарунок від «Солідарності» для потреб Церкви та закликав православних вірян уникати дій, що суперечать державним принципам і національній відповідальності. Коли Сава очолював Білостоцько-Гданську єпархію, він скаржився на контакти з католиками в Білостоку та пояснював, що його висловлювання були спрямовані на відновлення зруйнованого Благовіщенського монастиря в Супраслі. У 2009 році в пресі було широко описано його співпрацю з іншими православними ієрархами зі Службою безпеки, після чого частина вірян вимагала його відставки. Водночас Сава наголошував, що православне вчення дозволяє стирати будь-який гріх через покаяння, і просив пробачення за гріхи, вчинені православним духовенством.

Позиція Сави щодо автокефалії та війни в Україні

Польська автокефальна православна церква під предстоятелем Савою не визнавала автокефалії Православної церкви України, наданої 2019 року патріархом Варфоломієм. Також у межах цієї позиції ставили під сумнів канонічну чинність єпископських хіротоній митрополита Епіфанія. Водночас у повідомленні канцелярії митрополита від 4 лютого 2023 року було висловлено підтримку незалежності Православної церкви України, а також посилання на заяви й документи ради Польської автокефальної православної церкви, які підтримували її самостійність. Окремо контроверсії супроводжували й заклики звернутися до патріарха Варфоломія Константинопольського з проханням скликати зустріч православних ієрархів для врегулювання канонічної ситуації в Україні.

11 квітня 2023 року канцелярія митрополита заявила, що внутрішній православний конфлікт в Україні є церковним конфліктом, який має розв’язуватися згідно з православним канонічним правом. Під час російського вторгнення в Україну ця лінія викликала критику: її звинувачували в нібито підтримці інтересів і пропаганди Російської православної церкви. Додаткову увагу привернув лист, надісланий 1 лютого 2023 року патріарху Кирилу з нагоди 14-ї річниці його патріаршого служіння. У ньому було висловлено похвалу «духовному відродженню» Російської православної церкви та її стійкості перед викликами, а також думку про Божу силу, здатну подолати зло, що шкодить церковному організму. За оцінкою православного експерта Патрика Панасюка, у зверненні простежувалося близьке, понад протокольне, звертання. Лист також сприйняли як відкрите схвалення Московського патріархату, який підтримує вторгнення Володимира Путіна в Україну. Пізніше Сава пояснював, що його звернення мало лише протокольний характер і не враховувало геополітичної складності, висловлював жаль через медійний розголос і шкоду, завдану Польській автокефальній православній церкві, та просив пробачення у братів і сестер у Христі й співвітчизників.