Аліса Міллер — швейцарська психоаналітикиня, докторка філософії, дослідниця дитинства та авторка праць про психологічний і психосоматичний вплив ранніх років життя. Вона народилася в Пйотркові-Трибунальському, Польща, у єврейській родині, а згодом утекла з єврейського гетто цього міста до Варшави, де жила під іменем Аліса Ростовська. У 1946 році переїхала до Швейцарії, навчалася філософії, психології та соціології в Базельському університеті й здобула докторський ступінь у Цюриху 1953 року. Протягом двадцяти років працювала психоаналітикинею та викладачкою до 1980 року. Її праці, зокрема про приховане насильство в батьківсько-дитячих стосунках, принесли їй широку відомість. Вона також із 1980 року запровадила використання малюнка в терапевтичних підходах. Міллер була впливовою та суперечливою постаттю, а міжнародні організації відзначали її за виступи проти звичайного насильства щодо дітей.
- Чим Олександра Міллер була відома як науковиця та психоаналітикиня?
- Як Ольга Міллер здобувала освіту і чим займалася в професійній сфері?
- Як Олена Міллер пояснювала походження насильства та ставилася до дитячих травм?
- Як Аліса Міллер пояснювала зв’язок між дитячим насильством і подальшими психологічними та соціальними наслідками?
- Як Еліс Міллер критикувала психоаналіз і його пояснення дитячих травм?
- Як Аліса Міллер пов’язувала живопис, дитинство і психологічні травми?
- Як у праці «Праці та дослідження» пояснюється образ святого Миколая?
- Як Аліса Міллер у своїх працях пояснювала захист дорослих від дитячого страждання?
- Які теми порушує розділ «Праці та твори»?
- За що критикували Алісу Міллер і як її оцінювали в психоаналізі та психотерапії?
Наукова діяльність і визнання
Олександра Міллер була швейцарською психоаналітикинею та мала докторський ступінь із філософії. Вона здобула відомість завдяки працям про дитинство, у яких писала про приховане насильство у стосунках між батьками й дітьми. Її роботи зробили її широко знаною, а сама вона стала впливовою й водночас суперечливою постаттю. Від 1980 року Міллер почала вводити малювання до терапевтичних підходів. Міжнародні організації також відзначали її за виступи проти звичайного насильства щодо дітей. Вона народилася в Пйотркові-Трибунальському, Польща, а померла в Сен-Ремі-де-Прованс, Франція.
Освіта та професійна діяльність
Аліцїя Енглард народилася в Пйотркові-Трибунальському, Польща, у єврейській родині. Згодом вона втекла з єврейського гетто Пйотркова-Трибунальського й переховувалася у Варшаві під ім’ям Аліса Ростовська. У 1946 році переїхала до Швейцарії, де вивчала філософію, психологію та соціологію в Базельському університеті. У 1953 році в Цюриху здобула докторський ступінь. Протягом двадцяти років працювала психоаналітикинею та викладачкою, аж до 1980 року. У своїх працях зосереджувалася на аналізі психосоматичного та психічного впливу дитячих років.
Погляди на насильство і дитячі травми
Олена Міллер у своїх теоретичних працях обирала Гітлера як найвідоміший приклад із книжки «Це для твого ж добра». Вона стверджувала, що, здобувши владу, він відтворював жорстоке поводження, яке зазнавав від свого батька. Міллер відкидала домінантний психоаналіз, який часто трактує дитячі переживання як фантазію, і наголошувала на потребі інакше розуміти погане поводження та запобігання зловживанням. Вона писала, що суспільство розпізнає лише найпомітніші форми насильства, тоді як невидимі форми часто ігноруються, хоча більшість людей пережила саме такі дитячі образи, які вважалися нормальними.
У 1988 році Міллер залишила Швейцарське товариство психоаналізу та Міжнародну психоаналітичну асоціацію. Вона також коментувала фільм «Падіння», що знову порушив дискусію про людяність Гітлера. Серед її міркувань було й те, що допоміжний свідок може стати важливим чинником для дітей-жертв, аби вони не перетворилися на кривдників. Вона вважала, що дорослим, які самі проявляють насильство, потрібна допомога на всіх рівнях суспільства, щоб вони могли подолати свій болісний минулий досвід.
Праці про насильство над дітьми
За даними праці «Праці та роботи», кожна книга Аліси Міллер присвячена окремому аспекту насильства над дітьми та його наслідкам. Вона вважала, що насильство, пережите в дитинстві, є головною причиною пізнішого насильства в дорослому житті, а його наслідками можуть ставати насильство щодо себе, інших людей або суспільства. Міллер розрізняла відкрите насильство і приховане, яке не завжди визнається, але виправдовується нібито «заради добра дитини». Саме цю позицію вона критикувала у книжці «Це заради твого добра», де розглядала старі виховні методи як такі, що, на її думку, сприяли приходу Гітлера до влади. Вона тлумачила дії Гітлера як відображення його дитинства, у якому його били, а підняту руку Гітлера вважала символом батьківської погрози побиттям. У цій самій книжці Міллер розвинула поняття «чорної педагогіки», пов’язане з визначенням, яке Катаріна Рутшкі подала в есе 1977 року «Чорна педагогіка». Вона також аналізувала внутрішньо засвоєний наказ «Ти нічого не помічатимеш». Окремо Міллер критикувала психоаналіз, вказуючи, що він помиляється щодо справжнього походження психічних хвороб, а провідні витоки дорослих і дитячих психічних розладів убачала саме в дитячому насильстві. На її думку, психоаналіз схильний звинувачувати пацієнтів, щоб захищати батьків.
Критика психоаналізу та теорії потягів
У своїх працях Еліс Міллер різко критикувала психоаналіз за те, що він, на її думку, приписує пацієнтам фантазії там, де насправді мали місце дитячі зловживання. Вона стверджувала, що психоаналіз перекладає відповідальність за пережите насильство на саму дитину, а симптоми, травми й хвороби розглядає не як наслідок реальних страждань, а як вигадані прояви або результат хибних уявлень. На її думку, саме симптоми є мовою, якою пацієнти можуть висловити травматичний досвід, і коли їх тлумачать як фантазії, людина не може усвідомити, що з нею сталося.
Міллер також закидала Зиґмундові Фройду, що він, аби не визнавати реальних дитячих травм, висунув теорію «потворних потягів» і прийняв поширене уявлення про нібито руйнівні імпульси дітей та невинність батьків. Вона писала, що Фройд нібито відмовився від власного відкриття про те, що всі його пацієнти зазнали сексуального насильства в дитинстві, бо це суперечило панівним поглядам, і натомість визнав, що більшість пацієнтів лише фантазували про те, чого не було.
Окремо Міллер присвятила розділ поняттю дитячої сексуальності, у якому заперечувала думку Фройда про те, що діти нібито сексуально бажають батька чи матір. Вона наголошувала, що діти є жертвами проєкцій дорослих, а не їх авторами, і критикувала психоаналіз за міф про Едіпа, оскільки він, на її думку, ігнорує роль і відповідальність батьків. У розділі «Дев’яносто років теорій потягів» вона також атакувала психоаналітичні догми та звертала увагу на нехтування новими відкриттями про жорстокість у дитинстві.
Мистецтво й дитячий досвід
У своїх працях Аліса Міллер надавала живопису особливого значення як засобу пізнання дитячого досвіду. Вона вважала, що картини допомогли їй відкрити правду про власне дитинство і дали змогу висловити мовчазну дитину, яку вона носила в собі. У збірці «Образи дитинства» вона подала репродукції своїх полотен, що, за її задумом, виявляли приховані аспекти дитячих переживань. Міллер наголошувала, що дитинство та події, пережиті в цей період, мають вирішальне значення, а саме дитинство лишається недостатньо дослідженим джерелом знань.
Вона також критикувала мистецькі школи за те, що вони не дають учням свободи самовираження, а навчають переважно технік. На її думку, історики та фахівці з мистецтва мало цікавилися вивченням дитинства, хоча саме такі студії могли б пояснити, чому певні особистості ставали митцями або філософами. У праці «Мовчазне страждання дитини» Міллер розглядала дитинство Пабло Пікассо, Бастера Кітона та Фрідріха Ніцше, а також виявляла травматичні переживання дитинства в художніх і літературних творах. Вона зазначала, що самі митці та їхня аудиторія часто не усвідомлюють вираженої в цих творах травми.
Окремо Міллер підкреслювала, що через суспільний консенсус своєї епохи неможливо побачити істину про дитинство. Вона вказувала, що хибні уявлення про дітей, виховання та психіатричні теорії відтворюють поширені помилкові переконання, які заважають пізнати справжні потреби й страждання дитини. У передмові до однієї зі своїх праць вона розглядала потреби новонародженого та його залежність від батьків, а також суспільне незнання й заперечення цих потреб і почуттів. Міллер засуджувала й брак чутливості до дитячих страждань у психоаналізі, який, на її думку, перешкоджав усвідомити факт поганого поводження з дитиною. Вона пов’язувала зображення на своїх полотнах із початком бачення дитини, яка зазнала жорстокого ставлення, а також із усвідомленням власної безсилості, сили витіснення й безпорадності психоаналізу в подоланні цього витіснення.
Праці та дослідження
У першому розділі під назвою «Свято святого Миколая» розглядається те, як батьки використовували оповідь про святого Миколая, щоб дорікати дітям за погану поведінку. У тексті зазначено, що святий Миколай був єпископом, який роздавав їжу бідним. Також підкреслюється, що батьки перетворили його на вихователя дітей.
Критика психоаналізу та захист дитячого досвіду
У своїх працях Аліса Міллер розглядала механізми, за допомогою яких дорослі уникають визнання справжніх причин насильства над дітьми. Вона описувала уявлення про «погану дитину», покликане захистити батьків від звинувачень: згідно з цією логікою, злочинцям нібито вигідно брати на себе провину за вчинки батьків, щоб ті залишалися невинними. Міллер підкреслювала, що такі ідеї існували ще 400 років тому і продовжують відтворюватися, дозволяючи не бачити власне дитинство і витісняти досвід дитячого страждання.
У текстах вона посилалася на психоаналітика Е. Гловера, який 1970 року назвав новонароджених «народженими злочинцями», а також пояснювала, що батьківські проєкції часто приписуються дітям подібно до фройдівського комплексу Едіпа. Міллер наголошувала, що дитину нерідко плутають із тим, чому її піддають, тобто з наслідками дорослих дій, а не з її власною реальністю.
Окремо вона розглядала випадок аутичної дитини, яка одужала завдяки увазі та любові, і зазначала, що деякі психоаналітики заперечували сам факт справжнього аутизму в таких випадках. Загалом Міллер аналізувала теорії, які або захищають, або заперечують дитяче страждання, і критикувала психоаналіз та фемінізм за небажання бачити справжні причини жорстокого поводження й прихованого сексуального насильства над дітьми.
Вона також наводила приклад справ про педофілію, де свідчення дітей не брали до уваги через нерозуміння дорослими дитячої мови, та згадувала випадки, коли заяви дітей про вбивство немовляти вважали брехнею і відкидали в суді. Окремо Міллер засуджувала практики обрізання та жіночого обрізання, а у своїх художніх прикладах показувала персонажів, чиї історії відображали різні форми жорстокого поводження та його наслідки для дорослого життя, зокрема історію Ельги, жертви психіатра, і сюжети про секти, якими керували реальні психіатри.
Праці та твори
У розділі «Праці та твори» зібрано тексти, які раніше були опубліковані на вебсайті разом із листами читачів і перекладені французькою мовою. У цій частині також є розділ «Роздуми», присвячений функціям диктатора та гуру. Окремий розділ «Як народжується ненависть» розглядає ненависть, а також постать Гітлера і його дитинство. Наголошується, що невизнане єврейське походження Гітлера сприяло його прагненню «очистити» Німеччину від євреїв. В інших місцях повертаються до тем дитинства Гітлера та дитинства загалом, які, на думку тексту, часто лишаються поза увагою в спеціалізованих біографіях. Стверджується, що відомості про дитинство є важливими для пояснення дорослого життя, але їх нерідко ігнорують через загальну байдужість; біографії також рідко порушують цю тему, ідеалізуючи батьків та недооцінюючи жорстоке поводження.
Критика та оцінки
Критики звинувачували Алісу Міллер у редукціонізмі та в тому, що вона пояснювала Гітлера або інших особистостей лише нещасливим дитинством. Водночас «Ґардіан» називала її впливовою та суперечливою фігурою в психоаналізі й психотерапії.
