Міхал Сопотко народився 1 листопада 1888 року в Юшчевизні Ошмянського повіту, нині Навосади в Білорусі, і був охрещений 19 листопада 1888 року в костелі в Забжежі. Його батьками були Вінцент і Емілія з роду Павловичів; побожні батьки дбали про його добру освіту. Початкову школу він розпочав у Забжежі 1901 року, а з 1902 до 1906 року навчався в міській школі в Ошмянах. Під час навчання він часто брав участь у богослужіннях у парафіяльному костелі разом із отцем Яном Куницьким, який вплинув на його вибір стати священником. Особливу побожність Міхал Сопотко виявляв до образу Матері Божої Остробрамської. Він також протистояв російській та православній шкільній владі, захищаючи права католицької молоді. Згодом став католицьким священником, педагогом, богословом і проповідником, був беатифікований та відомий як апостол культу Божого Милосердя і засновник релігійного згромадження Сестер Ісуса Милосердного.
- Якою була діяльність Міхала Сопочка як священника і церковного діяча?
- Як минули дитинство, навчання та початок священницького служіння Міхала Сопотка?
- Як розвивалася діяльність Міхала Сопочка від початку навчання до викладацької роботи?
- Як Міхал Сопотко був пов’язаний із сестрою Фаустиною та «Щоденником» Фаустини Ковальської?
- Як Міхал Сопоцько брав участь у створенні та поширенні образу Милосердного Ісуса?
- Як Михайло Сопотько обґрунтовував і поширював культ Божого Милосердя?
- Як Міхал Сопотько діяв під час нацистської окупації, заснування згромадження та в повоєнні роки?
- Що Міхал Сопоцько писав про сестру Фаустину Ковальську у своїх спогадах?
- Як Міхал Сопотько продовжував працювати над встановленням свята Божого Милосердя після рішення Ватикану?
- Як після смерті отця Міхала Сопочка розвивалося вшанування його пам’яті та пов’язаний із ним культ Божого Милосердя?
Священницьке й пастирське служіння
Блаженний о. Міхал Сопоцько був католицьким священником, педагогом, теологом і проповідником. Він народився в Новасядах, Річ Посполита, а помер у Білостоку, Польська Народна Республіка. У церковному служінні його пов’язують із поширенням культу Божого Милосердя, тому його називають апостолом цього культу. Також він заснував чернечу згромадження Сестер Ісуса Милосердного. За свою діяльність був беатифікований.
Ранні роки, навчання й священницьке становлення
Міхал Сопотко народився 1 листопада 1888 року в Юшчевщизні Ошмянського повіту, нині Навасядах у Білорусі. 19 листопада 1888 року його охрестили в церкві в Забріжжі. Батьками були Вінцент і Емілія з роду Павловичів. Вони були побожними людьми й намагалися дати синові добру освіту.
Початкову школу Міхал розпочав у Забріжжі 1901 року. Він часто брав участь у богослужіннях у парафіяльному костелі разом із отцем Яном Куніцьким, який вплинув на його рішення стати священником. Особливу побожність він виявляв до образу Матері Божої Остробрамської. З 1902 до 1906 року навчався в міській школі в Ошмянах. Під час навчання виступав проти російської та православної шкільної влади, захищаючи права католицької молоді. Він ініціював встановлення ікони Матері Божої та відновлення католицьких молитов у школі, а також домігся повернення релігійних уроків, які викладав католицький священник.
Через нестачу коштів навчання довелося перервати, і з 1907 до 1908 року він працював учителем у Забріжжі. Після дворічної перерви завершив гімназійне навчання у Вільні. 16 грудня 1910 року вступив до семінарії у Вільні, дочекавшись дозволу царської влади. Священницькі свячення прийняв 15 червня 1914 року, а 29 червня 1914 року відслужив свою першу Месу в Лебедзеві. 5 серпня 1914 року став вікарієм у Табаришках у Литві. За власною ініціативою просив дозволу проводити недільний катехизис для молоді, а після року душпастирської праці урочисто відправив Перше Святе Причастя для близько 500 дітей. Під час Першої світової війни він також займався освітньою діяльністю і відкривав нові школи в сусідніх містечках поблизу Табаришок.
Від служби капеланом до університетської праці
7 жовтня 1918 року Міхал Сопочко розпочав навчання на богословському факультеті Варшавського університету. Після закриття університету 22 лютого 1919 року він обійняв посаду капелана в польському війську. У цей час він організовував допомогу вдовам і сиротам загиблих вояків, а також опікувався пораненими, які не мали медичної допомоги. Під час відновлення університету та військових дій у жовтні 1919 року Сопочко поєднував навчання з військовою службою. Він також був президентом братньої солдатської допомоги та наглядав за школою для сиріт із військових родин. У серпні 1920 року він став свідком оборони Варшави від більшовицьких сил і вважав відбиття більшовицького наступу проявом Божої милості для Польщі. У 1922 році він вступив до Польського педагогічного інституту у Варшаві, а в 1923 році здобув ступінь магістра. У 1924 році Сопочко повернувся до Вільна, де окрім обов’язків капелана отримав завдання організовувати католицькі молодіжні товариства. Тоді ж його призначили духовним отцем семінарії. У 1926 році він здобув ступінь доктора богослов’я. Від 1928 року був доцентом богословського факультету Університету Стефана Баторія у Вільні, а в 1934 році став ад’юнктом Варшавського університету. Згодом він залишив посаду духовного отця, щоб продовжити підготовку до викладання в семінарії та на богословському факультеті Університету Стефана Баторія у Вільні.
Духовне наставництво та сповідництво
Міхала Сопотка призначили сповідником кількох жіночих монастирів, зокрема згромадження Сестер Матері Божої Милосердя. Улітку 1933 року він сповідав черницю Фаустину й був вражений її чутливою совістю та близькістю до Бога. Фаустина повідомила йому, що Бог призначив його її сповідником, а також сказала, що двічі бачила його у видіннях. Спочатку Сопотко хотів відмовитися від обов’язків сповідника сестер згромадження, але згодом погодився. Він порадив Фаустині записувати свої переживання та видіння у щоденник і тим самим сприяв створенню «Щоденника Фаустини Ковальської». У своєму «Щоденнику» Фаустина називала його не лише сповідником, а й духовним керівником.
Створення та перші виставлення образу Милосердного Ісуса
За повідомленням «Життєпису», отець Міхал вирішив підтримати сестру Фаустину у створенні образу Милосердного Ісуса. Він домовився з художником Євгеном Казимировським, щоб той написав ікону за описом сестри Фаустини. Для точнішого відтворення деталей отець Міхал сам позував у білому плащі. Ікону завершили у травні 1934 року, після чого отець Міхал оплатив роботу художника. Згодом він помістив образ у темному коридорі монастиря бенедиктинок, побоюючись незгоди архієпископа. Образ Милосердного Ісуса виставляли протягом трьох днів — з 26 до 28 квітня 1935 року — біля Острой Брами у Вільнюсі. 28 квітня 1935 року, у першу неділю після Великодня, отець Міхал також виголосив проповідь про Боже Милосердя; пізніше цей день було встановлено як Свято Божого Милосердя. 3 квітня 1937 року ікону освятили та помістили в церкві святого Михайла у Вільнюсі, причому було дано вказівку не ставити її на вівтар і не розкривати її походження.
Поширення культу Божого Милосердя
У квітні 1936 року Михайло Сопотько вирішив обґрунтувати ідею Божого Милосердя як найбільшої Божої прикмети. Він шукав підтвердження цієї думки в Отців Церкви й знаходив подібні вислови у святого Фульгенція, святого Ільдефонса Толедського, святого Томи та святого Августина. Важливим завданням його життя було утвердження культу Божого Милосердя та свята Божого Милосердя. З цією метою він почав публікувати статті про Божого Милосердя в богословських журналах, доводячи необхідність установлення цього свята.
У червні 1936 року в Вільні він видав першу брошуру «Боже Милосердя» з образом Милосердного Ісуса. Того ж року Сопотько надіслав цю брошуру всім єпископам під час єпископської конференції в Ченстохові, однак не отримав відповіді від жодного з них. У жовтні 1937 року він забезпечив першу публікацію Розарію та Новени до Божого Милосердя. Після вторгнення радянської армії у вересні 1939 року в Литві він почав поширювати приватний культ цього образу, роздаючи молитви, написані сестрою Фаустіною й схвалені єпископом у Кракові. Коли перший наклад було вичерпано, він передруковував і поширював ці тексти на друкарській машинці. Також він почав розробляти трактат під назвою «De Misericordia Dei deque eiusdem festo instituendo» про Боже Милосердя та необхідність установлення свята.
Діяльність під час війни й після неї
Під час німецької окупації Литви Міхал Сопотько активно допомагав рятувати євреїв, хрестячи їх, і, за наявними відомостями, таким чином підтримав приблизно 100 осіб. Через цю діяльність він привернув підозру Ґестапо та був затриманий на кілька днів. На початку березня 1942 року його вдалося врятувати від дій Ґестапо за сприяння сестер-уршулянок, зокрема Урсули Ледуховської. Від 3 березня 1942 року до 14 серпня 1944 року він перебував у таємному переїзді до села Чорний Бір, нині Юодшиляй, під ім’ям Вацлав Родзевич. Там він працював теслею, виготовляючи прості інструменти, і водночас продовжував виконувати священницькі обов’язки.
Від 1940 року Міхал Сопотько працював над створенням чернечого згромадження на честь Божого Милосердя. Його першою кандидаткою була Ядвіга Осінська. 16 листопада 1944 року у Вільнюсі він заснував згромадження сестер Ісуса Милосердного. Того дня шість дівчат склали обіти в порожній каплиці сестер-кармеліток, прийнявши три звичайні обіти й четвертий — поширювати культ Божого Милосердя.
Після Другої світової війни він зазнав переслідувань з боку радянської влади в Литві й ризикував кримінальними санкціями, зокрема можливим засланням до Сибіру. У липні 1947 року архієпископ Р. Ялбжиковський покликав його до праці в Польщі. Під час репатріації він у серпні 1947 року залишив СРСР разом з останньою групою поляків із Вільнюса. У вересні 1947 року прибув до Білостока і розпочав роботу в духовній семінарії, де викладав катехетику, гомілетику, пастирське богослов’я, латину та педагогіку. Також він обіймав посаду директора архідієцезіального братства тверезості, організував катехитичний курс і від вересня 1947 року підтримував постійний контакт із сестрами згромадження сестер Ісуса Милосердного, надаючи їм поради, духовний провід і матеріальну допомогу. Того ж 1947 року в Познані він опублікував другу брошуру «Боже Милосердя в літургії».
Спогади про сестру Фаустину Ковальську
У січні 1948 року Апостол Божого Милосердя написав спогади про сестру Фаустину Ковальську. У них він подав її психологічний, емоційний та інтелектуальний портрет. Серед її рис він відзначав врівноваженість, простоту, здоровий глузд і чесність, а також відсутність депресії, надмірного піднесення й істерії.
Діяльність у Білостоку та справа Божого Милосердя
У жовтні 1955 року Міхал Сопотько розпочав постійне душпастирське служіння в каплиці Згромадження місіонерок Святого Сімейства в Білостоку. 10 грудня 1956 року він звернувся до кардинала Стефана Вишинського з проханням про заступництво перед Святим Престолом щодо встановлення свята Божого Милосердя. 6 березня 1959 року він отримав декрет від Конгрегації Святого Офіцію, згідно з яким йому повідомили, що переживання сестри Фаустини Ковальської не мали надприродного характеру, а також наказали вилучити молитви й образи, що походили з її видінь. Сопотько зазначав, що побожність до Божого Милосердя надто підкреслює видіння сестри Фаустини, а не догматичні, літургійні та психологічні підстави. Після ватиканського застереження він зазнав багатьох труднощів, однак не припинив зусиль для встановлення свята Божого Милосердя. До кінця життя він залишався відданим цій справі, невтомно виправляв помилки та пояснював богословське підґрунтя культу Божого Милосердя. Він активно брав участь у житті єпархії, займався науковою працею і публікувався майже до самої смерті. 18 вересня 1962 року його звільнили з посади професора семінарії, після чого він вийшов на пенсію. У серпні 1966 року він знову звертався до польського єпископату щодо вшанування Божого Милосердя. У 1972 році його удостоїли титулу почесного каноніка митрополичої базиліки в Білостоку, а 26 січня 1973 року він звернувся до примаса, кардинала Вишинського, з проханням про встановлення свята Божого Милосердя. Помер Міхал Сопотько 15 лютого 1975 року в домі місіонерок у день іменин сестри Фаустини. Його останки спочивають у санктуарії Божого Милосердя в Білостоці.
Вшанування пам’яті та встановлення Свята Божого Милосердя
Після послаблення заборони на послання про Боже Милосердя, яке 30 червня 1978 року домігся скасувати краківський єпископ Кароль Войтила, вшанування цієї духовності почало активно розвиватися. Важливим етапом стало запровадження Свята Божого Милосердя в краківській архідієцезії у 1985 році, а 30 квітня 2000 року це свято було проголошено для всієї Католицької Церкви. У розвитку культу Божого Милосердя значну роль відіграли понтифікат Івана Павла II, беатифікація сестри Фаустини 18 квітня 1993 року та її канонізація 30 квітня 2000 року. Додаткового поширення ця побожність набула після паломництв Івана Павла II до Лагевників у 1997 і 2002 роках.
У цьому ж контексті розпочався і процес беатифікації отця Міхала Сопочка, відкритий 4 грудня 1987 року. Урочиста беатифікація відбулася 28 вересня 2008 року в Білостоці. Надалі пам’ять про нього вшановували також через відкриття меморіальної таблиці 30 вересня 2012 року в Чорному Бору біля Вільнюса, існування хоспісу, названого на його честь, і освячення 15 лютого 2016 року в Юодшиляї першого у світі храму, присвяченого блаженному Міхалу Сопочку. 15 лютого 2017 року до Дубна на Рівненщині були привезені його реліквії. У березні 2019 року також вийшов фільм «Фаустина: Любов і Милосердя» польського режисера М. Кіндрата.
