Жозеф Бабінскі народився в родині польських біженців. Його батько, Олександр Бабінскі, емігрував через участь у національній боротьбі проти російської та австрійської окупації, а згодом одружився з Генрієттою Верен у Парижі. У сім’ї було двоє синів — Анрі та Жозеф; Жозеф був на два роки молодшим за брата. Середню освіту він здобув у польській школі в Парижі, а медицину почав вивчати на медичному факультеті Паризького університету.
Після складання зовнішнього іспиту 1879 року Жозеф Бабінскі почав працювати в різних лікарнях Парижа. У 1884 році він закінчив Паризький університет із дисертацією про розсіяний склероз і отримав схвальні рекомендації від Альфреда Вульпіана. З 1885 до 1887 року його було обрано для роботи під керівництвом Жана-Мартена Шарко в лікарні Сальпетрієр. Він став улюбленим учнем Шарко і навіть зображений на картині Андре Бруйє, де Шарко демонструє жінку під час істеричного нападу.
- Як минули дитинство та навчання Жозефа Бабінського?
- Як розвивалася професійна діяльність Жозефа Бабінського в Парижі?
- Як Йозеф Бабінський пояснював природу істерії та її зв’язок із навіюванням?
- Як розвивалася професійна діяльність Жозефа Бабінського після невдалої спроби здобути звання професора?
- Які основні наукові внески Юзефа Бабінського були пов’язані з неврологічною діагностикою та синдромами?
- Як Жозеф Бабінскі сприяв розвитку французької нейрохірургії?
- Як розвивалася професійна діяльність Жозефа Бабінського після здобуття визнання?
Походження та рання освіта
Жозеф Бабінський народився в сім’ї польських біженців. Його батько, Олександр Бабінський, емігрував через участь у національній боротьбі проти російської та австрійської окупації. У Парижі Олександр Бабінський одружився з землячкою Генрієттою Верен. У подружжя було двоє синів — Анрі та Жозеф; Жозеф був на два роки молодший за брата.
Олександр Бабінський працював інженером і виїжджав до Перу, щоб утримувати родину. У 1870 році він повернувся до Франції та брав участь у війні проти Німеччини. Згодом він страждав на хворобу Паркінсона. Вихованням і освітою Жозефа опікувався старший брат Анрі, який також став інженером. Анрі та Жозеф жили разом до кінця життя.
Жозеф здобув середню освіту в польській школі в Парижі, після чого розпочав навчання на медичному факультеті Паризького університету.
Професійна діяльність у Парижі
Після складання зовнішнього іспиту 1879 року Жозеф Бабінський почав працювати в різних паризьких лікарнях. У 1884 році він закінчив Паризький університет, захистивши дисертацію про розсіяний склероз, і здобув добрі рекомендації від Альфреда Вульпіана. Завдяки цьому його було обрано для роботи під керівництвом Жана-Мартена Шарко в лікарні Сальпетрієр у 1885–1887 роках. Бабінський став улюбленим учнем Шарко, а також зображений на картині Андре Бруйє, де Шарко демонструє жінку під час істеричного нападу. У щоденній клінічній роботі він відзначався надзвичайною стриманістю, часто мовчав під час коротких неврологічних оглядів пацієнтів. Його стиль роботи вирізнявся винятковою спостережливістю та ретельним дослідженням неврологічних симптомів, а сам він був передусім клінічним описовим спостерігачем.
Дослідження істерії
Йозеф Бабінський вивчав явище істерії та визначав її як патологічний стан, спричинений навіюванням. Він вважав, що істерію можна вилікувати переконанням, і називав її «пітіатизмом». До класифікації істерії він не зараховував такі стани, як набряк гортані, туберкульоз, ниркова недостатність, чутливі розлади та звуження поля зору. Бабінський стверджував, що істерія не впливає на рефлекси й не може імітувати симптомокомплекси, зумовлені органічним ураженням центральної нервової системи. На його думку, для виникнення істеричних розладів необхідне саме навіювання, а не емоційне переживання, хоча емоції відіграють додаткову роль у патогенезі істерії. Він був переконаний, що знання про роль навіювання в походженні істерії дає змогу захищати схильних до неї людей від її впливу. Також він вказував на подібність між істерією та гіпнозом і не погоджувався з поширеною думкою, що будь-кого можна загіпнотизувати проти його волі.
Робота в лікарні Пітіє
У 1890 році Жозеф Бабінський отримав медичний ступінь «лікар шпиталів» і того ж року почав працювати в лікарні Пітіє, якою згодом керував із 1895 року до виходу на пенсію в 1922 році. У 1892 році він не склав іспит на звання професора-агреже, зокрема через інтриги свого колишнього учня Шарля Бушара. Під час цього іспиту Бабінський також спровокував скандал, коли відкрито зіткнувся з Бушаром, який був членом журі. Після смерті Шарко він більше не повторював іспит, оскільки академічні перспективи для нього фактично зникли.
Попри цю невдачу, Бабінський став відомим і успішним лікарем-практиком. Він був єдиним учнем Шарко, якого не обрали професором, а призначили лише через 25 років після смерті Шарко; це призначення викликало невдоволення серед учнів Бушара. Робота в лікарні Пітіє без викладацьких обов’язків дала йому змогу зосередитися на дослідженні неврологічної симптоматики. У професійній діяльності він проявив себе як віртуозний клініцист, який менше за сучасників покладався на нейропатологічні дослідження. Він обрав менш перспективний напрям досліджень, але саме завдяки винятковому інтелекту й інтуїції міг доходити до відкриттів. Переважно він публікував короткі й стислий праці.
Професійна діяльність
У 1896 році Юзеф Бабінський повідомив про явище «великого пальця стопи» на засіданні Товариства біології. Пізніше він визначив симптом Бабінського як ізольоване тильне згинання великого пальця стопи, що вказує на ураження пірамідного шляху, і визнав його діагностичне значення. У статтях, зокрема в журналі «Ла Семен медікаль», він докладно описав цей симптом у зв’язку з геміплегією, епілепсією Джексона, енцефалітом і отруєнням стрихніном. Бабінський дійшов висновку, що симптом пояснюється ураженням пірамідного шляху, а також зазначив, що його можна спостерігати й у здорових немовлят. У 1903 році він опублікував статтю, де описав розведення пальців стопи, яке виникає разом із розгинанням великого пальця при ураженнях пірамідного шляху; його патогенетичні висновки згодом підтвердив Фултон у дослідженнях на шимпанзе.
У 1900 році Бабінський описав адипо-генітальний синдром у випадку пухлини гіпофіза та назвав його синдромом Бабінського — Фрьоліха. У 1901 році разом з Огюстеном Шарпентьє він повідомив, що зіниці Аргайла Робертсона при нейросифілісі свідчать про ураження центральної нервової системи. У 1902 році разом з Жаном Нажоттом він описав клінічні симптоми дорсолатерального ураження моста та виділив синдром Бабінського — Нажотта, пов’язаний з ураженням стовбура мозку. У 1905 році він виклав нейрофізіологічні основи клінічної форми сифілісу — табесу дорзаліс. Також Бабінський вивчав патологію мозочка й увів терміни «атаксія» та «дисдіадохокінез» як симптоми ураження мозку.
Хірургічна діяльність і співпраця з Тьєррі де Мартелем
У 1910 році Жозеф Бабінскі продемонстрував принципи обстеження чутливості, які допомагали визначати рівень локалізації пухлини хребта перед операцією. Після 1910 року він співпрацював із Тьєррі де Мартелем у справах, пов’язаних із хірургічним лікуванням пухлин хребта. Наприкінці 1911 року Бабінскі діагностував третій подібний випадок пухлини хребта і скерував пацієнта до Мартеля. Того ж року він точно передбачив локалізацію пухлини спинномозкового каналу, яку Мартель успішно видалив. Ця операція сприяла подальшому розвитку французької нейрохірургії. Бабінскі також допомагав іншим неврологам направляти пацієнтів до Мартеля для хірургічного лікування.
Професійна діяльність
У 1899 році Жозеф Бабінський співзаснував Паризьке товариство неврологів. Він також був співзасновником і редактором журналу «Неврологічний огляд». У 1914 році його обрали членом Паризької академії наук, а також він став членом Паризького товариства біологів. Його діяльність була відзначена Американським неврологічним товариством і кількома іншими закордонними науковими товариствами. За час наукової роботи Бабінський написав 288 статей. У 1922 році, у віці 65 років, він вийшов на пенсію, але з дозволу продовжував щотижневі клінічні демонстрації. Після виходу на пенсію він проводив вечори в театрі, опері та балеті.